Постанова
від 14.03.2024 по справі 400/13842/23
П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/13842/23

Перша інстанція: суддя Гордієнко Т. О.,

рішення суду першої інстанції

ухвалено 25.01.2024, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Танасогло Т.М.,

суддів: Димерлія О.О., Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коблівської сільської рада про визнання протиправним та скасування рішення від 12.05.2023 року № 31; зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Миколаївської окружного адміністративного суду з позовом до Коблівської сільської ради (відповідач), в якому просив суд:

1.визнати протиправним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №31 від 12.05.2023 Про відмову вирішенні земельних питань, яким Позивачу відмовлено у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

2.зобов`язати Коблівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4820982200:12:055:0179; зобов`язати Коблівську сільську раду Миколаївської області прийняти рішення про безоплатну передачу земельної ділянки кадастровий номер 4820982200:12:055:0179;

3.зобов`язати Коблівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення про безоплатну передачу земельної ділянки кадастровий номер 4820982200:12:055:0179 у власність ОСОБА_1 ;

4.відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до завершення дії воєнного стану.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказував, що єдиною підставою відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства відповідачем визначено дію воєнного стану. Водночас, приписи підпункту 5 пункту 27 розділу X Земельного кодексу України (далі-ЗК України) не встановлюють заборони відповідачу на затвердження проекту землеустрою, а передбачають лише заборону щодо безоплатної передачі земель у приватну власність під час дії воєнного стану. Отже, позивач вважає, що відмова відповідача у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є безпідставною.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, позивач ОСОБА_1 подав на зазначене судове рішення апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.01.2024р. у цій справі та прийняти нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги позивач у справі вказав, що у розумінні вимог земельного законодавства, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є невідповідність її вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. При цьому, в даному випадку, позивачем на виконання вимог Постанови КМ України від 31.08.2016 №580 отримано погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки територіальним органом Держгеокадастру за принципом екстериторіальності, що підтверджується відповідним Висновком ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області №8170\82-21 від 25.05.2021. Отже, скаржник вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою. Оскаржуване рішення відповідача, як зауважує скаржник, не містить вичерпного переліку недоліків документації із землеустрою з описом їх змісту, що перешкоджає позивачу реалізувати право повторно звернутись до компетентного органу після усунення таких. Апелянт також вказує, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не взяв до уваги приписи ч.9 ст. 118 ЗК України в частині встановлення строку для прийняття рішення про затвердження проекту з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який відповідачем у спірному випадку дотримано не було. Також, за ствердженнями апелянта, є необґрунтованим застосування судом першої інстанції для відмови у задоволенні позову п.27 пп.12 розділу Х Перехідні положення ЗК України, адже на його думку земельна ділянка стосовно якої позивач просить затвердити проект землеустрою сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі ще до 24.02.2022 р. Відповідно й обмеження функціонування та внесення відомостей до Державного земельного кадастру, запроваджені Законом України №2145-ІХ від 24.03.2022 та Законом України від 12.05.2022 №2247-ІХ на вже сформовану та зареєстровану земельну ділянку не поширюються. Враховуючи тимчасовий характер запроваджених обмежень та за відсутності порушень у проекті землеустрою, відповідач на думку скаржника, не мав права приймати рішення про відмову, адже законом №2145-ІХ від 24.03.2022р. законодавець не позбавив громадян права на отримання земельної ділянки у власність, а лише відтермінував реалізацію такого права на строк до завершення дії правового режиму воєнного стану. До того ж, враховуючи звернення позивача до Коблівської сільської ради з метою затвердження проекту землеустрою 07.02.2022р., відповідач, як вважає апелянт, мав обов`язок ухвалити відповідне рішення в строк до 22.02.2022р., тобто до початку запровадження указаних вище обмежень. Разом з тим, оскільки станом на дату подання позову та апеляційної скарги існують обставини, які унеможливлюють виконання відповідачем зобов`язальної частини позовних вимог, в силу встановленої законом тимчасової імперативної заборони на прийняття рішення з питань передачі земель комунальної власності у приватну, апелянт вказує про необхідність задоволення його позовних вимог, а також відстрочення виконання судового рішення в зобов`язальній частині до усунення відповідних обставин.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній документів.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.12.2020 наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №1000-УБД Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою позивачу разом з іншими громадянами, надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

На замовлення позивача ДП Центр державного земельного кадастру розроблено проект землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:055:0179 розміром 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коблівської сільської ради.

07.02.2022 позивач подав до Коблівської сільської ради заяву про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки 4820982200:12:055:0179 та передачі її йому власність.

12.05.2023 Коблівської сільської ради Миколаївської області прийнято Рішення №31 Про відмову вирішення земельних питань, яким вирішено відмовити позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, в зв`язку з тим, що під час діє венного стану забороняється безоплатна передача земель державної та комунальної власності у приватну власність.

Вважаючи прийняте відповідачем рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалюючи судове рішення у даній справі про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, проаналізувавши встановлені обставини справи, та приписи Земельного Кодексу України, виходив з того, Земельним Кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови щодо погодженні або затвердженні документації із землеустрою. При цьому, затвердження проекту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок та затверджується однім рішенням, яке не може бути розірване у часі. Одночасно із затвердженням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ця земельна ділянка передається у власність.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п.27 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Також, зазначивши, що у спірному випадку відповідач прийняв рішення посилаючись на п.27 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, яким заборонено протягом воєнного стану передавати земельні ділянки у власність, суд першої інстанції виснував, що спірне рішення прийнято відповідно до критеріїв встановлених ст.2 КАС України.

Оскільки, позивач просить задовольнити позов та відстрочити виконання рішення суду до завершення дії воєнного стану, при цьому, як зауважив суд першої інстанції, він надає оцінку правомірності/протиправності спірного рішення ретроспективно- станом на момент його прийняття12.05.2023, відтак виходячи з усього викладеного, вважав, що оскаржуване позивачем рішення є законним і обґрунтованим та не підлягає скасуванню, а також не підлягає задоволенню і похідна вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України гарантовано право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (часина 1 статті 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями п."а"-"в" ст.12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. «б» ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності визначені статтею 116 ЗК України, згідно з абз.1 ч.1, ч.2 якої встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За приписами ч.ч. 6-7, 9-11 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому статтею 186 цього Кодексу.

За приписами п.6 ч.3 ст.186 ЗК України, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст.186 ЗК України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.

Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним Кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою.

При цьому, з аналізу положень статті 118 Земельного кодексу України вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

З матеріалів справи вбачається, 31.12.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області видано наказ №1000-УДБ, яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

ДП «Центр державного земельного кадастру» складено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, в тому числі Позивачу (земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:055:0179).

Вказаний проект був погоджено висновком ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області №8170/82-21 від 25.05.2021р.

07.02.2022р. позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження указаного вище проекту землеустрою.

Рішенням №31 від 12.05.2023р., відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з підстав того, що під час дії воєнного стану забороняється безоплатна передача земель державної та комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої передачі та розроблення такої документації ( а.с.10).

В свою чергу за доводами скаржника використана відповідачем підстава для відмови не узгоджується з приписами чинного законодавства та є неґрунтовною. Крім того, апелянт зазначав, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям встановленим у ч.2 ст.2 КАС України.

Так, за приписами ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, судова колегія також враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який в наступному неодноразово продовжено та тримає, зокрема станом на теперішній час.

Законом України від 24.03.2022 № 2145-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набрав чинності 07.04.2022, внесено зміни до Розділу X «Перехідні положення» ЗК України, а саме доповнено пунктами 27 і 28.

Відповідно до підпункту 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються, з урахуванням особливостей, а саме безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Поряд з викладеним, виходячи з аналізу наведених вище правових норм слідує, що законодавством регламентовано чіткий порядок та граничні строки, у межах яких суб`єктом владних повноважень повинно бути розглянуто клопотання особи про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою для відведення земельної ділянки та прийнято відповідне рішення за результатами її розгляду, а також про затвердження проекту землеустрою.

Водночас законодавством передбачено можливість прийняття уповноваженим суб`єктом влади за результатами розгляду такого клопотання лише одного з двох рішень: про надання відповідного дозволу або мотивованої відмови в його наданні.

При цьому підстави для відмови в затвердженні проекту землеустрою, як було вже згадано вище чітко визначені у ст. 186 ЗК України.

Так, судова колегія зауважує, що Закон України №2145-ІХ набрав чинності з 07.04.2022р., тобто починаючи з 07.04.2022р. і до припинення (скасування) воєнного стану в України органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.

Поряд з цим, позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Слід зазначити, що за правовими висновками Верховного суду, висловленими зокрема у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом. У контексті застосування принципу незворотності дії закону у часі це означає, що у разі, якщо правовідносини стосовно реалізації певного права розпочато у період чинності нормативно-правового акта, за умови, що особа здійснила конкретні дії, що виражають її волевиявлення стосовно реалізації права (звернулась до суб`єкта владних повноважень, подала повний пакет документів тощо), то особа повинна мати можливість закінчити реалізацію відповідного права за тими нормами, що діяли на момент початку реалізації відповідного права, навіть якщо до завершення реалізації права вони втратили чинність.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ще 07 лютого 2022р. звернувся до Коблівської сільської ради з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 4820982200:12:055:0179 за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту яка знаходиться на території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області із земель комунальної власності у межах норми безоплатної приватизації та передати вказану земельну ділянку у власність.

До заяви позивачем було додано відповідний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки складений ДП «Центр державного земельного кадастру», та витяг з ДЗК про земельну ділянку, тобто всі визначені законом документи.

Як свідчать матеріали справи, у позивача також наявний Висновок ГУ Держгеокадастр у Чернівецькій області №8170/82-21 від 25.05.2021, яким проект землеустрою було погоджено.

З урахуванням вимог ч.9 ст. 118 ЗК України, та з огляду на виконання позивачем всіх умов, передбачених законом, у строк до 21 лютого 2022 року, тобто до внесення відповідних змін у законодавство, відповідач повинен був прийняти рішення про затвердження відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За вказаного, погоджуючись із доводами апелянта, колегія суддів зауважує, що відповідач, не дотримуючись приписів ч.9 ст. 118 ЗК України, розглянув заяву позивача лише 12 травня 2023 року , тобто із значним пропуском встановленого ЗК України строку, що свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення п.10 ч.2 ст.2 КАС України. При цьому, під час такого розгляду Коблівською сільською радою заяви позивача, були застосовані норми законодавства, які не підлягали застосуванню, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення відповідача та наявність правових підстав для його скасування.

Апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 вказував, що : «Рішення органу місцевого самоврядування щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має відповідно до ст.186 ЗК України містити посилання на відповідні норми законів. Відповідач прийняв рішення посилаючись на п.27 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, яким заборонено протягом воєнного стану передавати земельні ділянки у власність, тому спірне рішення прийнято відповідно до критеріїв встановлених ст.2 КАС України.».

Проте, такий висновок суду першої інстанції є хибним, оскільки з дослідженого апеляційним судом спірного рішення (Витягу) Коблівської сільської ради №31 від 12.05.2023р. вбачається, що у ньому відсутнє посилання на п.27 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України.

З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає ґрунтовними доводи апеляційної скарги в частині протиправності прийнятого відповідачем рішення та порушення прав позивача.

Інші доводи апеляційної скарги не мають принципового значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд зазначає, що у відповідності до абз.10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).

В даному випадку, виходячи з встановлених обставин справи та нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, апеляційний суд приходить висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та надання її у власність, що забезпечить ефективний захист порушених прав позивача та належне вирішення спору.

За вказаного вбачається, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що призвело до ухвалення необґрунтованого судового рішення, яке не відповідає вимогам встановленим ст. 242 КАС України.

Приписами ч.1 ст. 317 КАС України визначено підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення - неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає наявними підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 .

Поряд з викладеним, суд апеляційної інстанції ще раз зауважує, що пп. 5 п. 27 розд. X «Перехідні положення» ЗК України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

З даного приводу, суд апеляційної інстанції також враховує, що у зв`язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Надалі, відповідними Указами Президента України від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022р. №341/2022, від 12 серпня 2022 року №573/2022, від 07 листопада 2022 року №757/2022, №58/2023 від 06.02.2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023 строк дії воєнного часу продовжувався. Станом на даний час, строк дії воєнного стану є продовженим.

Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII.

Відтак, з урахуванням згаданих норм пп. 5 п. 27 розд. X «Перехідні положення» ЗК України до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Водночас, колегія суддів зауважує, що у цій справі спірні правовідносини виникли ще до внесення відповідних змін в частині установлення тимчасової заборони, зокрема, безоплатної передачі у приватну власність земель державної та комунальної власності.

У зв`язку з викладеним апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.6 ст.246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Таким чином, оскільки обставини дії в Україні воєнного стану унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою та надання її у власність, то в силу положень ч.6 ст.246 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції неправильно вирішив справу внаслідок порушення та неправильного застосування норм права, колегія суддів доходить висновку наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 328, 378 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі № 400/13842/23 скасувати.

Ухвалити у даній справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 31 від 12 травня 2023 року «Про відмову вирішенні земельних питань», яким Позивачу ОСОБА_1 відмовлено у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зобов`язати Коблівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4820982200:12:055:0179 та надання її у власність.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) на території України воєнного стану.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач Т.М. ТанасоглоСудді Ю.В. Осіпов О.О. Димерлій

СудП'ятий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення14.03.2024
Оприлюднено18.03.2024
Номер документу117662382
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками

Судовий реєстр по справі —400/13842/23

Постанова від 14.03.2024

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Танасогло Т.М.

Ухвала від 05.03.2024

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Танасогло Т.М.

Ухвала від 29.02.2024

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Танасогло Т.М.

Рішення від 25.01.2024

Адміністративне

Миколаївський окружний адміністративний суд

Гордієнко Т. О.

Ухвала від 20.11.2023

Адміністративне

Миколаївський окружний адміністративний суд

Гордієнко Т. О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні