Постанова

від 13.03.2024 по справі 925/720/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2024 р. Справа№ 925/720/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіум Міт" на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.09.2023

у справі №925/720/23 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімум Міт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Борисфен - Трейд"

про стягнення 145 278,25 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімум Міт» звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Борисфен - Трейд» 145 278,25 грн. за невиконання зобов`язань по договору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе грошові зобов`язання щодо вчасної оплати вартості отриманого товару, у зв`язку з чим нараховано штраф, інфляційні та 3% річних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.09.2023 у справі №925/720/23 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Борисфен - Трейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімум Міт" 3 937,50 грн. втрат внаслідок інфляції, 1 340,75 грн. 3% річних та 2684,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що:

- штраф за своєю правовою природою визначається у твердій сумі або у кратному розмірі до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, визначаючи розмір штрафу у твердій сумі такий штраф не може носити триваючий характер, для того, щоб нарахування штрафних санкцій мало місце протягом строку невиконання зобов`язання, така штрафна санкція має бути пенею та виражена у відсотках;

- посилання позивача на положення ст.6 ЦК України щодо застосування умов п.5.1 Договору, суд вважає помилковим і таким, що суперечить чинному законодавству, тому здійснений позивачем розмір і порядок нарахування штрафу в сумі 140 000 грн. задоволенню не підлягає;

- наданий позивачем розрахунок за період з 07.02.2023 по 07.03.2023 в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України 3 937,50 грн. втрат внаслідок інфляції та 1 340,75 грн. 3% річних, суд вважає арифметично правильним, і таким, що підлягає до задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 140 000,00 грн штрафу та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 140 000,00 грн штрафу.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:

- суд першої інстанції проігнорував головний принцип договірних відносин, а саме - свобода договору є однією з загальних засад цивільного законодавства (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України);

- судом не враховано правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №149/1499/18, від 22.05.2018 у справі №915/533/15, від 02.11.2021 у справі №917/1338/18.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача заперечує проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, зазначає, що ТОВ "Борисфен-Трейд" не зобов`язаний нести відповідальність у розмірі 5000 грн за кожен день затримки оплати, оскільки це суперечить імперативним положень цивільного законодавства; зауважує, що апелянт, як позивач, нормативною підставою позову визначив ст. 625 ЦК України, а предметом позову, вимоги про стягнення 3 937,50 грн інфляційних втрат та 1340,75 грн, 3% річних, які були судом задоволені.

За змістом відзиву на апеляційну скаргу відповідач просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 6 000,00 грн.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №925/720/23.

04.10.2023 матеріали справи №925/720/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому у справі.

Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімум Міт" на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.09.2023 у справі №925/720/23; вирішено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіум Міт" на Господарського суду Черкаської області від 28.09.2023 у справі №925/720/23 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

10.11.2023 через підсистему «Електронний суд» (зареєстровано 13.11.2023) від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

13.11.2023 через підсистему «Електронний суд» (зареєстровано 14.11.2023) від представника відповідача подано заперечення на відповідь на відзив та клопотання про призначення судово-технічної експертизи у справі №925/720/23.

16.11.2023 поштою від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому просив розглянути апеляційну скаргу у судовому засіданні за участю представників сторін.

05.12.2023 через підсистему «Електронний суд» (зареєстровано 06.12.2023) від представника позивача отримано додаткові пояснення, у яких заперечив проти витрат відповідача на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн.

14.12.2023 через підсистему «Електронний суд» (зареєстровано 15.12.2023) від представника відповідача надійшли письмові пояснення.

Щодо клопотання позивача, викладеного у відповіді на відзив, про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні за участю представників сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.6 ст. 252 ГПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У справі наявні обидві умови.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки позивачем оскаржується в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду у справі з ціною позову, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684,00 грн.*100 = 268 400,00 грн.) (ч.10 ст. 270 ГПК України), розгляд справи здійснюється за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у главі 1 "Апеляційне провадження" розділу IV ГПК України, відсутні підстави для задоволення клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні за участю представників сторін.

Щодо клопотання відповідача про призначення судово-технічної експертизи у справі, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

На вирішення судово-технічної експертизи відповідач просить поставити наступні питання:

1. Чи відповідає давність виконання підпису у договорі поставки № 06102022 від 06.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімум Міт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Борисфен - Трейд» виконаного предствником який діяв від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімум Міт» як Постачальника вказаній у договорі поставки № 06102022 даті, а саме 06 жовтня 2022 рік?

2. У який період часу був виконаний підпис у договорі поставки № 06102022 від 06.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімум Міт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Борисфен - Трейд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіум Міт» як Постачальника за договором № 06102022 від 06.10.2022?

3. Чи можливо, що підпис представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімум Міт» як Постачальника, у договорі поставки № 06102022 від 06.10.2022 виконано після 06 жовтня 2022 року, а саме у травні 2023 року?

4. Чи відповідає давність відтиску печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімум Міт» у договорі поставки № 06102022 від 06.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімум Міт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Борисфен - Трейд» давності самого договору поставки № 06102022 від 06.10.2022?

5. У який період часу був виконаний відтиски печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімум Міт» на договорі № 06102022 від 06.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімум Міт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Борисфен - Трейд»?

6. Чи можливо, що відтиски печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімум Міт» на договорі № 06102022 від 06.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіум Міт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Борисфен - Трейд» виконано після 06 жовтня 2022 року, а саме у травні 2023 року?

Оскільки предметом розгляду у справі №925/720/23 є стягнення штрафної санкції, інфляційних витрат та 3% річних, колегія суддів відмовляє у задоволенні заяви відповідача про призначення судово-технічної експертизи у справі, адже укладання договору поставки № 06102022 від 06.10.2022 сторонами не оспорюється, перегляд в апеляційній інстанції здійснюється щдодо вимоги про стягнення штрафної санкції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

06.10.2022 між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки за № 06102022 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач (Постачальник) зобов`язався здійснити поставку товару, який сторони визначають у відповідних заявках, в порядку визначеному в п.2.2 цього договору, а відповідач (Покупець) зобов`язався прийняти та здійснити оплату поставленого товару на умовах, викладених у договорі.

Розділом 2 Договору сторони визначили порядок та приймання-передачі товару.

За умовами п.2.1 Договору для здійснення кожної чергової поставки Покупець направляє на електронну адресу Постачальника: gelium.sales3@gmail.com заявку. У заявці Покупець вказує найменування товару, що замовляється, кількість замовленого товару, строк поставки товару, інші бажані умови доставки товару (за наявності). У випадку якщо Покупець бажає здійснити поставку замовленого товару на власний склад транспортом Постачальника, Покупець зазначає про це у заявці. Після узгодження всіх необхідних умов поставки, в тому числі вартість товару, що замовляється, Постачальник розпочинає підготовку до виконання отриманої заявки. Заявка, що вказана вище в даному пункті, повинна направлятися з електронної адреси Покупця: mvf0071@gmail.com. Зазначена електронна адреса надає змогу Постачальнику остаточно ідентифікувати Покупця, тому Покупець приймає на себе обов`язок направляти всі заявки саме із вказаної електронної адреси.

Пунктом 2.3 Договору визначено, що з моменту приймання Покупцем товару, підписання видаткової накладної, товарно-транспортної накладної (за наявності), обов`язки Постачальника щодо виконання відповідної заявки, згідно якої здійснюється поставка, вважаються виконаними та жодних претензій відносно якості товару Постачальник не приймає.

06.02.2023 позивач здійснив поставку відповідачу обрізі м`ясної у кількості 4977,7 кг на суму 562 500,01 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною від 06.02.2023 № 59 та товарно-транспортною накладною від 06.02.2023 № Р59, підписані повноважними особами та скріплені печатками підприємств.

Позивач подав до суду виписку АТ «Укрсиббанк» по рахунку, сформовану 10.04.2023 за період з 01.01.2023 по 10.04.2023, в якій міститься інформація про сплату відповідачем грошових коштів за отриманий товар із вказівкою на призначення платежу за період з 24.01.2023 по 07.03.2023.

Розділом 4 Договору сторони визначили суму договору та порядок розрахунків.

За умовами п.4.1 і п.4.2 Договору його сума складається із загальної вартості поставленого за заявками Покупця товару, згідно загальної вартості всіх видаткових накладних.

Оплата належно поставленого товару здійснюється Покупцем не пізніше дня отримання товару (день підписання видаткової накладної), факт-факт.

За отриманий товар відповідач здійснював оплату частинами, починаючи з 07.02.2023 і закінчуючи 07.03.2023, тобто повна оплата товару була здійснена після 28 календарних днів.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару Покупець сплачує на користь Постачальника штрафну санкцію у розмірі 5000 грн. за кожен день такої затримки.

За порушення грошового зобов`язання позивач, посилаючись на умови п.5.1 Договору, нарахував відповідачу 140 000 грн. штрафу (28 днів прострочки х 5000,00 грн.) та в порядку ч.2 ст.625 ЦК України 3 937,50 грн. втрат внаслідок інфляції та 1 340,75 грн. 3 % річних за період з 07.02.2023 по 07.03.2023.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Рішення Господарського суду Черкаської області від 28.09.2023 у справі №925/720/23 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 937,50 грн. втрат внаслідок інфляції, 1 340,75 грн. 3% річних не переглядається апеляційним судом, оскільки не оскаржується апелянтом в цій частині.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізуючи конституційне право, передбачене ст. 55 Конституції України, на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений, у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно- телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 1 статті 604 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.

У той же час, відповідно до ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Сплата неустойки є одним з правових наслідків порушення зобов`язання, передбачених ст. 611 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару Покупець сплачує на користь Постачальника штрафну санкцію у розмірі 5000 грн. за кожен день такої затримки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ч.4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України).

Тобто, у сукупності з положеннями частини третьої статті 6 ЦК України, пункт 4 статті 231 ГК України обумовлює право сторін визначати розмір штрафних санкцій у певній визначеній в договорі грошовій сумі.

Відповідно до положень ч.6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За вірними висновками суду першої інстанції, штраф за своєю правовою природою визначається у твердій сумі або у кратному розмірі до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Визначений розмір штрафу у твердій сумі не може носити триваючий характер. Для того, щоб нарахування штрафних санкцій мало місце протягом строку невиконання зобов`язання, така штрафна санкція має бути пенею та виражена у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки сторонами у п.5.1 договору не визначено який вид штрафної санкції мали на увазі сторони договору, чи то штраф, чи то пеня, посилання позивача на положення ст.6 ЦК України щодо застосування умов п.5.1 договору, є помилковими і такими, що суперечать чинному законодавству, з огляду на що, вимога позивача про стягнення штрафної санкціцї в сумі 140 000 грн. задоволенню не підлягає.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №149/1499/18 відхиляється апеляційним судом, оскільки спір у цій справі стосувався стягнення коштів за договором позики та застосування приписів частини першої статті 1048 ЦК України щодо визначення способу встановлення плати за користування позикою.

Посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №915/533/15 відхиляється колегією суддів, оскільки позивач у справі просив відповідача повернути кошти фінансової підтримки, надані за рахунок коштів обласного бюджету, а також 3% річних та інфляційні витрати, що не є тотожним з предметом розгляду у справі №925/720/23.

Щодо посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, колегія суддів зазначає, що предметом спору у справі було визнання недійсними рішень загальних зборів, редакцій статуту підприємства та визнання нікчемним договору купівлі-продажу, що є відмінним від розглядуваного спору.

У справі № 910/13575/20, на яку посилається апелянт у відповіді на відзив, вирішувалось питання нарахування штрафної санкції понад строк, передбачений ч.6 ст. 232 ГК України, а також у справі № 910/13575/20 штрафні санкції були визначені у відсотках згідно ч.2 ст.231 ГК України, з огляду на що, обставини у справі № 910/13575/20 є відмінними від обставин у справі №925/720/23.

Предметом розгляду у справі №906/664/16, на яку посилається апелянт у додаткових поясненнях, був позов Міністерства оборони України до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення 228 390 грн. пені та 678 280,56 грн. штрафу, тобто правовідносини у вказаній справі стосувались державного сектору економіки та регулювались ч.2 ст.231 ГК України, окрім того, суб`єктний склад сторін є відмінний від сторін у справі №925/720/23.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення штрафної санкції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн., колегія суддів зазначає таке.

Положенням статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №910/8443/17 та у практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

На підтвердження вимоги про стягнення з позивача на користь відповідача у розмірі 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем надано суду:

- копію додаткової угоди №6 від 14.06.2023 до договору про надання правової (правничої) допомоги №29/1 від 09.08.2019;

- копію акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОК-0000012 від 10.07.2023;

- копію інформаційного повідомлення про зарахування коштів №101856 від 06.09.2023.

14.06.2023 між Адвокатським бюро «Олексія Коханія» (адвокатське бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Борисфен - Трейд" (клієнт) укладено додаткову угоду №6 від 14.06.2023 до договору про надання правової (правничої) допомоги №29/1 від 09.08.2019, відповідно до якої в межах договору про надання правової (правничої) допомоги №29/1 від 09.08.2019 клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе доручення з представництва інтересів Клієнта та надання правової допомоги клієнту у справі №925/720/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіум Міт" до клієнта щодо стягнення боргу, який складає 145278,25 грн.

Згідно п.2 додаткової угоди в межах договору про надання правової (правничої) допомоги №29/1 від 09.08.2019 та цієї додаткової угоди №6 з представництва інтересів клієнта із зазначеного у п.1 цієї додаткової угоди предмету адвокатське бюро здійснює:

- правовий аналіз позовної заяви та додатків до позовної заяви у справі №925/720/23, що включає опрацювання нормативної бази та правових висновків ВС;

- вироблення правової позиції із захисту прав та інтересів клієнта як відповідача у справі №925/720/23;

- підготовки (написання) відзиву, заперечення на відповідь на відзив у справі №925/720/23.

Адвокатським бюро та клієнтом за взаємною згодою сторін визначено фіксований розмір гонорару та порядок оплати гонорару у розмірі 6 000,00 грн. (п.3 додаткової угоди).

10.07.2023 на виконання умов договору сторони підписали акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОК-0000012, згідно з яким виконавцем були проведені такі роботи по договору №29/1 від 09.08.2019: правнича допомога згідно додаткової угоди №6 від 14.06.2023 до договору про надання правової (правничої) допомоги №29/1 від 09.08.2019 у розмірі 6000,00 грн.

Акт здачі-приймання виконаних робіт підписаний сторонами без зауважень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції до відзиву до позовну заяву подано аналогічні документи та заявлено про стягнення з позивача 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки відповідачем в суді першої інстанції за результатами розгляду справи не було заявлено про стягнення 6000,00 грн. витрат на правову допомогу, і таке клопотання судом першої інстанції не розглядалось, вказане клопотання не підлягає розгляду судом апеляційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімум Міт" на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.09.2023 у справі №925/720/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 28.09.2023 у справі №925/720/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімум Міт".

4. Матеріали справи №925/720/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська