Рішення

від 13.03.2024 по справі 320/33933/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2024 року м.Київ№ 320/33933/23

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов Громадської організації "Комітет з питань корупції" до Ради національної безпеки і оборони України, треті особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ МГІД-СВІТ, ПП Маркетгід-Україна, ПП Ейджі Форм, а також Компанії MGID, INC про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язати вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Громадська організація "Комітет з питань корупції" з позовом до Ради національної безпеки і оборони України та просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Ради національної безпеки і оборони України, що полягала у не застосуванні персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо громадян російської федерації ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та громадянина України ОСОБА_6 та не застосуванні персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо юридичних осіб, зареєстрованих згідно з законодавством України, а саме щодо ТОВ МГІД-СВІТ (код ЄДРПОУ 38233476.), ПП Маркетгід-Україна (код ЄДРПОУ 368673 10), ПП Ейджі Форм (код ЄДРПОУ 43381937), а також Компанії MGID, INC (ідентифікаційний номер С3340794, США, Санта-Моніка, Каліфорнія, 1149 3-я вулиця, офіс 210, + 1 424 322 8059) за заявою Громадської організаці Комітет з питань корупції від 18.10.2022;

зобов"язати Раду національної безпеки і оборони України застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) щодо громадян російської федерації ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та громалянина України ОСОБА_6 та застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) щодо юридичних осіб. зареєстрованих згідно з законодавством України. а саме щодо ТОВ МГІД-СВІТ (код ЕДРПОУ 38233476.), ПП Маркетгід-Україна (код Є ДРПОУ 36867310), ПП Ейджі Форм (код ЄДРПОУ 43381937), а також Компанії MGID, INC (ідентифікаційний номер С3340794, США. Санта-Моніка. Каліфорнія. 1149 3-я вулиця. офіс 210, + 1 424 322 8059) за заявою Громадської організації Комітет з питань корупції від 18.10.2022.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернувся до Ради національної безпеки і оборони України з заявою, в якій просив вивчити питання щодо можливості застосування персональних персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо громадян російської федерації ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та громадянина України ОСОБА_6 та юридичних осіб - ТОВ "МГІД-СВІТ", ПП "Маркетгід-країна", ПП "Ейджі Форм", а також Компанії MGІD, ІNC, на яку відповідач повідомив про опрацювання листа позивача щодо внесення пропозицій про застосування санкцій. Листом РНБО України від 16.11.2022 позивача повідомлено, що на підставі пропозицій Служби безпеки України прийнято рішення про застосування обмежувальних заходів (санкцій) до ОСОБА_8 . Позивач вважає, що відповідач не вжив належних заходів щодо розгляду заяви позивача з пропозиціями щодо застосування санкцій до громадян російської федерації та щодо юридичних осіб, зазначених позивачем у заяві від 18.10.2022.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Будь яких пояснень, клопотань до суду не направляв.

Від ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 надійшли пояснення, в яких треті особи вважають, що позовна заява не підлягає задоволеню з огляду на те, що лише Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Служба безпеки України та Національний банк України має право звертатись з пропозиціями щодо застосування санкцій. Вважає, що відповідачем в повному обсязі виконано обовязок щодо надання відповіді позивачу, зміст якої повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Від представника Приватного підприємства "МАРКЕТГІД-УКРАЇНА", Товариства з обмеженою відповідальністю "МГІД-СВІТ" та компанії MGID, INС надійшли пояснення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, які вважають, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки позовні вимоги не спрямовані на захист порушеного права позивача, а мають на меті спонукати суд до зобовязання відповідача вчинити дії, які належать до законодавчо визначених повноважень останього, без відповідних для цього підстав. .

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

18.10.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою про вивчення питання щодо можливості застосування санкцій відносно резидентів російської федерації, у якій зазначено, що попри триваюче повномасштабне вторгнення російської федерації в Україні досі діють компанії, які напряму або через офшори належать громадянам російської федерації та сприяють країні-агресору. Зазначено, що у багатьох ЗМІ у 2022 році було поширено інформацію про те, що ряд українських компаній сприяють російській федерації у поширенні інформаційно-психологічних спеціальних операцій на території України, а також те, що такі компанії належать російському бізнесмену ОСОБА_12 , який допомагає підсанкційним російським олігархам легалізовувати брудні кошти. Зазначено, що з 2000-х ОСОБА_13 почав направляти значні інвестиції у сферу ІТ-технологій та інформаційних інтернет-видань. Особливе місце у складі інформаційного пулу Віктора Ремши займають зокрема проекти "МГІД". Безпосередню реалізацію таких проектів як "МГІД", "Лєнтаінформ", "ІдеалМедіа" на території України, США та ЄС здійснюють бізнес-партнери Віктора Ремши - громадянин України та росії ОСОБА_14 та ОСОБА_2 , а також Генеральний директор компанії "МГІД" та директор чисельних підприємств і проектів, громадянин України ОСОБА_3 - зокрема щодо розповсюдження неправдивої інформації щодо російсько-української війни, маніпулювання та здійснення впливу на думку громадянського суспільства в Україні. Також зазначено, що за допомогою активної діяльності групи компаній "MGid", центральний офіс якої розташований у США, та поширення останньою недостовірної інформації у мережі Інтернет ОСОБА_15 та його бізнес партнери за завданням влади рф здійснювали вплив та маніпулювання громадською думкою у США та у Великій Британії. Таким чином, є очевидним, що з метою захисту державних і національних інтересів влада України та країн-партнерів мають застосувати персональні санкції стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також щодо юридичних осіб ТОВ "Мгід-Україна", ПП "Ейджі Форм", ПП "Маркетгід-Україна" та інших компаній, що прямо чи опосередковано входять до складу групи компаній "ФІНАМ". У зв`язку з чим, просив вивчити питання щодо можливості застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів до зазначених осіб.

16.11.2022 заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України повідомив позивача, що в апараті РНБО України розглянуто заяву позивача від 18.10.2022 № 05-10 та на підставі пропозицій Служби безпеки України РНБО України прийняла рішення про застосування обмежувальних заходів (санкцій) до ОСОБА_8 (п. 82 додатка до рішення РНБО України від 19.10.2022, уведеного в дію Указом Президента України від 19.10.2022 № 727). Щодо застосування санкцій відносно інших фізичних та юридичних осіб, зазначених у заяві, повідомлено, що у разі надходження від законодавчо визначених суб`єктів до Апарату РНБО України пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) буде забезпечено їхню підготовку в установленому порядку для розгляду на засіданні РНБО України.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про санкції" від 14.08.2014 № 1644-VII (далі - Закон № 1644) з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції). Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність. Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1644 підставами для застосування санкцій є: 1) дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод; 2) резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй; 3) рішення та регламенти Ради Європейського Союзу; 4) факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об`єднаних Націй.

Застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності (ч. 2 ст. 3 Закону № 1644).

Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб`єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої (ч. 3 ст. 3 Закону № 1644).

Відповідно до п. 1, 2 та 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 1644 видами санкцій є, зокрема: блокування активів тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; запобігання виведенню капіталів за межі України.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону № 1644 пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України та Службою безпеки України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених п.п. 1 21, 23 25 ч. 1 ст. 4 цього Закону, приймається РНБО України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання (ч. 3 ст. 5 Закону № 1644).

Аналіз Закону № 1644 свідчить про те, що держава має легітимну можливість відступати від певних гарантованих конституційних прав, але водночас для того, щоб запобігти загрозам державного свавілля чи авторитаризму, повинна застосовувати обмежувальні заходи (санкції) винятково, тимчасово, використовувати їх як крайній і як необхідний (невипадковий) захід. Повинна застосовувати їх співмірно з тими загрозами національним інтересам, національній безпеці чи для протидії терористичній діяльності, яким держава намагається запобігти з їхньою поміччю.

Оскільки обмежувальні заходи є чутливими для осіб, до яких вони можуть бути застосовані, та мають відповідати певним стандартам обмеження основних прав, одним з яких є забезпечення балансу між потребами національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави, з одного боку, та демократії і прав людини, з другого, у цьому Законі визначені види обмежувальних заходів (санкцій), підстави їхнього застосування, окреслено коло осіб, до яких вони застосовуються, а також за яких умов. Встановлені органи державної влади, які вносять пропозиції про застосування санкцій, інституція, яка приймає рішення про їхнє застосування, та порядок, за яким втілюються ці заходи.

Враховуючи те, що використання санкцій в особливий спосіб перебуває на межі втручання в права особи, гарантовані Конституцією України, Закон № 1644 передбачає, що рішення щодо застосування певного виду санкцій приймається РНБО України та вводиться в дію указом Президента України. У цьому сенсі Закон № 1644 досить чітко і передбачувано визначав підстави, умови та мету застосування санкцій.

Суд також зазначає, що Закон № 1644 не передбачає, що кожен, хто зазнав порушення своїх прав, може звернутися за захистом до компетентного юридичного органу. За цим законом юридичним особам не заборонено звертатися із заявами з повідомленням про обставини (відомості), що охоплюються поняттям "дії суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави", однак такі особи не вправі вимагати від компетентного органу сприймати їхні звернення як обов`язковий привід для розгляду по суті, а також у судовому порядку спонукати "суб`єкта внесення пропозиції про застосування санкцій" використати свої повноваження як спосіб захисту порушеного індивідуального права.

Попри певну зовнішню (не сутнісну) схожість, санкції у розумінні Закону № 1644 не є видом (формою, засобом, механізмом) відповідальності, позаяк дії, за фактом реалізації яких вони застосовуються до суб`єкта, який їх здійснив, не містять ознак протиправного (в більшості випадків вольового) порушення заборон, визначених відповідним законодавством, для кваліфікації якого необхідністю є встановлення ознак складу правопорушення (діяння).

Аналогічна позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі № 9901/348/21.

Суд також зазначає, що відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Частиною 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян необхідно розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (ст. 3 Закону № 393/96). Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до ст. 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Згідно зі ст. 14 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Відповідно до ст. 107 Конституції України РНБО України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО України є Президент України. Рішення РНБО України вводяться в дію указами Президента України.

Згідно із ч. 1, 3, 4 ст. 10 Закону України від 05.03.1998 № 183/98-ВР "Про Раду національної безпеки і оборони України" рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення РНБО України, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

Мета застосування санкцій обумовлена реалізацією суверенного права держави України на захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності. Санкції кожна держава може вводити самостійно, за власним переконанням, яке від її імені оформлюється рішенням уповноваженого державного органу.

Проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд встановив, що направлене звернення позивача про вивчення питання щодо можливості застосування санкцій до окремих осіб було належним чином опрацьовано відповідачем та було прийнято відповідне рішення від 19.10.2022, уведене в дію Указом Президента України від 19.10.2022 № 727 про застосування санкцій стосовно громадянина російської федерації Віктора Ремши. З огляду на зазначене, відповідач не допустив протиправної бездіяльності в частині не застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів.

Щодо позивних вимог про зобов"язання Ради національної безпеки і оборони України застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) щодо громадян російської федерації ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та громалянина України ОСОБА_6 та застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) щодо юридичних осіб. зареєстрованих згідно з законодавством України. а саме щодо ТОВ МГІД-СВІТ, ПП Маркетгід-Україна, ПП Ейджі Форм, а також Компанії MGID, INC за заявою Громадської організації Комітет з питань корупції від 18.10.2022, суд зазначає таке.

Як вже було вказано вище, ч. 1 ст. 5 Закону № 1644 встановлено, що пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України та Службою безпеки України

Суд зазначає, що санкції застосуються до окремих осіб виключно за наявності достатніх фактичних і правових для цього підстав.

Відтак саме до повноважень уповноважених органів віднесено дослідження підстав для застосування санкцій та прийняття відповідного рішень, що і є дискреційними повноваженнями відповідача.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за наявними критеріями.

За загальним правилом під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за вказаних обставин. Дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, позаяк юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю, кожна з яких є правомірною. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Дискреція завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не варто ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Такі висновки сформовано Верховним Судом в постанові від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v.Bulgaria").

Європейський суд з прав людини в рішеннях неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певні свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі "Суомінеен проти Фінляндії").

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Суд враховує роз`яснення, що викладені у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справах "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); "Серявін та інші проти України").

Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії, Онер`їлдіз проти Туреччини, Megadat.com S.r.l. проти Молдови, Москаль проти Польщі).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії, Тошкуце та інші проти Румунії) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини, Беєлер проти Італії).

У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Оцінюючи наявні в справі докази і аргументи сторін сукупно, суд не знаходить правових підстав для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не застосування санкцій до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ТОВ "МГІД-СВІТ", ПП "Маркетгід-Україна", ПП "Ейджі Форм", а також Компанії MGІD, ІNC, а тому відсутні підстави для зобов`язання Ради національної безпеки і оборони України застосовувати їх, у зв`язку з чим у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи той факт, що судом у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодуванню на користь позивача не підлягають.

Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.