Рішення

від 11.03.2024 по справі 640/7036/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2024 року 640/7036/21

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Колеснікової І.С., суддів: Головенка О.Д., Перепелиці А.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - публічне акціонерне товариство «Місто Банк», про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі також НБУ, відповідач-1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також Фонд, ФГВФО, відповідач-2), третя особа - публічне акціонерне товариство «Місто Банк» (далі - ПАТ «Місто Банк»), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Місто Банк» до категорії неплатоспроможних» від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT Місто Банк та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» від 14 грудня 2020 року № 2086;

- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо продовження строку тимчасової адміністрації в AT Місто Банк на один місяць з 15 січня 2021 року до 14 лютого 2021 року (включно) від 12 січня 2021 року № 25;

- визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію AT «Місто Банк» від 26 січня 2021 року № 25-рш;

- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації AT «Місто Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 26 січня 2021 року № 85.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 14 червня 2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Матеріали справи протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Колесніковій І.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2023 року прийнято до провадження адміністративну справу № 640/7036/21, ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Ухвалою суду від 04 серпня 2023 року вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує, що при прийнятті НБУ рішення №735-рш/БТ не враховані усі обставини щодо можливості та/або неможливості врахування при розрахунку нормативів Н2 та Н3 балансової вартості кредитної заборгованості перед Банком за кредитним договором №02/0-20/04/Ю від 05 травня 2015 року, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «Каховка Протеїн Агро», яке забезпечено іпотекою об`єкту нерухомості.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідачі, у наданих суду відзивах, наголошують, що ПАТ «Місто Банк» порушено вимоги пункту 8.1 глави 8 розділу ІІ Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, затвердженої постановою Правління НБУ від 20 грудня 2005 року № 480 (надалі - Інструкція № 480).

Зокрема, Банк не має правових підстав відображати в обліку на балансі як Об`єкт інвестиційної нерухомості - 92/100 частин цілісного майнового комплексу з виробництва та переробки сої загальною площею 10 355,9 кв. м, оскільки право власності на нього визнано за ТОВ «Каховка Пром-Агро» відповідно до постанови Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 910/16594/15, а в Реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено власником ТОВ «Солія».

Також, на переконання відповідачів, є хибними висновки позивача, що у Банку наявний актив - право вимоги про стягнення коштів, який підлягає включенню до балансу, як нематеріальний актив, оскільки нематеріальний актив визначається активом, якщо є ймовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов`язаних з його використанням і його вартість може бути достовірно визначена.

Натомість, в разі виключення з балансу активу - об`єкту нерухомості, Банк допустить зменшення нормативів достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) та достатності основного капіталу (Н3) на 50 і більше відсотків від мінімального рівня.

У судовому засіданні 21 лютого 2024 року вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником простих іменних акцій в бездокументарній формі ПАТ «Місто Банк» в кількості 326343266 штук номінальною вартістю 1,00 грн. кожна, що становить 45,8283 % статутного капіталу ПАТ «Місто Банк». Також, позивач опосередковано володіє часткою, що становить 51,352376 % статутного капіталу ПАТ «Місто Банк». Отже, позивач є власником істотної участі банку із сукупною часткою 97,180668 % статутного капіталу ПАТ «Місто Банк».

14 грудня 2020 року у ПАТ «Місто Банк» було запроваджено тимчасову адміністрацію строком на один місяць з 15 грудня 2020 року до 14 січня 2021 року (включно) на підставі:

- рішення Правління НБУ від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» до категорії неплатоспроможних» (далі - рішення № 735-рш/БТ);

- рішення виконавчої дирекції Фонду від 14 грудня 2020 року № 2086 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Місто Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» (надалі - рішення Фонду №2086).

Згодом, 12 січня 2021 року Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 25 (далі - рішення Фонду № 25) щодо продовження строку тимчасової адміністрації в АТ "Місто Банк" на один місяць з 15.01.2021 до 14.02.2021 (включно).

26 січня 2021 року Правлінням НБУ прийнято рішення № 25-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Місто Банк» (надалі - рішення № 25-рш).

Також, 26 січня 2021 року Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 85 «Про початок процедури ліквідації АТ «Місто Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» (надалі - рішення Фонду №85).

В обґрунтуванні рішення № 735-рш/БТ зазначено, що підставою для віднесення Банку до категорії неплатоспроможних стала позиція НБУ, сформована на підставі професійного судження, про наступне:

- ПАТ «Місто Банк» неправомірно відобразив у балансі право власності на об`єкт інвестиційної нерухомості - 92/100 частин цілісного майнового комплексу з виробництва та переробки сої загальною площею 10 355,9 кв. м, який розташований за адресою: Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Індустріальна, буд. 19 (далі - об`єкт нерухомості, цілісний майновий комплекс), оскільки відповідно до постанови Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 910/16594/15 та в Реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено власником ТОВ «Солія»;

- за умови виключення із балансу права власності на об`єкт нерухомості, зменшення нормативів достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) та достатності основного капіталу (Н3) ПАТ «Місто Банк» на більш як 50 % від мінімального рівня, установленого Інструкцією № 368, а саме до набуття ними від`ємних значень: Н2 -11,95% та Н3 -11,95%.

В свою чергу, наступні рішення НБУ та Фонду прийнято на підставі та на виконання рішення № 735-рш/БТ.

Вважаючи протиправними та такими, що підлягають скасуванню рішення відповідачів від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ, від 14 грудня 2020 року № 2086, від 12 січня 2021 року № 25, від 26 січня 2021 року № 25-рш та від 26 січня 2021 року № 85, позивач звернувся до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАС України) доповнено статтею 266-1 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-IX від 13 травня 2020 року.

Зазначені зміни обумовлені удосконаленням деяких механізмів регулювання банківської діяльності з метою підвищення якості та ефективності виконання Національним банком України своїх функцій у сфері банківського регулювання та нагляду, забезпечення сприятливих умов для ефективного виконання законодавчо закріплених повноважень Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України при прийнятті ними рішень щодо виведення банків з ринку, про що зазначено у пояснювальній записці до Закону № 590-IX.

Серед іншого також вказано, що встановлення особливостей судового провадження дозволить оптимізувати судові процедури оскарження відповідних рішень Національного банку, Фонду, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України шляхом втілення міжнародних стандартів судового розгляду таких категорій справ.

Статтею 266-1 КАС України закріплені особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку.

Частиною 1 статті 266-1 КАС України визначено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності індивідуальних актів Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;

2) законності індивідуальних актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень;

3) законності рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;

4) законності індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;

5) законності індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Нормою частини 6 статті 266-1 КАС України передбачено, що під час розгляду адміністративних справ, визначених частиною першою цієї статті, суд використовує як підставу для власної оцінки та покладається на кількісні, якісні оцінки та висновки, зроблені Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, на підставі яких були прийняті відповідні рішення, крім випадків, якщо:

1) оскаржуване рішення/акт прийнято з істотним порушенням встановленого порядку його прийняття (порушення, яке істотно вплинуло на результат оцінки);

2) кількісні, якісні оцінки та висновки ґрунтуються на очевидно помилкових відомостях та/або не враховують суттєвих обставин (фактів), за умови врахування яких оскаржуване рішення/акт не могло бути прийнято;

3) наявні очевидні розбіжності та/або логічні суперечності між кількісними, якісними оцінками та/або висновками;

4) оскаржуване рішення/акт прийнято за відсутності повноважень або з використанням повноважень всупереч меті, з якою вони надані законом.

Отже, під час розгляду справи за правилами статті 266-1 КАС України суду необхідно перевіряти наявність тих самих виключних випадків, що прямо впливають на майбутню оцінку обставин. При цьому, у судовому рішенні повинно міститись посилання на той чи інший випадок, передбачений частиною 6 статті 266-1 КАС України, з подальшим обґрунтуванням відповідних обставин.

Таким чином, стаття 266-1 КАС України спрямована на встановлення чітких рамок розгляду судом справ, передбачених частиною 1 статті 266-1 КАС України, що зумовлено специфічним суб`єктивним складом та предметом розгляду у даній категорії спорів.

Відтак, норма статті 264 КАС України є спеціальною у правовідносинах, щодо яких виник спір.

