Постанова

від 13.03.2024 по справі 825/1844/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

справа № 825/1844/18

касаційне провадження № К/9901/69545/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 (суддя Клопот С.Л.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018 (головуючий суддя - Кузьменко В.В., судді - Василенко Я.М., Шурко О.І.) у справі за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Хлібороб» (далі - Підприємство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.04.2018 №00001071400, №00020591310.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про помилковість висновків контролюючого органу про заниження ним податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 297506,85 грн внаслідок реалізації ним у 2015 році продукції нижче собівартості внаслідок неправильного визначення бази оподаткування. Посилається на безпідставність висновків контролюючого органу про несплату позивачем військового збору, оскільки ним своєчасно та у повному обсязі було сплачено військовий збір.

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 19.06.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що висновки контролюючого органу про реалізацію позивачем у періоді, що перевірявся, продукції за ціною нижче собівартості є правильними, не спростовуються наданими до матеріалів справи доказами, тому висновки контролюючого органу щодо заниження податку на додану вартість є обгрунтованими. Також, суди дійшли до висновку, що не зарахування 79069,10 грн в рахунок сплати податкових зобов`язань з військового збору відбулось виключно з вини позивача, на якого законом покладена відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа.

Позивач звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неправильність, неповноту дослідження обставин справи та доказів, наявних у матеріалах справи. При цьому зазначає про не з`ясування судами обставин і не дослідження доказів зокрема, стосовно того, що сплачені ним кошти надійшли до бюджету в повному розмірі у визначені законом строки, але помилково були рознесені працівниками фіскальних органів до облікової картки інших платників податків, відтак, вважає безпідставними висновки контролюючого органу про несплату ним податкових зобов`язань з військового збору. Скаржник доводить, що судами не досліджувались докази, наявні в матеріалах справи, не були витребувані судами інші докази щодо виявлених порушень, не були досліджені доводи і докази позивача стосовно своєчасної сплати ним податкових зобов`язань з військового збору, відсутності у нього заборгованості зі сплати податків та зборів, правомірності визначення ним податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.12.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.03.2024 призначив справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 13.03.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено виїзну документальну перевірку платника з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, військового збору, податку на доходи фізичних осіб, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, за період з 01.01.2011 по 31.12.2017, за результатами якої складено акт перевірки від 20.03.2018 №202/14/30935400 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог, зокрема:

пункту 188.1 статті 181, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в наслідок чого платником завищено задекларований до відшкодування податок на додану вартість за січень 2015 року на суму 21558,00 грн, занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 275949,00 грн та завищено суму від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за грудень 2017 року в розмірі 948592,00 грн;

підпункту 164.2.17 пункту 164.2, пункту 164.6 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пунктів 171.1, 171.2 статті 171, абзацу «а» пункту 176.2 статті 176, підпунктів 1.1-1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, внаслідок чого платником за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 занижено нарахування військового збору в сумі 101,42 грн та за 2017 рік не сплачено військовий збір у загальному розмірі 79069,10 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.04.2018:

№00001071400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 328163,00 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 262530,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 65633,00 грн;

№00020591310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в сумі 98 963,16 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 79170,52 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 19792,64 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про наведені вище правопорушення слугували висновки контролюючого органу про заниження платником податкових зобов`язань з податку на додану вартість внаслідок реалізації ним у 2015 році продукції нижче собівартості та несплату позивачем військового збору.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема податку на додану вартість, порядок його адміністрування, платники цього податку, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані ПК України.

Правові основи оподаткування податком на додану вартість встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу ХХ ПК України.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПК України об`єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПК України розташоване на митній території України.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1 191 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПК України).

Пункт 23.1 статті 23 ПК України базу оподаткування визначає як фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання.

Правила визначення бази оподаткування податку на додану вартість встановлено статтями 188-190 розділу V ПК України.

За загальним правилом, відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачанні необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

З аналізу вказаних норм вбачається, що за своїм економіко-юридичним змістом база оподаткування являє собою вартісну, фізичну або іншу характеристику об`єкта оподаткування. При цьому, база оподаткування податку на додану вартість є вартісною характеристикою усієї операції, яка статтею 185 ПК України визнана об`єктом оподаткування. У зв`язку із цим, наведене виключає можливість виникнення декількох баз оподаткування за однією операцією. До бази оподаткування усієї операції застосовується єдина ставка податку на додану вартість, яка визначається в залежності від виду господарської операції.

Водночас, для підприємств сільськогосподарської галузі, як платників податків, податковим законодавством визначено пільговий режим оподаткування ПДВ, застосування якого можливе такими суб`єктами господарювання виключно при відповідності їх встановленим критеріям. При цьому, спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість для сільхозвиробників не визначає окремих правил оподаткування податком на додану вартість, а лише встановлює окремий облік таких операцій.

Так, сільськогосподарське підприємство - це суб`єкт спеціального режиму оподаткування здійснює оподаткування операцій з продажу (постачання) сільськогосподарської продукції за ставкою, визначеною підпунктом «а» пункту 193.1 статті 193 ПК України - 20 відсотків.

Згідно з пунктом 209.7 статті 209 ПК України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовлюються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб`єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

За приписами підпункту 209.17.1 пункту 209.17 статті 209 ПК України дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства поширюється, зокрема, на: вирощування зернових та технічних культур (01.11.0 КВЕД): вирощування зернових культур на зерно для продовольчого споживання, на корм, на насіння; вирощування бобових культур, які підлягатимуть сушінню, лущінню на зерно для продовольчого споживання, на корм, на насіння; вирощування картоплі для продовольчого споживання, технічних цілей, на насіння; вирощування фабричного цукрового буряку; вирощування тютюну і махорки, первинне оброблення листя (збирання, сушіння, сортування тощо), вирощування розсади; вирощування насіння та плодів олійних культур (арахісу, сої, соняшнику, кользи, рапсу, рижію тощо) для продовольчого споживання, технічних цілей, а також на насіння; вирощування однорічних і багаторічних трав на зелений корм, випас, сіно, сінаж і силос; вирощування кормових коренеплодів (буряку, брукви, турнепсу тощо); вирощування баштанних кормових культур вирощування зернових і зернобобових, а також їх сумішей на зелений корм, випас, сіно, сінаж, силос; одержування насіння цукрового буряку та насіння кормових культур (включаючи трави); вирощування та первинне оброблення (замочування) прядивних культур; вирощування ефіроолійних культур; вирощування лікарських однорічних і багаторічних трав`янистих, напівчагарникових, ліано- та деревоподібних культур; вирощування садивного матеріалу ефіроолійних та лікарських культур; вирощування коренеплодів і бульбоплодів з високим вмістом крохмалю або інуліну (топінамбуру, батату тощо); вирощування шишок хмелю, цикорію.

Пунктом 209.2 статті 209 ПК України визначено, що відповідно до спеціального режиму оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягають сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Сільськогосподарське підприємство - суб`єкт спеціального режиму оподаткування подає податкову декларацію у строки та в порядку, що встановлені для інших платників податку. Форма податкової декларації, яка подається сільськогосподарським підприємством - суб`єктом спеціального режиму оподаткування, затверджується відповідно до пункту 201.15 статті 201 ПК України.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, єдиною передумовою обліку операції з постачання товарів/послуг в спеціальній декларації є ідентифікація такої операції як постачання сільськогосподарських товарів/послуг, а для цілей оподаткування (визначення бази оподаткування по податку на додану вартість) - це одна нероздільна (єдина) операція постачання товарів/послуг.

За змістом пунктів 201.1, 201.10 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Вказане повною мірою розповсюджується і на платника податку - сільськогосподарське підприємство, що перебуває на спеціальному режимі оподаткування.

Наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 №957, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за № 1235/26012, затверджено форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (далі - Порядок № 957).

Згідно з пунктом 20 Порядку №957, у разі, якщо база оподаткування визначається виходячи із собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг, і перевищує суму постачання таких товарів/послуг, визначену виходячи з їх договірної вартості, тобто собівартість перевищує фактичну ціну (договірну вартість) постачання, постачальник (продавець) складає дві податкові накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з договірної ціни постачання, іншу - на суму, розраховану виходячи з перевищення собівартості над договірною ціною.

Вказаним нормативним актом передбачено складання двох податкових накладних за наслідками однієї операції постачання товарів/послуг, у зв`язку із особливостями визначення бази оподаткування податком на додану вартість.

Водночас, пунктом 9 Порядку № 957 встановлено, що податкові накладні, особливості заповнення яких викладено в пункті 20 цього Порядку, реєструються в Єдиному реєстрі податкових накладних та не видаються отримувачу (покупцю) товарів/послуг; у верхній лівій частині такої податкової накладної робиться відповідна помітка «X» та зазначається тип причини: 17 - складена на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання.

Враховуючи зазначене, сільськогосподарське підприємство при здійсненні операцій з постачання власної виробленої сільськогосподарської продукції визначає податкові зобов`язання з податку на додану вартість, виходячи з договірної вартості такої сільськогосподарської продукції та складає за такою операцією податкову накладну, яку реєструє в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та надає покупцю на його вимогу.

Якщо платник податку визначає планову собівартість сільськогосподарської продукції і при постачанні такої продукції її договірна вартість є меншою, ніж планова собівартість, то платник податку додатково складає податкову накладну на суму перевищення планової собівартості продукції над її договірною вартістю, яка підлягає реєстрації в ЄРПН.

Після визначення фактичної собівартості власно виробленої сільськогосподарської продукції, податкові зобов`язання, які були визначені при постачанні такої продукції, мають бути відкориговані шляхом складання розрахунку коригування до податкових накладних, які були складені протягом зазначеного періоду з типом причини « 17» (на суму перевищення планової собівартості над договірною): у бік збільшення - на суму перевищення фактичної собівартості над плановою, якщо фактична собівартість виявиться більшою за планову; у бік зменшення на суму перевищення планової собівартості над фактичною - якщо фактична собівартість виявиться меншою за планову. Якщо платник податку не обраховує планову собівартість продукції або договірна вартість поставленої сільськогосподарської продукції перевищує планову собівартість, а фактична собівартість продукції, обрахована платником, перевищує договірну вартість поставленої сільськогосподарської продукції, то платник податку на дату розрахунку фактичної собівартості повинен скласти податкову накладну на суму перевищення фактичної собівартості над договірною вартістю з типом причини « 17», зареєструвати її в ЄРПН та збільшити податкові зобов`язання на зазначену суму.

При цьому, фактичну собівартість власновиробленої сільськогосподарської продукції, підприємство визначає в кінці року відповідно до Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 №132 (далі - Методичні рекомендації №132).

Відповідно до пункту 6.1 Методичних рекомендацій №132, фактична собівартість продукції (робіт та послуг) в сільськогосподарських підприємствах розраховується в цілому за рік, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.

Крім того, Методичними рекомендаціями №132 визначено, що продукція власного виробництва поточного року відноситься на витрати за плановою собівартістю з коригуванням її в кінці року до рівня фактичних витрат.

Податкові накладні, складені на суму перевищення собівартості (планової/фактичної) над договірною вартістю поставленої сільськогосподарської продукції власного виробництва, включаються до складу податкових зобов`язань з податку на додану вартість та відображаються у податковій декларації з податку на додану вартість, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом. При цьому такі податкові накладні не дають право покупцю сільськогосподарської продукції - платнику податку на збільшення податкового кредиту.

Суди, погодившись з висновками акта перевірки про реалізацію платником у 2015 році власної сільськогосподарської продукції нижче її фактичної собівартості, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість, не дослідили і не встановили чи зареєстрував платник податкову накладну на суму такого заниження, як того вимагають норми податкового законодавства.

Приймаючи рішення, суди керувалися висновками, викладеними в акті перевірки, не перевіривши при цьому обставини, викладені в акті перевірки. Суди не дослідили доводи сторін щодо виявлених порушень, не з`ясували фактичні обставини у справі, не дослідили наявні в матеріалах справи документи, не витребували докази з метою підтвердження або спростування висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, не дослідили питання ціни реалізованої власновиробленої продукції, та їх порівняння з ціною собівартості, не з`ясували і не встановили яку продукцію і за якою ціною було реалізовано позивачем, яка собівартість цієї продукції та якими документами бухгалтерського обліку це підтверджується, яким чином було відображено зазначені операції у бухгалтерському та податковому обліках Підприємства. Не досліджувалось судами і питання застосування до платника штрафних санкцій.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про заниження позивачем податкового зобов`язання з податку на додану вартість, правомірність збільшення податкового зобов`язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 123.1 статті 123 ПК України.

Стосовно висновків контролюючого органу про невідповідність у перерахуванні військового збору за даними бухгалтерського обліку підприємства та даними по надходженню коштів до бюджету за платежем 11011000 (військовий збір) у період з 11.05.2017 по 27.12.2017 на загальну суму 79069,10 грн, колегія суддів зазначає про наступне.

За висновками акта перевірки, при аналізі надходження коштів за 2017 рік було встановлено, що по 25 платіжним документам в період з 11.05.2017 по 27.12.2017 не надійшло коштів на загальну суму 79069,10 грн.

Так, судами попередніх інстанціями установлено, що позивач сплатив зазначені грошові зобов`язання з військового збору, але грошові кошти було зараховано на рахунок ПОСП «Ічнянське» (код за ЄДРПОУ 30834688) по 18 платіжним дорученням на суму 34985,96 грн та ТОВ «Берегиня» (код ЄДРПОУ 30834824) по 7 платіжним дорученням на суму 44083,14 грн.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (частина перша статті 43 Бюджетного кодексу України).

Згідно із частиною п`ятою статті 45 Бюджетного кодексу України, податки і збори (обов`язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 №2346-III визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Суди, погодившись з висновками контролюючого органу про несплату позивачем військового збору послалися на те, що при заповненні платіжних доручень на сплату грошового зобов`язання платника в полі "Призначення платежу" платіжних доручень, вказав код ЄДРПОУ 30834688 (ПОСП «Ічнянське», код за ЄДРПОУ 30834688) та код ЄДРПОУ 30834824 (ТОВ «Берегиня», має код за ЄДРПОУ 30834824). Водночас, суди не дослідили, на підставі яких документів були встановлені зазначені обставини та якими документами підтверджуються такі обставини, суди фактично переписали висновки акта перевірки, не надаючи оцінку обставинам, викладеним у акті перевірки. Матеріали справи не містять квитанцій, платіжних доручень, які б підтверджували (спростовували) сплату позивачем зазначених грошових зобов`язань.

Суди не пересвідчились на підставі доказів, що неправильне зазначення платником призначення платежу призвело до ненадходження відповідної суми податку до бюджету у визначений законом строк, що має значення для вирішення питання щодо несплати позивачем військового збору. Також, суди не надали оцінку доводам скаржника стосовно неправильного зарахування фіскальним органом перерахованих платником сум військового збору на рахунок інших платників податку, не досліджено і питання подальшого перерахування помилково зарахованих коштів.

В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги позивача про порушення судами норм процесуального права в частині дослідження доказів, оскільки судами попередніх інстанцій не аналізувалась первинна документація, бухгалтерський і податковий облік та звітність з метою підтвердження або спростування висновків податкового органу щодо встановленого порушення.

Без повного дослідження всіх обставин, на які посилається відповідач в акті перевірки та які слугували підставою для висновків податкового органу про виявлені порушення, неможливо встановити правомірність відображення платником у податковому обліку податкових зобов`язань з податку на додану вартість та підтвердити несплату позивачем військового збору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова