Ухвала

від 14.03.2024 по справі 463/2201/24

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №463/2201/24

Провадження №2/463/956/24

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

14 березня 2024 року суддя Личаківського районного суду м. Львова Рудаков Д.І.,розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, просить ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, стягнути моральну шкоду.

Клопотань про звільнення її від сплати судового збору не подано. Вивчивши матеріали позовної заяви приходжу до висновку, що такий позов підлягає залишенню без руху з наступних підстав.

Зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України.

Згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до пп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Всупереч зазначеним нормам, відносно вимоги про стягнення середньої заробітної плати слід сплатити судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, або ж надати документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Так позивач звільнений від сплати судового збору на п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки за змістом цієї норми від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, а не у справах про стягнення середньої заробітної плати.

Суд звертає увагу на те, що згідно зі ст. 1 Конвенції про захист заробітної плати N 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

За визначенням ст. 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995р. №08/95-ВР зазначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (ч.1 ст. 24 КЗпП) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (ч. 3 ст. 24 КЗпП). Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника. З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Ураховуючи викладене, суд наголошує, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ч.2 ст. 235 КЗпП) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до складу заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника з метою компенсації останньому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та реалізації особою права звільнення від сплати судового збору, відповідно до якого пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

З урахуванням наведеного, позивач не звільняється від сплати судового збору у справі за заявленою ним позовною вимогою щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 761/943/18, від 15 лютого 2021 року у справі № 372/4328/19, від 17 червня 2021 року у справі № 725/5849/20 підстави для відступу від якого відсутні.

Відтак, вимога про щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є вимогою майнового характеру та оплачується судовим збором. Однак, позивачем судовий збір не сплачено.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди, відповідно визначено ціну позову у вказаній сумі.

Аналогічно позивачці слід сплатити судовий збір за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст. ст. 175, 177, 185, 260, 261 ЦПК України, -

у х в а л и в:

позовну заяву ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків, зазначених в мотивувальній частині ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення позивачу цієї ухвали.

Роз`яснити позивачу, що в разі виконання у встановлений строк вимог ухвали, визначених статтями 175 і 177 цього ЦПК України, якщо у вказаний строк недоліки позовної заяви не будуть усунуті, позовна заява в цій частині буде залишене без розгляду.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Д.І. Рудаков