Ухвала

від 14.03.2024 по справі 519/364/24

ЮЖНИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 519/364/24

"Е"2/519/270/24

У Х В А Л А

14.03.2024 року м. Южне

Суддя Южного міського суду Одеської області Барановська З.І., розглянувши позовну заяву представника ОСОБА_1 до Южненського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з під арешту,

У С Т А Н О В И В:

До Южного міського суду Одеської області від представника позивача надійшла вищевказана позовна заява.

Ознайомившись зі змістом позовної заяви та доданими до неї матеріалами, прихожу до висновку про те, що у відкритті провадження за вказаною позовною заявою в порядку цивільного судочинства слід відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до позовної заяви представник позивача звернувся до суду з вимогою про скасування арешту зі всього нерухомого майна ОСОБА_1 , що був накладений постановою відділу ДВС Южненського міського управління юстиції від 14.05.2015 у виконавчому провадженні №45355044.

При цьому, відповідно до позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що арешт на все майно позивача був накладений при примусовому виконанні в рамках виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Оскільки позивач є боржником у виконавчому провадженні, він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Саме такий висновок міститься у пункті 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18) та підтверджується змістом статей 447, 451 ЦПК України, частини першої статті 59, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій.

За змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тобто арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження органами державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів. Зокрема, пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України визначено способом захисту цивільних прав та інтересів судом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, закон визначає ефективний та належний спосіб захисту порушеного права та інтересу особи - боржника внаслідок наявності обтяжень, накладених державним виконавцем на його майно в межах виконавчого провадження - оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Позивач зазначає, що обтяження накладено державним виконавцем в межах виконавчого провадження, де він був боржником.

Таким чином, позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Дана Позиція Верховного Суду викладена у постанові від 23 грудня 2020 року по справі №554/7908/17-ц (провадження № 61-4357св19).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року по справі №204/2494/20 (провадження № 61-12505 св 20) такі вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як її майно арештовано державним виконавцем і вона є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України. Тому такий позов взагалі не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, тому районний суд вірно відмовив у відкритті провадження у справі.

Встановлено, що представником позивача заявлено вимоги про звільнення майна з-під арешту, при цьому позивач ОСОБА_1 у 2015 році мав статус боржника у виконавчому провадженні, в рамках якого державним виконавцем в порядку виконання рішення суду про стягнення боргу було накладено арешт на його майно, а тому законом для боржника встановлений інший порядок захисту його майнових прав як сторони виконавчого провадження шляхом оскарження дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Зазначений висновок підтверджується позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 24.05.2021 у справі №712/12136/18, у якій зазначено, що, установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України. Висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255ЦПК України є обґрунтованими, оскільки арешт накладено на майно особи, яка є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому вона не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

Аналогічний за змістом висновок було викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 № 904/51/19, а також постановах Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №544/394/18, від 29.07.2020 у справі №161/3171/19, від 04.11.2020 у справі №520/7100/19, від 20.01.2021 у справі №157/298/19.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, в даному випадку між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється. Тобто арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи, що позивач є стороною виконавчого провадження, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, та в рамках якого державним виконавцем не здійснено певних дій чи допущена бездіяльність чим порушені права боржника, як власника арештованого майна, то після ухвалення рішення по суті спору судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється виключно за правилами Розділу VІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судовий рішень» ЦПК України, який визначає порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця в ході виконання рішень, у формі звернення до суду зі скаргою, тоді як позивач пред`явив позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, у зв`язку з цим не містить позов і матеріально-правових вимог до відповідача, а тому належить дійти висновку, що позовна заява на предмет судового контролю за діями/бездіяльністю державного виконавця при виконанні судового рішення в іншій цивільній справі, не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки передбачають іншу форму звернення та порядок вирішення, що є підставою для відмови у відкритті провадження у даній справі.

Таким чином, підстави для розгляду позовної заяви представника ОСОБА_1 до Южненського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з під арешту відсутні, а у відкритті провадженні слід відмовити.

Керуючись ст.ст.186, 447 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У відкритті провадження у справі за позовною заявою представника ОСОБА_1 до Южненського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з під арешту відмовити.

Роз`яснити позивачу, що він має право звернутися до суду зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Суддя Южного міського суду

Одеської області З. І. Барановська