Постанова

від 14.03.2024 по справі 320/24972/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/24972/23 Головуючий у І інстанції - Щавінський В.Р.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Костюк Л.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» на ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» до Державної аудиторської служби України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ Стиль Текстиль» про визнання протиправним та скасування висновку, -

ВСТАНОВИЛА:

Державна установа «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної аудиторської служби України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ Стиль Текстиль», в якій просила визнати протиправним та скасувати «Висновок про результати моніторингу закупівлі UА-2023-05-09-002803-а» Держаудитслужби від 05.07.2023 за результатами моніторингу закупівлі (ID: UА-2023-05-09-002803-а).

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року позовну заяву повернуто Позивачеві.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Державна установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі Державна установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Зокрема, Державна установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» вказує на те, що повноваження підписанта позовної заяви підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого чітко вбачається право підписанта Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» на представлення цієї Установи в суді, проте, суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, вдався до застосування надмірного формалізму.

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для повернення позовної заяви на підставі п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Відзиву Відповідача, Третьої особи на апеляційну скаргу Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суддя суду першої інстанції, повертаючи позовну заяву виходив з того, що до позовної заяви не додано доказу, що підтверджує право Віталієм Ричок підписувати від іменні Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» позовну заяву.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком судді суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на таке.

Як вбачається з позовної заяви та апеляційної скарги, вони підписані виконуючим обов`язки керівника Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» - Ричком Віталієм Костянтиновичем.

Частиною 2 ст. 160 КАС України визначено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з ч. 3 ст. 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що юридичні особи, суб`єкти владних повноважень беруть участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

При цьому у порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.

Водночас, дія статті 59 КАС України не поширюється на випадки самопредставництва юридичної особи. Інші норми вказаного Кодексу також не вимагають додавання до апеляційної скарги документів, що підтверджують повноваження відповідного керівника у випадку самопредставництва юридичної особи.

Трактування положень статті 59 КАС у протилежному аспекті є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя, що полягає у надмірному формалізмі.

Отже, керівник юридичної особи має право реалізовувати процесуальні права сторони без подання документів, що засвідчують його повноваження.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 620/3827/18, від 31 січня 2020 року у справі № 620/1491/19, від 27 лютого 2020 року у справі № 826/19448/16, від 13 серпня 2020 року у справі № 826/2850/17, від 08 січня 2024 року у справі № 380/19071/22.

Крім того, частиною 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - Єдиний державний реєстр) створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Перелік відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань визначений у ч. 3 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 9 вказаного Закону такі відомості включають у себе відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, визначений у ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Таким чином, відомості, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які є загальнодоступними, є достовірними відомостями, які підтверджують повноваження Ричка В.К. як особи, що має право брати участь у розгляді справи від імені Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», зокрема й підписувати позовну заяву.

Повертаючи позовну заяву, суддя суду першої інстанції посилався на положення п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України, згідно з якими позовна заява повертається Позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Отже, для повернення позовної заяви з посиланням на п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України суддя суду першої інстанції повинен був встановити, що позовну заяву Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» підписано особою, яка не має права її підписувати, тобто встановити, що внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 не відповідають дійсності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 826/5500/18 дійшла висновку, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у ч. 1 ст. 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що у разі виникнення обґрунтованих сумнівів у достовірності внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 як особу, наділену повноваженнями діяти від імені Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» як керівника (виконуючого обов`язків начальника), суддя суду першої інстанції не був позбавлений процесуальної можливості витребувати документи, передбачені ч. 3 ст. 59 КАС України.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).

Крім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява № 48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

На підставі вищенаведеного, колегія суддів у даній адміністративній справі вважає неправомірним висновок судді суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви, оскільки оскаржувана ухвала постановлена внаслідок порушення норм процесуального права та надмірного формалізму.

Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Розглянувши доводи Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що допущені порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» - задовольнити.

Ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року - скасувати, а справу направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Л.О. Костюк

О.М. Оксененко