Постанова

від 14.03.2024 по справі 908/2504/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2504/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

розглянувши у порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Право гарант на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.10.2023 (повний текст рішення складено 14.11.2023, суддя Горохов І.С.) у справі №908/2504/23

за позовом Концерну Міські теплові мережі, бул. Гвардійський, 137, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Право гарант, 69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39-А

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

04.08.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну Міські теплові мережі до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Право гарант про стягнення заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії в розмірі 76 739,48 грн.

Позов обґрунтовано тим, що з 01.11.2021 набув чинності типовий індивідуальний договір №72226211 про надання послуги з постачання теплової енергії до нежитлового приміщення №134, площею 119,3 м2 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А між позивачем та ТОВ ЮК ПРАВО ГАРАНТ. На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві теплову енергію у період 01.11.2021-31.05.2023 на загальну суму 76 739,48 грн. Відповідачем не виконано обов`язкову з оплати теплової енергії, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 76 739,48 грн, що сталою підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.10.2023 у даній справі позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Право гарант (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39-А; ідентифікаційний код юридичної особи 37778473) на користь Концерну Міські теплові мережі (бул. Гвардійський, 137, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458) заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії в розмірі 76 739,48 грн (сімдесят шість тисяч сімсот тридцять дев`ять гривень 48 коп.).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Право гарант (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39-А; ідентифікаційний код юридичної особи 37778473) на користь Концерну Міські теплові мережі (бул. Гвардійський, 137, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.).

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Право гарант, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 16.10.2023 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

-скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що типовий договір №72226211 між позивачем та відповідачем є укладеним, оскільки співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору з огляду на те, що будівля №39А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжя не є багатоквартирним будинком, а отже прийняття рішення співвласників багатоквартирного будинку про вибір моделі договірних відносин є неможливим;

-у рахунках на оплату послуг, які надані позивачем, не було розміщено повідомлення про місце опублікування тексту договору; позивач не виконав вимоги ч.5 ст.13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», тому, на думку апелянта, договір №72226211 від 01.11.2021 є не укладеним;

-апелянт зазначає, що ним не вчинялися дії, які б свідчили про бажання укласти договір, а саме: відповідач не надавав позивачу підписану заяву-приєднання до договору, не сплачував рахунки за надані послуги;

-ТОВ ЮК Право гарант за період листопад 2021 травень 2023 не отримувало теплову енергію від Концерну «МТМ»; відсутність постачання теплової енергії до приміщення відповідача також досліджувалося в межах справ №908/2188/18, №908/3366/19;

-скаржник вважає, що факт отримання послуг як підстава приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) не може бути підтверджений рішеннями Запорізької міської ради про початок та кінець опалювального сезону;

-позивачем не надані акти наданих послуг та докази їх направлення відповідачу, долучені рахунки до позовної заяви не містять підпису уповноваженої особи та печатки позивача;

-обов`язковою істотною умовою для типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії є максимальне теплове навантаження на будівлю/будинок, що не було зазначено у договорі №72226211, тому сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору №72226211, таким чином, він є не укладеним;

-відповідач не погоджується з розрахунком позивача суми заборгованості у розмірі 76 739,48 грн., адже позивачем безпідставно нараховано ЗБП, МЗК за період з листопада 2021 по травень 2023 у загальній кількості 4,60227 Гкал; наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним доказом, який підтверджує дійсний розмір заборгованості.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2023 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді Кощеєв І.М., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/2504/23. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №908/2504/23.

28.12.2023 матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Право гарант на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.10.2023 у справі №908/2504/23; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

23.01.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким просить суд апеляційну скаргу ТОВ ЮК Право гарант залишити без задоволення, рішення Господарського суду Запорізької області від 16.10.2023 залишити без змін.

Відзив обґрунтований наступним:

-співвласники багатоквартирного будинку по вул. Незалежної України, 39А в місячний термін не визначились з моделлю організації договірних відносин та з урахуванням спливу 30-деного строку з моменту опублікування позивачем відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води публічний договір № 72226211 є укладеним з 01.11.2021;

-враховуючи знаходження належного відповідачу на праві власності приміщення №134 вул. Незалежної України, 39А у м. Запоріжжя в багатоквартирному будинку, відсутність документів на підтвердження відключення від мережі опалення (в порядку Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 169 від 26.07.2019 р.), тому вказане приміщення є опалювальним;

-факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться приміщення відповідача підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2021-2022, 2022-2023 років, відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальні сезони у м. Запоріжжі, знаходженням нежитлового приміщення відповідача у багатоквартирному житловому будинку;

-посилання відповідача на справи №908/2188/18 та 908/3366/19 не заслуговують уваги у зв`язку з їх розглядом за іншим законодавством, а також за період, що не охоплений даною справою;

-виставлені відповідачу рахунки відповідають вимогам пп. 1, 2, 3, 4, 5, 8 ч. 3 ст.8 ЗУ Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання та спираючись на позицію Верховного Суду у справі №920/1343/21, позивач зазначає, що наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку;

-позивач зауважує, що об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень, які є невід`ємною частиною житлового будинку. У випадку якщо приміщення споживача не підпадає під ознаки приміщення з індивідуальним опаленням, окремого приміщення з транзитними мережами опалення, приміщення з комбінованою системою опалення та не є допоміжним приміщенням чи місцями загального користування - таке приміщення є опалювальним;

-інформацію щодо теплового навантаження на будинок позивачем було розміщено на власному сайті;

-для здійснення перевірки нарахувань позивачем було надано всі необхідні дані, що містяться в рахунку, а саме покази приладу обліку, площу опалювальних приміщень у будинку, площу приміщення відповідача, тарифи що діяли в розрахунковому періоді; натомість апелянт намагається піддати сумніву всі докази позивача, будуючи власну позицію виключно на принципі негативного доказування, у той час як апелянт повинен нести зобов`язання із надання своїх доказів, оскільки кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Право гарант на праві власності належить об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення №134, площею 119,3 м2 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А.

02.10.2021 на виконання вимог Закону України Про житлово-комунальні послуги, концерн Міські теплові мережі розмістив на офіційному сайті індивідуальні договори на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Вказані договори є публічними договорами приєднання і вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаних договорів будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.

Відповідно до вищенаведеного, станом на 01.11.2021 Типовий індивідуальний договір №72226211 про надання послуги з постачання теплової енергії (надалі Договір) до нежитлового приміщення №134, площею 119,3 м2 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А, між позивачем (Концерном МТМ) та відповідачем (ТОВ ЮК ПРАВО ГАРАНТ) є укладеним.

Згідно з пунктом 4 Договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.

У пункті 5 Договору зазначено, що виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання.

Відповідно до пункту 11 Договору, обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року № 315.

Згідно з п. 31 Договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу визначається на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця http://teploseti.zp.ua.

Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць (п. 32 Договору).

Пунктом 34 Договору визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Позивачем надано послугу з постачання теплової енергії за період листопад 2021-травень 2023 на загальну суму 76 739,48 грн., що підтверджується відповідними рахунками постачання теплової енергії за вказаний період.

Відповідач отриману теплову енергію на суму 76 739,48 грн. не оплатив, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у відповідному розмірі.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині оплати обсягу спожитої послуги стало підставою звернення позивача до суду про стягнення боргу в розмірі 76 739,48 грн.

Предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості наданих послуг з постачання теплової енергії.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд виходив із того, що через відсутність рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування Концерном відповідно до вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання (02.10.2021), між Концерном Міські теплові мережі та ТОВ ЮК ПРАВО ГАРАНТ, з 01.11.2021 укладений типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії №72226211. Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться приміщення відповідача підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2021-2022, 2022-2023 років, відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі, знаходженням нежитлового приміщення відповідача у багатоквартирному житловому будинку; позивачем первинними документами бухгалтерського обліку доведено надання послуг з постачання теплової енергії відповідачу у заявленому розмірі за спірний період. З огляду на відсутність з боку відповідача оплати за надані послуги, вказане є підставою для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 Закону України Про теплопостачання від 02.05.2005р. №2633-IV, відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено ст. ст. 24, 25 Закону України Про теплопостачання та є обов`язковим для сторін на підставі закону.

За змістом ст. 25 вказаного Закону, теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов`язками споживача теплової енергії (ст. 24 Закону).

Положеннями ст. 1 Закону України Про теплопостачання визначено, що:

споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

теплова енергія - це товарна продукція, яка виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Отже, обов`язковою ознакою споживача теплової енергії, а саме споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

У офіційному виданні Голос України № 231 від 09.12.2017р. був опублікований Закон України Про житлово-комунальні послуги від 09.11.2017р. № 2189-VІІІ (далі Закон).

Відповідно до п. 1 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (з 10.12.2017р.), та вводиться в дію з 01.05.2019 р., крім окремих його положень, які вводяться в дію пізніше.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 2 Закону України Про житлово-комунальні послуги від 09.11.2017р. №2189-VІІІ, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

У ст. 1 Закону № 2189-VІІІ визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про житлово-комунальні послуги, до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління з побутовими відходами.

За приписами ч. 1 та 2 ст. 12 Закону України Про житлово-комунальні послуги, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону, індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов`язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Згідно з ч. ч. 2, 3, 7 ст. 21 Закону України Про житлово-комунальні послуги, виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.ч. 3, 6 ст.19 Закону України Про теплопостачання, споживач або суб`єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо; споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Так, 01.05.2021р. набрав чинності Закон України від 03.12.2020р. № 1060-ІХ Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг. Згідно з цим Законом внесено низку змін до Законів України що регулюють житлово-комунальні відносини, в тому числі і до Закону України Про житлово-комунальні послуги, зокрема до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

У ч. 1 ст. 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги (в редакції Закону № 1060-IX від 03.12.2020р.) встановлено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме:

1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку;

2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою;

3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.

Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).

У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.

Згідно із ч. 7 ст. 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги, до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог ч. 5 ст. 13 цього Закону.

За приписами ч.5 ст.13 Закону України Про житлово-комунальні послуги, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Відповідно до абз. 2 п. 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про житлово-комунальні послуги від 09.11.2017 р. №2189-VIII (в редакції від 01.05.2021р.), договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019р. затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії.

Постановами Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021р. та № 1023 від 08.09.2021р. внесено зміни до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових форм договорів, відповідно до яких згідно із Законом України Про житлово-комунальні послуги договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності зазначених постанов.

Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019р. (в редакції постанови КМУ №1022 від 08.09.2021р.), ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.

Відповідно до п. 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.

Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст.ст. 13 і 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги.

Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

02.10.2021, на виконання вимог Закону, Концерн Міські теплові мережі оприлюднив на власному офіційному веб-сайті Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання (за посиланням в мережі Інтернет http://teploseti.zp.ua/ua/for_consumers/Public_contracts/).

Згідно з п. 1 оприлюдненого Концерном Міські теплові мережі Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (послуга) індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням ст.ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України.

Відповідно до п. 53 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, цей договір може бути розірваний у разі прийняття рішення співвласниками щодо зміни моделі договірних відносин відповідно до ст. 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку:

багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна;

співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Як встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ТОВ ЮК Право гарант відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13.10.2021 №279479185 зареєструвало у 2015 році за собою право приватної власності на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення №134, площею 119,3 м2 (розмір частки 9/20 від загальної площі об`єкта 265,1 м2) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А.

Нежитлове приміщення відповідача є невід`ємною частиною житлового будинку, оснащеного приладом комерційного обліку теплової енергії Sonometer 2000 заводський №922804Y157, що підтверджується Актом приймання в експлуатацію приладу обліку теплової енергії (після держповірки) від 29.11.2021.

З урахуванням системного аналізу вище наведених норм чинного законодавства і матеріалів справи, оскільки нежитлове приміщення, власником якого є відповідач, є невід`ємною (вбудованою) частиною житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А, відповідно, відповідач є співвласником житлового будинку, члени якого, у визначений нормативними актами строк, не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги, протилежного відповідачем не наведено, відповідні докази також не надані, відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що типовий індивідуальний договір №72226211 між Концерном МТМ та ТОВ ЮК Право гарант є укладеним з 01.11.2021.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що будинок №39А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжя не є багатоквартирним будинком, тому прийняти рішення співвласників багатоквартирного будинку про вибір моделі договірних відносин є неможливим, спростовується вищенаведеним.

Пунктом 4 Типового індивідуального договору №72226211 встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника щодо не укладення договору №72226211 так як ним не вчинялися дії, які могли б свідчити про бажання укласти договір: відповідач не підписував заяву-приєднання до договору, не сплачував рахунки за надані послуги, оскільки колегія суддів вважає, що законодавцем була передбачена неактивність споживачів щодо укладання договорів, тому непідписана заява-приєднання до договору не свідчить про відсутність підстав для укладання договору, оскільки в даному випадку договір є не тільки договором приєднання, але й договором публічним, що не передбачає підписання заяви-приєднання.

Окрім цього, за змістом п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (в редакції постанови КМУ Кабінету №1022 від 08.09.2021) фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є, в тому числі, факт отримання послуги.

Оскільки Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, повідомлення про розміщення 02.10.2021 на сайті Концерну МТМ публічних договорів, розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет за відповідними посиланнями, то відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 75 ГПК України колегія суддів визнає вищезазначені обставини загальновідомими, такими, що визнаються учасниками справи та не підлягають доказуванню.

При цьому, відсутність доказів щодо розміщення повідомлення про місце опублікування тексту договору у рахунках на оплату у даному випадку не спростовує факт виконання позивачем вимог ч.5 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з п. 5 Типового договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання, та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Таким чином, наведеним вище пунктом 5 Типового договору спростовується посилання апелянта на безпідставність нарахування позивачем 4,60227 Гкал (ЗБП та МЗК) за спірний період.

Пунктом 24 Правил № 830 визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315.

Відповідно до п. 11 Типового договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика).

Вказана Методика встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг.

Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних Приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.

Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до Розділу III Методики.

Для розподілу приймаються показання вузлів комерційного та розподільного обліку, приладів розподільного обліку теплової енергії станом на кінцеву дату розрахункового періоду, отримані виконавцем розподілу комунальної послуги, у спосіб, визначений договором про надання комунальної послуги.

У разі, якщо одна будівля/будинок має два та більше вводи відповідної зовнішньої інженерної мережі, які оснащено вузлами комерційного обліку, то визначення обсягу спожитої послуги та її розподіл здійснюється за сумою всіх вузлів комерційного обліку відповідної комунальної послуги у будівлі/будинку. За рішенням співвласників будівлі/будинку розподіл може здійснюватися окремо для кожної її частини, що оснащена вузлом комерційного обліку відповідної комунальної послуги.

Пунктами 8,9 Правил визначено, що постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період.

Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених ч. 1 ст. 16 Закону України Про житлово-комунальні послуги.

Згідно з п.п. 3, 8 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019р. опалювальний період - період, протягом якого теплопостачальні організації постачають теплову енергію для потреб опалення. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.

Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.

Опалювальний період починається не пізніше ніж коли протягом трьох діб середня добова температура зовнішнього повітря становить 8°С та нижче, а закінчується не раніше ніж коли протягом трьох діб середня добова температура зовнішнього повітря перевищує 8°С.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23.10.2021 № 382 Про початок опалювального періоду 2021-2022 років у м. Запоріжжя встановлено, що забезпечення Концерном Міські теплові мережі початку опалювального періоду для житлових будинків незалежно від форм власності та відомчої належності та нежитлових будівель підприємств, установ і організацій здійснюється з 01.11.2021.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 29.03.2022р. № 126 встановлено закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя з 31.03.2022.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 31.10.2022 № 410 Про початок опалювального періоду 2022-2023 років у м. Запоріжжя встановлено розпочати опалюваний період з 02.11.2022.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 184 від 27.03.2023 з 31.03.2023 у м. Запоріжжя ухвалено про закінчення опалювального сезону.

Безпідставними є посилання скаржника на відсутність належних та допустимих доказів надання позивачем теплопостачання в приміщення відповідача, оскільки факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А, в якому знаходиться приміщення відповідача, підтверджується, зокрема, рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2021-2022, 2022-2023 років, які розміщені в загальному доступі в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Запорізької міської ради та відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.

Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку житлових та нежитлових приміщень.

Комунікаційні мережі приміщення відповідача приєднані до внутрішньобудинкової системи житлового будинку та складають його невід`ємну частину, зворотного апелянтом не доведено.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано доказів на підтвердження відключення від мережі теплопостачання позивача згідно з Порядком відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженим наказом Мінрегіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019, тому, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що приміщення, що перебуває у власності відповідача є опалювальним.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи актів наданих послуг та доказів їх направлення відповідачу, підпису та печатки позивача на виставлених рахунках на оплату, апеляційний господарський суд зазначає що, за умовами п.34 Типового договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу. Отже, сторони у договорі визначили порядок розрахунків, який не ставить у залежність оплату наданої послуги від отримання споживачем рахунків.

При цьому, споживач, у разі неотримання ним рахунків, не був позбавлений права, у разі такої необхідності, звернутися до виконавця з відповідною вимогою про їх надсилання, докази такого звернення скаржником не надані.

Позивачем були сформовані та надані споживачу рахунки на оплату спожитої послуги за період з листопада 2021 травень 2023 на загальну суму 76 739,48 грн.

Рахунки на оплату наданих послуг містять детальну інформацію здійсненого нарахування, зокрема, щодо встановленого приладу комерційного обліку, його показів, загальної площі будівлі, опалювальної площі споживача тощо. Що у своїй сукупності дозволяють встановити кількість спожитої теплової енергії відповідачем.

Доказів, які б підтверджували виконання зобов`язань щодо повної оплати наданих послуг відповідач не надав та доводів позивача не спростував.

Аргументи скаржника щодо незгоди з розрахунком позивача суми заборгованості відхиляються колегією суддів як такі, що знаходяться в межах обов`язку апелянта нести негативні наслідки, пов`язані з ухиленням від можливості користування своїми правами в господарському процесі, зокрема, надання доказів на спростування доводів іншої сторони. Що, в свою чергу, узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, щодо стягнення з відповідача суми 76 739,48 грн. боргу за спожиту теплову енергію за період з листопада 2021 травень 2023.

Апеляційний господарський суд зауважує, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про задоволення позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними.

Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Право гарант на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.10.2023 у справі №908/2504/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 16.10.2023 у справі №908/2504/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін