Рішення

від 14.03.2024 по справі 520/58/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

14.03.2024 р. справа №520/58/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

Приватного підприємства "Промполімер-Пак" (далі за текстом - позивач, заявник)до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, орган публічної адміністрації, адміністративний орган, контролюючий орган, владний суб`єкт, ГУ ДПС, ДПС України)про1) визнання протиправним та скасування рішення комісії Головного управління ДПС у Харківській області 24.11.2023 №10008204/33291617 про відмову в реєстрації податкової накладної №7 від 07.11.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних; 2) визнання протиправним та скасування рішення комісії Головного управління ДПС у Харківській області 28.11.2023 №10025454/33291617 про відмову в реєстрації податкової накладної №10 від 13.11.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних; 3) зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати податкову накладну позивача №7 від 07.11.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних; 4) зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати податкову накладну позивача №10 від 13.11.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних, -

встановив:

Вимоги позову умотивовані відсутністю підстав для відмови у реєстрації спірних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі за текстом - Реєстр).

Відповідач - Головне управління ДПС у Харківській області, з поданим позовом не погодився, наполягаючи на відсутності підстав для реєстрації спірної накладної в Реєстрі. Просив вважати відзив загальною думкою відповідачів.

Відповідач - Державна податкова служба України (далі за текстом - ДПС, Служба) про розгляд справи був сповіщений завчасно та належним чином, проте обов`язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже відсутні об`єктивні дані про існування у учасників справи вагомих та суттєвих ускладнень у реалізації протягом прийнятних поза розумним сумнівом строків права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи процесуальних документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник є резидентом України - юридичною особою приватного права, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 33291617, набув правового статусу платника податку на додану вартість.

За викладеними у позові твердженнями, підприємство займається виготовленням та реалізацією поліетиленової продукції (пакети, рулонні вироби тощо). Для своєї діяльності підприємство придбаває матеріали (сировину) у різних постачальників, що підтверджено відповідними договорами, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними. Для виготовлення поліетиленової продукції підприємство має укладений договір із ТОВ «ДВМ Пласт» на переробку давальницької сировини № 16/10 від 16.10.2023 р., яке має власне виробниче обладнання, орендовані площі для виробництва продукції тощо. За цим договором підприємство передає ТОВ «ДВМ Пласт» сировину для виготовлення готової поліетиленової продукції, а саме: поліетилен високого, низького тиску різних марок, розчинники, барвники, концентрати/суперконцентрати кольорів, інше. Замовлення, випуск та передача готової продукції від ТОВ «ДВМ Пласт» оформлюється Специфікаціями, актами приймання-передачі готової продукції, актами виконаних робіт до кожного замовлення. Навантаження та розвантаження давальницької сировини та готової продукції, згідно договору на переробку давальницької сировини та додаткової угоди до нього, здійснюються працівниками ТОВ «ДВМ Пласт». Транспортування та навантаження сировини (матеріалів) і готової продукції здійснюється відповідно постачальниками та покупцями власним транспортом або компаніями-перевізниками за замовленням контрагентів, про що складаються товарно-транспортні накладні, експрес-накладні. В окремих випадках для перевезення матеріалів використовується орендований транспорт ПП «Промполімер-Пак» відповідно до Договору найму (оренди) транспортного засобу від 20.12.2022 р. Підприємство також має орендовані площі для зберігання сировини та готової продукції відповідно до Договору суборенди. Підприємство має достатню кількість працівників, а саме директор комерційний, майстер цеху, приймальники товарів, комірник, вантажник, що підтверджується повідомленням про прийняття працівників, штатним розкладом, наказами про прийняття на роботу.

Стосовно податкової накладної № 7 від 02.11.2023р.

За викладеним у позові твердженням, 15.10.2023р. між заявником (Постачальник) та ТОВ "Сферапласт" (Покупець) укладено Договір постачання товару №15/10/23 (т. 1 а.с. 25-27).

Пунктом 1.1.-1.2. наданого Договору визначено, що Постачальник зобов`язується доставити Покупцю Товар, а Покупець зобов`язується прийняти та сплатити товар на умовах передбачених цим договором. Замовник зобов`язується прийняти Продукцію та сплатити на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 2.1.-2.2. Договору термін виготовлення продукції встановлюється протягом 14-ти календарних днів з моменту здійснення 100% передоплати. Платіж проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Постачальника.

Згідно з п. 3.1.Договору найменування Продукції, її кількість та якісні характеристики, ціна за одиницю Продукції та за позиціями, а також загальна вартість Продукції, постачання якої здійснюватиметься відповідно до цього Договору, зазначається у Рахунку.

Пунктом 5.1. Договору обумовлено, що постачання здійснюється на умовах самовивозу зі складу Постачальника в м. Харкові протягом трьох банківських днів з моменту надходження на розрахунковий рахунок Постачальника повної оплати Замовником Продукції, що поставляється.

Відповідно до викладених у позові доводів заявника: позивач надав покупцю ТОВ «СФЕРАПЛАСТ» рахунок №СФ-0000251 від 07.11.2023 (т.1 а.с. 96), згідно з яким було відвантажено товар на суму в сумі 151.142,40 грн. в т. ч. ПДВ 25.952,60 грн за накладною №РН-0000271 від 07.11.2023 (т.1 а.с. 97), що і стало підставою для складання податкової накладної №7 від 07.11.2023р. за першою подією у розумінні вимог пункту 187.1 статті 187 розділу V Податкового кодексу України - поставка товару. (т.1 а.с.12-13).

У позові зазначено, що факт доставки підтверджується експрес-накладною ТТН №271 від 07.11.2023 (т. 1 а.с.98-99); оплата за №СФ-0000251 підтверджена платіжною інструкцією №5643 від 09.11.2023 (т.1 а.с. 100).

У ході розгляду справи суб"єктом владних повноважень відповідно до ч.2 ст.77, ч.3 ст.79, ч.4 ст.162 КАС України не було подано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, які б спростовували ці доводи заявника та відомості відповідних первинних документів.

Спірна податкова накладна, за твердженням заявника, була направлена засобами телекомунікаційного зв`язку на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних (далі за текстом - Реєстр), прийнята до Реєстру, але із одночасним зупиненням реєстрації 17.11.2023 р., оскільки обсяг постачання товару/послуги 3920 перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання, що відповідає вимогам п.1 "Критеріїв ризиковості здійснення операцій". Запропоновано надати пояснення та копії документів, щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (т. 1 а.с. 14).

З метою продовження процедури реєстрації Спірної податкової накладної заявником до контролюючого органу було надіслано додаткові матеріали, зокрема, пояснення стосовно Спірної податкової накладної, що підтверджується повідомленням №1 від 20.11.2023р. (т.1 а.с. 28-29).

ГУ ДПС у Харківській області в особі Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову у такій реєстрації (далі за текстом - Комісія ДПС, Комісія Головного управління) було прийнято рішення від 24.11.2023 №10008204/33291617, яким відмовлено у реєстрації Спірної податкової накладної в Реєстрі (т.1 а.с. 17-18).

Як з`ясовано судом, фактичною підставою для вчинення відмови у реєстрації податкової накладної №7 від 07.11.2023 контролюючим органом в особі Комісії Головного управління обрані мотиви - надання платником податку копій документів, складених/ оформлених із порушенням законодавства, а саме ТТН.

При цьому, жодної конкретизації які саме порушення виявлено в оформленні ТТН контролюючим органом в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Не погодившись із вказаним рішенням, заявником було надіслано до Державної податкової служби України скаргу від 28.11.2023р. на рішення комісії регіонального рівня, в якій обґрунтовано правомірність складення податкової накладної №7 від 07.11.2023р.

Рішенням комісії Державної податкової служби України від 05.12.2023р. №83803/33291617/2 скаргу заявника залишено без задоволення, а рішення комісії регіонального рівня про відмову у реєстрації податкової накладної було залишено без змін. Підставою для залишення рішення без змін зазначено: «ненадання платником податку копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних» (т.1 а.с. 15-16).

Стосовно податкової накладної № 10 від 13.11.2023р.

За викладеним у позові твердженням, 18.01.2023р. між заявником (Постачальник) та ТОВ "Торговельно-виробниче підприємство ВЕЛЕС" (Покупець) укладено Договір постачання товару №18/01/23 (т. 1 а.с. 164-166).

Пунктом 1.1.-1.2. наданого Договору визначено, що Постачальник зобов`язується доставити Покупцю Товар, а Покупець зобов`язується прийняти та сплатити товар на умовах передбачених цим договором. Замовник зобов`язується прийняти Продукцію та сплатити на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 2.1.-2.2. Договору термін виготовлення продукції встановлюється протягом 14-ти календарних днів з моменту здійснення 100% передоплати. Платіж проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Постачальника.

Згідно з п. 3.1.Договору найменування Продукції, її кількість та якісні характеристики, ціна за одиницю Продукції та за позиціями, а також загальна вартість Продукції, постачання якої здійснюватиметься відповідно до цього Договору, зазначається у Рахунку.

Пунктом 5.1. Договору обумовлено, що постачання здійснюється на умовах самовивозу зі складу Постачальника в м. Харкові протягом трьох банківських днів з моменту надходження на розрахунковий рахунок Постачальника повної оплати Замовником Продукції, що поставляється.

Відповідно до викладених у позові доводів заявника: позивач надав покупцю ТОВ «ТВП ВЕЛЕС» рахунок №СФ-0000254 від 13.11.2023 р. (т. 1 а.с. 122), згідно з яким позивач відвантажив на користь ТОВ «ТВП ВЕЛЕС» товар на суму 55.359,46 грн. в т. ч. ПДВ 9.226,58 за накладною №РН-0000274 від 13.11.2023 р. (т.1 а.с. 121), що і стало підставою для складання податкової накладної №10 від 06.12.2023р. за першою подією у розумінні вимог пункту 187.1 статті 187 розділу V Податкового кодексу України - поставка товару. (т.1 а.с.113-114).

У позові зазначено, що факт доставки підтверджується ТТН №274 від 13.11.2023р. (т.1 а.с. 210-211).

У ході розгляду справи суб"єктом владних повноважень відповідно до ч.2 ст.77, ч.3 ст.79, ч.4 ст.162 КАС України не було подано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, які б спростовували ці доводи заявника та відомості відповідних первинних документів.

Спірна податкова накладна, за твердженням заявника, була направлена засобами телекомунікаційного зв`язку на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних (далі за текстом - Реєстр), прийнята до Реєстру, але із одночасним зупиненням реєстрації 17.11.2023 р., оскільки обсяг постачання товару/послуги 3923 перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання, що відповідає вимогам п.1 "Критеріїв ризиковості здійснення операцій". Запропоновано надати пояснення та копії документів, щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (т.1 а.с. 115).

З метою продовження процедури реєстрації Спірної податкової накладної заявником до контролюючого органу було надіслано додаткові матеріали, зокрема, пояснення стосовно Спірної податкової накладної, що підтверджується повідомленням №1 від 21.11.2023 (т.1 а.с.167-168).

ГУ ДПС у Харківській області в особі Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову у такій реєстрації (далі за текстом - Комісія ДПС, Комісія Головного управління) було прийнято рішення від 28.11.2023 №10025454/33191617, яким відмовлено у реєстрації Спірної податкової накладної в Реєстрі (т. 1 а.с.116-117).

Як з`ясовано судом, фактичною підставою для вчинення відмови у реєстрації податкової накладної №10 від 13.11.2023р. контролюючим органом в особі Комісії Головного управління обрані мотиви - надання платником податку копій документів, складених/ оформлених із порушенням законодавства, а саме ТТН.

При цьому, жодної конкретизації які саме порушення виявлено в оформленні ТТН контролюючим органом в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Не погодившись із вказаним рішенням, заявником було надіслано до Державної податкової служби України скаргу від 29.11.2023р. на рішення комісії регіонального рівня, в якій обґрунтовано правомірність складення податкової накладної №10 від 13.11.2023р.

Рішенням комісії Державної податкової служби України від 06.12.2023р. №83995/33191617/2 скаргу заявника залишено без задоволення, а рішення комісії регіонального рівня про відмову у реєстрації податкової накладної було залишено без змін. Підставою для залишення рішення без змін зазначено: «ненадання платником податку копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних» (т.1 а.с. 111-112).

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу відмови реєстрації в Реєстрі Спірних податкових накладних, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Правила справляння податку на додану вартість з 01.01.2011р. регламентовані приписами розділу V Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.п. "а" п.185.1 ст.185 та п.п. "б" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

У розумінні п.п.14.1.185 ст.14 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

За визначенням п.п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У силу п.201.10 ст.201 названого кодексу реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У силу п.89 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється з урахуванням таких граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до 5 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 18 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 18 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

Функціонування Єдиного реєстру податкових накладних (далі за текстом - Реєстр) відбувається в автоматизованому режимі за правилами Порядку ведення єдиного реєстру податкових накладних (затверджено постановою КМУ від 29.12.2010р. №1246 із змінами та доповненнями; далі за текстом - Порядок №1246), а також Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість (затверджено постановою КМУ від 16.10.2014р. із змінами та доповненнями; далі за текстом - Порядок №569).

Згідно з п.5 Порядку №1246 податкова накладна та/або розрахунок коригування приймаються до Реєстру у разі дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192, пунктами 200-1.3, 200-1.9 статті 200-1 та пунктами 201.1, 201.10 і 201.16 статті 201 Кодексу, а також з урахуванням Законів України Про електронні довірчі послуги, Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Відповідно до п.12 Порядку №1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДПС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності кваліфікованого електронного підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України Про електронні довірчі послуги, Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Пунктом 13 Порядку №1246 визначено, що за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Як то указано у п.14 Порядку №1246, квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДПС.

Звідси слідує, що за нормами Порядку №1246 управлінське волевиявлення першого рівня процедури моніторингу податкових накладних з приводу прийняття податкової накладної до Реєстру або з приводу відмови у прийнятті податкової накладної до Реєстру вчиняється контролюючим органом в автоматичному режимі (тобто без фізичної участі конкретного працівника, а виключно за раніше створеними налаштуваннями відповідного продукту програмного забезпечення).

Відповідно до п.п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З 01.02.2020р. в Україні діє Порядок зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, який затверджено постановою КМУ від 11.12.2019р. №1165 (далі за текстом - Порядок зупинення №1165).

Згідно з п.2 Порядку зупинення №1165 ризик порушення норм податкового законодавства - ймовірність складення та надання податкової накладної/розрахунку коригування для реєстрації в Реєстрі з порушенням норм підпункту а або б пункту 185.1 статті 185, підпункту а або б пункту 187.1 статті 187, абзацу першого пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України за наявності об`єктивних ознак неможливості здійснення операції з постачання товарів/послуг, дані про яку зазначено в такій податковій накладній/розрахунку коригування, та/або ймовірності уникнення платником податку на додану вартість (далі - платник податку) виконання свого податкового обов`язку.

Відповідно до п.п.3-5 Порядку зупинення №1165 податкова накладна, котра не відповідає критеріям (ознакам) безумовної реєстрації, підлягає перевірці на предмет ризиковості господарських операцій в аспекті наявності об`єктивних ознак неможливості здійснення операції з постачання товарів/послуг та/або ймовірності уникнення платником податку на додану вартість виконання податкового обов`язку.

За правилом п.6 Порядку зупинення №1165 окремою та самостійною підставою для вчинення волевиявлення з приводу зупинення реєстрації податкової накладної в Реєстрі є відповідність платника критерію ризиковості.

За правилом п.7 Порядку зупинення №1165 у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу податкової накладної/розрахунку коригування встановлено, що відображена в них операція відповідає хоча б одному критерію ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який відповідає хоча б одному показнику, за яким визначається позитивна податкова історія, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

Пунктом 11 Порядку зупинення №1165 визначено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складення податкової накладної / розрахунку коригування; 2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.

За правилами п.17 Порядку №1246 у разі зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування формується квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Така квитанція одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.

Отже, причиною зупинення процедури реєстрації податкової накладної в Реєстрі згідно з нормами Порядку зупинення №1165 є або критерій (критерії) ризиковості платника податку, або критерій ризиковості господарської операції, або одночасне поєднання обох згаданих факторів, а управлінське волевиявлення другого рівня процедури моніторингу податкових накладних з приводу реєстрації податкової накладної у Реєстрі або з приводу зупинення реєстрації податкової накладної у Реєстрі вчиняється контролюючим органом в автоматичному режимі (тобто без фізичної участі конкретного працівника, а виключно за раніше створеними налаштуваннями відповідного продукту програмного забезпечення).

У спірних правовідносинах у якості названого критерію контролюючим органом указано п.1 Критеріїв ризиковості платника податків.

Наказом Міністерства фінансів України від 12.12.2019р. №520 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2019р. за №1245/34213) було затверджено Порядок прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі за текстом - Порядок прийняття рішень №520).

Згідно з п.4 Порядку прийняття рішень №520 у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Відповідно до п.6 Порядку прийняття рішень №520 письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного в податковій накладній / розрахунку коригування.

Як передбачено п.7 Порядку прийняття рішень №520, письмові пояснення та копії документів платник податку подає до ДПС в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку з урахуванням вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

За приписами п.11 Порядку прийняття рішень №520 Комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі в разі: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі; та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку; та/або надання платником податку копій документів, складених/ оформлених із порушенням законодавства.

Розглядаючи справу, суд бере до уваги, що відповідно до п.п. "а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, а відповідно до п.п. "б" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

Суд вважає, що оскаржувані рішення субєкта владних повноважень не відповідають вимогам умотивованості, адже містить лише загальні твердження про ненадання платником первинних документів, хоча у дійсності копії таких документів були передані платником до контролюючого органу і реальність відомостей цих документів, а також правильність їх складання не була спростована.

Суд зауважує, що з огляду на приписи ст.ст.185, 187 Податкового кодексу України об`єктивними ознаками неможливості здійснення операції з постачання товарів/послуг та/або ймовірності уникнення платником податку на додану вартість виконання податкового обов`язку можуть бути визнані обґрунтовані сумніви (розумні припущення тощо) контролюючого органу: про відсутність у спірних правовідносинах об`єкта оподаткування податком на додану вартість; про відсутність у спірних правовідносинах першої події виникнення податкових зобов`язань з ПДВ станом на календарну дату складання (виписування) конкретної податкової накладної; про неправильність обчислення платником суми ПДВ; про порушення платником ПДВ податкової дисципліни у спосіб провадження господарської діяльності у незвичний спосіб та умовах поза межами стандартів доброчесності, сумлінності, виваженості розумності; про явну та очевидну відсутність ділової мети у межах господарської операції; про невідповідність правочину, у межах якого була виписана податкова накладна, загальним вимогам чинності за ст.203 Цивільного кодексу України, - тобто реальний (а не уявний) ризик виписування особою податкової накладної за відсутності визначених Податковим кодексом України об"єкту справляння ПДВ та першої події виникнення податкових зобов"язань з ПДВ.

При цьому обсяг, межі та зміст згаданого сумніву суб`єкта владних повноважень повинен охоплювати усі наслідки неможливості повторної реєстрації цієї ж самої податкової накладної у майбутньому через відсутність першої із подій та обов"язковість включення податкових зобов`язань за зупиненою реєстрацією податковою накладною до податкової декларації з ПДВ звітного податкового періоду виписування спірної податкової накладної.

Проте, у спірних правовідносинах факт обґрунтованості такого сумніву не знайшов свого підтвердження у ході розгляду справи, що враховується судом як самостійна та цілком достатня підстава для скасування спірних рішень контролюючого органу.

Тому суд повторно наголошує, що оскаржувані рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації спірної податкової накладної не задовольняють критерію юридичної визначеності як невід`ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України принципу юридичної визначеності, позаяк не конкретизує з достатньою чіткістю та поза розумним сумнівом суті та змісту претензій владного суб`єкта до платника податків.

За відсутності у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскаржуваних рішень доказів відсутності об`єкта справляння ПДВ, а також доказів відсутності першої події виникнення податкових зобов`язань з ПДВ станом на календарну дату виписування спірних податкових накладних, рівно як і доказів наміру платника на безпідставне одержання податкової вигоди у будь-якій формі та ураховуючи неподання таких доказів до матеріалів справи, оскаржені управлінські волевиявлення контролюючого органу слід визнати такими, що суперечать ч.2 ст.2 КАС України і підлягають скасуванню.

Системно проаналізувавши положення ч.1 ст.2 КАС України та ст.ст. 185, 187, 200, 201 Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах об`єктом судового захисту є не суб`єктивне право платника податків (оскільки має місце імперативно встановлений обов`язок здійснити реєстрацію податкової накладної у Реєстрі), а саме інтерес платника на усунення створеної контролюючим органом перешкоди у виконанні обов`язку з реєстрації податкової накладної у Реєстрі.

У ході розгляду справи субєкт владних повноважень не подав до суду жодних доказів існування об`єктивних перешкод у примусовій реєстрації спірних податкових накладних за рішенням суду, як-то: відсутність об`єкту справляння податку на додану вартість; вчинення платником протиправних діянь, зміст яких охоплюється приписами ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207 та 208 Господарського кодексу України; недостатність залишку коштів на рахунку платника в СЕА ПДВ.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про прагнення до набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням субєкта владних повноважень обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт - ГУ ДПС у Харківській області при вчиненні оскаржених управлінських волевиявлень не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк не дотримався прийнятного рівня справедливого балансу між приватним інтересом заявника на реєстрацію податкової накладної в Реєстрі та публічним інтересом Держави на дотримання податкової дисципліни у сфері справляння ПДВ, вчинивши відмову у реєстрації спірної податкової накладної в Реєстрі (з мотивів, юридична правильність та документальна обґрунтованість, яких не була доведена у ході розгляду справи за правилами ч.2 ст.77 КАС України), попри одночасне існування обов`язку заявника включити податкові зобовязання з ПДВ за спірною податковою накладною до складу загальних податкових зобовязань податкової декларації з ПДВ відповідного звітного податкового періоду (тобто врахувати податкову накладну при обчисленні суми ПДВ, що належить до сплати в бюджет).

Обєктивних даних, котрі б виключали надання судового захисту інтересу заявника на реєстрацію податкової накладної в Реєстрі, судом у ході розгляду справи за власною ініціативою на виконання ч.4 ст.9 КАС України не виявлено.

Тому факт створення субєктом владних повноважень додаткової та необґрунтованої перешкоди у виконанні заявником у спірних правовідносинах податкового обов`язку у галузі податкової справи (у спосіб реєстрації податкових накладних в Реєстрі) слід визнати підтвердженим проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в частині скасування оскаржених рішень субєкта владних повноважень.

Припинення юридичної сили створеної оскарженими правовими актами індивідуальної дії субєкта владних повноважень перешкоди в реєстрації накладних в Реєстрі зумовлює потребу в обтяженні ДПС України обов`язком продовжити процедуру реєстрації.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; у достатньому обсязі виклав власні судження з приводу тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та юридичної оцінки обставин спору та аргументів сторін.

Оскільки розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту, то решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат в частині судового збору належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України Про судовий збір, стягнувши сплачений судовий збір за рахунок суб`єкта владних повноважень, яким створено необґрунтовану перешкоду у реєстрації податкової накладної у Реєстрі - ГУ ДПС у Харківській області.

Вирішуючи питання з приводу розподілу судових витрат в частині видатків на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що правила згаданого розподілу унормовані, насамперед, приписами ст.ст.132-143 КАС України.

Так, згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії співмірності, пропорційності, обґрунтованості, вимушеності, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч.5 ст.134 та ч.9 ст.139 КАС України.

Тому, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, на зміст складових елементів верховенства права та на неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов`язаністю витрат з розглядом справи (тобто об"єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв`язання спору; 10) висловленою з даного приводу правовою позицією відповідача.

При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, що у силу правового висновку додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022р. у справі №910/12876/19: 1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002р. «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно); 2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.06.2022р. у справі №380/3142/20: 1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором; 2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо; 3) Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат; 4) у силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою; 5) Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг; 6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19): 1) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, але суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо; 2) Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим; 3) При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 4) Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу будь-якого (у тому числі і фіксованого) розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження відповідача обов`язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.

Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявником було надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ХВ №003202 та ордер серії АХ №1160097, які жодним чином не підтверджують обсяг наданої адвокатом правничої допомоги.

Інших доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу, зокрема договору про надання правової допомоги, розрахунку суми, акту виконаних послуг, платіжної квитанції усупереч ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України заявником до матеріалів справи подано не було.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7.000,00 грн.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у Харківській області №10008204/33291617 від 24.11.2023р. та №10025454/33291617 від 28.11.2023р.

Зобов`язати Державну податкову службу України здійснити реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних складених Приватним підприємством "ПРОМПОЛІМЕР-ПАК" (ідентифікаційний код - 33291617) податкових накладних №7 від 07.11.2023р. та №10 від 13.11.2023р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код - 43983495; місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46) на користь Приватного підприємства "ПРОМПОЛІМЕР-ПАК" (ідентифікаційний код - 33291617; місцезнаходження - вул. Дніпровська, буд. 1, кв. 29, м. Харків, 61001) 4.294,40 грн (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири гривні 40 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко