Рішення

від 01.03.2024 по справі 631/714/23

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/714/23

провадження № 2/631/120/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2024 року смт Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Пархоменко І. О.,

при секретарі Ляшенко І. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Ситник Олена Борисівна, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрації, скасування запису про право власності,

В С Т А Н О В И В:

Представник СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ» звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Ситник Олена Борисівна, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрації, скасування запису про право власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що СПрАТ «ОХОЧЕ» є виробником сільськогосподарської продукції та має в користуванні орендовані земельні ділянки на території Харківської області.

ОСОБА_1 мав в приватній власності земельну ділянку площею 4.2022 га (рілля), кадастровий номер - 6324283500:02:001:0189 на території Охоченської сільської ради Харківської області.

У 2007 році між ОСОБА_1 та позивачем був укладений договір оренди землі № б/н від 22 березня 2007 року, за яким зазначена земельна ділянка була передана у користування Позивачу строком на 30 років (п. 8 Договору).

ОСОБА_2 мала в приватній власності земельну ділянку площею 3,3599 га (рілля), кадастровий номер - 6324283500:02:001:0188 на території Охоченської сільської ради Харківської області.

У 2012 році між ОСОБА_2 та позивачем також був укладений договір оренди землі № б/н від 20 березня 2012 року, за яким зазначена земельна ділянка була передана у користування позивачу строком на 30 років (п. 8 Договору).

Обидва договори оренди землі містять п. 40, за умовами якого перехід права власності на земельну ділянку є підставою для зміни умов або розірвання договору.

05 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до СПрАТ «ОХОЧЕ» про розірвання договору оренди земельної ділянки (справа № 631/205/22), оскільки став власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3599 гектари, кадастровий номер 6324283500:02:001:0188, розташованої на території Старовірівської сільської ради (колишня територія Охоченської сільської ради) Красноградського (колишнього Нововодолазького) району Харківської області, відповідно до договору дарування земельної ділянки від 22 січня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Ситник О. Б., зареєстрованого в реєстрі за №72, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 295871963 від 22 січня 2022 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1810269463242, номер запису про право власності 46297069 від 22 січня 2022 року.

Відповідно до п. 1 договору дарування земельної ділянки від 22 січня 2022 року дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваному, а обдаровуваний приймає від дарувальника належну їй земельну ділянку площею 3,3599 га, кадастровий номер 6324283500:02:001:0188, яка розташована на території Старовірівської сільської ради Красноградського (колишнього Нововодолазького) району Харківської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Експлікація земельних угідь: рілля 3,3599 га.

ОСОБА_1 у справі № 631/205/22 просить суд розірвати договір оренди землі № б/н від 20 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та СПрАТ «ОХОЧЕ» щодо земельної ділянки площею 3,3599 га (рілля), кадастровий номер - 6324283500:02:001:0188 виключно на підставі п. 40 договору оренди землі у зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку.

Таким чином оскаржуваний договір дарування земельної ділянки від 22 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладався з єдиною умисною метою створення «штучних підстав» для розірвання укладеного договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 6324283500:02:001:0188).

Представник позивача вважає, що правочин дарування не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки його вчинено фізичними особами, які перебувають у родинних відносинах між собою (перший ступінь споріднення) та проживають за однією адресою і немає доказів факту виконання правочину, а саме, акту-прийому передачі земельної ділянки, як того вимагає п. 10 договору дарування; ОСОБА_1 звернувся до СПрАТ «ОХОЧЕ» із позовом про розірвання договору оренди землі виключно на підставі п. 40 Договору оренди, без зазначення будь-яких інших підстав та порушень договору оренди з боку орендаря, що може свідчити про умисне вчинення договору дарування з єдиною метою - розірвати договір оренди та порушити права орендаря; правочин дарування містить ознаки фіктивності, ураховуючи що ОСОБА_1 був обізнаний про зміст договору оренди, зокрема, положення п. 40, задовго до вчинення правочину дарування, бо мав у власності земельну ділянку площею 4.2022 га, кадастровий номер 6324283500:02:001:0189, яка також перебуває в оренді відповідача на підставі аналогічного Договору оренди землі, як зазначалось вище.

Наразі власником земельної ділянки площею 4.2022 га, кадастровий номер 6324283500:02:001:0189, є ОСОБА_2 на підставі договору дарування № 74 від 22 січня 2022, яка також звернулась до суду з позовом до СПРАТ «ОХОЧЕ» про розірвання договору оренди землі.

На думку представника позивача відповідачі обмінялися (шляхом дарування, без наміру створення правових наслідків) земельними ділянками, які перебувають в оренді у Позивача, з єдиною умисною метою створення «штучних підстав» для розірвання укладених між ними та Позивачем договорів оренди.

Зазначене прямо порушує майнові права позивача, оскільки наслідком дій відповідачів є ризик для позивача втратити речові права на земельну ділянку, що являється об`єктом оренди, при цьому Позивач не являється таким, що порушує права Відповідачів та має нести відповідальність у вигляді розірвання правочину.

Посилаючись на приписи ст. 202, 203, 234, 717, постанови ВерховногоСуду України від 19 жовтня 2016 року - провадження № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року по справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року по справі № 359/1654/15-ц, просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 22 січня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Ситник О. Б., зареєстрований в реєстрі за №72, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 22 січня 2022 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності 46297069; скасувати рішення приватного нотаріуса Ситник Олени Борисівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 62998897 від 22 січня 2022 року, яким зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324283500:02:001:0188; скасувати проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324283500:02:001:0188 за ОСОБА_1 , номер запису право власності: 46297069, дата, час державної реєстрації: 22 січня 2022 року 12:30:43.

Через канцелярію суду 14 листопада 2023 року представник відповідачів ОСОБА_3 надала відзив на позовну заяву, де зазначила що відповідачі по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 позовні вимоги СПрАТ «ОХОЧЕ» не визнають з наступних підстав.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3599 гектари, кадастровий номер 6324283500:02:001:0188, розташованої на території Старовірівської сільської ради (колишня територія Охоченської сільської ради) Красноградського (колишнього Нововодолазького) району Харківської області, відповідно до договору дарування земельної ділянки від 22 січня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Ситник О. Б., зареєстрованого в реєстрі за №72, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №295871963 від 22 січня 2022 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1810269463242, номер запису про право власності 46297069 від 22 січня 2022 року.

20 березня 2012 року між попереднім власником зазначеної земельної ділянки ОСОБА_2 та СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОХОЧЕ» був укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, зареєстрований у ВІДДІЛІ ДЕРЖКОМЗЕМУ У НОВОВОДОЛАЗЬКОМУ РАЙОНІ, про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 19 квітня 2012 року №632428354001413.

Відповідно до пункту 40 Договору «Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

ОСОБА_2 , реалізуючи своє законне право власника розпоряджатися своїм майном та не порушуючи норм права, подарувала належну їй земельну ділянку, а обдаровуваний ОСОБА_1 прийняв її у подарунок, зважаючи на державну реєстрацію права власності.

При укладенні договору оренди землі сторони діяли за особистим волевиявленням і погодили усі умови цього договору, у тому числі і право на його розірвання відповідно до п. 40 цього договору. Дія договору оренди землі ніяким чином не може обмежувати право власника на розпорядження своїм майном у встановлений законом спосіб.

Твердженням позивача щодо фіктивності договору дарування земельної ділянки безпідставними та такими, що суперечать нормам цивільного законодавства.

Діями відповідачів по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо укладення договору дарування не створено для позивача жодних непередбачуваних юридичних наслідків, оскільки умовами укладеного договору оренди передбачено, що зміна власника є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди земельної ділянки.

Договір дарування земельної ділянки від 22 січня 2022 року, реєстраційний номер 72, в повній мірі відповідає вимогам статті 203 ЦК України.

Просила у задоволенні позовних вимог СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ» відмовити та стягнути на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрати на оплату правової допомоги в сумі 6000,00 грн кожному (а. с. 57-59).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 20 жовтня 2023 року прийнято позовнузаяву дорозгляду тавідкрито провадженняу справі.Розгляд цивільної справи вирішеноздійснювати впорядку загальногопозовного провадження (а. с. 51-52).

Ухвалою Нововодолазькогорайонного судуХарківської областівід 12грудня 2023року відмовленоу задоволенніклопотання представникапозивача ОСОБА_5 про витребуваннядоказів,закрито підготовчепровадження усправі тапризначено справудо судовогорозгляду (а. с. 95-97).

Представник позивача ОСОБА_5 належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, через електронну пошту суду надав клопотання, відповідно до якого позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить провести розгляд справи за його відсутності (а. с. 138).

У судове засідання відповідачі та їх представник ОСОБА_3 не з?явилися, через електронну пошту суду представник відповідачів надала клопотання, відповідно до якого просила відмовити у задоволенні позовних вимог та продовжити розгляд справи за відсутності сторони позивача (а. с. 139).

Раніше, 12 лютого 2024 року, представник відповідачів ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надала пояснення аналогічні викладеному у відзиві, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

+Третя особа у судове засідання не з`явилася, належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомила (а. с. 137).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

22 березня 2007 року між ОСОБА_1 та СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ЗАКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОХОЧЕ» був укладений договір оренди землі, зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії державного підприємства «Центр ДЗК» при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 21 травня 2007 року за № 040770000204 (а. с. 15-23).

Відповідно до умов договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Охоченської сільської ради Харківської області.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,2022 гектар, у тому числі рілля - 4,2022 гектар, строком на 30 років (п. 1, 2, 8 договору). Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації договору за актом приймання - передачі (п. 20 договору).

За п. 40 договору оренди землі перехід права власності на земельну ділянку є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Земельна ділянка була передана орендодавцем та прийнята орендарем, про що складено акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акт прийому передачі земельної ділянки (а. с. 21-23).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 163288468 від 12 квітня 2019 року, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46435863 від 12 квітня 2019 року було зареєстровано право оренди СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ЗАКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОХОЧЕ» земельної ділянки, кадастровий номер 6324283500:02:001:0189, площею 4,2022 га, номер запису про речове право 31146190. Орендодавець ОСОБА_1 (а. с. 24-25).

20 березня 2012 року між ОСОБА_2 та СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ЗАКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОХОЧЕ» був укладений договір оренди землі, зареєстрований у Відділі Держкомзему у Нововодолазькому районі, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 19 квітня 2012 року за № 632428354001413 (а. с. 30-38).

Відповідно до умов договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Охоченської сільської ради.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,3599 гектар, у тому числі рілля - 3,3599 гектар, строком на 30 років (п. 1, 2, 8 договору). Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації договору за актом приймання - передачі (п. 20 договору).

За п. 40 договору оренди землі перехід права власності на земельну ділянку є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Земельна ділянка була передана орендодавцем та прийнята орендарем, про що складено акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акт прийому передачі земельної ділянки (а. с. 37-38).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 163475479 від 15 квітня 2019 року, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46459979 від 15 квітня 2019 року було зареєстровано право оренди СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ЗАКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОХОЧЕ» земельної ділянки, кадастровий номер 6324283500:02:001:0188, площею 3,3599 га, номер запису про речове право 3116923. Орендодавець: ОСОБА_2 (а. с. 39-40).

22 січня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Ситник О. Б., зареєстрований в реєстрі за № 72 (а. с. 10-13).

За договором ОСОБА_2 безоплатно передає у власність ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 приймає від ОСОБА_2 належну їй земельну ділянку площею 3,3599 га, кадастровий номер 6324283500:02:001:0188, яка розташована на території Старовірівської сільської ради Красноградського (колишнього Нововодолазького) району Харківської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Експлікація земельних угідь: рілля 3,3599 га.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 295871963 від 22 січня 2022 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки № 72, посвідченого приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Ситник О. Б., є власником земельної ділянки площею 3,3599 гектарів, кадастровий номер 6324283500:02:001:0188, що розташована на території Охоченської сільської ради, Нововодолазького району, Харківської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1810269463242, номер запису про право власності 46297069 від 22 січня 2022 року (а. с. 14).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 квітня 2023 року власником земельної ділянки площею 4,2022 га, кадастровий номер 6324283500:02:001:0189, що розташована на території Охоченської сільської ради, Нововодолазького району, Харківської області є ОСОБА_2 на підставі договору дарування, виданого 22 січня 2022 року, серія та номер 74 (а. с. 26-29).

Представник позивача просить визнати недійсним договор дарування земельної ділянки, скасувати рішення про державну реєстрації та запису про право власності.

Отже, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які регулюються Конституцією України та Цивільним кодексом України.

Загальні положення прав право власності унормовано главою 23 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).

Правилами ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Права власників земельних ділянок закріплено у ч. 1 ст. 90 Земельного Кодексу України.

Так,власники земельнихділянок маютьправо,зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 набула права власності на земельну ділянку на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 987247, виданого 24 лютого 2007 року Нововодолазьким районним відділом земельних ресурсів, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01077000021. Право власності дарувальника на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 квітня 2019 року за № 31169150, державним реєстратором Цвик І. В. Комунальне підприємство «Реєстраційна служба» Вільшанської селищної ради Дергачівського району Харківської області, реєстраційний номер нерухомого об`єкта 1810269463242.

Скориставшись своїми правом власності, визначеним ст. 316, 319 ЦК України, відповідач 20 березня 2012 року уклала договір оренди земельної ділянки площею 3,3599 га, кадастровий номер 6324283500:02:001:0188, з СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ЗАКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОХОЧЕ», а потім, 22 січня 2024 року, подарувала вказану земельну ділянку ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, та передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст. 717 ЦК України).

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч. 1 ст. 718 ЦК).

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч. 1 ст. 722 ЦК).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 ЦК України.

Підстави недійсності правочину визначені устатті 215 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Приписами ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК Україниправочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тоді як фіктивний правочин не має наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятоїстатті 203 ЦК України, що за правиламистатті 215 цього Кодексує підставою для визнання його недійсним відповідно достатті 234 ЦК України.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 судам роз`яснено, що для визнання правочину фіктивнимнеобхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність вучасників правочинунаміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діямобох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та 5 ст.203 ЦК, що за правилами ст. 215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14, від 19 жовтня 2016 року у справі №6-1873цс16, та підтримана Верховним Судом у постанові від 27 березня 2019 року посправі №607/15555/17-ц.

Всупереч зазначеному, представник СПрАТ «ОХОЧЕ», звернувшись з позовом про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, доказів на підтвердження вчинення фіктивного правочину відповідачами не надав, не довів відсутність вучасників правочинунаміру створити юридичні наслідки, притаманні договору дарування, не підтвердив вчинення договору сторонами тільки для виду.

Твердження представника позивача що спірний договір є фіктивним, оскільки не був спрямований на реальне настання правових наслідків та укладався з єдиною умисною метою - створення «штучних підстав» для розірвання укладеного договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 6324283500:02:001:0188), ураховуючи що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із позовом про розірвання договору оренди землі виключно на підставі п. 40 Договору оренди, без зазначення будь-яких інших підстав та порушень договору оренди з боку орендаря, оскільки знав про його зміст, є необґрунтованими та такими що не підтверджуються доказами, наданими представником позивача. З приводу вказаного суд зазначає таке.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендодавцями земельних ділянок відповідно до ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14 Закону України «Про оренду землі»).

Приписами ст. 31 вказаного Закону визначено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

За правилами ч. 6 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Спори, пов`язані із орендою землі, вирішуються у судовому порядку, що прописано у ст. 35 Закону України «Про оренду землі».

Положеннями ч. 4 ст. 124 Земельного Кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Судом встановлено, що 20 березня 2012 року між ОСОБА_2 та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки, що перебувала у власності відповідача. Зазначений договір визначає підстави для зміни умов договору і припинення його дії, зокрема, за п. 40 договору перехід права власності на земельну ділянку є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Одночасно, умови договору оренди землі ніяким чином не обмежували право власника на розпорядження своїм майном у встановлений законом спосіб.

Слід зазначити, що при укладенні договору оренди землі сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, а відтак діяли за особистим волевиявленням, згідно з власними прагненнями та бажаннями.

Таким чином, дійшовши згодищодо істотнихумов договоруоренди землі, у тому числі і право на його розірвання відповідно, зокрема, до пункту 40 цього договору, сторони скріпили його своїми підписами.

Зміст п. 40 договору оренди земельної ділянки, укладеного 20 березня 2012 року, між СПАТ«ОХОЧЕ» та ОСОБА_2 , на який посилається позивач, передбачає правову ситуацію, у якій сторони мають право на зміну умов або розірвання договору.

Тобто, сторони договору передбачили можливість настання альтернативних наслідків зміни власника земельної ділянки.

Вказаний пункт договору позивачем не оспорювався, є чинним та в установленому законом порядку недійсним не визнавався.

Таким чином, сторони договору - орендодавець та орендар, скориставшись принципом свободи договору, за згодою між собою передбачили у п. 40 договору оренди землі від 20 березня 2012 року умову про те, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Отже, припинення договору шляхом його розірвання передбачено в самому договорі, зазначене відповідає вимогам чинного законодавства та укладеного сторонами правочину.

Відтак, позивач був добре обізнаний щодо умов договору оренди земельної ділянки, своє право щодо внесення змін до умов договору, визначене п. 36 спірного договору не використав, пропозицій щодо зміни умов договору не висував, питань з цього приводу не вирішував.

Інша ситуація з приводу обізнаності відповідача ОСОБА_1 з п. 40 договору оренди землі, укладеного 20 березня 2012 року між ОСОБА_2 та позивачем, оскільки ОСОБА_1 не був стороною цього договору, а між договором оренди земельної ділянки, укладеним 22 березня 2007 року, у якому ОСОБА_1 виступав у якості орендодавця, та договором оренди земельної ділянки від 20 березня 2012 року минуло 5 років, протягом яких договір оренди міг зазнати значних змін. Доказів на підтвердження обізнаності ОСОБА_1 зі змістом зазначеного пункту договору матеріали справи не містять і представником позивача не надавались.

Окрім того, на переконання суду, обізнаність відповідачів зі змістом п. 40 договору оренди землі, укладеного 20 березня 2012 року та 22 березня 2007 року не може слугувати безперечним доказом фіктивності спірного правочину.

Доводи представника позивача щодо фіктивності оспорюваного договору, оскільки правочин вчинено між фізичними особами, які перебувають у родинних відносинах між собою (перший ступінь споріднення) та проживають за однією адресою, є безпідставними та не базуються на вимогах закону, оскільки норми ЦК України не містять заборон чи обмежень щодо укладання договору дарування між такими особами.

Договір оренди землі, укладений 20 березня 2012 року між СПрАТ «Охоче» також не містить відповідних заборон чи обмежень.

Посилання представника позивача на п. 10 договору дарування земельної ділянки від 22 січня 2022 року та відсутність акту-прийому передачі земельної ділянки, як доказів фіктивності договору дарування, не приймаються судом до уваги, оскільки не відповідають змісту п. 10 договору, який зазначає, що обов`язки дарувальника: передати за даним договором предмет договору вільний від буд-яких майнових прав і претензій третіх осіб; передати предмет договору у стані рівному з існуючим на день огляду її обдаровуваним; попередити обдаровуваного про всі права третіх осіб на предмет договору (права наймача, право застави, право довічного користування, тощо), а права дарувальника: вимагати прийняття предмета договору обдаровуваним у стані, що відповідає умовам цього договору, тобто п. 10 договору не вимагає від сторін правочину обов`язкового складання акту-прийому передачі земельної ділянки.

Вирішуючи питання щодо фіктивності правочину суд дійшов висновку, що договір дарування земельної ділянки площею 3,3599 га, кадастровий номер 6324283500:02:001:0188, укладений 22 січня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Ситник О. Б., зареєстрований в реєстрі за № 72, у повній мірі відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, оскільки представником позивача не доведено наявність ознак фіктивного правочину, доказів на підтвердження відсутності спрямованості дій сторін на реальне настання правових наслідків за договором дарування представником позивача не надано, створення відповідачами «штучних підстав» для розірвання укладених між ними та Позивачем договорів оренди не підтверджено.

Будь-яких порушень майнових права позивача судом не встановлено.

Посилання представника позивача на постанови ВерховногоСуду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц, 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судом у справі, яка розглядається.

Відповідно дост. 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК Українивстановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі змістом ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно дост. 16 ЦК України, кожна сторона має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

З урахуваннямвикладеного,оскільки належні,допустимі,достовірні тадостатні доказина підтвердженняобставин наякі посилаєтьсяпредставник позивачаяк напідставу своїхвимог абозаперечень,відсутні,суд доходитьвисновку,що узадоволенні позовнихвимог СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГОПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГОТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,третя особа:приватний нотаріусСитник ОленаБорисівна,про визнаннянедійсним договорударування земельноїділянки маєбути відмовлено за недоведеністю.

Також маєбути відмовленоу задоволеннівимог про скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про право власності, оскільки вони є похідними від вимог про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, у задоволенні яких відмовлено.

При ухваленні рішення, відповідно до ст. 265 ЦПК України, суд вирішує питання про розподіл судових витрат.

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 24 січня 2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Мякотою Тетяною Миколаївною укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 2/22 (а. с. 67).

Згідно з розрахунком вартості юридичних послуг до договору про надання правничої (правової) допомоги № 2/22 від 24 січня 2022 року, Акту № 2 приймання-передачі наданих послуг від 13 листопада 2023 року встановлено суму гонорару за надання правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн (а. с. 69, 71).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 22/2023 від 13 листопада 2023 року адвокат Мякота Т. М. отримала від ОСОБА_1 оплату послуг адвоката за договору про надання правничої (правової) допомоги № 2/22 від 24 січня 2022 року у розмірі 6000,00 грн (а. с. 73).

Отже,на користьвідповідача ОСОБА_1 підлягать стягненню з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Також, 24 січня 2022 року між ОСОБА_2 та адвокатом Мякотою Тетяною Миколаївною укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 3/22 (а. с. 68).

Згідно з розрахунком вартості юридичних послуг до договору про надання правничої (правової) допомоги № 3/22 від 24 січня 2022 року, Акту № 2 приймання-передачі наданих послуг від 13 листопада 2023 року встановлено суму гонорару за надання правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн (а. с. 70, 72).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 23/2023 від 13 листопада 2023 року адвокат Мякота Т. М. отримала від ОСОБА_2 оплату послуг адвоката за договору про надання правничої (правової) допомоги № 3/22 від 24 січня 2022 року у розмірі 6000,00 грн (а. с. 74).

Отже,на користьвідповідача ОСОБА_2 підлягать стягненню з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

На підставівикладеного такеруючись ст.55Конституції України,ст.11,15-16,202-203,215,234,316-317,319,626-628,651,717-719,722ЦК України,ст.1,4,13,14,31,32,35Закону України«Про орендуземлі»,ст.90,124ЗК України,Постановою пленумуВерховного суду«Про судовупрактику розглядуцивільних справпро визнанняправочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9, ст. 4, 12, 13, 76, 81, 133, 258, 259, 263 - 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Ситник Олена Борисівна, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрації, скасування запису про право власності відмовити.

Стягнути з СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати по сплаті правової допомоги у розмірі6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОХОЧЕ» на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судові витрати по сплаті правової допомоги у розмірі6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено до 11 березня 2024 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ОХОЧЕ», місцезнаходження: 63262, Харківська область, Красноградський район, с. Охоче, вул. Польова, 3, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 008522973.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 .

Третя особа: приватний нотаріус Ситник Олена Борисівна, місцезнаходження: 63232, Харківська область, Красноградський район, с. Станичне, вул. Шкільна, 6, прим. 24-25.

Суддя І. О. Пархоменко