Постанова

від 29.02.2024 по справі 904/1106/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1106/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинська стальконструкція" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 (суддя Назаренко Н.Г.)

та

Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 (суддя Назаренко Н.Г.)

у справі № 904/1106/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинська стальконструкція"

до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна інспекція архітектури та містобудування України

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Долинська стальконструкція" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", в якому просить зобов`язати Акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат" отримати дозвіл на виконання будівельних робіт за договором підряду № 1001 від 16.07.2021 по ремонту копра та канатно підтримуючої щогли стовбура ш. Октябрська з усуненням дефектів зазначених в вимірювально-обстежувальному звіті 20052-5088-КМ.ОР.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 у справі №904/1106/23 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Долинська стальконструкція", в якій просив рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 у справі №904/1106/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновків, що не відповідають обставинам справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права.

Наголошує, що відповідач порушив права та інтереси позивача, що призвело до неможливості виконання робіт за договором підряду № 1001 від 16.07.2021, а саме:

а) не розробив проектну документацію на капітальний ремонт металевого копра та укосин шахти «Октябрьська», в зв`язку з чим відсутній авторський нагляд;

б) не провів експертизу будівництва;

в) не організував проведення технічного нагляду при капітальному ремонті металевого копра та укосини шахти «Октябрьська»;

г) не отримав дозволу на проведення будівельних робіт при капітальному ремонті металевого копра та укосини шахти «Октябрьська».

За твердженням скаржника, місцевий господарський суд не надав оцінки позиції позивача, а також тому, що договір є діючим.

Зауважує, що порядок зміни та розірвання господарських договорів регламентується ст. 188 ГК України і відповідач не скористався наданим йому правом та не звернувся до суду про розірвання договору підряду № 1001 від 16.07.2021.

Апелянт вказує на те, що в ході слухання справи було заявлено клопотання про визнання обов`язковим участь у слуханні справи третьої особи Державної інспекції з архітектури та містобудування, яке було обґрунтовано тим, що саме до повноважень цього органу входить обов`язок контролю в сфері будівництва, при наданні пояснень по справі відсутня позиція щодо дій відповідача.

Крім того, додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 року у справі № 904/1106/23 заяву Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинська стальконструкція" на користь Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинська стальконструкція" 526 765,00 грн. витрат на правничу допомогу відмовлено.

Не погодившись з додатковим рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач Акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат", в якій просив додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 року по справі № 904/1106/23 скасувати в частинні відмови у задоволенні заяви та прийняти в цій частині нове додаткове рішення, яким задовольнити заяву.

Викласти резолютивну частину додаткового рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі №904/1106/23 в наступній редакції:

Заяву Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про ухвалення додаткового рішення задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинська стальконструкція" (код ЄДРПОУ 42846623) на користь Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (код ЄДРПОУ 00191307) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 531 765 грн.

Апеляційна скарга мотивована незгодою із зменшенням судом розміру присуджених витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник зазначає, що судом не було здійснено альтернативного розрахунку необхідного часу на вчинення процесуальних дій та вартості однієї робочої години адвоката на противагу визначеної ціни такої послуги, що була погоджена між сторонами.

Наголошує, що в частині оцінки вартості участі представника відповідача в судових засіданнях судом не оцінювався аспект того, що кожне судове засідання потребувало витрат часу на підготовку до нього, а також участі в ньому.

Апелянт вважає, що судом не було вирішено питання про стягнення з позивача «гонорару успіху».

Крім того, стверджує, що вирішуючи питання про покладення 526 765,00 грн витрат на правничу допомогу на відповідача, суд не встановлював зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, як і обставин того, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2023 відкрито та об`єднано апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі № 904/1106/23 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинська стальконструкція" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 у справі № 904/1106/23.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

06.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

09.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без участі представника, з урахуванням наданих суду пояснень при винесенні рішення по справі.

30.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він підтримав доводи своєї апеляційної скарги, наполягав на необхідності її задоволення.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 29.02.2024 з`явився представник позивача (апелянта). Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини відсутності суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється в тому числі й на підставі поданої відповідачем апеляційної скарги на додаткове рішення, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що явка учасників справи обов`язковою не визнавалась, в судовому засіданні 01.02.2024 оголошувалась перерва на 29.02.2024, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги заяву третьої особи про розгляд справи без участі її уповноваженого представника та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідача та третьої особи.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації учасниками справи принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача у судовому засіданні 29.02.2024 підтримав доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі, просив суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Натомість заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, наполягав на необхідності залишення додаткового рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши представника позивача (апелянта), дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06.07.2021 між Акціонерним товариством "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - відповідач, замовник) в особі Голови правління Новака Сергія Борисовича, який діє на підставі Статуту підприємства, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Долинська стальконструкція" (далі - позивач, підрядник), в особі директора Гнатюка Івана Антоновича, який діє на підставі Статуту підприємства, укладено договір підряду №1001 на виконання ремонтних робіт (далі - договір).

Відповідно п. 1.1 договору підрядник зобов`язується в порядку і на умовах, зазначених у даному договорі, власними силами та на власний ризик виконати за завданням замовника роботи по ремонту копра та канатопідтримуючої щогли стовбура ш."Октябрська" з усуненням дефектів зазначених в вимірювальнообстежувальному звіті №10-20052-5088-КМ. ОР, АТ "Кривбасзалізрудком", відповідно до локальних кошторисів з розрахунком договірної ціни, які погоджуються та підписуються сторонами додатково та є невід`ємною частиною договору (додатки №№ 1,2,3). Замовник зобов`язується створити підрядникові необхідні для виконання даних робіт умови, прийняти виконані роботи і оплатити відповідно до умов договору.

Згідно п. 2.1 договору вартість робіт, доручених до виконання підрядникові, відповідно до кошторисів з розрахунком договірної ціни становить 19 800 000,00 грн. (дев`ятнадцять мільйонів вісімсот тисяч гривень,00 коп.), у тому числі 3 300 000,00 грн. ПДВ.

Відповідно до п. 2.3 договору оплата замовником вартості виконаних підрядником робіт здійснюється поетапно, за фактом виконаних робіт, на підставі підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт, з відстрочкою платежу:

- 20% з відстрочкою 15 календарних днів;

- 80% з відстрочкою 30 календарних днів, за умови наявності зареєстрованої податкової накладної.

Відповідно до п.п. 3.1.-3.2 договору підрядник виконує роботи згідно з ПОР, розробленого та погодженого з замовником; відповідно до локальних кошторисів з розрахунком договірної ціни (Додатки №№ 1 ,2 3), в яких враховані всі додаткові витрати (на відрядження, транспортні витрати, добові та ін.); відомості обсягів робіт та проектної документації у складі: Копер-10-20048-5088КМ1 - 11 арк.; - Щогла-10-20048-2088КМ2 - 5 арк.; - Укосина-10-20048-5088КМ - 5 арк. протягом 150 календарних днів з дати підписання договору та передачі майданчика в роботу. Після демонтажу металоконструкції ріжуться в необхідний габарит та переміщуються на відстань до 500 м. Виготовлення металоконструкцій повинно бути з використанням плазмової різки та напівавтоматів для зварювання. Приймання металоконструкцій здійснюється по фактичній вазі, на комерційних вагах Замовника.

Робота виконується у 2 етапи:

- 1-й етап - роботи в обсязі, необхідному для запуску в роботу 1-ї клітьової машини (демонтаж/монтаж укосини, посилення м/к копра до відм. +58,300 м.) - тривалість виконання робіт - 2 місяці. Безпосередньо роботи по демонтажу/монтажу укосини виконуються в строк не більше 3-4 календарних днів;

- 2-й етап - всі інші роботи згідно відомості обсягів робіт та проектної документації.

Початок робіт фіксується сторонами актом.

Замовник здійснює контроль і технічний нагляд за відповідністю якості, обсягів і вартості виконаних робіт відповідно до проектно-кошторисної документації. При виявленні відхилень або порушень, замовник видає підрядникові рішення про їх усунення або ухвалює рішення щодо припинення робіт на власний розсуд.

Відповідно до п. 6.1 договору прийом замовником виконаних підрядником робіт оформлюється актом прийому-передачі виконаних робіт. У випадку, якщо строк виконання робіт перевищує один місяць, сторони укладають щомісячні проміжні акти.

Згідно п. 6.2 договору підрядник до 2-го числа місяця, що слідує за місяцем, у якому були виконані роботи, надає замовникові акт прийому-передачі виконаних робіт. До акту виконаних робіт додатково додається аналіз відповідності даних, заявлених в акті, відповідно додатків:

- "Аналіз відповідності фактичної наявності трудових ресурсів у Підрядника робіт згідно Акту приймання виконаних робіт" (Додаток № 5);

- "Аналіз відповідності тактичної наявності трудових ресурсів у Підрядника робіт згідно відомостями про отримання тим псових перепусток та проходження інструктажу з техніки безпеки" (Додаток № 6).

Пунктом 6.3 договору передбачено, що при наявності претензій з боку замовника до якості виконаних робіт сторони складають акт, в якому вказується характер неякісно виконаних робіт і строк усунення підрядником недоліків у виконаних роботах. Роботи з усунення недоліків у виконаних роботах здійснюються підрядником за свій рахунок.

У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причиною зв`язку між діями підрядника та виявленими недоліками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторін обидві сторони порівну.

До експертизи залучається відповідна компетентна організація визначена сторонами, якщо експертизу призначено за погодженням сторін або стороною, яка вимагала призначення експертизи.

Уповноважений представник підрядника має право бути присутнім під час проведення експертизи на території замовника. Не перешкоджає проведенню експертизи не прибуття представника підрядника на письмове повідомлення замовником про дату та час проведення експертизи або письмова відмова підрядника від направлення свого представника.

Після повідомлення замовника про виявлені недоліки в роботі і до їх усунення підрядником робота є не прийнятою замовником.

За умовами п. 8.6 договору у випадку не надання підрядником акту прийому-передачі виконаних робіт у строки, передбачені п. 6.2 даного договору, підрядник сплачує замовникові штраф у розмірі 10% від вартості виконаних робі.

Відповідно до п. 11.1 договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань між сторонами.

За період з 16 липня 2021 року по 10 січня 2022 року позивачем виконано робіт на загальну суму 9 588 243 грн. 60 коп. а саме: - Акт виконаних робіт №1/10 за вересень від 28.09.2021 на суму 2 506 521,60 грн.;

- Акт виконаних робіт №2/10 за жовтень від 29.10.2021 на суму 1 246 172,40 грн.;

- Акт виконаних робіт №3/11 від 29.11.2021 на суму 1 772 092,80 грн.;

- Акт виконаних робіт №4/12 від 24.12.2021 на суму 4 063 456,80 грн.

Позивач зазначає, що, в порушення п. 3.2. договору підряду № 1001 від 16.07.2021 та ст. 11 Закону України Про архітектурну діяльність відповідач не забезпечив технічний нагляд прийому виконаних робіт за спірним договором, проект, який пройшов архітектурно-будівельну експертизу, дозвіл на виконання будівельних робіт, що і стало причиною звернення позивача до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що спосіб захисту, обраний позивачем, не передбачений законом чи договором, крім того, задоволення позовних вимог не призведе до захисту права позивача, таке рішення не може бути виконане у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм його виконання.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Долинська стальконструкція" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", в якому просило зобов`язати Акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат" отримати дозвіл на виконання будівельних робіт за договором підряду № 1001 від 16.07.2021 по ремонту копра та канатно підтримуючої щогли стовбура ш. Октябрська з усуненням дефектів зазначених в вимірювально-обстежувальному звіті 20052-5088-КМ.ОР.

В обґрунтування позову Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором підряду № 1001 від 16.07.2021 в частині виконання умов п.3.2 договору та забезпечення технічного нагляду прийому виконаних робіт.

Також позивач вказує, що як встановлено рішенням, Господарського суду Дніпропетровської області 01.08.2022 по справі № 904/838/22, при виконанні робіт з капітального ремонту шахти "Октябрьська, а саме заміна укосини, повинен був бути проект, який пройшов архітектурно-будівельну експертизу, дозвіл на виконання будівельних робіт, в якому повинно бути зазначено суб`єкта господарювання, який проводить технічний нагляд суб`єкта підрядника, який проводить роботи. В зв`язку з відсутністю вищезазначених документів позивач був змушений зупинити роботи по договору підряду №1001 від 16 липня 2021 року.

Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що, з метою забезпечення Підрядника за договором підряду №1001 від 16.07.2021 давальницькою сировиною, відповідач за первинними документами відвантажив на користь позивача металопрокат загальною вагою 219,8024т різної номенклатури: у липні - 44,266т; у серпні - 98,524т; у вересні - 34,3697т; у жовтні - 10,8247т; у листопаді - 25,50т; у грудні - 6,318т.

Відповідно до вимог п.1.2 Договору, залучення субпідрядних організацій можливо тільки при письмовій згоді Замовника, що оформлюється додатковою угодою.

Відповідач вказує, що позивач залучив субпідрядника - Товариство з обмеженою відповідальністю КОНСТРУКТТРЕЙД до виготовлення металоконструкцій з давальницької сировини, переданої відповідачу, без погодження з Замовником та всупереч умовам договору.

Таким чином, на думку відповідача, позивач допустив перше порушення умов договору, яке не заперечує та визнає.

З отриманого від Відповідача обсягу металопрокату - 219,8024т, позивач передав відповідачу 207,0347т металопрокату для виготовлення металоконструкцій, а 12,77т використав на проммайданчику шахти Октябрська AT КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ.

Про факт залучення позивачем в якості субпідрядника - ТОВ КОНСТРУКТТРЕЙД, Замовнику стало відомо з наданих разом із завезеними за окремим договором підряду металоконструкціями сертифікатів па виготовлені марок металоконструкцій згідно креслень КМ/КМД AT КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ.

Несвоєчасність розрахунків позивача із субпідрядником призвело до зриву строків та обсягів завезення виготовлених металоконструкцій на проммайданчику шахти Октябрська АТ КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ, й, в подальшому, до зриву строку їх монтажу, внаслідок чого позивач допустив друге порушення умов договору щодо строків виконання робіт.

Відповідач зазначив, що оплачено позивачем на користь ТОВ КОНСТРУКТРЕЙД лише 89,70т. Тобто, у наданих до суду актах Позивачем заявлено виготовлення 139,7357т металоконструкцій, в той час, коли заявлені Позивачем об`єми виготовлення металоконструкцій не відповідають дійсності.

Через наявність заборгованості за вже передані металоконструкції вагою 42,705т, ТОВ КОНСТРУКТРЕЙД відмовилось передавати позивачу ще 42,71т металоконструкцій, виготовлених з давальницької сировини відповідача.

У зв`язку з відсутністю розрахунків позивача із субпідрядником, останній припинив відвантаження виготовлених металоконструкцій, що призвело до зупинення виконання робіт.

Наведене призвело до третього порушення виконання Позивачем умов Договору, яке виразилось у повній зупинці виконання робіт та зриву строків їх виконання.

Починаючи з вересня 2021 року позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням здійснити авансування робіт, умови авансування яких не передбачено умовами договору.

З метою забезпечення можливості позивачу розрахуватися із субпідрядником, й відновити виконання робіт, відповідачем достроково було здійснено авансові платежі за договором на загальну суму 4 700 000,00 грн.

Проте, отримавши авансові платежі, позивач не розрахувався із підрядником, не завіз металоконструкції та не продовжив виконання робіт, вимагаючи підписати проміжні щомісячні Акти та здійснити оплату обсягів робіт, які ними закріплені, проте фактично не виконані, оскільки в них зафіксовано виготовлення металоконструкцій, які не були викуплені у субпідрядника.

Відповідач неодноразово звертався до Позивача з листами із зауваженнями щодо обсягів робіт, які відображені у вказаних актах, оскільки вони не відповідають дійсності й не підтверджуються, щодо термінів виконання робіт, щодо якості виконання робіт.

Відповідей чи пояснень від позивача отримано не було.

Листом №59/53-02 від 10.01.2022 відповідач повідомив про розірвання договору підряду №1001 від 16.07.2021 на підставі положень тактів 7.4.2 та 7.4.3 Договору та статті 849 Цивільного кодексу України.

Отже, на думку відповідача, договір, за яким Позивач просить суд зобов`язати сторону Відповідача вчинити дії є розірваним та припиненим.

Листом №4 та № 7 позивач повідомив, що змонтовані металоконструкції укосини знаходяться в не закріпленому за проектом стані, що може привести до виникнення аварійної ситуації. Тобто сам Підрядник підтверджує, що роботи І етапу, до яких відноситься, зокрема і заміна укосини, ним не виконано.

Таким чином, Позивач не завершивши виконання робіт за першим етапом передбаченим Договором, припинив виконання своїх зобов`язань та фактичне виконання робіт.

25.01.2022 позивач листом №259/53-02 вимагав повернути металопрокат, переданий в якості давальницької сировини для виготовлення металоконструкцій за договором підряду №1001 від 16.07.2021.

Позивач листом №12 від 25.01.2022 повідомив, що станом та 26.01.2022 договір №1001 від 16.07.2021 є діючим, оскільки Підрядник не надавав згоди та його розірвання.

З метою належного оформлення виконаних робіт, врегулювання розбіжностей щодо стану та якості виконання робіт, а також фіксації стану та якості виконаних робіт позивача, відповідач звернувся до Підрядника листом №43/53-31 від 09.02.2022 та направив проект Акту про підтвердження обсягів фактично виконаних робіт за договором підряду №1001 від 16.07.2021.

Позивач надіслав лист №18 від 10.02.2022, яким зазначив, що роботи оформлені Актами, які надіслані Замовнику, у замовника відсутні претензії до робіт тому вони є прийнятими, а договір підряду є, на думку Підрядника, діючим, а виконання робіт за ним заблоковано саме відповідачем.

Листом №413/53-02 від 11.02.2022 відповідач просив здійснити спільне підтвердження обсягів фактично виконаних робіт.

28.02.2022 відповідачем було доручено Державному Підприємству Державний інститут по проектуванню підприємств гірничорудної промисловості Кривбаспроект здійснити авторський нагляд за будівництвом та веденням гірничих робіт.

За наслідком проведення авторського нагляду, 10.03.2022 ДП Державний інститут по проектуванню підприємств гірничорудної промисловості Кривбаспроект було складено акт огляду металевих конструкцій копра та укосин, яким виявлено низку конструкцій, заміна яких не передбачена проектом. Причиною погіршення стану є неякісне проведення ремонтно-відновлювальних робіт та тривалий термін експлуатації без ремонту.

Відповідач зазначив, що до договору № 345 від 04.03.2022 з ТОВ КОНСТРУКТТРЕЙД було укладено трьохсторонній Акт, яким зафіксовано номенклатуру та кількість металопрокату переданого Відповідачем на адресу Позивача в загальній кількості 207,0347т. номенклатуру та кількість металоконструкцій виготовлених ТОВ КОНСТРУКТТРЕЙД, завезених на проммайданчик шахти Октябрська в загальній кількості 132,400 т, з них відвантажені на проммайданчик шахти Октябрська, проте не плачені на користь ТОВ КОНСТРУКТТРЕЙД з боку Позивача в загальній кількості 42,705т; номенклатуру та кількість металоконструкцій виготовлених ТОВ КОНСТРУКТТРЕЙД, які знаходяться на проммайданчику останнього і також не оплачені Позивачем, в загальній кількості 42,679 т.

В подальшому, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача грошових коштів за Договором підряду на виконання ремонтних робіт у розмірі 200 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/838/22 від 01.08.2022 було позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду Відповідач звернувся із апеляційною скаргою.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2022 апеляційну скаргу AT КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що Підрядник припинив виконання робіт, а Замовник розумів, що вони не будуть виконані в строк, передбачений договором, відповідач листом №59/53-02 від 10.01.2022 повідомив про розірвання договору підряду №1001 від 16.07.2021 на підставі положень пунктів 7.4.2 та 7.4.3 Договору та статті 849 Цивільного кодексу України.

Отже, на думку відповідача, договір, за яким Позивач просить суд зобов`язати сторону Відповідача вчинити дії є розірваним та припиненим на підставі пунктів 7.4.2 та 7.4.3 Договору.

Відповідачем було складено акт 43/53-31 від 09.02.2022, в якому було зафіксовано фактично виконані Позивачем роботи, які не завершились закінченням першого етапу робіт узгодженого Договором.

При цьому, пунктом 6.3. Договору передбачено, що після повідомлення замовника про виявлені недоліки в роботі і до їх усунення підрядником робота є неприйнятою замовником. А враховуючи те, що про недоліки в роботі підрядника було повідомлено у відповідності до п. 3.2. Договору шляхом направлення звернення щодо недоліків робіт та їх якості; шляхом складання та направлення замовником акту №43/53-31 від 09.02.2022, то у відповідності до положень п. 6.3. Договору, роботи не могли б вважатись прийнятими навіть у разі завершення підрядником першого етапу робіт передбаченого договором та складання належного акту прийому-виконання робіт.

Допущення Позивачем чисельних порушень виконання робіт та розуміння того, що роботи за Договором не будуть виконані у погоджений Договором строк, стало підставою для розірвання Договору. Відтак, на думку відповідача, доводи Позивача є абсолютно безпідставними, оскільки Договір є розірваним на підставі положень пунктів 7.4.2 та 7.4.3 Договору.

Третя особа надала письмові пояснення по справі, в яких зазначила, що обов`язок оформлення передбачених чинним законодавством документів дозвільного характеру щодо виконання підготовчих та будівельних робіт на об`єкті будівництва може бути покладено на замовника або підрядника відповідно умов договору будівельного підряду.

Так, предметом доказування, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю підстав для отримання дозволу на виконання будівельних робіт за договором підряду № 1001 від 16.07.2021 по ремонту копра та канатно підтримуючої щогли стовбура ш. Октябрська з усуненням дефектів зазначених в вимірювально-обстежувальному звіті 20052-5088-КМ.ОР.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За ч.ч. 1, 3 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу

За змістом ч. 4 ст. 844 ЦК Кодексу якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв`язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов`язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

За ч.ч. 1, 2 ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Якщо ухилення замовника від прийняття виконаної роботи спричинило зміну строку здачі роботи, вважається, що право власності на виготовлену (перероблену) річ перейшло до замовника у момент, коли мало відбутися її передання (ч. 6 ст. 853 ЦК України).

Згідно ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Відповідно до ст. 882 ЦК України передання та прийняття робіт замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов`язаний негайно розпочати їх прийняття.

Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами.

Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Прийняття робіт може здійснюватися після попереднього випробування, якщо це передбачено договором будівельного підряду або випливає з характеру робіт. У цьому випадку прийняття робіт може здійснюватися лише у разі позитивного результату попереднього випробування.

Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18; Верховного Суду у постанові від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між сторонами виникли правовідносини у сфері виконання підрядних робіт на підставі договору підряду № 1001 від 16.07.2021.

Глава 61 ЦК України у параграфах 2 - 4 регулює окремі різновиди договорів підряду. Тому загальні норми параграфа 1 глави 61 цього Кодексу можуть застосовуватись до окремих видів договорів підряду, передбачених Кодексом.

Юридичний аналіз зазначених правових положень дозволяє зробити висновок про те, що договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Підстави для реалізації замовником права на односторонню відмову від договору підряду визначено положеннями частин 2 - 4 статті 849, частини 2 статті 852, частиною 3 статті 858 ЦК України.

Так, права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 Цивільного кодексу України, відповідно до якої: - замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина 1); - якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина 2); - якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина 3); - замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина 4).

Пунктом 11.4 договору встановлено, що даний договір може бути розірваним замовником достроково в порядку, передбаченому п. 7.4.2 і п. 7.4.3 договору.

Ці пункти передбачають, що замовник має право розірвати в односторонньому порядку договір і вимагати відшкодування збитків, у випадку, якщо підрядник у строк, визначений даним договором не розпочав виконання робіт або виконує роботу з порушенням календарного плану, не забезпечує на місці виконання робіт виконання необхідних заходів щодо техніки безпеки або пожежної безпеки.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а у випадку невиконання підрядником даної вимоги розірвати договір - вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Як зазначив відповідач, у зв`язку з відсутністю розрахунків позивача із субпідрядником, останній припинив відвантаження виготовлених металоконструкцій, що призвело до зупинення виконання підрядником робіт за договором, у зв`язку з чим, відповідач скористався своїм правом на розірвання договору в односторонньому порядку та листом №59/53-02 від 10.01.2022 повідомив позивача про розірвання договору підряду №1001 від 16.07.2021 на підставі положень п.п. 7.4.2, 7.4.3, п. 11.4. Договору та статті 849 Цивільного кодексу України з моменту отримання листа.

Натомість апелянт зауважує, що порядок зміни та розірвання господарських договорів регламентується ст. 188 ГК України і відповідач не скористався наданим йому правом та не звернувся до суду про розірвання договору підряду № 1001 від 16.07.2021.

Щодо цього слід наголосити, що ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Аналогічні приписи наведено в ч. 1 ст. 651 ЦК України.

Отже, за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 та постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 922/3248/18, від 17.10.2019 у справі №922/3249/18, від 22.10.2019 у справі № 922/3293/18, від 28.02.2023 у справі № 909/899/21).

Відтак за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. При цьому одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання, що узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 615, ч. 3 ст. 651 ЦК України.

Як ст. 849 ЦК України, що є спеціальною нормою у спірних правовідносинах, так і умови п. 11.4 договору прямо передбачено можливість розірвання договору замовником у разі односторонньої відмови від нього, порядок та умови реалізації цього права, що відповідачем і було дотримано шляхом надсилання повідомлення №59/53-02 від 10.01.2022, відтак наведеним спростовуються твердження скаржника, що місцевий господарський суд не надав оцінки позиції позивача, а також тому, що договір є діючим.

Крім того, за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Аналогічні положення містяться й у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений в п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Колегія суддів наголошує, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (п. 5.6).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Отже, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

Колегія суддів виходить з того, що у прохальній частині позовної заяви позивач просить зобов`язати Акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат" код ЄДРПОУ 00191307 отримати дозвіл на виконання будівельних робіт за договором підряду № 1001 від 16.07.2021 по ремонту копра та канатнопідтримуючої щогли стовбура ш. Октябрська з усуненням дефектів зазначених в вимірювально-обстежувальному звіті 20052-5088-КМ.ОР.

Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, такий обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом чи договором, крім того, задоволення позовних вимог не призведе до захисту права позивача, а також рішення про задоволення позову не може бути виконане у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм його виконання.

Щодо аргументів апелянта про те, що відповідач порушив права та інтереси позивача, що призвело до неможливості виконання робіт за договором підряду № 1001 від 16.07.2021, а саме:

а) не розробив проектну документацію на капітальний ремонт металевого копра та укосин шахти «Октябрьська», в зв`язку з чим відсутній авторський нагляд;

б) не провів експертизу будівництва;

в) не організував проведення технічного нагляду при капітальному ремонті металевого копра та укосини шахти «Октябрьська»;

г) не отримав дозволу на проведення будівельних робіт при капітальному ремонті металевого копра та укосини шахти «Октябрьська»,

то за невиконання замовником своїх договірних зобов`язань сторонами в розділі 8 Договору була обумовлена відповідальність, порядок та механізм її застосування, зокрема, п. 8.4. у вигляді сплати пені за порушення строків розрахунків, інших же видів заходів впливу за господарське правопорушення, про які зазначає позивач, договором не передбачено.

Поряд з цим, Цивільним кодексом України визначено також правові наслідки невиконання замовником вимог підрядника (стаття 848) та невиконання замовником обов`язків за договором підряду (стаття 851).

Так, за змістом ст. 848 ЦК України якщо замовник, незважаючи на своєчасне попередження з боку підрядника, у відповідний строк не замінить недоброякісний або непридатний матеріал, не змінить вказівок про спосіб виконання роботи або не усуне інших обставин, що загрожують якості або придатності результату роботи, підрядник має право відмовитися від договору підряду та право на відшкодування збитків. Якщо використання недоброякісного або непридатного матеріалу чи додержання вказівок замовника загрожує життю та здоров`ю людей чи призводить до порушення екологічних, санітарних правил, правил безпеки людей та інших вимог, підрядник зобов`язаний відмовитися від договору підряду, маючи право на відшкодування збитків.

В свою чергу, за приписами ст. 851 ЦК України підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.

Позивачем суду не надано доказів і судом не встановлено того, що протягом дії договору підрядник звертався до замовника з претензією щодо ненадання матеріалу, устаткування або речі, що підлягає переробці, як і з приводу попередження про необхідність замінити недоброякісний або непридатний матеріал; вказівку про спосіб виконання роботи або усунення інших обставин, що загрожують якості або придатності результату роботи, що спричинило зупинку у виконанні робіт та подальше розірвання договору.

Колегія суддів наголошує, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством/договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 43); постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц), відтак, слід погодитися з висновком господарського суду про відмову у позові за цих підстав.

Щодо посилання скаржника на те, що в ході слухання справи було заявлено клопотання про визнання обов`язковим участь у слуханні справи третьої особи Державної інспекції з архітектури та містобудування, яке було обґрунтовано тим, що саме до повноважень цього органу входить обов`язок контролю в сфері будівництва, то необхідно наголосити на тому, що спір між сторонами виник саме з господарського договору, укладеного між позивачем та відповідачем та стосується виконання ними своїх договірних зобов`язань, тобто спірні правовідносини є господарськими, а не публічно-правовими, що виникають у сфері реалізації державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Також, згідно п. 3 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою, однак, у даній справі, зокрема, ухвалою від 10.03.2023 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 904/1106/23, через запровадження воєнного стану в Україні та неможливість забезпечення безпеки учасників судових проваджень судом явка представників в судове засідання визнавалась необов`язковою.

В свою чергу, участь в судовому засіданні є процесуальним правом учасника справи, передбаченим п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України й останній користується ним на власний розсуд, самостійно вирішуючи доцільність забезпечення явки представника в судове засідання, коли така явка не визнавалась судом обов`язковою.

Твердження позивача про відсутність позиції третьої особи щодо дій відповідача спростовуються наданими нею в матеріали справи поясненнями (т. 2 а.с. 154-157).

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ними в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 у справі № 904/1106/23.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі № 904/1106/23, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Варто зауважити, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Згідно ч.ч. 3-5 ст. 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини четвертої статті 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, у ч. 5 цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

До того ж суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи засвідчується наступне.

Рішенням від 17.07.2023 в задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладено на позивача.

25.07.2023 від Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" засобами електронного зв`язку та за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій він просить стягнути з позивача на його користь 531 765,00 грн. витрат на правову допомогу.

У заяві відповідач зазначає, що для отримання правової допомоги щодо ведення даної справи, Акціонерне товариства "Криворізький залізорудний комбінат" уклало договір про надання правової допомоги від 13.03.2023 з Адвокатом Скирдою Владиславом Євгеновичем.

Сторони уклали акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 21.07.2023, згідно якого загальна вартість наданих послуг становить 531 765,00 грн.

Заявник вважає, що такі витрати є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченими ними часом на надання таких послуг, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Позивач направив клопотання, в якому проти задоволення заяви заперечив, зазначив, що заява подана за межами розгляду справи.

Судом встановлено, що між Акціонерним товариством "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - клієнт) та Адвокатом Скирдою Владиславом Євгеновичем (далі - адвокат) укладено договір про надання правової допомоги від 13.03.2023, відповідно до пункту 1.1. якого адвокат приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси Клієнта надалі, в усіх органах, підприємствах та організаціях усіх форм власності, судах та усіх правоохоронних органах під час слідства, досудового слідства, усіх слідчих дій, які відбуваються за участю Клієнта чи щодо його майна, здійснювати діяльність Адвоката згідно з умовами цього Договору з усіма правами Захисника.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання. Даний Договір діє до 31.12.2023 (п. 3.1. договору).

Якщо інше письмово не визначено відповідним завданням, розмір грошового гонорару Адвоката за Послуги (надалі - "Винагорода") визначається, виходячи з фактичної кількості часу, витраченого Адвокатом, та його погодинної ставки (без податків):

Аналіз матеріалів, формування правової позиції 3 000,00 грн/год.,

Підготовка позовної заяви, формування додатків 3 000,00 грн/год.,

Підготовка клопотань та заперечень на клопотання 3 000,00 грн/год.,

Аналіз відзиву на позовну заяву, підготовку відзиву 3 000,00 грн/год.,

Участь представника у судовому засіданні 8 000,00 грн/год. (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 4.3. договору, гонорар успіху - в разі ухвалення судом першої інстанції рішення про відмову в задоволені позову у справі 904/1106/23, Клієнт має сплатити на користь Адвоката «гонорар успіху», який складає 80 000,00 грн.

На всі виплачені суми підлягає нарахуванню податок на доходи фізичних осіб у розмірі 19,5%, який компенсується Клієнтом на рахунок адвоката. (п. 4.4. договору).

Також сторонами підписано акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 21.07.2023, згідно якого адвокат надав, а клієнт прийняв без зауважень наступні послуги:

1. Аналіз матеріалів, формування правової позиції, консультації з експертами та фахівцями в межах судової справи 904/1106/23, вартість 180 000,00 грн.

2. Підготовка відзиву на позовну заяву, формування додатків в межах судової справи 904/1106/23, вартість 120 000,00 грн.

3. Аналіз заперечень на відзив на позовну заяву в межах судової справи 904/1106/23, вартість 24 000,00 грн.

4. Підготовка клопотання про відкладення та проведення засідання в режимі відеоконференції 31.03.2023 в межах судової справи 904/1106/23, вартість 6 000,00 грн.

5. Підготовка клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції в межах судової справи 904/1106/23, вартість 3 000,00 грн.

6. Участь представника у судовому засіданні 01.05.2023 в межах судової справи 904/1106/23, вартість 8 000,00 грн.

7. Участь представника у судовому засіданні 11.05.2023 в межах судової справи 904/1106/23, вартість 8 000,00 грн.

8. Участь представника у судовому засіданні 26.06.2023 в межах судової справи 904/1106/23, вартість 8 000,00 грн.

9. Участь представника у судовому засіданні 17.07.2023 в межах судової справи 904/1106/23, вартість 8 000,00 грн.

10. Гонорар успіху відповідно до п. 4.3 договору про надання правової допомоги в межах судової справи 904/1106/23, вартість 80 000,00 грн.

Загальна вартість 445 000,00 грн, сума податкового відшкодування 19,5% на загальну суму 86 775,00 грн.

Таким чином, загальна вартість наданих послуг за актом становить 531 765,00 грн.

Частково задовольняючи заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, господарський суд, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; дійшов висновку за можливе не розподіляти всю заявлену до стягнення суму правничої допомоги та стягнути з позивача на користь відповідача 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Мотиви, з яких виходив суд приймаючи оскаржуване рішення, зводяться, зокрема, до того, що:

- доказів проведення консультацій з фахівцями та експертами до матеріалів справи не додано;

- суми 180 000,00 грн., 120 000,00 грн., 24 000,00 грн., зазначені відповідачем в акті виконаних робіт, є неспіврозмірними об`ємам цих робіт, виконаним відповідачем щодо аналізу матеріалів, формування правової позиції, консультації з експертами та фахівцями в межах судової справи 904/1106/23, підготовки відзиву на позовну заяву, формування додатків в межах судової справи 904/1106/23, аналізу заперечень на відзив на позовну заяву в межах судової справи 904/1106/23;

- є явно завищеною вартість підготовки клопотань про відкладення та проведення засідання в режимі відеоконференції 31.03.2023 в межах судової справи 904/1106/23, підготовки клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції в межах судової справи 904/1106/23, на загальну суму 9 000,00 грн;

- вартість участі в судових засіданнях представника відповідача з розрахунку 8 000,00 грн за 1 судове засідання також не відповідає критеріям розумності, оскільки судові засідання проводилися в режимі відеоконференціі та не потребували відряджень представника для прибуття до приміщення суду.

Таким чином, аналізуючи зміст, обсяг та ціну послуг з правничої допомоги, суд першої інстанції дійшов висновків про їх часткову непідтвердженність, завищену вартість та відсутність дійсної неминучої потреби у деяких послугах, з урахуванням критеріїв розумності та співмірності.

При цьому судом відхилено заперечення позивача щодо ненадання відповідачем даної заяви в строк, оскільки відповідач, у відзиві на позов, який було подано до суду 31.03.2023 під час підготовчого провадження, зазначав про орієнтовний розрахунок суми судових витрат, в тому числі і витрати на правову допомогу.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, в той час як заявлена відповідачем до стягнення сума витрат на оплату правничої допомоги становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу витрат.

Доводи апелянта про те, що судом не було вирішено питання про стягнення з позивача «гонорару успіху», спростовуються змістом оскаржуваного рішення, в якому суд, аналізуючи договірні відносини, що склалися між клієнтом (відповідачем) і адвокатом, в тому числі, щодо погодження «гонорару успіху» та визначення його розміру, зазначив про необов`язковість для суду зобов`язань, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Так, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху", зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом.

Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними(§55).

За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", Європейський суд з прав людини керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v.Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.

Відтак, чинним законодавством не заборонено права суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом.

Є безпідставними й аргументи скаржника про те, що судом не було здійснено альтернативного розрахунку необхідного часу на вчинення процесуальних дій та вартості однієї робочої години адвоката на противагу визначеної ціни такої послуги, що була погоджена між сторонами, оскільки, як вже було зазначено, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, а чинні приписи процесуального законодавства не вимагають від суду наводити контррозрахунок визначення необхідного часу на вчинення процесуальних дій та вартості однієї робочої години адвоката, у випадку, якщо суд дійде про їх неспівмірність з урахуванням складності справи, досвіду та кваліфікації адвоката, а також оцінивши необхідність наданих послуг з огляду на предмет, підстави позову, поведінку сторін, відповідність критерію розумності ціни послуг та відсутність ознак неминучості цих витрат, що має місце у даній справі.

Посилання на те, що в частині оцінки вартості участі представника відповідача в судових засіданнях судом не оцінювався аспект того, що кожне судове засідання потребувало витрат часу на підготовку до нього, а також участі в ньому, колегією суддів відхиляється як необґрунтоване, оскільки правова позиція позивача є сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору, як і предмет та підстави позову, обсяг доказової бази тощо.

Щодо тверджень апелянта про те, що вирішуючи питання про покладення 526 765,00 грн витрат на правничу допомогу на відповідача, суд не встановлював зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, як і обставин того, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, то, як вже було зазначено, суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат, в тому числі з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, з урахуванням конкретних обставин, не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, та може відмовити у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково.

У даній справі суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановивши, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, дійшов висновку про можливість обмеження розміру відшкодування витрат, за наслідком чого частково не поклав такі витрати на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а залишив їх за заявником.

При розгляді питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Отже, приймаючи додаткове рішення у справі № 904/1106/23 господарським судом було враховано, що хоча обумовлення такого розміру судових витрат на правничу допомогу відповідає досягнутим домовленостям між відповідачем та адвокатом у договорі про надання правової (правничої) допомоги та складеному на його виконання акті приймання-передачі наданих послуг, однак заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не узгоджується з критеріями справедливості та розумної необхідності таких витрат, за результатом чого господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягненням з позивача на користь відповідача 5 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, відмовивши у решті вимог.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат, апеляційним судом не встановлено.

Відтак, відсутні підстави для зміни або скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі № 904/1106/23, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 232-236, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинська стальконструкція" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 у справі № 904/1106/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 у справі №904/1106/23 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі №904/1106/23 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі № 904/1106/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Долинська стальконструкція".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 14.03.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко