Постанова

від 14.03.2024 по справі 560/2525/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року

м. Київ

справа №560/2525/19

адміністративне провадження № К/9901/9409/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №560/2525/19 за позовом ОСОБА_1 до Пенітенціарної академії України, треті особи - Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Міністерство юстиції України про стягнення середнього заробітку, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року (головуючий суддя - Польовий О.Л.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року (суддя-доповідач - Гонтарук В.М., судді - Біла Л.М. Курко О. П.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, Міністерство юстиції України, у якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовної вимоги від 03 вересня 2019 року, просив стягнути з Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні з лютого 2011 року по 03 квітня 2019 року у розмірі 1076119 грн (один мільйон сімдесят шість тисяч сто дев`ятнадцять) грн 92 коп.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що у 2017 році звернувся до суду з позовом до комісії з ліквідації управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області, Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України про стягнення належної частини грошового забезпечення, компенсаційних виплат за невикористану відпустку та частини одноразової грошової допомоги при звільненні, у якому оскаржив порушення законодавства при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за час служби в 2006-2011 роках.

3. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №822/1187/17, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду, частково задоволено позов ОСОБА_1 :

- визнано протиправними дії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області, Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 доплати за право на пенсію у складі грошового забезпечення у 2006 та 2007 роках в розмірі, нижчому ніж передбачено частиною третьою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- зобов`язано комісію з ліквідації управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити належну ОСОБА_1 частину грошового забезпечення за 2006 рік та 2007 рік;

- зобов`язано Хмельницький центр підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну йому частину грошового забезпечення за 2007-2011 роки, належну частину вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку та внести у зв`язку з цим зміни до грошового атестату №1 від 28 лютого 2011 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

4. Позивач указував, що з 31 січня 2011 року звільнений зі служби з посади начальника Хмельницького училища підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до наказу Державної пенітенціарної служби України від 03 лютого 2011 року №11о/с, до якого наказом від 29 квітня 2011 року №37о/с внесено зміни в частині підстав звільнення.

5. З 01 лютого 2011 року позивач отримує пенсію відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

6. Не погоджуючись з розміром примусової виплати, отриманої від відповідача згідно постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №822/1187/17, у листопаді 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання протиправними дій, стягнення належної частини грошового забезпечення.

7. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року у справі №560/3737/18, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправними дії Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України щодо не нарахування при виплаті присудженої судом у справі №822/1187/17 частини грошового забезпечення за 2007-2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку гарантованого доходу у вигляді компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб, а також утримання з цього грошового забезпечення за минулий час військового збору;

- стягнуто з Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб при виплаті належної частини грошового забезпечення за 2007-2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, а також повернення утриманого з цього грошового забезпечення військового збору на загальну суму 34882 (тридцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят дві) грн 43 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

8. Позивач зазначав, що в указаному рішенні, суд визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС, а тому не мав права на отримання повної та рівноцінної компенсації утриманого податку з доходів фізичних осіб та утриманого військового збору, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача, що установлено рішенням суду, і у період, за який позивачу було нараховано належну частину вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, які не були нараховані і виплачені при звільненні в 2011 році, позивач мав відповідний статус.

9. Указував, що виконуючи рішення у справі №560/3737/18 Центр розрахувався з позивачем по заборгованості на момент звільнення в 2011 році фактично у повному обсязі лише 17 травня 2019 року, коли на картковий рахунок позивача в Ощадбанку було перераховано грошові кошти в сумі 34882 грн 43 коп.

10. Позивач переконував у тому, що на момент звільнення зі служби в 2011 році повний розрахунок щодо виплати усіх належних йому сум уповноваженим органом, яким є відповідач, проведено не було, а після вирішення в судах спору про право та про розмір цих виплат фактичний розрахунок відповідач здійснив у примусовому порядку. На думку позивача, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку із ним при звільненні згідно зі статтями 116, 117 КЗпП України, так як ця затримка сталася з вини цього відповідача.

11. Указані обставини стали підставою для звернення суду з цією позовною заявою.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

12. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

13. Суди зазначили, що спір між ОСОБА_1 та Хмельницьким центром підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, який був предметом розгляду в межах адміністративної справи №560/3737/18, виник в результаті неналежного виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №822/1187/17.

14. Суди не погодились із доводами позивача про те, що відповідач має нести відповідальність за затримку розрахунку із ним при звільненні, передбачену статтями 116, 117 КЗпП України, оскільки ця затримка сталася з вини цього відповідача.

15. Суди указали, що необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату (несвоєчасну виплату) працівникові цих сум.

16. Констатували, що неправильне обчислення відповідачем сум грошового забезпечення, належних позивачу при звільненні в 2011 році, відбулось не з вини Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, а через помилки, які були допущені Управлінням Державної пенітенціарної служби України в Хмельницькій області при нарахуванні позивачу грошового забезпечення.

17. Ураховуючи зазначене суди вважали, що відсутній один з основних елементів юридичної відповідальності, який передбачений статтею 117 КЗпП України - вина роботодавця (Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України), а тому підстав для притягнення відповідача до відповідальності, установленої статтею 117 КЗпП України немає.

Короткий зміст касаційної скарги

18. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

19. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

20. Вважає, що суди, які розглядали справу, вирішили спір без посилання на статтю 1173 ЦК України, яка, на його думку, підлягала застосуванню. Переконує, що поза увагою судів залишився той факт, що фактичним предметом позову є відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями органу державної влади, і доведення винуватості цього органу не відноситься до предмету доказування у цій справі.

21. Зазначає, що початком перебігу протиправної затримки розрахунку при звільненні слід вважати 01 лютого 2011 року, тобто наступний день після звільнення позивача зі служби [31 січня 2011 року], а моментом припинення цього правопорушення - 03 квітня 2019 року [дата набрання законної сили рішенням у справі №560/3737/18, яким стягнуто з відповідача заборгованість у розмірі 34882 грн 43 коп.], оскільки саме з цього моменту позивач мав можливість визначити остаточний обсяг своїх вимог про відшкодування.

22. Переконує, що у контексті спірних правовідносин суди попередніх інстанцій мали дійти висновку про те, що якщо орган, уповноважений на вирішення спору про виплати при звільненні, своїм рішенням про присудження виплати заробітної плати не визначив її розмір, стаття 117 КЗпП України розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання цього рішення, а спір про розмір заборгованості є триваючим.

23. Вважає, що прийняте на користь працівника рішення цього органу про розмір сум належних при звільненні є підставою стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України, а відповідальність останнього обмежується датою ухвалення цього рішення.

Позиція інших учасників справи

24. 27 квітня та 05 травня 2020 року від Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України та Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких третя особа та відповідач, посилаючись на об`єктивність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, просять у задоволенні касаційної скарги відмовити в повному обсязі.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

25. 31 березня 2020 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

26. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 березня 2020 року для розгляду справи №560/2525/19 визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Яковенка М.М., суддів - Дашутіна І.В., Шишова О.О.

27. Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі №560/2525/19 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

28. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2020 року для розгляду справи №560/2525/19 визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

29. Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року справу №560/2525/19 прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

30. Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року Заяву ОСОБА_1 про заміну сторони правонаступником - задоволено: замінено відповідача у справі №560/22525/19 - Хмельницький центр підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України (код ЄДРПОУ 26215809) на правонаступника - Пенітенціарну академію України (код ЄДРПОУ 08571788).

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

31. ОСОБА_1 проходив службу у 2006-2007 роках на посаді начальника відділу з організації охорони, нагляду і безпеки управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Хмельницькій області, з 2007 року на посаді начальника Хмельницького училища підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України.

32. Наказом від 03 лютого 2011 року №11 о/с, зміненим наказом від 29 квітня 2011 року №37о/с, голова Державної пенітенціарної служби України звільнив полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника Хмельницького училища підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України за пунктом 64 «б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

33. Хмельницький центр підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України виплатив позивачу вихідну допомогу у розмірі 52 404 грн 00 коп. та компенсацію за 49 робочих днів невикористаної відпустки у розмірі 7 434 грн 98 коп.

34. З 01 лютого 2011 року позивач отримує пенсію згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

35. Згідно грошового атестату №1 від 28 лютого 2011 року виданого при звільненні позивача, відповідно до наказу УДДУПВП в Хмельницькій області №14о/с від 17 лютого 2007 року станом на 01 січня 2007 року календарна вислуга останнього становила 21 рік 00 місяців 07 днів. Тому на день звільнення зі служби 31 січня 2011 року календарна вислуга позивача для нарахування пенсії становила 25 років.

36. У 2006-2007 роках управління Державної пенітенціарної служби України в Хмельницькій області нарахувало та виплатило позивачу грошове забезпечення у розмірі, меншому ніж передбачений частиною третьою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

37. Позивач вважаючи, що такі дії відповідача призвели до порушення його права на належний рівень грошового забезпечення за 2007-2011 роки, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

38. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року по справі №822/1187/17, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області, Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 доплати за право на пенсію у складі грошового забезпечення у 2006 та 2007 роках в розмірі, нижчому ніж передбачено частиною третьою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- зобов`язано комісію з ліквідації управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити належну ОСОБА_1 частину грошового забезпечення за 2006 рік та 2007 рік;

- зобов`язано Хмельницький центр підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну йому частину грошового забезпечення за 2007-2011 роки, належну частину вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку та внести у зв`язку з цим зміни до грошового атестату №1 від 28 лютого 2011 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

39. На підставі виконавчого листа, виданого 24 травня 2018 року Хмельницьким окружним адміністративним судом по справі №822/1187/17, відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області 06 червня 2018 року в частині виконання судового рішення щодо відповідача відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1 по примусовому виконанню указаного судового рішення.

40. На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №822/1187/17, відповідачем на картковий рахунок Ощадбанку перераховано кошти в сумі 156713 грн 51 коп. (з вирахуванням податку з доходів фізичних осіб 35041 грн 53 коп. та військового збору 2920 грн 13 коп.).

41. Не погоджуючись з розміром примусової виплати, отриманої згідно постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №822/1187/17, у листопаді 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання протиправними дій, стягнення належної частини грошового забезпечення.

42. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року у справі №560/3737/18, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України щодо не нарахування при виплаті присудженої судом у справі №822/1187/17 частини грошового забезпечення за 2007-2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку гарантованого доходу у вигляді компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб, а також утримання з цього грошового забезпечення за минулий час військового збору;

- стягнуто з Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб при виплаті належної частини грошового забезпечення за 2007-2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, а також повернення утриманого з цього грошового забезпечення військового збору на загальну суму 34882 (тридцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят дві) грн 43 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

43. На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року у справі №560/3737/18 17 травня 2019 року відповідач на картковий рахунок Ощадбанку перерахував кошти в сумі 34882 грн 43 коп.

44. Позивач, вважаючи, що повний розрахунок по заборгованості на момент його звільнення в 2011 році відбувся 17 травня 2019 року, а тому звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні з лютого 2011 року по 03 квітня 2019 року у розмірі 1076119 грн 92 коп.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

45. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

46. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

47. Спірним питанням, що постало перед Судом у межах цього касаційного провадження є наявність/відсутність підстав для стягнення з Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі частини другої статті 117 КЗпП України.

48. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених КАС України, зазначає таке.

49. Обґрунтовуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог суди попередніх інстанцій указували, що необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату (несвоєчасну виплату) працівникові цих сум. Тобто для застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтями 116-117 КЗпП України, необхідним є установлення обставин невиплати працівникові на час звільнення всіх належних сум.

50. Вирішили, що у правовідносинах, що склалися, відсутній один з основних елементів юридичної відповідальності, який передбачений статтею 117 КЗпП України - вина роботодавця (Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України), а тому підстав для притягнення відповідача до відповідальності, установленої статтею 117 КЗпП України немає.

51. Також, приймаючи оскаржувані судові рішення керувались, у тому числі, судовою практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема, рішенням у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року, у якому зазначено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була установлена судом.

52. За таких обставин суди вважали, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

53. Колегія суддів частково погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями та зазначає таке.

54. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не урегульовано спірні правовідносини.

55. Оскільки питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не урегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Кодексу законів про працю України.

56. Відповідно до статті 3 КЗпП України (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

57. Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

58. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

59. Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

60. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

61. Судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №822/1187/17, яка залишена без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області, Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 доплати за право на пенсію у складі грошового забезпечення у 2006 та 2007 роках у розмірі, нижчому ніж передбачено частиною третьою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- зобов`язано комісію з ліквідації управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити належну ОСОБА_1 частину грошового забезпечення за 2006 рік та 2007 рік;

- зобов`язано Хмельницький центр підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну йому частину грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, належну частину вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку та внести у зв`язку з цим зміни до грошового атестату №1 від 28 лютого 2011 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

62. Суди, також, з`ясували, що у рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року у справі №560/3737/18, суд установив, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №822/1187/17, відповідачем [Хмельницьким центром підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України] на картковий рахунок Ощадбанку перераховано кошти в сумі 156713 грн 51 коп. (з вирахуванням податку з доходів фізичних осіб 35041 грн 53 коп. та військового збору 2920 грн 13 коп.).

63. Суд [у справі №560/3737/18] дійшов висновку про необхідність визнання дій відповідача щодо не нарахування при виплаті присудженої судом у справі №822/1187/17 частини грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку гарантованого доходу у вигляді компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб, а також утримання з цього грошового забезпечення за минулий час військового збору протиправними, стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб при виплаті належної частини грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, а також повернення утриманого з цього грошового забезпечення військового збору на загальну суму 34882 грн 43 коп.

64. Надаючи правову оцінку доводам позивача про те, що саме Хмельницький центр підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України несе відповідальність за затримку розрахунку із ним при звільненні, передбачену статтями 116, 117 КЗпП України, так як ця затримка сталася з вини цього відповідача, колегія суддів зазначає, що вина - це психічне ставлення особи до своїх протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності. Вина є одним з елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння.

65. Водночас, у мотивувальній частині постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №822/1187/17 установлено, що нарахування та виплата у 2006-2007 роках Управлінням Державної пенітенціарної служби України в Хмельницькій області позивачу грошового забезпечення у розмірі, меншому ніж передбачений частиною третьою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призвело до порушення права останнього на належний рівень грошового забезпечення за 2007-2011 роки, вихідну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

66. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що неправильне обчислення відповідачем сум грошового забезпечення, належних позивачу при звільненні у 2011 році, відбулось не з вини Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, а через помилки, які були допущені Управлінням Державної пенітенціарної служби України в Хмельницькій області при нарахуванні позивачу грошового забезпечення.

67. Водночас, Суд вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на рішення ЄСПЛ у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року.

68. Так, у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

69. Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» указав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

70. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України.

71. З огляду на викладене, Суд вважає за необхідне виключити з мотивів судових рішень у цій справі посилання судів попередніх інстанцій на рішення ЄСПЛ у справі «Меньшакова проти України».

72. Окрім того, у цій же постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

73. Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

74. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

75. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

76. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, установленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

77. Проаналізувавши положення статті 117 КЗпП України та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові у справі №810/451/17 можна виокремити наступні умови, за дотримання яких на правовідносини розповсюджується дія частини другої статті 117 КЗпП України, а саме:

1) наявність спору з роботодавцем (власником, уповноваженим ним органом) про суми, належні працівнику при звільненні.

2) вина [того ж] роботодавця (власника, уповноваженого ним органу) у несвоєчасній виплаті належних працівникові сум при звільненні;

78. Як зазначалось вище, судовими рішеннями у справі №822/1187/17 установлено, що нарахування та виплата у 2006-2007 роках Управлінням Державної пенітенціарної служби України в Хмельницькій області позивачу грошового забезпечення у розмірі, меншому ніж передбачено частиною третьою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призвело до порушення права останнього на належний рівень грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, вихідну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

79. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність вини Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України [роботодавця] у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні.

80. У тексті касаційної скарги позивач зазначає, що саме з моменту набрання законної сили судовими рішеннями у справі №560/3737/18 він мав можливість визначити остаточний обсяг своїх вимог про відшкодування.

81. Указує, що справа №560/3737/18 була, фактично, спором із колишнім роботодавцем про суми, належні працівнику при звільненні у зв`язку із чим, на його переконання, до спірних правовідносин слід застосовувати частину другу статті 117 КЗпП України.

82. Суд зазначає, що судовими рішеннями у справі №560/3737/18 установлено, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №822/1187/17 відповідачем на картковий рахунок Ощадбанку перераховано кошти в сумі 156713 грн 51 коп. (з вирахуванням податку з доходів фізичних осіб 35041 грн 53 коп. та військового збору 2920 грн 13 коп.). Суди дійшли висновку про необхідність визнання дій відповідача щодо не нарахування при виплаті присудженої судом у справі №822/1187/17 частини грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку гарантованого доходу у вигляді компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб, а також утримання з цього грошового забезпечення за минулий час військового збору протиправними, стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб при виплаті належної частини грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, а також повернення утриманого з цього грошового забезпечення військового збору на загальну суму 34882 грн 43 коп.

83. Таким чином, правовідносини у справі №560/3737/18 не були спором про суми, належні працівникові при звільненні, а стосувалися виконання судових рішень, постановлених у справі №822/1187/17.

84. Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, що у правовідносинах, що розглядаються у межах цієї справи, відсутня вина роботодавця у несвоєчасному розрахунку із працівником та спір [із роботодавцем] про належні позивачу суми, які мали бути виплачені у день звільнення.

85. З огляду на викладене, частина друга статті 117 КЗпП України є незастосовною до спірних правовідносин.

86. У тексті касаційної скарги позивач, серед іншого, звертає увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі №6-948цс16, відповідно до якого «…Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства».

87. Так, у справі №6-948цс16 Верховний Суд України, із урахуванням положень статті 617 ЦК України [якою визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили] направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції та указав на необхідність установлення вини відповідача у затримці виплати належних позивачеві при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, з урахуванням висновку Торгово-промислової палати України від 28 серпня 2014 року №2644/05-4 та непереборної обставини у вигляді проведення Антитерористичної операції в Донецькій області [де відповідач здійснював господарську діяльність].

88. З огляду на викладене колегія суддів констатує, що указані висновки не можуть бути ураховані при розгляді цієї справи, оскільки правовідносини у справах [№560/2525/19 та №6-948цс16] не є подібними.

89. У тексті касаційної скарги позивач указує, що приймаючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій керувались статтею 1166 ЦК України та відмовляючи у задоволенні позовних вимог зазначали, що відповідач довів відсутність своєї вини, у зв`язку із наявністю вини іншої особи.

90. Зазначає, що у статті 1173 ЦК України законодавець урегулював особливості визначення винуватості та порядок відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю спеціальними суб`єктами, яким є органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, указавши, що така шкода відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

91. Уважає, що при вирішенні цієї справи суди попередніх інстанцій не установили, що фактичним предметом позову є відшкодування шкоди заподіяної протиправними діями органу державної влади, і доведення винуватості цього органу не відноситься до предмету доказування, а тому суди вирішили цю справу без посилання на статтю 1173 ЦК України, яка підлягала застосуванню.

92. Верховний Суд зазначає, що у частині другій статті 9 КАС України закріплено принцип диспозитивності, який передбачає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу.

93. За правилами частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

94. Повноваження адміністративних судів перевіряти законність прийняття рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних можуть бути реалізовані лише в межах заявлених позовних вимог.

95. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з лютого 2011 року по 03 квітня 2019 року, з посиланням на необхідність застосування до спірних правовідносин частини другої статті 117 КЗпП України.

96. У тексті позовної заяви та апеляційної скарги позивача відсутні посилання на положення Цивільного кодексу України, зокрема на статтю 1173 ЦК України.

97. Зі змісту оскаржуваних судових рішень установлено, що суди попередніх інстанцій розглянули справу №560/2525/19 у межах заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

98. З огляду на викладене доводи скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 1173 ЦК України є безпідставними.

99. Отже, у цій справі суди попередніх інстанцій повно і правильно установили фактичні обставини справи та ухвалили правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, однак зробили це на основі помилкових мотивів.

100. Із урахуванням висновків Суду по суті доводів і вимог касаційної скарги, указаний недолік оскаржуваних судових рішень може бути усунений шляхом зміни його мотивувальної частини.

101. Підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень в іншій частині відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

102. Згідно з частинами першою, четвертою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

103. За таких обставин і висновків касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

IV. Висновки щодо судових витрат

104. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі №560/2525/19 - змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

3. У іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі №560/2525/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду