Рішення

від 14.03.2024 по справі 420/26458/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2024 р. № 420/26458/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачаДержавної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, Одеського окружного адміністративного суду, дорога Фонтанська, 14, м. Одеса, 65021, треті особиДержавна казначейська служба України, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, провизнання дій протиправними; стягнення недоотриманої суддівської винагороди за пеірод з 01.01.2021-31.08.2023 в розмірі 724 647,18 грн,ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов (з урахуванням уточненої позовної заяви від 04.10.2023 року) ОСОБА_1 (далі - позивач) до Одеського окружного адміністративного суду (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2023 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.;

- стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року у розмірі 724647,18 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Указом Президента України від 07.12.2009 року його призначено на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду строком на п`ять років, а Постановою Верховної Ради України від 21.05.2014 року на цю посаду - безстроково. Вказав, що за період з січня 2021 по серпень 2023 йому нарахована суддівська винагорода та допомога на оздоровлення, для визначення сум яких використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн, що суперечить ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Внаслідок цього, розмір винагороди та допомоги на оздоровлення не відповідав розміру, установленому спеціальним Законом. Позивач вважає, що відповідач повинен був нарахувати йому суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року, зокрема: у 2021 році в розмірі 2270 грн, у 2022 році в розмірі 2481 грн та 2023 році в розмірі 2684 грн. Вважаючи, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення, з метою ефективного захисту та відновлення його порушених прав, позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 02.10.2023 року справу №420/26458/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення суми, направлено голові Одеського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо прийняття розпорядження.

Розпорядженням Голови Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу №420/26458/23 передано для вирішення підсудності до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою від 12.10.2023 року П`ятий апеляційний адміністративний суд адміністративну справу №420/26458/23 за позовом ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій та стягнення коштів, повернуто до Одеського окружного адміністративного суду для направлення до Миколаївського окружного адміністративного суду.

03 листопада 2023 року матеріали адміністративної справи №420/23009/23 надійшли до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2023 року, справу №420/26458/23 передано на розгляд судді Величку А.В.

Ухвалою від 08.11.2023 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/26458/23 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у відповідності до ст. 262 КАС України.

До канцелярії Миколаївського окружного адміністративний суд від представника Державної казначейської служби України надійшли пояснення у справі, згідно яких вказав, що Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» чітко та однозначно визначено, що розмір винагороди судді визначається Верховною Радою шляхом прийняття законів про судоустрій та про державні бюджети на кожний рік. Зазначена норма є прямою, чіткою, зрозумілою, такою, яка не містить плутанини чи будь-якої двозначності, більш того, законодавець її відтворював тричі поспіль у 2021, 2022 та 2023 роках. Зазначене вказує на те, що диференціація прожиткового мінімуму для окремих випадків, зокрема для визнання базового посадового окладу судді була не випадковістю, помилкою чи неузгодженістю законодавця, а його усвідомленим вибором. Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» в частині визначення прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2021, 2022 та 2023 роках. Конституційним Судом України неконституційним не визнавалися.

До канцелярії Миколаївського окружного адміністративний суд від представника Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що згідно ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Законом Закону України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Наявність у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ формулювання, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді вказує на різновид застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 рік. За наявності в законі, що встановлює конкретні розміри прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року деталізованої норми щодо розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру окладу судді Одеський окружний адміністративний суд не вправі застосовувати по іншому визначати/застосовувати розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб для здійснення нарахування оплати праці. Положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» 15.12.2020 № 1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року № 1928- IX, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року № 2710-ІХ є чинними, не визнані не конституційними, тому підстави для її не застосування відповідачем були відсутні.

До канцелярії Миколаївського окружного адміністративний суд від представника Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що на 2021-2023 роки видатки га оплату праці працівників бюджетної сфери розраховано з урахуванням прогнозного посадового окладу працівника І тарифного розряду ЄТС та прогнозного розміру мінімальної заробітної плати, працівників державних органів, суддів на рівні 2020 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Указом Президента України від 13.05.2009 року №321/2009 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду строком на п`ять років.

Постановою Верхової Ради України від 21.05.2015 року №479-VIII позивач обраний безстроково на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду.

Згідно з довідками про доходи, виданих Одеським окружним адміністративним судом, позивачці за період з січня 2021 по серпень 2023 нараховано та виплачено суддівську винагороду виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Також позивачу виплачена матеріальна допомога на оздоровлення у червні 2021 року, вересні 2022 року та червні 2023 року, що підтверджується розрахунковими листами ООАС за 2021-2023 р.р.

Нарахування та виплата суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення здійснена, виходячи з прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн.

Не погодившись з такими діями Одеського окружного адміністративного суду при проведенні нарахування та виплаті суддівської винагороди, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Також суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів (ст.136 Закону № 1402-VІІІ).

Питання гарантій незалежності суддів неодноразово розглядалось Конституційним Судом України.

Так, у рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Конституційний Суд також у рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон №1082-ІХ) серед іншого, установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2270 грн; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 грн.

Встановлений розмір прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102,00 грн був визначений надалі статтями 7 Закону України від 02.12.2021 року №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928-ІХ) та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-ІХ (далі Закон №2710-ІХ). Також установлені прожиткові мінімуми для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2481 грн, з 1 січня 2023 року - 2684 рн.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 по справі №400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Окрім того, Верховний Суд України, зауважував що Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами.

Верховний Суд, досліджуючи питання застосування ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в подібних правовідносинах у постановах від 30.11.2021 року у справі №360/503/21, від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, від 22.06.2023 року у справі №400/4904/21, від 24.07.2023 року у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 року у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 року у справі №240/3795/22, від 21.09.2023 у справі №380/25627/21, дійшов наступного правового висновку.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні 2021 року, на підставі абз.5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним, тому суд вважає протиправними дії ТУ ДСА щодо нарахування та виплату суддівської винагороди за період з січня 2021 по липень 2023 та матеріальної допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.

В силу приписів ч.5 ст.242 КАС України суд враховує вищевикладений висновок Верховного Суду та вважає, що виплата суддівської винагороди, а також допомоги на оздоровлення регулюється ст.135, 136 Закону №1402-VІІІ, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто право вибору заявляти ті чи інші вимоги належить позивачу. В той же час, саме суд, який розглядає спір по суті, наділений повноваженнями щодо обрання із декілька можливих способів захисту права, одного, який відповідає суті спірним відносинам та який найбільш ефективно відновить порушене право.

Суд, визнавши право позивача на суддівську винагороду саме у розмірі, який визначено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», також встановив, що у спірному періоді позивачу суддівська винагорода не була нарахована ООАС у визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмірах.

Одеський окружний адміністративний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСАУ затвердила у його кошторисах на 2021-2023 роки.

За вказаних обставин саме Одеський окружний адміністративний суд повинен нарахувати та виплатити недоплачену суму суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.07.2023 та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки.

Отже за умови того, що відповідачем суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а нарахування суддівської винагороди відноситься до повноважень Одеського окружного адміністративного суду, суд дійшов висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є саме зобов`язання Одеського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки у відповідності до вимог ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Водночас позовні вимоги про стягнення з ДСАУ на користь позивача не донарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2021 року 31 серпня 2023 року в розмірі 724 647, 18 грн - не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які нараховані у належному розмірі, але не виплачені, а згідно з матеріалами справи суддівська винагорода позивачу у належному розмірі не була нарахована, що пов`язано з протиправними діями ООАС.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, ідентифікаційний код 26255795) та Одеського окружного адміністративного суду (дорога Фонтанська, 14, м. Одеса, 65021, ідентифікаційний код 35118626) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 37567646) про визнання дій протиправними; стягнення недоотриманої суддівської винагороди за період з 01.01.2021-31.08.2023 в розмірі 724 647,18 грн - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з січня 2021 по серпень 2023 та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.

3. Зобов`язати Одеський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з січня 2021 по серпень 2023 та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки у відповідності до вимог ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн, станом на 1 січня 2022 року складає 2481 грн та станом на 1 січня 2023 року складає 2684 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. Величко