Ухвала

від 11.03.2024 по справі 204/8808/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/465/24 Справа № 204/8808/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

Судді доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт майна генерального директора ТОВ «Придніпровський механічний завод» ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 22023040000000206 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України, на ухвалу слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2023 року про арешт майна, -

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

представників власника майна ОСОБА_5 ,

ОСОБА_8 ,

В С Т А Н О В И Л А:

За ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2023 року клопотання старшого слідчого ОСОБА_9 задоволено та накладений арешт на майно, а саме на: рахунки ТОВ «Придніпровський механічний завод» (ЄДРПОУ 31523315), в АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» (МФО 380805), з забороною проведення по вказаних рахунках будь-яких видаткових операцій, окрім сплати податків та зборів (обов`язкових платежів), а саме:

- НОМЕР_1 , валюта українська гривня, код валюти 980;

- НОМЕР_2 , валюта російський рубль, код валюти 643;

- НОМЕР_3 , валюта українська гривня, код валюти 980;

- НОМЕР_4 , валюта Євро, код валюти 978;

- НОМЕР_5 , валюта Долар США, код валюти 840.

Слідчий суддя дійшов висновку, що в органу досудового розслідування є всі підстави вважати, що кошти, які знаходяться на належних ТОВ «Придніпровський механічний завод» рахунках, були набуті кримінально протиправним шляхом та фактично належать громадянам російської федерації, що в подальшому можуть бути спрямовані на фінансування дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України. Незастосування арешту на зазначене майно може призвести до його втрати чи відчуження.

В апеляції:

- представник просить поновити строки апеляційного оскарження ухвали, скасувати її та постановити нову, якою у задоволенні клопотання старшого слідчого про арешт майна відмовити.

В обґрунтування вимог про поновлення строку посилається на те, оскаржена ухвала постановлена без виклику ТОВ «ПМЗ». Вказує, що станом на 12.02.2024 року вказана ухвала на адресу підприємства не надходила, представником не отримувалась.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що на даний час ступінь втручання у права і свободи не виправдовує потреб досудового розслідування. Накладення арешту на все майно підприємства суперечить вимогам ч. 4 ст. 173 КПК України. У слідчого судді були відсутні будь-які об`єктивні джерела відомостей для висновку про наявність у вилученого майна будь-яких ознак речових доказів.

Вказує, що сторона обвинувачення спотворила обставини, у зв`язку слідчий суддя дійшов помилкового висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого.

Вказує, що підприємство з часу початку повномасштабної збройної агресії рф проти України не здійснює жодної господарської діяльності з суб`єктами господарської діяльності на території рф та республіки білорусь. Жодних надходжень з рф на рахунки підприємства не поступало з 2014 року. Вся продукція підприємства була реалізована на території України.

Звертає увагу на те, що кінцеві бенефіціарні власники ТОВ «ПМЗ» ОСОБА_10 (з 2013 року постійно проживає на території України, а з 26.04.2013 року йому була видана посвідка на постійне проживання, строк якої необмежений) та ОСОБА_11 (з 2015 року постійно проживає на території України, а з 18.06.2015 року йому була видана посвідка на постійне проживання, строк якої необмежений), хоча і є громадянами рф, проте на законних підставах проживають на території України, є її резидентами.

Зазначає, що у органу досудового розслідування відсутні будь-які докази щодо сплати підприємством отриманого прибутку до рф, що ставить під сумнів в цілому кваліфікацію за ч. 2 ст. 110-2 КК України.

Посилається на те, що слідчим суддею не враховано, що жодній особі у цьому кримінальному провадженні не повідомлено про підозру, правова підстава для накладення арешту, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна. Також у слідчого судді відсутні будь-які об`єктивні джерела відомостей для висновку про наявність у вилученого майна будь-яких ознак речових доказів, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів того, що майно було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються, під час кримінального провадження.

Заслухавши представників власника майна, які кожен окремо та разом підтримали клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, просили його задовольнити, перевіривши матеріали та обговоривши доводи клопотання, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Зважаючи не те, оскаржена ухвала постановлена без виклику представника ТОВ «ПМЗ», відсутність в матеріалах провадження доказів отримання представником копії оскарженого рішення, з метою доступу до правосуддя, колегія суддів вважає за необхідне клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, що оскаржується, задовольнити.

Вислухавши представників власника майна, які кожен окремо та разом підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції, просив рішення слідчого судді залишити без змін, обговоривши доводи апеляційної скарги, співставивши їх з вимогами кримінального процесуального закону, колегія суддів виходить з наступного.

За приписами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Статтею 171 КПК України передбачений перелік обставин, які прокурор, слідчий повинні зазначати в клопотанні про арешт майна. Зокрема, в такому клопотанні мають бути зазначені підстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження таким майном.

За приписами ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до ч. 8 ст. 170 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

Так, зі змісту клопотання і доданих до нього витягів із ЄРДР слідує, що СВ УСБУ у Дніпропетровській області перебувають матеріали досудового розслідування, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань провадження № 22023040000000206 від 28 лютого 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України.

16 червня 2023 року слідчим суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська клопотання старшого слідчого, погодженого прокурором, про арешт майна було задоволено та накладений арешт на майно, а саме на: рахунки ТОВ «Придніпровський механічний завод» (ЄДРПОУ 31523315), відкриті в АТ «РАЙФАЙЗЕН БАНК», заборонивши проведення по вказаних рахунках будь-яких видаткових операцій, окрім сплати податків та зборів (обов`язкових платежів).

З поданого слідчим клопотання про арешт майна вбачається, що останній просить накласти арешт на майно з огляду на положення ст. 96-6 КК України, яка передбачає, що до юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру, як штраф, конфіскація майна.

При цьому, обґрунтування клопотання у цій частині зводиться до викладення положень законодавства щодо підстав, обсягу та процедури арешту майна, без зазначення конкретної його мети, визначеної кримінальним процесуальним законом, вказуючи тільки на те, що існують обставини, які підтверджують, що незастосування арешту на визначені органом досудового розслідування рахунки, на яких знаходяться грошові кошти, може призвести до їх зникнення, втрати, перетворення та/або відчуження. При цьому саме які обставини підтверджують такі висновки слідчого, клопотання не містить. Зі змісту клопотання, крім викладенні диспозиції ст. 110-2 КК України, не вбачається за можливе встановити, які саме дії маються на увазі, якими саме особами вони були вчинені, у зв`язку із чим їх належить вважати такими, що вчинені від імені та в інтересах ТОВ «Придніпровський механічний завод».

Відсутнє також належне обґрунтування необхідності такого арешту та наявності ризиків.

Кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється досудове розслідування, має попередню кваліфікацію за ч. 3 ст. 110-2 КК України, однак слідчий в клопотанні не посилається на наявність у діях будь-яких осіб складів злочинів, зазначених у ст. 96-3 КК України, як підставу для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Зазначені обставини слідчим суддею не з`ясовані, у зв`язку з чим, висновок про необхідність накладення арешту на майно не відповідає фактичним обставинам справи, а тому ухвала слідчого судді підлягає скасуванню.

Таким чином, оскільки прокурором не доведено необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, а також можливості використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу), наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу), передбаченої п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 173 КПК України, у задоволенні такого клопотання слід відмовити, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Поновити представнику третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт майна генерального директора ТОВ «Придніпровський механічний завод» ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 16 червня 2023 року.

Апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт майна генерального директора ТОВ «Придніпровський механічний завод» ОСОБА_5 - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2023 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 22023040000000206 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України, - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України у Дніпропетровській області майора юстиції ОСОБА_9 , яке погоджене прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_12 , про накладення арешту на майно у кримінальному проваджені № 22023040000000206 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4