Правове регулювання правовідносин, щодо яких виник спір, визначається Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року №2121-III (далі - Закон №2121-III), Законом України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року №679-XIV (далі - Закон №679-XIV), Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) та іншими підзаконними нормативними актами.

Законом України, який визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків є Закон №2121-III.

Відповідно до статті 4 Закону №2121-III банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України.

Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України визначає особливості регулювання та нагляду за системно важливим банком, банком, що має статус Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, з урахуванням специфіки діяльності таких банків.

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема, у формі нагляду за діяльністю банків (стаття 66 Закону №2121-III).

Статтями 67 та 71 Закону №2121-III передбачено, що НБУ здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Вказані норми Закону кореспондуються із положеннями Закону №679-XIV, статтею 15 якого визначено, що Правління Національного банку приймає рішення, зокрема, про застосування заходів впливу (санкцій) до банків, інших фінансових установ, осіб, які здійснюють діяльність на ринках фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк, та інших осіб, діяльність яких перевіряється Національним банком відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та інших законів України.

Крім того, стаття 55 Закону №679-XIV визначає мету та сферу банківського нагляду, згідно якої, головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів.

За правилами статті 73 Закону №2121-III у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

Прийняття рішення щодо застосування конкретного заходу впливу із переліку заходів впливу, визначених частиною першою цієї статті, є виключною компетенцією Національного банку України, визначеною законом.

Відповідно до частини 1 статті 76 Закону №2121-III Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 120 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу та/або нормативу достатності основного капіталу на 50 і більше відсотків від мінімального рівня, встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України;

5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов`язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов`язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов`язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;

6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку.

Отже, Законом №2121-III встановлений обов`язок НБУ застосування заходу впливу у вигляді віднесення банку до категорії неплатоспроможного у випадку зменшення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу та/або нормативу достатності основного капіталу на 50 і більше відсотків від мінімального рівня, встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України.

Постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 року №368 прийнято Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні (далі - Інструкція №368).

Пунктом 2.1 Глави 2 Розділу ІІ Інструкції №368 визначено, що мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має становити 200 млн грн.

Відповідно до пункту 1.6 Глави 1 Розділу IV Інструкції №368 нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не менше ніж 10 відсотків.

Нормативне значення нормативу Н3 має бути не менше ніж 7 відсотків (пункт 3 Глави 2 Розділу IV Інструкції №368).

Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року №346 визначає підстави і порядок застосування Національним банком заходів впливу, фінансових/штрафних санкцій (далі - заходи впливу) до банків, філій іноземних банків та інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку.

Пунктом 13.1. Положення №346 закріплено, що Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством.

Рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству України, приймає Правління Національного банку.

Аналізуючи рішення Правління НБУ від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ, вбачається, що згідно з даними статистичної звітності, поданої ПАТ «Місто Банк» до НБУ у файлах 01Х «Дані про залишки на рахунках» за період з 01 до 11 грудня 2020 року (включно), ПАТ «Місто Банк» обліковував на балансі об`єкт інвестиційної нерухомості - цілісний майновий комплекс.

Правлінням НБУ зроблено висновок про відсутність у ПАТ «Місто Банк» права власності та будь-якого іншого права на об`єкт нерухомості, що, на переконання відповідача 1, свідчить про відсутність підстав для відображення об`єкта нерухомості в балансі, а отже, свідчить про порушення вимог пункту 8.1 глави 8 розділу ІІ Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, затвердженої постановою правління НБУ від 20 грудня 2005 року №480 (далі - Інструкція №480), у частині неправомірного відображення об`єкта нерухомості в балансі та відповідно у статистичній звітності.

НБУ відзначено, що у разі припинення відображення об`єкта нерухомості на балансі Банку значення регулятивного капіталу набуває від`ємного значення (- 126,99 млн. грн.) та, відповідно, від`ємних значень набувають норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) - 11,95 % та норматив достатності основного капіталу (Н3) -11,95 %.

Правління Національного банку України дійшло висновку про порушення ПАТ «Місто Банк» вимог Інструкції №480 та Інструкції № 368, а також про зменшення нормативів достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) та достатності основного капіталу (Н3) АТ «Місто Банк» більш як на 50% від мінімального рівня, установленого Інструкцією № 368, а саме до набуття ними від`ємних значень: Н2 - 11,95 % та Н3 - 11,95 %, що зумовило віднесення ПАТ «Місто Банк» до категорії неплатоспроможних на підставі пункту 2 частини 1 статті 76 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Отже, підставою для віднесення банку до категорії неплатоспроможних стало зменшення нормативів достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) та достатності основного капіталу (Н3) АТ «Місто Банк» більш як на 50% від мінімального рівня, установленого Інструкцією № 368, а саме до набуття ними від`ємних значень: Н2 - 11,95 % та Н3 - 11,95 %, що пов`язано із неправомірним, на думку відповідачів, відображенням об`єкта нерухомості на балансі та відповідно у статистичній звітності.

Із зазначеного слідує, що правомірність відображення на балансі банку об`єкта нерухомості прямо вплинуло на характер застосованого НБУ заходу впливу, а тому необхідною умовою для вирішення спірних правовідносин є дослідження питання правових підстав для віднесення цієї нерухомості у категорію активів.

За таких обставин суд виходить з наступного.

Закон №996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №996-XIV цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Згідно з вимогами частини 3 статті 6 Закону №996-XIV порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Статтею 68 Закону №2121-III встановлено, що банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Поряд з цим, до функцій НБУ, серед іншого, належить встановлення для банків правил бухгалтерського обліку і звітності.

Окремою статтею 41 Закону №679-XIV врегульовано питання бухгалтерського обліку, згідно якої НБУ встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності.

Аналіз зазначених положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що суб`єкти банківської системи ведуть бухгалтерський облік та фінансову звітність, відповідно до розроблених стандартів та правил НБУ, які, у свою чергу, узгоджуються з національними законами та міжнародними стандартами фінансової звітності.

Відтак, у розрізі спірних правовідносин, ПАТ «Місто Банк» зобов`язаний дотримуватись вимог Інструкції №480, прийнятої відповідно до статті 41 Закону №679-XIV, статті 68 Закону №2121-III.

За визначенням пункту 17 пункту 1.4 Глави І Розділу І Інструкції №480 інвестиційною нерухомістю є нерухомість (земля чи будівля, або частина будівлі, або їх поєднання), утримувана (власником або орендарем як актив з права користування) з метою отримання орендних платежів або збільшення вартості капіталу чи для досягнення обох цілей, а не для: використання у виробництві чи під час постачання товарів, надання послуг чи для адміністративних цілей; або продажу під час звичайної діяльності.

Водночас пунктом 8.1 Глави 8 Розділу ІІ Інструкції №480 визначено, що одиницею обліку інвестиційної нерухомості є земля чи будівля або частина будівлі, або земля і будівля, що перебувають у розпорядженні власника або орендаря за договором про оренду з метою отримання орендних платежів, збільшення капіталу або для обох цілей, а не для надання послуг або адміністративних цілей.

Пунктом 8.4. Інструкції №480 передбачено, що до інвестиційної нерухомості належать:

1) земля, утримувана для довгострокового збільшення капіталу, а не для короткострокового продажу під час звичайної діяльності;

2) земля, утримувана для майбутнього, але ще невизначеного використання (якщо банк ще не визначив, чи буде він використовувати землю як нерухомість, зайняту власником, чи для короткострокового продажу під час звичайної діяльності, тоді земля вважається утримуваною для збільшення капіталу);

3) будівля, яка є власністю банка (або пов`язаний з будівлею актив з права користування, що утримується цим банком) та надана в оренду згідно з одним чи кількома договорами про операційну оренду;

4) будівля, яка не зайнята, але утримується для надання в оренду згідно з одним чи кількома договорами про операційну оренду;

5) нерухомість, яка будується або поліпшується для майбутнього використання як інвестиційна нерухомість.

Одночасно з цим, згідно із пунктом 5 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 40 під інвестиційною нерухомістю розуміється нерухомість (земля чи будівля, або частина будівлі, або їх поєднання), утримувана (власником або орендарем згідно з угодою про фінансову оренду) з метою отримання орендних платежів або збільшення вартості капіталу чи для досягнення обох цілей, а не для: а) використання у виробництві чи при постачанні товарів, при наданні послуг чи для адміністративних цілей, або б) продажу в звичайному ході діяльності.

За пунктом 7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 40 інвестиційна нерухомість утримується з метою отримання орендної плати або збільшення капіталу, або в їх поєднанні.

В розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» актив - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому. При цьому, економічною вигодою є потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів (стаття 1 цього Закону).

Системний аналіз зазначених положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що необхідною ознакою об`єкту інвестиційної нерухомості є наявність відповідного правового режиму такого об`єкту, тобто наявність права власності або іншого права користування на такий об`єкт. При цьому, умовами для віднесення нерухомості до категорії інвестиційної є отримання орендних платежів або збільшення її вартості, або поєднання першого та другого.

Відтак, можливість контролювати об`єкт нерухомості (або ж мати майнові права на об`єкт нерухомості) та генерація ним грошових потоків безпосередньо впливають на правомірність (підставність) відображення об`єкту інвестиційної нерухомості на балансі банку, як складової частини активу.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ «Місто Банк» та ТОВ «Каховка Протеїн Агро» було укладено кредитний договір від 05 травня 2015 року № 02/02-20/04/Ю та додаткові угоди до нього, за умовами якого Банк надає Позичальнику кредит на суму 34 900 000,00 грн, який, в свою чергу, забезпечується іпотечним договором від 13 червня 2015 року № 1137, укладеним між компанією «Ретт Інтер Ес. Ей» та ПАТ «Місто Банк» за умовами якого Іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язань ТОВ «Каховка Протеїн Агро» як Позичальника, що випливають з кредитних договорів, передає, а Іпотекодержатель приймає в іпотеку нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс виробництва по переробці сої загальною площею 10 355,9 кв.м, який розташований за адресою: м. Нова Каховка, вул. Індустріальна, буд. 19.

Висновком експерта № 1041/55701, складеним судовим експертом Педь Іриною Валеріївною 19 липня 2021 року за результатами судово-економічної експертизи у даній адміністративній справі, встановлено, що на дослідження експерту було надано Меморіальний ордер від 12 липня 2017 року № 2 згідно з яким ПАТ «Місто Банк» оприбутковано 92/100 ЦМК на рахунок 4410 та одночасно списано з рахунку 3408 згідно Договору оренди нерухомого майна від 01 липня 2017 року № 771 на загальну суму 44 877 757,00 грн.

При цьому, як зазначив Верховний Суд при розгляді даної справи у порядку касаційного провадження, у розрізі спірних правовідносин, підставність відображення цілісного майнового комплексу виробництва та переробки сої, який розташований за адресою: Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Індустріальна, буд. 19, як об`єкта інвестиційної нерухомості, на балансі банку прямо залежить або від права власності на цей об`єкт, або отримання коштів від здачі його в оренду (пункт 58 постанови Верховного Суду).

Відповідно до частини 5 статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

У контексті наведеного суд звертає увагу на таке.

05.06.2020 НБУ направив ПАТ «Місто Банк» письмову вимогу № 20-0006/27052/БТ, якою вимагав від Банку відобразити Об`єкт нерухомості в бухгалтерському обліку Банку за справедливою вартістю.

На виконання цієї вимоги, ПAT «Місто Банк» прийняв рішення 10.06.2020 відобразити бухгалтерському обліку Банку за справедливою вартістю Об`єкту нерухомості.

Зазначене підтверджується: електронним повідомленням ПAT «Місто Банк» № 261-БТ від 11 червня 2020 року щодо надання інформації; витягом з Протоколу № 26 засідання правління AT «Місто Банк» від 10 червня 2020 року; меморіальним ордером № 1 від 11 червня 2020 року та випискою за рахунком 44107002090031 від 11 червня 2020 pоку.

Таким чином, Банк обліковував відповідний об`єкт нерухомості у балансі у 2020 році на вимогу і з відома НБУ.

Водночас, Станом на 14 грудня 2020 року (день віднесення Банку до категорії неплатоспроможних) були такі підстави визначати вказаний вище об`єкт нерухомості як актив на балансі Банку:

- ПAT «Місто Банк» нараховувало дохід у вигляді орендних платежів від здачі об`єкту нерухомості в оренду ТОВ «Каховка Протеїн Агро» протягом 2018 - 2020 років, які були повністю оплачені. Тобто, мало місце отримання економічних вигод від активу.

- ПAT «Місто Банк» 03 листопада 2020 року подано позовну заяву до Міністерства юстиції України про скасування наказу, на підставі якого відбулася державна реєстрація права власності ТОВ «Солія» на Об`єкт нерухомості (господарська справа № 910/17045/20).

- ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі №757/44989/20-к було заборонено Міністерству юстиції України, державним реєстратором здійснювати будь-які дії щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, який, як прямо вказано у такому судовому рішенні, належить ПAT «Місто Банк».

- 16 липня 2020 року між ПAT «Місто Банк» та ТОВ «КУА «Скай кепітал менеджмент» укладено Меморандум щодо купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого сторони домовились укласти договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості. Відповідно до Додаткової угоди №1 від 15 липня 2020 pоку, ТОВ «КУА «Скай кепітал менеджмент» підтвердило обізнаність про наявність спорів щодо права власності на Об`єкт нерухомості.

Тобто, ПAT «Місто Банк» мало не лише майнову вигоду від орендних платежів з боку ТОВ «Каховка Протеїн Агро» протягом 2018 - 2020 років, а й мало очікування отримати майнову вигоду від продажу об`єкту нерухомості, що вкладається у визначене Верховним Судом розуміння підставності відображення цілісного майнового комплексу у випадку отримання від нього майнової вигоди.

Про зазначені факти НБУ було відомо, що підтверджується, зокрема, листом Банку №769 від 02 грудня 2020 року.

Таким чином, суд критично оцінює посилання НБУ на те, що Реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 14 грудня 2020 року власником вказаного цілісного майнового комплексу зазначено ТОВ «Солія», а не ПAT «Місто Банк».

Крім того, суд звертає увагу на те, що розрахунок НБУ здійснено з порушенням Інструкції №368, оскільки не було враховано усі активів банку.

Однією із складових розрахунку обох нормативів Н2 та Н3 є саме балансова вартість активів банку і позабалансових зобов`язань (абзац 2 пункту 1.2. Глави 1 розділу IV та пункт 1 Глави 2 Розділу IV Інструкції №368).

До активів банку віднесено заборгованість за кредитними договорами, а до позабалансових зобов`язань балансову вартість предмету іпотеки (План рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого Постановою НБУ від 11 вересня 2017 року № 89).

Після прийняття рішення про визнання ПAT «Місто Банк» неплатоспроможним та рішення про його ліквідацію, саме на ФГВФО покладено обов`язок: (1) проведення інвентаризації усіх активів банку; (2) продаж активів банку для розрахунку з кредиторами (статті 37, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Так, ФГВФО визнав, що взамін об`єкту нерухомості у AT «Місто Банк» є актив - кредитна заборгованість ТОВ «Каховка Протеїн Агро» за кредитним договором № 02/0-20/04/10 від 05 травня 2015 pоку, яка забезпечена іпотекою об`єкта нерухомості.

На підтвердження цього в матеріалах справи наявне Рішення ФГВФО про затвердження умов продажу від 20 квітня 2021 року №366.

При цьому, 11 жовтня 2023 року ФГВФО продав у складі пулу активів ПAT «Місто банк» право вимоги за кредитним договором № 02/0-20/04/10 від 05 травня 2015 pоку, яка забезпечена іпотекою об`єкта нерухомості.

Підтвердженням цього є: паспорт публічного активу лоту GL15N624963; (2) інформація, розміщена ФГВФО на офіційному сайті щодо лоту GL15N624963; (3) інформація, розміщена на офіційному сайті Prozorro щодо лоту GL15N624963 (роздруківки з вказаних ресурсів долучені до матеріалів справи).

Таким чином, розрахунок НБУ щодо нормативів Н2 та Н3 вчинений з порушенням вимог Інструкції №368, оскільки:

- у разі виключення з балансу об`єкту нерухомості як інвестиційної нерухомості, Банк взамін отримав актив - заборгованість ТОВ «Каховка Протеїн Агро» за кредитним договором №02/0-20/04/10 від 05 травня 2015 року, яка забезпечена іпотекою об`єкта нерухомості;

- вартість об`єкту нерухомості не може бути віднесена до збитків Банку. Як наслідок, регуляторний капітал Банку, нормативи Н2 та Н3 не можуть набути від`ємного значення;

- наявність активу, який банк отримав взамін об`єкту нерухомості як інвестиційної нерухомості визнав і підтвердив ФГВФО. Банк, в тому числі отримав дохід від реалізації такого активу.

Таким чином, НБУ зобов`язаний був врахувати розмір кредиторської заборгованості та вартість іпотеки об`єкту нерухомості при розрахунку нормативів Н2 та Н3, чого не було зроблено та що стало підставою прийняття необґрунтованого, а отже й протиправного рішення про віднесення публічного акціонерного товариства «Місто Банк» до категорії неплатоспроможних.

У зв`язку з наведеним, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішення Фонду від 14 грудня 2020 року № 2086, від 12 січня 2021 року № 25, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 16 частини 1 статі 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Частинами 1, 3, 4 статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу , якій делегує повноваження тимчасового адміністратора. Тимчасова адміністрація може бути продовжена на строк до одного місяця.

Для початку тимчасової адміністрації та її продовження, Фонд зобов`язаний прийняти рішення про запровадження тимчасової адміністрації та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку.

Однак, єдиною підставою для прийняття рішень Фонду від 14 грудня 2020 року № 2086 та від 12 січня 2021 року № 25 стало протиправне рішення НБУ №735-рш/БТ.

Водночас, оскільки рішення №735-рш/БТ є протиправним, а інших підстав для прийняття рішень Фонду від 14 грудня 2020 року № 2086 та від 12 січня 2021 року № 25 не існує, дані рішення також є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення НБУ №25-рш від 26 січня 2021 року.

Згідно з частинами 1, 2 статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» НБУ приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду, яка прийнята Рішенням Фонду відповідно до плану врегулювання.

При цьому, відповідно до пункту 10 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» план врегулювання - рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Однак, ФГВФО має право внести до НБУ пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за наявності двох умов: (1) віднесення банку до категорії неплатоспроможних та (2) здійснення у банку тимчасової адміністрації.

Жодних інших самостійних підстав для прийняття рішення №25-рш, окрім пропозиції ФГВФО, яка в свою чергу не ґрунтується на вимогах закону. Тому, враховуючи наведені вище висновки, вбачається, що у НБУ не було повноважень приймати рішення №25-рш.

Однак, оскільки єдиними підставами для прийняття Рішення НБУ № 25-рш є протиправні рішення №735-рш/БТ, рішення Фонду №2086 та рішення Фонду №25, таке рішення також є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо рішення Фонду №85.

Відповідно до частини 4 статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про ліквідацію банку.

На підставі даної норми Фондом прийнято Рішення № 85, яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Місто Банк» з 27 січня 2021 року до 26 січня 2024 року.

Однак, єдиною підставою для прийняття даного рішення є рішення № 25-рш, протиправність якого встановлена вище. Тому, відповідно, у ФГВФО не було повноважень приймати рішення № 85.

Отже, оскільки Рішення НБУ № 25-рш є протиправним, а інших підстав для прийняття рішення Фонду № 85 не існує, дане рішення також є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення не відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національного банку України (01601, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 9; код ЄДРПОУ 00032106), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17; код ЄДРПОУ 21708016), третя особа - публічне акціонерне товариство «Місто Банк» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17; код ЄДРПОУ 20966466), про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Місто Банк» до категорії неплатоспроможних» від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ.

Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT Місто Банк та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» від 14 грудня 2020 року № 2086.

Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо продовження строку тимчасової адміністрації в AT Місто Банк на один місяць з 15 січня 2021 року до 14 лютого 2021 року (включно) від 12 січня 2021 року № 25.

Визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію AT «Місто Банк» від 26 січня 2021 року № 25-рш.

Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації AT «Місто Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 26 січня 2021 року № 85.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національного Банку України на користь ОСОБА_1 понесені останнім витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270, 00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 понесені останнім витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270, 00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий - суддя Колеснікова І.С.

Судді: Головенко О.Д.

Перепелиця А.М.