Ухвала

від 07.03.2024 по справі 906/682/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

УХВАЛА

"07" березня 2024 р. Справа № 906/682/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

судді Миханюк М.В.

судді Саврій В.А.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

скаржника - Войцешук В.В., керівник (в режимі відеоконференції);

позивача - не з`явився;

відповідача - Ільницький О.О., керівник, Гуртовенко Р.М., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2021 року (повний текст складено 30.12.2021) у справі №906/682/21 (суддя Давидюк В.К.)

за позовом Колективного автотранспортного підприємства 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП №0662"

про визнання договорів недійсними

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 15.02.2024 до 07.03.2024.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.12.2021 у справі №906/682/21в позові Колективного автотранспортного підприємства 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП №0662" про визнання договорів недійсними відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 у справі №906/416/22 апеляційну скаргу Колективного автотранспортного підприємства 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2021 у справі №906/682/21 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2021 у справі №906/682/21 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.12.2021 у справі №906/682/21, особа, яка не брала участі у справі - Житомирське обласне об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду та поновити Житомирському обласному об`єднанню по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення; скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2021 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Апелянт вказує, що судом у вказаній справі вирішено долю нікчемних договорів, за якими протиправно відчужено майно, що належить Житомирському обласному об`єднанню по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд":

- договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу загальною площею 5365,0 кв.м від 24.01.2008, укладений між колективним автотранспортним підприємством 0662 Житомирського обласного об`єднання "Житомироблагропромбуд" та приватним підприємством "Іглс";

- договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу загальною площею 5365,0 кв.м від 29.01.2008, укладений між приватним підприємством "Іглс", яке припинило діяльність, та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП № 0662".

При цьому, апелянт звертає увагу суду, що засновником Колективного автотранспортного підприємства 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" (далі - Засновник) було і є Житомирське обласне об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд".

Так, протоколом №7 від 28.08.2007 засідання правління Засновника затверджено Статут Колективного автотранспортного підприємства 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" в новій редакції, відповідно до п.4.1. якого майно КАТП 0662 становлять виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в його самостійному балансі і закріплені за ним власником на праві господарського відання. Власником майна є Житомирське обласне об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд". Згідно п.4.2 Статуту КАТП 0662 є власником лише: продукції, виробленої в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Підприємство не має права відчужувати майно, що передане йому власником у господарське відання (п.5.2 Статуту). Згідно з п.6.1 Статуту КАТП 0662 право розпорядження майном (продавати, здавати в оренду, вносити в статутні капітали інших господарюючих суб`єктів як цілісний майновий комплекс так і окреме майно) відноситься до виключної компетенції власника КАТП 0662.

Таким чином, скаржник вважає, що на момент відчуження цілісного майнового комплексу загальною площею 5365.0 кв. м., ні колективне автотранспортне підприємство 0662 Житомирського обласного об`єднання "Житомироблагропромбуд", ні приватне підприємство "Іглс" не були його власниками та не мали правової компетенції на його відчуження, а відтак усі правочини, вчинені щодо відчуження цілісного майнового комплексу загальною площею 5365,0 кв. м. є нікчемними.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 поновлено Житомирському обласному об`єднанню по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2021 року у справі №906/682/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2021 року у справі №906/682/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15 лютого 2024 року об 11:00 год.

08 лютого 2024 року від представника відповідача на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження.

Вказане клопотання обгрунтоване тим, що скаржником не надано належних доказів того, що оскаржуване судове рішення стосується його прав та інтересів, а вимоги апеляційної скарги направлені на переоцінку доказів і обставин, які встановлені у судовому рішенні, що набрало законної сили.

Позивач - Колективне автотранспортне підприємство 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" у відзиві на апеляційну скаргу підтримує вимоги останньої, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

В додаткових поясненнях Житомирське обласне об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" зазначає, що доля спірного майнового комплексу, що перебував в господарському віданні КАТП-0662 має вирішуватися рішенням загальних зборів "Житомироблагропромбуду". При цьому вказує, що наявна в матеріалах справи копія листа-погодження від 23.01.2008, яким головою правління Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" Даценком С.О. надано дозвіл директору КАТП-0662 Веремієнку Г.І. на відчуження спірного майна, та копія протоколу №3 засідання правління Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" від 23.01.2008, виготовлені шляхом монтажу за допомогою комп`ютерної або копіювальної техніки, на підтвердження чого надає Висновок експерта №229 від 05.03.2024 та Висновок експерта №230 від 04.03.2024.

Безпосередньо в судовому засіданні представник Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" повністю підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі; представник відповідача просив закрити апеляційне провадження.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд", дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження у справі, виходячи з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст.4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зважаючи на вищенаведений припис, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом. Звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу - поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають.

У відповідності до ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.17 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами частини 1 та частини 4 статті 272 ГПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Відповідно до частини 1 статті 254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Одночасно вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

У вирішенні цього питання суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому тощо.

Отже, у розумінні наведених норм процесуального права судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та (або) обов`язків цієї особи. Тобто суд має розглянути та вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Тобто, судовим рішенням безпосередньо зачіпаються права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, в тому числі створюються перешкоди для реалізації її суб`єктивного права чи законного інтересу або реального виконання обов`язку стосовно однієї з сторін спору.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статтей 254, 272 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним. Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для відкриття апеляційного провадження. Скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №904/5618/17, від 21.09.2018 у справі №909/68/18, від 18.12.2018 у справі №911/1316/17, від 27.02.2019 у справі №903/825/18, від 17.10.2019 у справі №910/21156/16

З вищенаведеного слідує наступний алгоритм дій суду апеляційної інстанції у разі надходження апеляційної скарги від особи, яка не приймала участі у розгляді справи, але вважає, що судом в оскаржуваному рішенні вирішено питання про її права та інтереси:

суд має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника і лише після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 12.05.2020 у справі №910/18271/16.

Як вбачається, своє право на апеляційне оскарження Житомирське обласне об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду порушує його права, інтереси та (або) обов`язки, як власника, відчуженого за спірними договорами, майна.

При цьому вказує, що засновником Колективного автотранспортного підприємства 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" (далі - Засновник) було і є Житомирське обласне об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд".

Зазначає, що протоколом №7 від 28.08.2007 засідання правління Засновника затверджено Статут Колективного автотранспортного підприємства 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" в новій редакції, відповідно до п.4.1. якого майно КАТП 0662 становлять виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в його самостійному балансі і закріплені за ним власником на праві господарського відання. Власником майна є Житомирське обласне об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд". Згідно п.4.2 Статуту КАТП 0662 є власником лише: продукції, виробленої в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Підприємство не має права відчужувати майно, що передане йому власником у господарське відання (п.5.2 Статуту). Згідно з п.6.1 Статуту КАТП 0662 право розпорядження майном (продавати, здавати в оренду, вносити в статутні капітали інших господарюючих суб`єктів як цілісний майновий комплекс так і окреме майно) відноситься до виключної компетенції власника КАТП 0662.

Таким чином, заявник вважає, що на момент відчуження цілісного майнового комплексу загальною площею 5365.0 кв. м., ні колективне автотранспортне підприємство 0662 Житомирського обласного об`єднання "Житомироблагропромбуд", ні приватне підприємство "Іглс" не були його власниками та не мали правової компетенції на його відчуження, а відтак усі правочини, вчинені щодо відчуження цілісного майнового комплексу загальною площею 5365,0 кв. м. є нікчемними.

Відповідно до ч.1 ст.11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21.10.2020 у справі "Diya 97 v. Ukraine").

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії").

Колегія суддів також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі №910/4881/18, згідно з якою здійснення повторного апеляційного перегляду судового рішення, яке було переглянуто постановою Верховного Суду, є порушенням принципу правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

Належною підставою для відмови у відкриті апеляційного провадження згідно з частиною 5 статті 272 ГПК України є встановлення тотожності висновків, викладених у первісній апеляційній скарзі, постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою - апелянтом, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 272 ГПК України.

Тотожність висновків, викладених у первісній постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою - апелянтом, яка подає апеляційну скаргу згідно зі ст. 272 ГПК України, визначається шляхом логічного співставлення відповідних аргументів та їх змістовним співпадінням (див. mutatis mutandis подібні правові висновки сформовані у постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №910/25520/13, від 20.01.2021 у справі №913/567/19, від 12.02.2021 у справі №913/567/19).

За змістом апеляційної скарги вбачається, що остання обґрунтована заявником посиланням на те, що Житомирське обласне об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" є власником майна, яке є предметом оспорюваних договорів купівлі-продажу.

Разом з тим, обставини щодо встановлення власника майна, яке є предметом оспорюваних у справі правочинів, вже були досліджені судом апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги Колективного автотранспортного підприємства 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2021 у справі №906/682/21, за результатами чого прийнято постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 у справі №906/416/22.

Так, судом апеляційної інстанції в постанові від 22.12.2021 зазначено, що на момент укладання договору купівлі-продажу від 24.01.2008 між КАТП 0662 та ПП "Іглс" майновий комплекс виробничих будівель за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 22 належав КАТП 0662 на праві колективної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконкомом Житомирської міської ради від 13.09.2007 на підставі рішення Виконкому Житомирської міської ради від 13.09.2007 за №690 (т.2, а.с. 60-62).

При цьому, апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів, які вказували б на те, коли та на якій підставі ним було набуто право власності на відповідне майно, та якими документами доводиться обставина набуття та належності майна на праві власності апелянту.

Відносно доводів апелянта про відсутність згоди об`єднання "Житомироблагропромбуд" під час продажу КАТП-0662 майнового комплексу згідно договору купівлі-продажу від 24.01.2008, то дані обставини також досліджувались апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги КАТП-0662 на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2021 та були оцінені в постанові Північно-Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 у даній справі.

Зокрема, судом апеляційної інстанції в постанові від 22.12.2021 встановлено, що листом-погодженням від 23.01.2008 за підписом голови правління Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" директору Колективного автотранспортного підприємства 0662 Веремієнку Г.І. погоджено дозвіл на продаж цілісного майнового комплексу за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 22 загальною площею 5365,0 кв.м та загальною сумою 879000,00 грн приватному підприємству "Іглс" (т.1, а.с.154). Крім того, згідно наявної в матеріалах справи копії протоколу №3 засідання правління Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" від 23.01.2008, яким оформлено згоду КАТП-0662 на укладання договору купівлі-продажу з ПП "Іглс" про реалізацію майнового комплексу виробничих приміщень по вул. Промисловій, 22 у м. Житомирі з ціною 879000,00 грн, право підпису договору купівлі-продажу майнового комплексу з ПП "Іглс" надано директору КАТП-0662 Веремієнко Г.І. (т.1, а.с. 155).

При цьому, доводи апелянта, що наявна в матеріалах справи копія листа-погодження від 23.01.2008 та копія протоколу №3 засідання правління Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" від 23.01.2008 виготовлені шляхом монтажу за допомогою комп`ютерної або копіювальної техніки, на підтвердження чого надає Висновок експерта №229 за результатами проведення технічного дослідження документу від 05.03.2024 та Висновок експерта №230 за результатами проведення технічного дослідження документу від 04.03.2024, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки такі висновки експерта по своїй суті є новими доказами, які направлені на переоцінку тих фактичних обставин справи, що були встановлені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 у даній справі за апеляційною скаргою КАТП-0662. Тоді як, в силу положення, передбаченого ч.4 ст.272 ГПК України, суд апеляційної інстанції не має права оцінювати вказані вище документи.

Щодо доводів скаржника про те, що директором КАТП-0662 станом на 24.01.2008 був ОСОБА_1 , а не Веремієнко Г.І., то дані обставини досліджувалися під час розгляду апеляційної скарги КАТП-0662 на рішення суду першої інстанції у даній справі, та встановлено, що уповноваженою особою на представництво інтересів КАТП 0662 на час укладання договору купівлі-продажу від 24.01.2008 був ОСОБА_2 .

Отже, всі вищевикладені обставини встановлені під час розгляду апеляційної скарги КАТП-0662 на рішення суду першої інстанції у даній справі, і у відповідності до ч.4 ст.272 ГПК України ці обставини не підлягають переоцінці при розгляді апеляційної скарги Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд".

Тобто, апеляційна скарга Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" на постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 спрямована на перегляд встановлених у зазначеному вище судовому рішенні суду апеляційної інстанції фактів та здійснення переоцінки доказів в межах доводів, які вже розглядалися і вирішувалися судом під час розгляду апеляційної скарги іншої особи.

Разом з тим, приймаючи до уваги те, що апеляційний суд згідно ч.4 ст.272 ГПК України не має права переглядати ті обставини, які вже розглянуті в межах вирішення апеляційної скарги КАТП-0662 на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2021, то Північно-західний апеляційний господарський суд не має повноважень повторного встановлення тих обставин, хто являється дійсним власником майна, яке є предметом оспорюваних договорів купівлі-продажу.

В даному випадку, якщо будь-яка інша особа вважає, що вона була власником майна, то така особа не позбавлена прав в межах використання речово-правових способів захисту своїх інтересів звернутися до суду із окремим позовом про витребування майна. Разом з тим, суд апеляційної інстанції немає правових підстав для втручання у вже ухвалене судове рішення, яке набрало законної сили.

У силу статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція) кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

За вимогами статтей 8, 129 Конституції України та статтей 2, 11 ГПК України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цим принципом керується суддя, здійснюючи правосуддя. До основних засад судочинства також віднесено: розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; обов`язковість судового рішення.

Водночас відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Мушта проти України", "Мельник проти України"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Принцип правової визначеності (певності) включає й дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення. Остання засада означає, що жодна сторона не має права ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише заради повторного судового розгляду і ухвалення нового рішення у справі (рішення від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії").

З викладеного вбачається, що право на звернення до суду не є абсолютним та обмежено вимогами процесуального закону щодо прийнятності скарги на рішення. Застосування відповідних обмежень у передбачених законом випадках не може вважатися порушенням права особи на доступ до суду.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії"). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії").

Європейський суд з прав людини констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (рішення від 21.10.2010 у справі "Дія-97" проти України").

Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в пункті 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 у справі №1-25/2010, відповідно до якого одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

У судовій практиці Великої Палати Верховного Суду наголошується на тому, що загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень (постанова від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц). Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, оскільки в процесі його правозастосування гарантія остаточності та обов`язковості судових рішень є складовими принципу правової визначеності та означають, що остаточне рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим як для сторін процесу, так і для суду, який ухвалив таке рішення, і не може переглядатися (постанова від 21.02.2020 у справі №813/2646/18).

Крім того, колегією суддів взято до уваги те, що предметом спору у справі №906/682/21 є визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 24.01.2008 та від 29.01.2008, укладених між позивачем та відповідачами.

При цьому, Житомирське обласне об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" не було безпосереднім учасником даних правовідносин.

Вищевказані доводи апелянта свідчать про наявність спору про право між позивачем та особою, яка не була залучена до участі у справі, щодо майна, яке було реалізоване за спірними договорами.

Таким чином, доводи апеляційної скарги Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" можуть становити предмет окремого позову, однак такі доводи аж ніяк не можуть бути підставою для перегляду уже ухваленої постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022, яка набрала законної сили.

Крім того колегія суддів зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, заявник зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відтак, слід враховувати, що в будь-якому разі підставою для звернення до суду з позовом є наявність самого факту порушення права. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить і саме з метою його захисту. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Оцінюючи належність обраного апелянтом способу захисту, слід виходити з його ефективності, тобто відповідності такого способу захисту змісту порушеного права, характеру правопорушення та можливості забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила, щовизнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України(п.27). Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5 - 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.

Згідно з частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатим договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З урахуванням викладеного, права особи, яка вважає себе власником майна, і наміри якої не зводяться лише до того, щоб предмет правочину перебував у власності однієї із сторін правочину, не підлягають захисту шляхом подання позову про визнання недійсними правочинів щодо відчуження цього майна, з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову (оскільки застосування правового механізму, передбаченого статтею 388 Цивільного кодексу України, можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно; наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц зазначила, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені в статті 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно від добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Також в постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (частина друга статті 665, частина перша статті 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини першої статті 216, частина перша, пункт 1 частини третьої статті 1212, частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина перша статті 1212, частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України).

Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Відповідачем за позовними вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна завжди є особа, за якою зареєстроване право на нерухоме майно, оскільки саме така особа як книжковий володілець може бути позбавлена майна в разі задоволення позову.

Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що особою, яка звернулась з апеляційною скаргою, не доведено належними та допустимими доказами у розумінні положень статей 76, 77 ГПК України, ані наявність порушення його прав та охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, ані обрано правильний спосіб захисту, якщо особа все ж вважає таке своє право порушеним.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №911/3132/17.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на предмет позову у даній справі та встановлені судом обставини, оскільки питання про права і обов`язки Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" судом першої інстанції при розгляді даного спору не вирішувалися, а судом було розглянуто наведені в апеляційній скарзі Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншого учасника провадження у справі (позивача) і повторний апеляційний перегляд рішення Господарського суду Житомирської області 22.12.2021 буде суперечити принципу остаточності рішення, тобто неприпустимості повторного вирішення спору, що вже вирішений, що є складовою принципу правової певності - одного з головних аспектів верховенства права, передбаченого п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судова колегія дійшла висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2021 у справі №906/682/21 на підставі п.3 ч.1 ст.264 ГПК України.

При цьому слід зазначити, що закриття апеляційного провадження не може тлумачитися як порушення права на судовий захист та доступ до правосуддя, враховуючи процесуальні фільтри, встановлені процесуальним законодавством, які відповідають висновкам Європейського Суду з прав людини у рішеннях "Філіс проти Греції", "Де Жуфр де ла Прадель проти Франції" і "Станєв проти Болгарії".

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 234, 235, 264 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22 грудня 2021 року у справі №906/682/21 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст ухвали скаладено 13 березня 2024 року.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.