Постанова

від 14.03.2024 по справі 296/919/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/919/23 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І.

Категорія 76 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

розглянувши у письмовому провадженні у м. Житомирі цивільну справу № 296/919/23 за позовом ОСОБА_1 доУправління усправах сім`ї,молоді таспорту Житомирськоїміської радипро стягненняморальної шкоди,

за апеляційноюскаргою Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Житомирської міської ради на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Драча Ю.І. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Позов мотивував тим, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 01.11.2021 у справі № 296/4252/20 частково задоволено його позов та скасовано наказ №115 від 13.04.2020 про його звільнення із посади директора СДЮСШОР з футболу «Полісся» Житомирської міської ради та поновлено на роботі з 14.04.2020.

Вказане судове рішення залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 21.04.2022 та постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.09.2022.

Зазначав, що рішеннями суддів встановлено факт незаконності наказу про його звільнення та фак вимушеного прогулу у період часу з 13.04.2020 по 16.05.2022, протягом якого останній був позбавлений можливості працювати. Тому, вважає, що незаконними рішеннями та діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яку оцінює у 100 000,00 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 жовтня 2023 року позов задоволено частково та стягнуто з Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалено воно було з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.

Зазначає, що при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірним із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.

Крім того, доходи, які позивач отримував, перебуваючи на посаді директора СДЮСШОР з футболу «Полісся», не були єдиним джерелом його заробітку, і його посилання про відсутність коштів для існування є неправдивими.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 15.01.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.

У поданому відзиві ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого суду залишити без змін, так як воно ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участісторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( стаття 263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону з огляду на таке.

Переглядаючи рішення у справі, колегія суддів виходить з того, що відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є сам факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його тривалості, негативних наслідків та інших обставин, які мають істотне значення.

Слід також зазначити, що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12, від якої Верховний Суд у своїх рішеннях не відступив.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, а саме рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 01.11.2021 у справі № 296/4252/20 з урахуванням постанови Житомирського апеляційного суду від 21.04.2022 та постанови Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.09.2022 позов ОСОБА_1 задоволено частково та скасовано наказ №115 від 13.04.2020 про його звільнення із посади директора СДЮСШОР з футболу «Полісся» Житомирської міської ради та поновлено на роботі з 14.04.2020.

Враховуючи, що даними судовими рішеннями встановлено незаконність звільнення позивача з посади, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку, що позивач крім часткового відновлення порушеного права у вигляді поновлення його на посаді директора СДЮСШОР з футболу «Полісся» Житомирської міської ради, має право на відшкодування і моральної шкоди, як відшкодування понесених ним втрат немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку з посяганням на його трудові права та інтереси, порушенням нормального способу та укладу свого життя і необхідністю прикладання суттєвих додаткових зусиль для відновлення попереднього стану.

При цьому колегія суддів враховує, що для відновлення попереднього стану, який існував до його звільнення, позивач змушений бувдокладатисуттєвих додаткових зусиль, для чого він змушений був звертатися до суду з позовом для відновлення своїх трудових прав. Розгляд справи тривав значний час, оскільки до суду позивач з позовом звернувся в травні 2020 року, а остаточне рішення у справі було прийнято Верховним Судом тільки в вересні 2022 року. Вказані обставини викликали у позивача почуття невпевненості, душевні страждання через необхідність доказування незаконності свого звільнення.

Вимушений був позивач також докладати додаткових зусиль для організації свого життя, відшукання можливостей заробітку, оскільки в результаті звільнення з роботи він втратив джерело існування, тощо.

Тому, виходячи із принципу розумності та справедливості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом стягнення у рахунок відшкодування спричиненої йому моральної шкоди із відповідача 10 000,00 грн, а не 100000,00 грн, як просив позивач.

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

Тому, враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення про часткове задоволення позовних вимог були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Житомирської міської ради залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 жовтня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Судді