Рішення

від 23.01.2024 по справі 910/7444/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.01.2024Справа № 910/7444/23Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації

про відшкодування шкоди (збитків) в розмірі 1 943 574 029,51 грн.

При секретарі судового засідання: Габорак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Гуленко Юрій Миколайович - представник за довіреністю №60-15472/23 від 25.12.2023;

від відповідача: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування шкоди (збитків) в розмірі 1 943 574 029,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для відшкодування шкоди (збитків) у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України (а саме: заподіяної неплатоспроможному банку - ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" діями держави-агресора).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 06.06.2023.

У підготовче засідання 06.06.2023 не з`явився представник відповідача, хоча відповідач повідомлений про місце, дату та час засідання відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 відкладено підготовче засідання на 27.06.2023.

26.06.2023 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 27.06.2023 не з`явився представник відповідача, хоча відповідач повідомлений про місце, дату та час засідання відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 01.08.2023.

У підготовче засідання 01.08.2023 не з`явився представник відповідача, хоча відповідач повідомлений про місце, дату та час засідання відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України.

Представники позивача заявили клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 відкладено підготовче засідання на 12.09.2023.

23.08.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про видачу копії ухвал суду.

12.09.2023 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання щодо відкладення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 12.09.2023 не з`явився представник відповідача, хоча відповідач повідомлений про місце, дату та час засідання відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 відкладено підготовче засідання на 24.10.2023.

23.10.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

У підготовче засідання 24.10.2023 не з`явився представник відповідача, хоча відповідач повідомлений про місце, дату та час засідання відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 відкладено підготовче засідання на 21.11.2023.

20.11.2023 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 21.11.2023 не з`явився представник відповідача, хоча відповідач повідомлений про місце, дату та час засідання відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 12.12.2023.

06.12.2023 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів направлення документів.

У судове засідання 06.12.2023 не з`явився представник відповідача, хоча відповідач повідомлений про місце, дату та час засідання відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 оголошено перерву в судовому засідання до 23.01.2024.

В судове засідання 23.01.2024 не з`явився представник відповідача, хоча відповідач повідомлений про місце, дату та час засідання відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 27.01.2015 року № 129-VIII «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором» (далі - Звернення), якою, беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (далі - Резолюція ГА ООН №3314), російську федерацію (надалі рф) визнано державою-агресором, Верховна Рада України констатувала, що з 20.02.2014 року тривають силові дії російської федерації (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «Ь», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції ГА ООН №3314, що супроводжуються систематичними порушеннями загальновизнаних норм міжнародного права, прав людини, в тому числі право на життя мирних громадян України на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, а також Автономної Республіки Крим.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 21.04.2015 №337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява), якою констатовано, що друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації, наслідком чого стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід`ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях. Загарбання українських територій супроводжується незаконним привласненням державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також тотальним знищенням інфраструктури і промислових підприємств у Донецькій та Луганській областях.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора на нашу суверенну територію. В цей день Україна розірвала з рф дипломатичні відносини.

У зв`язку із цим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 №64/2022, в Україні запроваджено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, строком на 30 діб. Цей Указ затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався та діє на день винесення рішення.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї OOH ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Отже, російська федерація - є державою-агресором, яка порушила територіальну цілісність та державний суверенітет незалежної держави України, у зв`язку з неоголошеними і прихованими вторгненнями на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, і вже 24 лютого 2022 року така агресія переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України.

Внаслідок збройної агресії російської федерації, починаючи з 20 лютого 2014 року і по сьогоднішній день, Україні була заподіяна масштабна матеріальна шкода внаслідок "націоналізації" російською федерацією землі, державних та приватних об`єктів нерухомості, державних та приватних підприємств, портів та рекреаційних об`єктів, що знаходяться на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. внаслідок незаконної націоналізації майна в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також незаконної конфіскації і знищення майна в Донецькій та Луганській областях терористичними угрупованнями, які підтримуються російською федерацією, зменшилися надходження, зокрема, до банківських установ.

Згідно інформації, отриманої від Міністерства економіки України згідно листа № 3101- 07/14816-03 від 05.04.2023, збройна агресія російської федерації мала значний вплив на прогнозні показники економічного розвитку України, починаючи з 2014 року.

Зокрема, 2014 - 2015 роки, в яких реалізувався шок військової агресії з боку рф із наслідками тимчасової окупації АР Крим та частини Донецької і Луганської областей (частка яких у загальному підсумку валового регіонального продукту до окупації у 2013 році становила 18,1%).

Тимчасова окупація території АР Крим та м. Севастополя, розв`язання військових дій на сході України з їх подальшою перманентною ескалацією спричинили процес руйнування усталених зв`язків, структури економіки України та принципів побудови виробничих відносин і розподілу доходів.

Протягом 2014 - першої половини 2015 років мало місце розгортання глибокої економічної кризи, що спричинила втрату частини потенціалу розвитку та різке зниження рівня життя населення.

Так, у 2014 році реальне падіння обсягів ВВП було отримано на рівні 6,6% при прогнозованому падінні на 3% (менше на 3,6 в.п.), індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року) - 124,9% проти прогнозованого 112% (більше на 12,9 в.п.). у 2015 році реальне падіння обсягів ВВП було отримано на рівні 9,8% при прогнозованому падінні на 5,5% (менше на 4,3 в.п.), індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року) - 143,3% проти прогнозованого 126,7% (більше на 16,6 в.п.).

За інформацією, наданою листом Національного банку України від 17.04.2023 №30-0006/26372: «анексія АР Крим росією та збройна агресія рф на сході України, де розташована велика кількість експортно-орієнтованих промислових підприємств, призвели до серйозних порушень промислового та експортного потенціалу Донбасу, порушень економічних зв 'язків між регіонами України, відпливу капіталу з України через переоцінку інвесторами геополітичних ризиків тощо. це було посилено введенням росією торговельних обмежень, а також падінням світових цін на сировину. як наслідок, у 2014-2015 роках Україна зіткнулася з серйозним поєднанням макроекономічної кризи, кризи платіжного балансу та банківської кризи, посилених військовим конфліктом на сході.».

З метою визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлення особливого правового режиму на цій території, визначення особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасовий окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон Про тимчасово окуповані території), відповідно до преамбули якого суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Згідно з ч. 1 статті 1 Закону Про тимчасово окуповані території тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 2 статті 1 Закону Про тимчасово окуповані території передбачено, що датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Частиною 7 статті 1-1 Закону Про тимчасово окуповані території передбачено, що тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування» від 07.11.2014 № 1085-р (зі змінами), яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

З огляду на вищевикладене, чинним законодавством України чітко визначено початок, з якого розпочалася тимчасова окупація держави Україна державою-агресором російською федерацією, а також конкретні території (населені пункти), які вважаються тимчасово окупованими.

Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону Про тимчасово окуповані території за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Частиною 9 статті 5 Про тимчасово окуповані території відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Позивачем зазначено, що внаслідок збройної агресії російської федерації заподіяно значну матеріальну шкоду (збитки) майну фізичних та юридичних осіб України, зокрема, майну (активам) публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ», процедура ліквідації яких здійснюється та/або здійснювалася Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, яка підлягає повному відшкодуванню державою-агресором російською федерацією.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснення ліквідації банків.

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (надалі також Банк, ПАТ «КБ «УФС») було створене, як універсальна фінансова установа, яка забезпечувала комплексне обслуговування юридичних і фізичних осіб шляхом надання банківських послуг та здійснення валютних операцій.

Головний офіс Банку знаходився за адресою: Донецька область, м. Донецьк, проспект Миру, 5 «Б», де здійснювалось керівництво діяльністю всього банку, а також де знаходились всі документи щодо діяльності банку.

Надалі, на підставі постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2014 року № 491 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 14.08.2014 р. № 69 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український фінансовий світ".

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 10 листопада 2014 року № 717 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13.11.2014 р. № 119 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "УФС" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ".

Відповідно до статті 53 Закону України №4452-VI 14.08.2019 р. внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №12661110046007762 про державну реєстрацію припинення ПАТ «КБ «УФС» як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим.

Згідно з наявними звітними даними, за результатами складання ліквідаційного балансу Банку, незадоволеними залишились вимоги кредиторів до Банку на загальну суму 1 208 340 131,08 грн.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування №1126 від 08 травня 2019 року затверджено Звіт Уповноваженої особи Фонду про завершення ліквідаційної процедури публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (надалі також Звіт про завершення ліквідації ПАТ «КБ «УФС»).

В ході ліквідаційної процедури Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку встановлено, що в розпорядженні Банку відсутні матеріали кредитних справ та інших документів, які регламентували процедуру прийняття та погодження кредитних операцій.

Зазначена обставина пояснюється тим, що в зв`язку з проведенням на території Донецької області антитерористичної операції на сході України (надалі також АТО), в червні 2014 року керівництвом Банку було прийнято рішення щодо перевезення в м. Київ оригіналів всіх документів, що стосуються діяльності банку, в тому числі: печаток, штампів, установчих документів, дозволів, кредитних та депозитних справ клієнтів, бухгалтерську документацію та інших документів. Вказані обставини підтверджені та зафіксовані у Звіті про завершення ліквідації ПАТ «КБ «УФС».

Зокрема, Уповноваженою особою Фонду виявлено відсутність документів Банку через їх незаконне заволодіння особами на тимчасово окупованій території:

- протоколів колегіальних органів, які приймали рішення щодо кредитних операцій (наприклад, протоколів кредитного комітету, протоколів Ради Директорів Банку);

- внутрішніх положень та інші документи, які регулювали порядок здійснення операцій в ПАТ «КБ «УФС»;

- посадових інструкцій осіб, які здійснювали процес видачі та супроводження кредитів;

- складу комітетів колегіальних органів, які приймали рішення щодо кредитних операцій;

- інформації про майно, яке передано в забезпечення на виконання умов кредитних договорів.

Інвентаризація активів, зокрема кредитного портфелю, проводилась Уповноваженою особою Фонду на підставі відомостей, які обліковувались в бухгалтерському балансів Банку та його АБС (програмна система, яка призначена для комплексної автоматизації банківської діяльності).

Проведена інвентаризація кредитних справ виявила відсутність оригіналів документів кредитних справ, встановлено факт неможливості оцінки фінансового стану боржників та вирішено віднести заборгованість за кредитами до V категорії якості з причин, викладених нижче. Подібні обставини встановлено щодо пакетів цінних паперів, які перебували на балансі банку.

Інвентаризація кредитних справ зафіксувала, що до кредитного портфелю входить 242 позичальники на загальну суму 3 028 224 652,72 грн., в т.ч.:

- кредити юридичних осіб та ФОП в кількості 64 позичальники;

- кредити фізичних осіб в кількості 178 позичальників.

Інвентаризація цінних паперів (27-й арк. Звіту про завершення ліквідації ПАТ «КБ «УФС») виявила, що номінальна вартість цінних паперів, яка обліковується на рахунках, складає 115 701 000,00 грн., що відповідає даним балансу Банку.

Матеріали інвентаризації та акт за результатами інвентаризації складено та подано до Фонду 06 березня 2015 року. Рішенням виконавчої дирекції Фонду №101/15 від 30.04.2015 затверджено ліквідаційну масу ПАТ «КБ «УФС» станом на 02 березня 2015 року:

- балансова вартість (без врахування резервів та переоцінки) - 191 492 004,16 грн.;

- оціночна вартість 17 697 343,78 грн.

До ліквідаційної маси не було включено активи Банку, що знаходились в зоні АТО на території м. Донецьк та Донецької області.

Нестача грошових коштів, основних фондів, інших необоротних матеріальних активів виникла у зв`язку з незаконним перебуванням майна у володінні інших осіб, розміщеного на тимчасово окупованій території (м. Донецьк). За даними фактами ліквідатором Банку були подані заяви до правоохоронних органів про вчинення кримінальних правопорушень.

Оригінали значної кількості кредитних договорів, договорів забезпечення, гарантій, договорів іпотеки, знаходились в приміщенні Головного офісу в м. Донецьк, але при транспортуванні зазначених документів на зберігання до м. Києва, невідомі озброєні особи протиправно заволоділи автомобілем Mitsubishi Lanser д.н.з. НОМЕР_1 , в якому і знаходились оригінали документів. За даним фактом була подана заява до правоохоронних органів Куйбишевського РВ Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області за вих. № 001/1787 від 23.06.2014. Вказане звернення Банку внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за №12014050840001279.

Як зазначено у Звіті про завершення ліквідації ПАТ "КБ «УФС» (арк. 35, 54, 67), документи Банку були завантажені в автомобіль Банку, який під керуванням водія Банку Панченко П.В. виїхав до м. Києва. Рухаючись по вул. Олімпієва, що біля дитячої школи мистецтв №8 в м. Донецьку, невідомі особи одягнуті у камуфляжну форму, погрожуючи вогнепальною зброєю зупинили автомобіль та застосовуючи фізичну силу під загрозою зброї, незаконно викрали належний Банку автомобіль Mitsubishi Lanser д.н.з. НОМЕР_1 разом з документами в ньому.

Протягом липня - листопада 2014 р. головний офіс ПАТ "КБ "УФС", відділення № 1, № 2 та № 5 в м. Донецьк були захоплені озброєними людьми. За даними фактами до ЄРДР внесено відомості та відкрито кримінальні провадження № 12014050000000962, 12014050000000978,12015050500000731, 12014100060006252 та 12016050500000754, досудове розслідування за якими на даний час триває.

В подальшому, у зв`язку з виявленням активів, що знаходяться в зоні АТО та не увійшли до ліквідаційної маси, Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» були внесені зміни до ліквідаційної маси банку, які були погоджені рішенням виконавчої дирекції Фонду №3110 від 20.07.2017). Було проведено оцінку активів, які знаходяться в зоні АТО та не увійшли до попередньо сформованої ліквідаційної маси.

Зміни до ліквідаційної маси станом на 01 березня 2015 року (з урахуванням змін на 01 квітня 2017 року) зафіксували наступні показники:

- балансова вартість з урахуванням позабалансового обліку становить 2 889 158 049,33 грн.;

- ринкова вартість - 64 632 721,52 грн.

В подальшому, у зв`язку з виявленням додаткових активів було внесено ще кілька змін (рішення виконавчої дирекції Фонду №648 від 05.03.2018, №2478 від 06.09.2018), та в остаточному вигляді вважається затвердженою ліквідаційна маса станом на 01 березня 2015 року (з урахуванням змін на 01 серпня 2018 року):

балансова вартість з урахуванням позабалансового обліку (без врахування резервів) становить 3 008 582 233,45 грн.;

ринкова вартість складає 69 398 444,47 грн.

Вбачається, що основний розрив у показниках бухгалтерського обліку полягає у вартості майнових прав за кредитами, наданими юридичним особам, балансова вартість яких з урахуванням позабалансового обліку становить 2 402 450 541,26 грн. При цьому, їх ринкова вартість визначена в сумі 18 149 339,52 грн.

Такий дисбаланс спричинений тим, що 97% боржників Банку, а також заставного та іпотечного майна, знаходяться на тимчасово окупованій території України (місто Донецьк), відсутні оригінали кредитних договорів, договорів забезпечення, інших первинних документів.

Визначаючи розмір збитків в межах даного позову, Фондом гарантування проведено дослідження кредитного портфелю позичальників ПАТ «КБ «УФС» юридичних осіб, які отримали кредитні кошти в Банку, мали заборгованість станом на момент запровадження тимчасової адміністрації, та були включені до ліквідаційної маси Банку.

Так, більшу частину кредитного портфелю юридичних осіб склала заборгованість 23 (двадцять три) позичальників, з якими в Банку обліковувалось 48 кредитних договорів, місцезнаходження яких визначено як Луганська та Донецька області (тимчасово окуповані території), 22 з яких знаходились (були зареєстровані) на тимчасово окупованій території України станом на дату відступлення Банком прав вимоги за кредитами в процедурі ліквідації Банку (що підтверджується витягами з ЄДР на відповідну дату), а саме:

1. ПП «Одісей», код ЄДРПОУ 32794401, місто Донецьк.

2. ПрАТ «Завод алюмінієвих профілів», код ЄДРПОУ 24656840, місто Донецьк.

3. ПрАТ «КРИМСЬКИЙ ВИННО-КОНЬЯЧНИЙ ЗАВОД «БАХЧИСАРАЙ», код ЄДРПОУ 00411855, Автономна Республіка Крим, м. Бахчисарай.

4. ТОВ «АНКЕР», код ЄДРПОУ 31552110, місто Донецьк.

5. ТОВ «АРДІС ДОН», код ЄДРПОУ 36253030, місто Донецьк.

6. ТОВ «Аронія», код ЄДРПОУ 31551761, місто Донецьк.

7. ТОВ «Артуа», код ЄДРПОУ 38653568, місто Донецьк.

8. ТОВ «Асал-метал», код ЄДРПОУ 32879605, місто Донецьк.

9. ТОВ «АСАЛ ІНДУСТРІ», код ЄДРПОУ 31330899, місто Донецьк.

10. ТОВ «БЮТЕК-УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 34499846, місто Донецьк.

11. ТОВ «Донецьк-Агропродукт», код ЄДРПОУ 32116799, місто Донецьк.

12. ТОВ «Донецький завод ферросплавів», код ЄДРПОУ 32516225, місто Донецьк.

13. ТОВ «ЗЕНІТ-АЛЮМІНІЮМ», код ЄДРПОУ 35420599, місто Донецьк.

14. ТОВ «РЕАЛПЛАСТ УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 33490016, місто Донецьк.

15. ТОВ «РЕСУPCДОНВУГІЛЛЯ», код ЄДРПОУ 38082268, місто Донецьк.

16. ТОВ «ТОРГОВИЙ ДОМ АЛЬТЕРА», код ЄДРПОУ 36167449, місто Донецьк.

17. ТОВ «ТПК ТОРЕКС», код ЄДРПОУ 38356301, місто Донецьк.

18. ТОВ «ТФ Галіон», код ЄДРПОУ 38471850, місто Донецьк.

19. ТОВ «ВК «РАДІАЛ», код ЄДРПОУ 38586460, місто Донецьк.

20. СУРП ТОВ «ІНТЕР-ВЕСТ ЛТД», код ЄДРПОУ 19385362, місто Донецьк.

21. ТОВ «ПРАГА», код ЄДРПОУ 30297773, місто Донецьк.

22. ТОВ «ИНТЕРПАК», код ЄДРПОУ 31330879, місто Донецьк.

Позичальник ТОВ «Зеніт» надав Банку в якості забезпечення іпотеку у вигляді декількох об`єктів іпотеки, які теж знаходились на непідконтрольній території (підтверджується нотаріально посвідченим договором про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами), що складається з будівлі та господарських споруд, які розташовані в Донецькій обл., м. Донецьк, вул. Хіміків, буд. 44а).

Таким чином, кредитний портфель Банку, позичальники та забезпечення за кредитами яких перебувало на тимчасово окупованій території, складався з наступних договорів:

1. Кредитний договір укладений між Банком та ПП «Одісей» від 29.11.2010 №008/1107-К.

2. Кредитний договір укладений між Банком та ПП «Одісей» від 10.08.2012 №008/2092-Кл.

3. Кредитний договір укладений між Банком та ПрАТ «Завод алюмінієвих профілів» від 15.08.2005 №008/130-Кл.

4. Кредитний договір укладений між Банком та ПрАТ «Завод алюмінієвих профілів» від 25.01.2006 №008/244-Кл.

5. Кредитний договір укладений між Банком та ПрАТ «Завод алюмінієвих профілів» від 21.01.2006 №008/244-Кл.

6. Кредитний договір укладений між Банком та ПрАТ «Завод алюмінієвих профілів» від 19.04.2007 №008/549-Кл.

7. Кредитний договір укладений між Банком та ПрАТ «КРИМСЬКИЙ ВИННО-КОНЬЯЧНИЙ ЗАВОД «БАХЧИСАРАЙ» від 12.12.2012 №121212/1У-1.

8. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «АНКЕР» від 05.07.2013 №008/2236-Кл.

9. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «АРДІС» від 04.10.2013 №008/2289-Кл.

10. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «АРДІС» від 20.10.2013 №008/1088-Кл.

11. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Аронія» від 07.04.2014 №008/1182-Кл.

12. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Аронія» від 01.08.2011 №008/1182-Кл.

13. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Аронія» від 23.11.2012 №008/1182-Кл.

14. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Аронія» від 07.06.2012 №008/2074-К.

15. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Артуа» від 31.03.2014 №008/2238- Кл.

16. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Асал-метал» від 01.07.2005 №008/103Кл (валюта траншу «євро», код валюти 978).

17. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Асал-метал» від 01.07.2005 №008/103Кл (валюта траншу «гривня», код валюти 980).

18. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «АСАЛ ІНДУСТРІ» від 01.07.2005 №008/103Кл.

19. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «БІОТЕК-УКРАЇНА» від 20.10.2006 № 008/440Кл.

20. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Донецьк-Агропродукт» від 25.09.2007 № 008/531-Кл.

21. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Донецький завод ферросплавів» від 15.06.2010 №008/1036-0.

22. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Донецький завод ферросплавів» від 10.06.2005 №008/080Кл (валюта траншу «євро», код валюти 978).

23. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Донецький завод ферросплавів» від 10.06.2005 №008/080Кл (валюта траншу «гривня», код валюти 980).

24. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Донецький завод ферросплавів» від 10.06.2005 №008/080Кл (валюта траншу «долар США», код валюти 840).

25. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «ЗЕНІТ-АЛЮМІНІЮМ» від 20.02.2008 №008/731 КЛ.

26. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «ЗЕНІТ-АЛЮМІНІЮМ» від 25.09.2007 № 008/667Кл (валюта траншу «долар США», код валюти 840).

27. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «ЗЕНІТ-АЛЮМІНІЮМ» від 25.09.2007 № 008/667Кл (валюта траншу «гривня», код валюти 980).

28. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Зеніт» від 20.06.2006 №008/352-Кл.

29. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Зеніт» від 14.11.2006 №008/457-Кл (валюта траншу «гривня», код валюти 980).

30. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Зеніт» від 14.11.2006 №008/457-Кл (валюта траншу «євро», код валюти 978).

31. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Зеніт» від 28.02.2007 №008/517-К.

32. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Зеніт» від 01.08.2005 №008/124-Кл (валюта траншу «долар США», код валюти 840).

33. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Зеніт» від 01.08.2005 №008/124-Кл (валюта траншу «гривня», код валюти 980).

34. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Зеніт» від 31.01.2007 №008/507К.

35. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «Зеніт» від 31.05.2007 №008/580К.

36. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «РЕАЛПЛАСТ УКРАЇНА» від 18.10.2006 №008/438Кл.

37. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «РЕСУРСДОНВУГІЛЛЯ» від 19.06.2013 № 008/2228-Кл.

38. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДОМ АЛЬТЕРА» від 22.10.2010 № 008/1087-Кл (валюта траншу «долар США», код валюти 840).

39. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДОМ АЛЬТЕРА» від 22.10.2010 № 008/1087-Кл (валюта траншу «гривня», код валюти 980).

40. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДОМ АЛЬТЕРА» від 22.10.2020 № 008/1087-Кл (валюта траншу «євро», код валюти 978).

41. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «ТПК ТОРЕКС» від 08.02.2013 №008/2177- Кл (валюта траншу «гривня», код валюти 980).

42. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «ТПК ТОРЕКС» від 08.02.2013 №008/2177- Кл (валюта траншу «долар США», код валюти 840).

43. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «ТПК ТОРЕКС» від 20.10.2010 №008/1088-Кл.

44. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «ТФ Галіон» від 08.07.2014 №008/917- Кл.

45. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «ВК «РАДІАЛ» від 07.11.2013 №008/2136-Кл.

46. Кредитний договір укладений між Банком та СУРП ТОВ «ІНТЕР-ВЕСТ ЛТД» від 30.10.2013 №008/2296-Кл.

47. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «ПРАГА» від 21.02.2011 №008/1125-О.

48. Кредитний договір укладений між Банком та ТОВ «ИНТЕРПАК» від 21.12.2007 №008/708-0.

24.01.2019 року рішенням виконавчої дирекції Фонду №144 погоджено продаж активів (майна) банку, що залишилось на кінець процедури ліквідації ПАТ «КБ «УФС», шляхом проведення торгів (аукціонів) за моделлю голландського аукціону, у складі загального лоту «один банк - один пул». До складу пулу, серед іншого, було включено:

- право вимоги за кредитними договорами, що укладені з суб`єктами господарювання, в кількості 60 договорів (в тому числі за зазначеними вище 48 кредитними угодами), балансовою вартістю, станом на 01.12.2018, 2 899 202,92 тис.грн., оціночною 17 794,92 тис.грн.;

- право вимоги за кредитними договорами, що випливають з векселів юридичних осіб, в кількості 4, балансовою вартістю станом на 01.12.2018 р. 41 796,62 тис.грн., оціночною вартістю 292,05 тис.грн.

07.03.2019 відбувся успішний аукціон, на якому серед іншого майна ПАТ «КБ «УФС» було реалізовано право вимоги за кредитним портфелем, зокрема і права вимоги за кредитами на тимчасово окупованій території України.

Згідно договору №б/н від 11.04.2019 про відступлення права вимоги вказані вище кредитні угоди, позичальники за якими та забезпечення щодо яких розміщено на непідконтрольній території (48 кредитних договорів), реалізовано в одному пулі за ціною 412 934,79 грн.

Отже, збиток, який заподіяний банку, за визначеним переліком кредитів юридичних осіб складає 1 807 389 985,09 грн. та визначається як різниця між балансовою вартістю кредитів 1 807 802 919,88 грн. та сумою коштів, отриманих від їх продажу 412 934,79 грн. (1 807 802 919,88 грн. - 412 934,79 грн. = 1 807 389 985,09 грн.).

Розмір збитків підтверджується довідкою та виписками з ОДБ Банку по кожному активу. Відповідні виписки долучені до матеріалів справи на електронному носії (диск CD-R) та засвідчені електронним цифровим підписом).

Також інвентаризацією уповноваженої особи Фонду було встановлено, що в портфелі цінних паперів Банку перебували, зокрема, цінні папери (векселі), емітенти (векселедавці) яких були зареєстровані та здійснювали свою діяльність на тимчасово окупованій території.

Зокрема, портфель цінних паперів емітентів на початок процедури ліквідації включав наступне:

- простий вексель ТОВ «ГІРНИЧОШАХТНЕ ОБЛАДНАННЯ» номінальна вартість - 50 000 000,00 грн., придбаний згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД15- 270912 від 27.09.2012 за 44 720 000,00 грн., частка неамортизованого дисконту 5 280,00 тис.грн.;

- простий вексель ТОВ «ТКФ «ЕТАЛОН» номінальна вартість 40 000 000,00 грн., придбаний згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД8-210612 від 21.06.2012 за 33 642,59 тис. грн., частка неамортизованого дисконту 6 357,41 тис.грн.;

- простий вексель ПрАТ «Кримський винно-коньячний завод «Бахчисарай», номінальна вартість 1 000 000,00 грн., придбаний згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД15-27092012 від 27.09.2012 за 880,00 тис.грн., частка неамортизованого дисконту 120,00 тис.грн.;

- простий вексель ПрАТ «Кримський винно-коньячний завод «Бахчисарай», номінальна вартість 17 200 000,00 грн., придбаний згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД12-05092012 від 05.09.2012 за 14 600,00 тис.грн., частка неамортизованого дисконту 2 600,00 тис.грн.;

Місцезнаходження емітентів на дату відступлення Банком права вимоги за векселями в процедурі ліквідації підтверджується витягами з ЄДР станом на 11.04.2019 та було таким:

1) ТОВ ТД «ГІРНИЧНОШАХТНЕ ОБЛАДНАННЯ", код ЄДРПОУ 37491106 - Україна, 83086, Донецька обл., місто Донецьк, вул. Артема, будинок 1.

2) ТОВ "ТКФ Еталон", код ЄДРПОУ 37842915 - Україна, 83086, Донецька обл., місто Донецьк, вул. Артема, будинок 1.

3) ПрАТ "КРИМСЬКИЙ ВИННО-КОНЬЯЧНИЙ ЗАВОД "БАХЧИСАРАЙ", код ЄДРПОУ 00411855 - Україна, 98403, Автономна Республіка Крим, Бахчисарайський р-н, місто Бахчисарай, вул. Македонського, будинок 1.

Як зазначено у Звіті про оцінку майнових прав цінних паперів, що знаходились на балансі ПАТ «КБ «УФС» ринкова вартість такого майна станом на 20.12.2017 року становить 299 233,42 грн.

Вказаним вище рішенням виконавчої дирекції Фонду №144 від 24.01.2019 затверджено умови та спосіб реалізації, зокрема, цінних паперів, які перебували у власності банку.

За результатами аукціонів, 11.04.2019 року укладено договір № УФС-07/03/2019 відповідно до умов якого вищезазначені цінні папери були відчужені за ціною 30 089,02 грн.

Отже, враховуючи захоплення майна Банку та його позичальників внаслідок збройної агресії російської федерації, що призвело до знецінення вказаних активів, збитки для Банку в цій частині склали 110 893 253,36 грн., що вираховується як різниця між балансовою вартістю цінних паперів 110 923 342,38 грн. та ціною відступлення згідно договору купівлі-продажу за результатами проведеного (110 923 342,38 грн. - 30 089,02 грн. = 110 893 253,36 грн.). Розмір збитків підтверджується довідкою та випискою з ОДБ Банку.

Також, станом на початок збройної агресії російської федерації і до моменту реалізації Банком прав вимог щодо вказаного нижче майна в процедурі ліквідації на балансі Банку перебували два об`єкти нерухомості, що були розташовані в місті Донецьк, а саме:

- будівля загальною площею 5 417,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Донецьк, проспект Дзержинського, буд. 24;

- нежитлові приміщення загальною площею 2 411,5 кв.м., в будівлі банку літ. «А-3», що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Донецьк, проспект Миру, будинок 5-Б.

Місто Донецьк, в якому розташоване нерухоме майно Банку, на час проведення аукціону та відчуження даного активу, тимчасово не контролювалось українською владою відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 р. № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування», тобто перебувало поза володінням Банку внаслідок окупації частини території України російською федерацією.

Збиток від реалізації зазначених активів склав 25 290 791,06 грн., що розраховується як різниця між балансовою вартістю нерухомості Банку 25 302 791,61 грн. та суми коштів, отриманих від продажу 12 000,55 грн. (25 302 791,61 грн. - 12 000,55 грн. = 25 290 791,06 грн.).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №144 від 24.01.2019 погоджено продаж зазначеного нерухомого майна.

11.04.2019 було укладено попередній договір купівлі-продажу вказаного вище нерухомого майна. Відповідно до умов попереднього договору, сторони домовились, що договір купівлі-продажу (основний договір) має бути укладений та нотаріально посвідчений не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту внесення відповідних записів про право власності продавця (ПАТ «КБ «УФС») щодо об`єкту продажу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Розмір збитків від реалізації даного активу підтверджується довідками та меморіальними ордерами по кожному об`єкту нерухомості.

Таким чином, як зазначено позивачем, розмір заподіяної шкоди ПАТ «КБ «УФС» від втрати контролю над активами внаслідок агресії та тимчасової окупації території України рф, та як наслідок їх подальшим знеціненням становить 1 943 574 029,51 грн. та вираховується як сума збитків: 1 807 389 985,09 грн. (збитки за результатами реалізації кредитного портфелю з позичальниками юридичними особами, які мають своє місцезнаходження та/або заставне майно на тимчасово окупованій території України, що знецінені внаслідок збройної агресії російської федерації) + 110 893 253,36 грн. (збитки за результатами реалізації цінних паперів, емітенти яких знаходились на тимчасово окупованій території України, що знецінені внаслідок збройної агресії російської федерації) + 25 290 791,06 грн. (збитки за результатами реалізації нерухомого майна, яке розташоване на тимчасово окупованій території України, що знецінено внаслідок збройної агресії російської федерації).

Відповідно до ч.1-2 статті 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку.

До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку.

Частиною 2 статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна (активів) банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

Враховуючи фактичну втрату неплатоспроможним банком (ПАТ «КБ «УФС») контролю за майном (активами), розміщеними на тимчасово окупованих територіях (місто Донецьк), можливості фактично володіти та користуватися таким майном (активами) внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, вартість таких активів була низькою, що негативно впливало на ціну реалізації та в підсумку мало негативний вплив на рівень задоволення акцептованих вимог кредиторів до Банку, оскільки мало неминучим наслідком фактичне знецінення такого майна (активів).

В тому числі, значним негативним фактором знецінення активів, зокрема в частині кредитного портфелю, була окупація російською федерацією територій перебування позичальників, їх активів, майна, яке виступало забезпеченням, що унеможливлювало роботу з примусового стягнення заборгованості, перевірки якості та стану заставного майна, оцінки фінансового стану позичальників у зв`язку з перебуванням документів фінансової звітності юридичних осіб-боржників на непідконтрольних Україні територіях.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Частиною 2 статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, згідно зі ст. 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Частиною 10 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд або уповноважена особа Фонду, діючи від імені та в інтересах банку як інвестора, має право ініціювати процеси, позови чи провадження (цивільні, адміністративні, кримінальні чи арбітражні) у будь-яких судах та/або арбітражах належної юрисдикції (в тому числі в іноземних та міжнародних судах), у тому числі арбітражні чи інші процеси проти держав відповідно до міжнародних договорів України, у тому числі міжнародних договорів про заохочення та взаємний захист інвестицій, щодо шкоди (збитків), що була заподіяна банку фізичними чи юридичними особами (приватного чи публічного права) та державами, внаслідок:

прямої чи непрямої націоналізації або експропріації майна (інвестицій) банку, здійснення щодо таких інвестицій заходів, що за наслідками дорівнюють експропріації;

реквізиції, руйнування, заподіяння шкоди або знецінення майна (інвестицій) банку внаслідок воєнних дій, збройних конфліктів, громадських заворушень або інших подібних дій.

Кошти, одержані в результаті зазначених у цій частині процесів, позовів та проваджень, включаються до ліквідаційної маси банку, а в разі надходження таких коштів після затвердження ліквідаційного балансу спрямовуються на задоволення вимог кредиторів банку, які виникли у зв`язку із завданням їм шкоди (збитків) внаслідок незадоволення їхніх вимог, у черговості та порядку, визначених частинами першою та четвертою цієї статті, після відшкодування витрат Фонду на ведення таких процесів, позовів та проваджень, а також усіх пов`язаних з ними виконавчих процесів.

У відповідності до ч. 6 ст. 53 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження Фонду, зазначені у пункті 17 частини п`ятої статті 12, пунктах 5 і 6 частини другої статті 37, частині сьомій статті 44 та частинах п`ятій - десятій статті 52 цього Закону, припиняються після повного завершення заходів щодо банку, передбачених частинами п`ятою - десятою статті 52 цього Закону.

Судом враховано правову позицію та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 25.05.2021р. у справі № 910/11027/18 (п.п. 7.88., 7.89.), які зводяться до наступного: «...7.84. За висновками Великої Палати Верховного Суду, запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, зокрема якщо її було здійснено на підставі рішення про ліквідацію, прийнятого особами, які не мали повноважень його ухвалювати, на підставі сфальшованих документів, якщо у процедурі ліквідації не було відчужено все майно юридичної особи тощо, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов`язується її припинення та припинення права власності на її майно, а лише записом, який не зумовлює наслідків...

...7.88. У справі № 910/11027/18 банку належить майно - право вимоги про відшкодування шкоди, тож внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє».

24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй. До складу ООН увійшли, серед інших, Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24.08.1991 - Україна), союз радянських соціалістичних республік (із 24.12.1991 - російська федерація) та ще 49 країн-засновниць, а надалі до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.

Відповідно до ч. 1 статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує мету підтримувати міжнародний мир і безпеку, і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання і усунення загрози миру і подавлення актів агресії чи інших порушень миру, проводити мирними засобами відповідно до принципів справедливості і міжнародного права налагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до ч. 4 статті 2 Статуту ООН всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої країни, так і будь-яким іншим способом, несумісним з Цілями Організації Об`єднаних Націй.

При цьому, в преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України, територія якої є неподільною та недоторканою.

Крім того, згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Згідно із статтею 2 Конституції України, що є Основним Законом України, суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Також, 31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР).

Відповідно до статей 2, 3 вищезазначеного договору російська федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

28.01.2003 Україна та російська федерація уклали договір про українсько-російський державний кордон (ратифікований Законом України від 20.04.2004 №1681-IV).

Відповідно до статті 2 зазначеного договору сторони домовилися, що Українсько-російський державний кордон проходить так, як це зазначено в Описі проходження державного кордону між Україною та російською федерацією (Додаток 1) і зображено суцільною лінією червоного кольору на картах державного кордону між Україною та російською федерацією (Додаток 2), станом на момент підписання цього Договору.

У преамбулі Договору сторони зазначили про прихильність цілям і принципам Статуту Організації Об`єднаних Націй, а також положенням Гельсінського Заключного акта 1975 року, яким затверджена "Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах".

Однак, незважаючи на вказані закріплені та визнані міжнародні норми, російська федерація порушила вимоги Статуту ООН, зокрема з лютого 2014 року і до цього часу здійснює нічим не виправдану агресію проти України, як країна-агресор.

Як вже було зазначено, така заздалегідь спланована збройна агресія росії проти України розпочалася 20.02.2014 з військової операції збройних сил російської федерації із захоплення (тимчасової окупації) частини території України - Кримського півострова, в подальшому - поширилася на територію Донецької та Луганської областей, які є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 07 квітня 2014 року.

Сам факт агресії російської федерації проти держави Україна є загальновідомим. Крім того, додатковими доказами безпосередньої участі держави-агресора, зокрема в окупаційних діях на території Донецької та Луганської областей України є обставини, встановлені судом міста Гаага (Нідерланди) у справі щодо збиття літака (Boeing 777), який виконував рейс МН17 над територією України (Донецька обл.) 17.07.2014.

Вирок у даній справі було оголошено в прямому ефірі 17.11.2022 р. Запис трансляції знаходиться у вільному доступі,зокрема, за посиланням:

ІНФОРМАЦІЯ_1

Стенограма засідання розміщена на офіційному сайті (модерується безпосередньо Гаагським судом) за посиланням: https://www.courtmhl7.com/en/news/2022/court+decision.html.

Так, в стенограмі оголошення вироку, зокрема зазначено: «...суд вважає, що російська федерація здійснювала фінансування днр, постачання та підготовку військ, а також постачання зброї та товарів.

Крім того, з середини травня 2014 року російська федерація здійснювала вирішальний вплив на призначення керівних посад у днр та втручалась у координацію воєнних дій, а також сама здійснювала воєнні дії на території України.

Ці фактори, більш докладно описані у вироку, вплинули на висновки суду про те, що з середини травня 2014 року склалася ситуація, коли російська федерація здійснювала так званий загальний контроль за днр.

Таким чином, суд вважає, що з середини травня 2014 року, як і 17 липня 2014 року, на території України мав місце міжнародний збройний конфлікт між Україною та днр, за умов якого днр перебувала під контролем російської федерації.».

Крім того, Верховною Радою України так звані квазіутворення «днр» та «лнр» визнані терористичними організаціями, які контролюються російською федерацією, про що зазначалося вище.

Постановою Правління НБУ від 06.08.2014 № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» ураховуючи те, що на території Донецької та Луганської областей відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 липня 2014 року № 436, починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, з метою запобігання загрози життю і здоров`ю працівників та клієнтів банків, забезпечення стабільності банківської системи, керуючись статтями 3, 27, 99 Конституції України, статтями 7, 15 Закону України "Про Національний банк України", статтею 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Законом України "Про боротьбу з тероризмом", розділом І Інструкції щодо організації роботи банківської системи в надзвичайному режимі, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 22 липня 2014 року № 435, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України", Правління Національного банку України постановило банкам України призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

Одночасно з цим, на непідконтрольній державним органам території України маріонеткові уряди терористичних організацій «донецька народна республіка» (далі - днр) прийняли рішення про передачу в оперативне управління всього майна на території днр на користь так званого «центрального республіканського банку днр». «Розпорядженням» квазілідера терористів днр «захарченка» надано центральному республіканському банку днр право на оперативне управління всім майном банків, які припинили свою діяльність на території так званої днр. Відповідне розпорядження було підписане ним як головою днр.

Підтвердженням таких обставин є публікації в інтернет-виданнях (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_5) (загальновідома інформація, що підтверджується зокрема, роздруківками з інтернет-видань).

Крім того, постановою терористичної організації днр №8-2 від 06.05.2015, підконтрольній державі-агресору, затверджено положення про центральний республіканський банк та інші питання його діяльності. Відповідно до п. 24 ст. 10 розділу III цього документу такий «банк» здійснює управління «державним» майном, яке перебуває в його віданні.

Практика незаконного захоплення майна та активів комерційних банків продовжилось загарбниками з початком повномасштабної війни. Зокрема, у відкритому доступі є документ під назвою «Постановление от 14.05.2022», підписане лідером терористичної організації днр «пушиліним», яке визначає, що майно банків на окупованій території України переходить у власність днр.

Указами президента рф від 21.02.2022 № 71 та № 72 «О признании донецкой народной республики» та «О признании луганской народной республики» було визнано терористичні організації днр та лнр як незалежні держави.

05.10.2022 року президент рф підписав так звані закони про входження до складу рф нових «суб`єктів», а саме: днр, лнр, Запорізької та Херсонської областей.

Надалі, указом президента рф №841 від 21.11.2022 зобов`язано зареєструвати центральний республіканський банк днр та державний банк лнр відповідно до законодавства рф. Цим документом також наказано керівним органам терористичних організацій днр та лнр після здійснення вказаної реєстрації забезпечити продаж на користь ПАТ «Промсвязьбанк» 100% частки в статутних капіталах центрального банку днр та державного банку лнр. Після здійснення такого продажу ПАТ «Промсвязьбанк» отримує всі права та активи вказаних квазібанківських установ. І якщо врахувати, що ці активи були незаконно захоплені у банківських установ, які діяли на тимчасово окупованих територіях, то можна прямо говорити про привласнення рф власності комерційних банківських установ. Відповідно до інформації, яка розміщена на відкритих ресурсах, 100 % акцій ПАТ «Промсвязьбанк» станом на 2020 рік належало російській федерації в особі федерального агентства з управління державним майном.

Отже, починаючи з лютого 2014 року, збройна агресія російської федерації проти України завдала значних збитків майну (активам) публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ», оскільки комерційний банк втратив можливість здійснення фактичного контролю за своїм майном (активами), розташованим на тимчасово окупованій території України, таких як нерухомість. Одночасно з цим Банк втратив можливість ефективної реалізації свого права на повернення коштів, що були витрачені Банком при укладенні кредитних угод під забезпечення, а також, інвестовані в активи у вигляді цінних паперів.

З огляду на вищевикладене, причинно-наслідковий зв`язок між діями російської федерації та заподіяної публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Український фінансовий світ» шкоди (збитків) полягає у здійсненні державою-агресором захоплення та контролю за тимчасово окупованими територіями України, внаслідок чого такий комерційний банк як законний власник майна (активів), розміщених (розташованих) на таких територіях, був позбавлений права на володіння та користування своїми активами, що призвело до фактичних втрат та спричинило істотні збитки Банку.

Щодо неврахування судового (юрисдикційного) імунітету російської федерації як держави агресора , враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли рф заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово переглядав справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких заявники зверталися до судів та просили встановити факт про вимушене переселення після 2014 року з окупованої частини територій Луганської та Донецької областей, яке відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської і Донецької областей України.

Так, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 2-о/381/134/16 (провадження № 61-3789св18), Верховний Суд встановив факт, що вимушене переселення особи у листопаді 2014 року з окупованої частини території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії рф проти України та окупації рф частини території Луганської області України. При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частини Луганської області, покладено на РФ як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено у статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", частиною четвертою статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", та підтверджує факт того, що вимушене переселення у листопаді 2014 року особи з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Луганської області.

Подібні висновки щодо вимушеного переселення осіб з окупованих територій Луганської та Донецької областей внаслідок збройної агресії російської федерації проти України викладені у постановах Верховного Суду: від 21 серпня 2018 року у справі №752/6366/16-ц, від 21 серпня 2018 року у справі №428/8076/16-ц, від 06 червня 2018 року справа №428/13977/16-ц.

За таких обставин, починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що рф чинить збройну агресію проти України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України №2188-IX від 14 квітня 2022 року "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії рф вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Також судом береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 № 311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21; Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.

Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну (активам) ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ», який перебував в управлінні Фонду (позивача).

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача майнової шкоди в розмірі 1 943 574 029,51 грн., завданої внаслідок збройного вторгнення російської федерації є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оскільки позивач на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, то такий судовий збір стягується з відповідача в дохід бюджету, відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 123, 129, ч.2 ст. 178, ст. ст. 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул.. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) майнову шкоду в розмірі 1 943 574 029 (один мільярд дев`ятсот сорок три мільйони п`ятсот сімдесят чотири тисячі двадцять дев`ять) грн. 51 коп.

3. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 939 400 (дев`ятсот тридцять дев`ять тисяч чотириста) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 14.03.2024 року.

Суддя С.М. Мудрий