Постанова

від 04.03.2024 по справі 910/8310/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2024 р. Справа№ 910/8310/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Алданової С.О.

Корсака В.А.

за участю:

секретаря судового засідання Звершховської І.А.,

від позивача: Ковальова Л.Ф.;

від відповідача: Гулієв Ф.В.;

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 (повний текст складено 06.12.2023)

у справі № 910/8310/23 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразійська індустріальна група"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології"

про стягнення 6 318 070,75 грн

та за зустрічним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразійська індустріальна група"

про стягнення 4 922 332,19 грн збитків,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євразійська індустріальна група» (далі - Група) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріальні технології» (далі - Товариство) 6 318 070,75 грн, з яких: 4 277 510,80 грн основного боргу, 1 141 667,63 грн втрат від інфляції, 162 005,54 грн 3% річних та 736 886,78 грн пені.

В обґрунтування заявлених вимог Група посилається на неналежне виконання Товариством зобов`язань за договором на переробку давальницької сировини №26/02-2020 від 26.02.2020 (далі - договір) в частині оплати виготовленої продукції у встановлений договором строк.

У липні Група подала заяву про зміну предмету позову шляхом доповнення позовних вимог новою вимогою про скасування оперативно-господарської санкції згідно з повідомленням Товариства від 13.04.2023 №12/13 про утримання суми збитків в розмірі 4 922 332,19 грн на підставі пункту 5.13 Договору шляхом утримання сум, належних до сплати Групою.

Товариство надало відзив на позовну заяву та подало зустрічну позовну заяву, у якій просить стягнути з Групи 4 922 332,19 грн збитків.

В обґрунтування заявлених вимог Товариство зазначає, що Група не повернула давальницьку сировину, передану згідно з договором для виготовлення продукції, на заявлену до стягнення суму.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства до розгляду з первісним позовом у справі №910/8310/23; постановлено здійснювати розгляд справи № 910/8310/23 в порядку загального позовного провадження; вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом; інше.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Індустріальні технології» на користь ТОВ «Євразійська індустріальна група» 4 277 510,80 грн основного боргу, 1 141 667,63 грн втрат від інфляції, 162 005,54 грн 3% річних, 736 886,78 грн пені та 94 771,06 грн судового збору. Скасовано оперативно-господарську санкцію згідно з повідомленням ТОВ «Індустріальні технології» від 13.04.2023 №12/13 про утримання суми збитків в розмірі 4 922 332,19 грн на підставі п. 5.13 договору №26/02-2020 від 26.02.2020 шляхом утримання сум належних до сплати ТОВ «Євразійська індустріальна група». У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги первісного позову в частині стягнення основного боргу, суд встановив, що остаточна здача робіт відбулась 23.02.2022, що підтверджується підписаним сторонами Договору без зауважень і заперечень актом надання послуг з переробки від 23.02.2022 №2, а тому в силу ч. 1 ст. 854 ЦК України зобов`язання з оплати мало бути виконано 23.02.2022.

Скасовуючи застосовану Товариством оперативно-господарську санкцію, суд зазначив про наявність підстав для її скасування в силу приписів ст. 237 ГК України, оскільки не підтверджено та не доведено підстав для її застосовування, а саме факт порушення господарського зобов`язання Групою. Так, Товариство не підтвердило належними, достовірними, допустимими та вірогідними доказами те, що у Групи залишилися невикористана давальницька сировина у кількості 6 119,86 т та порушено обов`язок з її повернення.

Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову, суд зазначив, що Товариство не надало суду належних, допустимих, достовірних і вірогідних доказів, які підтверджували би наявність підстав для застосування у даному випадку такої міри відповідальності як стягнення збитків. Так, Товариство не підтвердило і не довело наявність хоча б одного елементу складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, ТОВ «Індустріальні технології» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

У поданій апеляційній скарзі заявник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/8310/23 в частині задоволення у повному обсязі первісного позову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити. Судовий збір за подання апеляційної скарги стягнути з ТОВ «Євразійська індустріальна група».

Товариство вважає оскаржуване рішення в частині задоволення первісного позову Групи таким, що винесено без з`ясування усіх обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

На думку скаржника, суд повністю проігнорував наявність Специфікації №15, не надав їй відповідну правову оцінку та, відповідно, не врахував її під час прийняття оскаржуваного рішення; суд взагалі не встановив, яким чином були узгоджені сторонами обсяги, строки та порядок виконання робіт у січні - березні 2023 року.

Апелянт зазначає, що Специфікація №15 має істотне значення для вирішення справи, оскільки саме з неї можна встановити істотні умови договору у січні - березні 2022 року, тобто у період, за який Група просить стягнути кошти. Саме з умов специфікації можна встановити, чи виконав позивач умови договору, чи виник обов`язок оплати за виконані роботи у зазначений період, з якого моменту виникає такий обов`язок, і, як наслідок, з якого моменту виникає право на нарахування пені та 3% річних з індексом інфляції.

Товариство також вважає помилковим твердження суду про належне виконання Групою умов договору у лютому 2022 року та зазначає, що матеріали справи не містять жодних належний та допустимих доказів на підтвердження факту поставки готової продукції. Навпаки, наявні доводи відповідача про відсутність зазначених документів, які не взяті судом до уваги і яким не надана відповідна оцінка. На думку Товариства, підписання акта про прийняття наданих послуг не свідчить про прийняття готової продукції, не підтверджує виконання зобов`язань щодо передачі результатів робіт та не свідчить, що виконані усі умови договору для оплати виготовленої продукції.

Позиції учасників справи.

ТОВ «Євразійська індустріальна група» надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні доводи на їх спростування; просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.

Група зазначає, що умови оплати за виконану роботу прямо передбачені п. 4.5 договору №26/02-2020 від 26.02.2020 на переробку давальницької сировини і ніяк не пов`язані з підписанням актів приймання-передачі готової продукції. Розділ 4 договору (Вартість робіт та порядок розрахунків) містить п. 4.5, яким передбачено порядок розрахунків, згідно з яким в кінці місяця сторони оформлюють і підписують акт приймання-передачі виконаних робіт, в якому фіксується кількість та якість давальницької сировини, використаної для її виробництва, залишок давальницької сировини на складі та загальна вартість виконаних робіт. Цей акт є підставою щодо підсумкових за місяцем розрахунків замовника з виконавцем.

Укладений між сторонами договір та додаткові угоди до нього у встановленому порядку не оспорені, не розірвані, не визнані недійсними.

Група відзначає, що з наявністю і змістом електронної Специфікації №15 від 01.01.2022 ознайомилась у червні 2023 року після одержання відзиву на позовну заяву; надана Товариством у паперовій формі електронна Специфікація №15 не містить електронного підпису директора Департаменту Верлиєнко Д.Ю., який зазначений в якості підписанта Специфікації, що унеможливлює ідентифікацію підписанта.

Група також зауважує, що у суді першої інстанції Товариство жодного разу не посилалось на те, що готова продукція не була відвантажена у лютому 2022 року; вперше про це Товариство заявило в апеляційній скарзі.

Група вважає, що акт №2 від 23.02.2022 надання послуг з переробки є доказом того, що Група виконала взяті на себе зобов`язання з виготовлення брикетів в обсягах, зазначених в Акті надання послуг з переробки, а Товариство, у свою чергу, 23.02.2022 прийняло виконання цих робіт у вказаних обсягах без будь-яких зауважень, про що свідчить підпис і печатка Товариства на вказаному акті.

В Акті надання послуг з переробки № 2 від 23.02.2022 року чітко визначено, що виконавцем були виконані наступні роботи: визначено перелік виготовлених металургійних брикетів, визначена вага цих брикетів, визначена ціна за 1 тн. і загальна вартість.

Підписуючи цей Акт, Товариство підтвердило виконання умов договору підряду. Акт свідчить про те, що Група передала готову продукцію в кількості, яка зазначена в Акті, а Товариство прийняло цю готову продукцію. Твердження Товариства, що саме Специфікація №15 а не акт виконаних робіт є підставою для підтвердження виконання робіт, є необґрунтованим.

Щодо вимог апеляційної скарги в частині скасованої оперативно-господарської санкції Група зазначає, що суд дійшов обґрунтованих висновків, що Товариство не підтвердило та не довело підстави для її застосовування, а саме факт порушення Групою господарського зобов`язання.

Товариство надало відповідь на відзив, у якій проти доводів відзиву на апеляційну скаргу заперечує, просить апеляційну скаргу задовольнити, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8310/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 до надходження матеріалів справи №910/8310/23.

11.01.2024 матеріали справи №910/8310/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Індустріальні технології» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/8310/23. Розгляд справи призначено на 05.02.2024. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.

05.02.2024 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 04.03.2024 на підставі ст. 216 ГПК України.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

26.02.2020 Група (виконавець) та Товариство (замовник) уклали договір №26/02-2020 на переробку давальницької сировини (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого замовник передає давальницьку сировину виконавцю, який зобов`язується за грошову винагороду виготовити з давальницької сировини брикети металургійні (готова продукція), згідно з додатком 1 та заявками замовника до цього договору (а до підписання сторонами додатку 1 - згідно зі специфікаціями) та передати готову продукцію замовнику.

Об`єми переробки давальницької сировини в готову продукцію визначаються на підставі письмових заявок замовника виходячи з переданої партії давальницької сировини, згідно із затвердженим сторонами додатком 1 по нормах витрат давальницької сировини, розрахованих на підставі даних по кількості давальницької сировини на підставі результатів вхідного контролю. До підписання сторонами додатку 1 обсяги переробки визначаються специфікаціями (п. 1.2 договору).

Давальницька сировина та виготовлена з неї готова продукція є власністю замовника. Виконавець не має права використовувати їх на власний розсуд без письмового узгодження з замовником (п. 1.7 договору).

Згідно з п. п. 3.4, 3.5, 3.6 договору виконавець виготовлені партії готової продукції постачає за адресою вантажоодержувачів, зазначених у заявках (специфікаціях) до Договору. Поставка здійснюється залізничним транспортом без пакування, навалом.

Відповідно з п. 4.5 договору наприкінці поточного місяця сторони оформлюють та підписують акт виконаних робіт, в якому фіксується кількість та якість відвантаженої готової продукції; кількість та якість давальницької сировини, використаної для її виробництва; залишок давальницької сировини на складі та загальна вартість виконаних робіт. Цей акт є підставою для проведення підсумкових за місяць розрахунків замовника з виконавцем за виконану роботу.

За умовами п. 5.13 договору замовник має право в одноособовому безумовному порядку (у т.ч. після закінчення строку дії договору) застосувати до виконавця оперативно-господарську санкцію, виражену в утриманні сум пред`явленої виконавцю неустойки та розрахованих збитків з належних до оплати сум, у тому числі за виконані роботи, шляхом відправки виконавцю відповідного повідомлення із вказівкою утриманої суми і розрахунок збитків. До завершення розгляду по суті спірних питань сторонами або судом утримання замовником сум пред`явлених виконавцю неустойки та розрахованих збитків не є порушенням передбачених договором зобов`язань замовника з оплати за виконані роботи.

У п. 7.5 договору сторони узгодили строк його дії на 3 місяці. В подальшому сторони неодноразово продовжували строк дії договору шляхом укладення додаткових угод до договору, а саме: від 25.05.2020 №1 строк дії договору продовжено на 5 місяців; від 25.10.2020 №5 - на 9 місяців; від 25.11.2020 №6 - до 31.12.2020; від 30.12.2020 №8 - до 28.02.2021; від 26.02.2021 №9 - до 31.05.2021; від 31.08.2021 №13 - до 31.12.2021; від 24.12.2021 №16 - до 31.03.2022.

16.09.2021 сторони уклали додаткову угоду №14 до договору, згідно з п. 1 якої загальна сума договору визначена як сумарна вартість робіт, виконаних відповідно до підписаних сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт за договором, і орієнтовно складає 80 000 000,00 грн.

Договір та додаткові угоди до нього у встановленому порядку не оспорені, не розірвані, не визнані недійсними.

З 01.04.2020 по 31.12.2020 Група виготовила та поставила Товариству металургійні брикети на суму 21 102 312,49 грн.

Товариство повністю оплатило виготовлені металургійні брикети, сплативши Групі за період з 28.04.2020 по 21.01.2021 всього 21 102 312,49 грн.

З січня 2021 року по січень 2022 року Група виготовила та поставила Товариству металургійні брикети на суму 55 636 877,23 грн.

Товариство повністю оплатило виготовлені металургійні брикети, сплативши Групі за виготовлені брикети 55 636 877,23 грн.

У лютому 2022 року Група на виконання умов договору продовжила виконувати роботи з виготовлення металургійних брикетів для Товариства.

Зокрема, в період з 01.02.2023 по 23.02.2023 Група виготовила партію металургійних брикетів та поставила за заявками Товариства залізничним транспортом на адресу вантажоодержувачів, а саме Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» та Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча».

За результатами виконаної роботи 23.02.2022 Група склала акт №2 надання послуг з переробки на суму 4 577 510,80 грн (з ПДВ), який сторони підписали та скріпили своїми печатками без зауважень.

09.03.2022 Група направила на електронну пошту Товариства рахунок від 23.02.2022 № 2 на оплату за виготовлення брикетів металургійних за Договором на суму 4 577 510,80 грн, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти головного бухгалтера Групи.

23.03.2022 платіжною інструкцією №18 Товариство сплатило Групі 300 000,00 грн з призначенням платежу «оплата за виготовлення брикетів БМЗ згідно рахунку №2 від 23.02.2022 по дог. №26/02-2020 від 26.02.2020 у т.ч. ПДВ 50 000,00 грн».

Група стверджує, що неодноразово зверталась до Товариства з проханням оплатити заборгованість в сумі 4 277 510,80 грн за виконані в лютому 2022 року за договором роботи з виготовлення брикетів. Група не має ніяких матеріальних претензій до Товариства за виготовлені брикети за період з квітня 2020 року по січень 2022 року.

За твердження Товариства у відзиві на позовну заяву Групи, 12.04.2023 Товариство на підставі п. 5.13 договору у зв`язку з невиконанням групою зобов`язання з повернення залишку непереробленої давальницької сировини (окалина прокатна) у кількості 6 119,86 т, чим Товариству завдано збитків на суму 4 922 332,19 грн, застосувало до Групи оперативно-господарські санкції шляхом утримання сум, належних до сплати на користь Групи за виконані за договором роботи до вирішення сторонами договору або судом питання відшкодування на корить Товариства 4 922 332,19 грн збитків.

Повідомленням №12/23 від 13.04.2023 Товариство повідомило Групу про застосування ним оперативно-господарської санкції на підставі п. 5.13 договору, посилаючись на те, що станом на 23.02.2022 залишок непереробленої сировини (окалина прокатна) у виконавця склав 6 119,86 т, який Група на вимогу (вих. №31 від 31.03.2023) Товариства у строк до 10.04.2023 не повернула та звіту про використання давальницької сировини не надала.

Товариство повідомило, що воно 13.04.2023 застосувало до Групи оперативно-господарську санкцію, передбачену п. 5.13 договору, на суму 4 922 332,19 грн шляхом утримання сум, належних до сплати на користь Групи за виконані за договором роботи.

Посилаючись на неоплату Товариством 4 277 510,80 грн заборгованості, Група звернулась з позовом у цій справі та просить стягнути з Товариства заборгованість у вказаному розмірі, а також нараховані на неї 1 141 667,63 грн інфляційних (за період з березня 2022 року по квітень 2023 року), 162 005,54 грн 3% річних (за період з 09.03.2022 по 31.05.2023) та 736 886,78 грн пені (за період з 24.02.2022 по 24.08.2022).

У відзиві на позовну заяву Товариство проти заявлених до нього вимог заперечило та зазначило, що у зв`язку із застосуванням ним опративно-господарської санкції строк виконання ним зобов`язань за договором є таким, що не настав до вирішення питання про стягнення з Групи збитків, а тому вимоги Групи є передчасними та задоволенню не підлягають.

Крім того. Товариство вважає, що акт №2 від 23.02.2022 є неналежним та недопустимим доказом у справі, оскільки він не відповідає вимогам, передбаченим у п. 4.5 договору, та не може бути підставою для проведення розрахунків замовника з виконавцем за виконану у лютому 2022 року роботу

Товариство зазначає, що з метою виконання умов договору у січні-березні 2022 року сторони уклали Специфікацію №15 від 01.01.2022 шляхом направлення пропозиції про її укладення на електронну пошту виконавця та яка була прийнята виконавцем шляхом виконання робіт за актом надання послуг з переробки №1 від 31.01.2022. Згідно з цією специфікацією строк оплати послуг з переробки давальницької сировини - не пізніше 30 календарних днів з дати поставки готової продукції та підписання сторонами акта приймання-передачі готової продукції. Акт приймання-передачі готової продукції за лютий 2022 року та інші передбачені п. 3.13 договору документи від Групи Товариству не надходили. Тобто Група не виконала передбачених договором умов для виникнення у Товариства зобов`язання з оплати виконаних у лютому 2022 року робіт. Товариство також зазначає, що не отримувало від Групи рахунок №2 від 23.02.2022 на оплату на електронну пошту.

Заперечуючи проти вимог про стягнення з нього інфляційних нарахувань, 3% річних та пені, Товариство зазначає, що не порушувало строків виконання зобов`язань з оплати наданих послуг за договором.

До відзиву Товариство серед іншого долучило роздруківку з електронної поштової скриньки Фаріда Гулієва з листами за 25.01.2022 та 26.01.2022.

За текстом листа від Катерини Васильєвої, відправленого 25.01.2022 о 12:18 з темою «Специфікація - 1 квартал», відправник просив погодити специфікацію у вкладенні та у разі наявності коригувань просив направити йому відкориговану версію. Відомості щодо наявного вкладеного файлу у цьому листі відсутні.

За текстом листа від Катерини Васильєвої, відправленого 26.01.2022 з темою «RE: Специфікація - 1 квартал», міститься повідомлення про те, що відправник відкоригував ціну, відняв цемент та просив у разі наявності внести коригування та узгодити. До цього листа був вкладений файл «Специфікація №15.docx».

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Частиною 1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За визначенням ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. ст. 6, 627, 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГПК України).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються зі ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладений сторонами спору договір за своєю правовою природою є договором підряду.

За визначенням ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 839 ЦК України).

Згідно зі ст. 840 ЦК України Якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов`язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.

Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (ч. ч. 1, 3 ст. 843 ЦК України).

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ст. 846 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Згідно з ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв`язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника (ст. 856 ЦК України).

Суд встановив, що сторони спору уклали договір підряду, за умовами якого Товариство надавало Групі давальницьку сировину, з якої Група за винагороду мала виготовлювати готову продукцію (брикети металургійні) та передавати цю готову продукцію Товариству.

Спору щодо оплати Товариством робіт за період з січня 2021 року по січень 2022 року між сторонами немає. Спірним у цій справі є наявність чи відсутність підстав для оплати Товариством Групі робіт, виконаних Групою у лютому 2022 року.

Так, в період з 01.02.2023 по 23.02.2023 Група виготовила партію металургійних брикетів та поставила за заявками Товариства залізничним транспортом на адресу вантажоодержувачів, а саме ПрАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» та ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча».

За результатами виконаної роботи 23.02.2022 Група склала акт №2 надання послуг з переробки на суму 4 577 510,80 грн (з ПДВ), який сторони підписали та скріпили своїми печатками без зауважень.

Направлений 09.03.2022 Групою на електронну пошту Товариства рахунок від 23.02.2022 № 2 на оплату за виготовлення брикетів металургійних за договором на суму 4 577 510,80 грн Товариство оплатило частково, на суму 300 000,00 грн, 23.03.2022 платіжною інструкцією №18.

Доводи Товариства в частині неотримання рахунку від 23.02.2022 № 2 на оплату за виготовлення брикетів металургійних за договором на суму 4 577 510,80 грн спростовуються фактом оплати Товариством цього рахунку з призначенням платежу «оплата за виготовлення брикетів БМЗ згідно рахунку №2 від 23.02.2022 по дог. №26/02-2020 від 26.02.2020 у т.ч. ПДВ 50 000,00 грн».

Суд відзначає, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства. Тлумачення цієї норми статті свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17, на яку посилається скаржник).

Колегія суддів вважає, що затвердивши, підписавши та скріпивши своєю печаткою акт надання послуг з переробки №2 від 23.02.2022, а також частково оплативши роботи за цим актом, Товариство прийняло ці роботи і вони (виконані роботи) підлягають оплаті повністю.

Щодо доводів Товариства про те, що акт від 23.02.2022 №2 не містить відомостей, визначених п. 4.5 договору, а тому не може бути підставою для проведення розрахунків, колегія суддів зазначає, що Товариство прийняло виконані Групою роботи і не скористалось правом заявити про наявність недоліків робіт та/або відомостей у акті ні на момент його підписання, ні пізніше, а вказує на такі недоліки лише під час розгляду даного господарського спору.

Щодо доводів Товариства про те, що термін оплати виконаних робіт не настав, оскільки Група не виконала обов`язки з направлення документів, передбачених п. 3.13 договору, колегія суддів зазначає, що за умовами п. 4.5 договору підставою для проведення остаточного за місяць розрахунку замовника з виконавцем за виконану роботу є акт здачі-приймання виконаних робіт. Умови цього пункту договору, а також умови всього цього розділу договору (4. Вартість робіт і порядок розрахунків) не ставлять зобов`язання Товариства оплатити виконану Групою та прийняту Товариством роботу в залежність від умов п. 3.13 договору.

Щодо доводів Товариства щодо строку оплати виконаних Групою робіт колегія суддів відзначає, що за умовами договору сторони узгодили не попередню оплату роботи, а пов`язали оплату виконаної роботи з фактом її здачі, а тому замовник зобов`язаний здійснити її оплату в порядку ч. 1 ст. 854 ЦК України.

Оскільки остаточна здача робіт відбулась 23.02.2022, що підтверджується підписаним сторонами договору без зауважень і заперечень актом надання послуг з переробки від 23.02.2022 №2, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 854 ЦК України зобов`язання з оплати (на суму 4 577 510,80 грн) мало бути виконано повністю 23.02.2022, однак було виконано Товариством частково у сумі 300 000,00 грн. Доказів повної оплати виконаних Групою у лютому 2022 року робіт Товариство не надало.

Щодо доводів скаржника з посиланням на Специфікацію №15 колегія суддів відзначає, що жодна із сторін, а Товариство зокрема, не надала до матеріалів справи підписану представниками та скріплену печатками сторін Специфікацію №15 (як в електронній, так і у паперовій формі). При цьому договір не містить як умов щодо можливих варіантів підписання специфікацій, так і щодо погодження її проектів, які надавали би можливість вважати поданий Товариством проект Специфікації №15 належним доказом у цій справі, оскільки вона не узгоджена сторонами.

Колегія суддів відзначає, що Товариство повідомило Групу про застосування ним 13.04.2023 оперативно-господарської санкції у зв`язку з невиконанням Групою зобов`язання з повернення залишку непереробленої давальницької сировини (окалина прокатна) у кількості 6 119,86 т. шляхом утримання сум, належних до сплати на користь Групи за виконані за договором роботи до вирішення сторонами договору або судом питання відшкодування на корить Товариства 4 922 332,19 грн збитків.

Сукупність зазначених обставин, з урахуванням відсутності між сторонами спору щодо оплати усіх наданих Групою робіт за договором, окрім тих, що розглядаються у цій справі, а також відсутності доказів, які свідчили би про виконання Групою інших робіт за договором, дає підстави для висновку, що повідомленням про застосування оперативно-господарської санкції Товариство фактично визнало наявність у нього обов`язку з оплати виконаних за договором робіт у лютому 2022 року.

За таких підстав вимоги Групи до Товариства про стягнення 4 277 510,80 грн (4 577 510,80 грн - 300 000,00 грн) заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню, висновку про що правомірно дійшов суд першої інстанції.

Окрім суми основної заборгованості Група заявила до стягнення з Товариства нараховані на неї інфляційні, 3% річних та пеню.

Згідно з ч. ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

За ч. 2 ст. 625 ЦЕ України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких підстав вимоги Групи до Товариства про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних є обґрунтованими.

Перевіривши наданий позивачем та здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про їх правильність та задоволення відповідних вимог у заявлених до стягнення розмірах. До стягнення з Товариства на користь Групи підлягають 1 141 667,63 грн інфляційних нарахувань та 162 005,54 грн 3% річних.

Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Статтею 547 ЦК України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України ).

Згідно зі ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 5.2 договору сторони узгодили, що у разі порушення строків оплати робіт з переробки давальницької сировини, замовник зобов`язується сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день порушення строків оплати.

Перевіривши наданий позивачем та здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про його правильність та задоволення відповідних вимог у заявлених до стягнення розмірах. До стягнення з Товариства на користь Групи підлягають 736 886,78 грн пені.

Щодо вимоги Групи про скасування оперативно-господарської санкції колегія суддів зазначає таке.

Статтею 235 ГК України встановлено, що за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 237 ГК України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Отже, підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною.

За висновками Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №914/2285/17 оперативно-господарські санкції можуть полягати в односторонній відмові від господарського зобов`язання (повністю або частково) або в односторонній зміні його умов. Оперативно-господарські санкції застосовуються відповідною особою - стороною зобов`язання в односторонньому порядку, а їх перелік та порядок вжиття визначаються виключно положеннями договору, укладеного між сторонами. Мета застосування зазначених санкцій - припинення або запобігання повторенню порушень зобов`язання шляхом оперативного впливу на правопорушника. Оперативно-господарські санкції застосовуються виключно за рішенням управненої сторони й спрямовані на корегування подальшої поведінки порушника господарського зобов`язання в майбутньому.

Застосовуючи оперативно-господарську санкцію, Товариство її обґрунтувало тим, що Група не повернула залишок непереробленої давальницької сировини (окалина прокатна) у кількості 6 119,86 тон, не надала звіту про використання давальницької сировини, а тому Група повинна відшкодувати вартість такої сировини у розмірі 4 922 332,19 грн.

Таким чином Товариство має довести, що Група мала залишок непереробленої давальницької сировини та порушила як виконавець умови договору.

Колегія суддів відзначає, що оскільки Товариство оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі виключно в частині первісного позову та не оскаржує його в частині зустрічного позову, відповідно обставини, які були предметом оцінки та покладені в обґрунтування вимог Товариства про стягнення збитків, оцінюються апеляційним судом виключно з метою встановлення правомірності / неправомірності застосування Товариством спірних санкцій.

Суд встановив, що Товариство направило Групі вимогу про повернення давальницької сировини. Ця вимога хоч і датована 31.03.2023, однак, була надіслана Групі Товариством 13.04.2023 разом з повідомленням від 13.04.2023 №12/23, про що свідчать опис у вкладення та квитанція.

Товариство листом від 13.04.2023 №12/13 повідомило Групу про застосування оперативно-господарської санкції та утримання суми збитків у розмірі 4 922 332,19 грн на підставі п. 5.13 Договору.

За умовами п. 5.13 договору замовник має право в односторонньому порядку (у т.ч. після закінчення строку дії договору) застосовувати до виконавця оперативно-господарську санкцію, що полягає в утриманні сум пред`явлених виконавцю неустойки і розрахованих збитків з належних до оплати сум, у т.ч. за виконані роботи, шляхом відправки виконавцю відповідного повідомлення із вказівкою утриманої суми і розрахунком збитків. До завершення розгляду по суті спірних питань сторонами або судом утримання замовником сум пред`явлених виконавцю неустойки та розрахованих збитків не є порушенням передбачених договором зобов`язань замовника з оплати за виконані роботи.

Строк дії укладеного сторонами договору закінчився 31.03.2022 і після цього Товариство оперативно-господарських санкцій не застосовувало, претензій щодо збитків, повернення залишків давальницької сировини Групі не заявляло.

28.03.2023 Група направила Товариству вимогу про сплату заборгованості за Договором.

04.04.2023 Товариство відповіло на вказану вимогу листом від 04.04.2023 №4, у якому повідомило Групу, що надісланий рахунок на оплату на суму 4 577 510,80 грн не відповідає вимогам, які стосуються первинних бухгалтерських документів. Товариство запропонувало Групі надати належним чином оформлений рахунок на оплату, акт звірки за весь час роботи з 2020 року по 2023 рік.

Разом з тим, оперативно-господарську санкцію Товариство застосувало лише 13.04.2023, при тому незважаючи на те, що роботи за договором були виконані та прийняті ще 23.02.2022, а строк дії Договору завершився 31.03.2022.

Товариство зазначає, що за період дії Договору, а саме з лютого 2020 року по лютий 2022 року, передало Групі автомобільним транспортом 52 253,724 т давальницької сировини, на підтвердження чого надало 138 видаткових накладних за період з квітня 2020 року по серпень 2021 року та 557 товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) за період з вересня 2021 року по лютий 2022 року.

Зазначена давальницька сировина постачалась автомобільним транспортом навалом без пакування, що вказано в ТТН, водночас у ТТН, які надані Товариством, в графі «маса нетто» та «маса брутто» вказана однакова вага.

Наведене свідчить, що розрахунок кількості сировини здійснено виходячи з маси брутто, що значно завищує фактичну вагу давальницької сировини, оскільки з неї не було виключено вагу автомобілів, які здійснювали перевезення.

Так, за розрахунком Групи (у заяві про зміну предмету позову) таке завищення приблизно склало 4 000-5 000 тонн.

Крім того, для встановлення залишків давальницької сировини необхідно визначити кількість витраченої сировини.

Товариство зазначає, що залишок невикористаної давальницької сировини в кількості 6 119,86 т був встановлений за даними бухгалтерського обліку, визначеними на підставі видаткових та товарно-транспортних накладних і актів прийму-передачі наданих послуг за період дії договору.

Водночас згідно з актами надання послуг з переробки за період з 01.01.2021 по лютий 2023 року загальна кількість (вага) готової продукції складає 53 462,564 тонн і відповідно витрачено давальницької сировини 43 304,677 тонн.

53 462,564 т. х (0,80+0,01) = 43 304,677 т.

Формула, за якою встановлюється кількість витраченої давальницької сировина, визначена в специфікаціях до договору таким чином:

Vc - (Vm)x (0,80+0,01), де:

- Vc - кількість давальницької сировини, необхідної для виготовлення партії готової продукції;

- Vm - кількість (вага) готової продукції;

- 0,01 - втрата сировини під час транспортування та розвантаження.

Згідно з даними електронних накладних за період з 01.04.2020 по 31.12.2020 Групою було відправлено залізничним транспортом виготовлені металургійні брикети загальною кількістю (вагою) 17 792,03 т.

Відповідно, витрачено давальницької сировини 14 411,544 т. [17 792,03т х (0,80+0,01)].

А отже загальна кількість витраченої давальницької сировини за період з квітня 2020 року по лютий 2022 року складає:

43 304,677 т + 14 411,544 т = 57 716,221 т.

Отже, Група підтвердила документально, що витратила давальницьку сировину за період з квітня 2020 року по лютий 2022 року в кількості 57 716,221 т.

При цьому Товариство заявило про поставку ним давальницької сировини у кількості 52 253,724 т та підтвердило документально наданими ТТН поставку давальницької сировини Групі за період з квітня 2020 року по лютий 2022 року в кількості 10 487,470 т.

Наведене у сукупності свідчить, що Товариство не підтвердило належними, достовірними, допустимими та вірогідними доказами те, що у Групи залишилась невикористана давальницька сировина у кількості 6 119,86 т і Група порушила обов`язок з її повернення.

Враховуючи наведене та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у досліджуваних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про обґрунтованість вимог Групи про скасування застосованої Товариством оперативно-господарської санкції, оскільки Товариство не підтвердило та не довело існування підстав для її застосовування, а саме факт порушення Групою господарського зобов`язання.

Колегія суддів вважає, що стосовно ефективності такого способу захисту як скасування оперативно-господарської санкції, враховуючи те, що предметом первісного позову та зустрічного позову є стягнення грошових коштів, а завданням суду є дослідження та встановлення підстав правомірності такого стягнення суд першої інстанції доцільно врахував таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Крім того, Європейський суд з прав людини, розглядаючи питання отримання захисту порушених прав у обраний пані Ейрі спосіб - шляхом отримання постанови суду про окреме проживання, у п. 23 рішення "Ейрі проти Ірландії" від 09.10.1979, розглянув твердження Уряду про те, що заявниця все одно не мала б ніякої користі від судової постанови про окреме проживання з чоловіком. Так, ЄСПЛ було відхилено такий аргумент Уряду з тих підстав, що "постанова про окреме проживання є засобом судового захисту, який гарантується законодавством Ірландії, і як такий він має бути доступним кожному, хто задовольняє передбачені для цього умови. Особа сама має вирішити, який засіб судового засобу використати; отже, навіть якби виявилося, що пані Ейрі обрала засіб судового захисту, менш підходящий для неї, ніж інші у даних обставинах, то це не мало б значення.".

Таким чином, в рішенні у справі "Ейрі проти Ірландії" від 09.10.1979 ЄСПЛ на стадії прийнятності відхилив такий аргумент уряду. Адже позивач має право на захист свого порушеного права у той спосіб, який сам обрав (якщо такий спосіб передбачений законом), а суд повинен захистити таке порушене право у обраний саме позивачем спосіб, навіть якщо він є менш ефективним, ніж інші у спірних правовідносинах, а не замість сторони судового процесу вирішувати, яким саме чином (в який спосіб) позивач має захищати своє порушене право.

У п. п. 69-73 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красуський проти Польщі" вказано, що наявність простих сумнівів щодо перспектив успіху конкретного засобу правового захисту, який не є очевидно марним, не є вагомою причиною для відмови від його використання.

Тотожна позиція викладена у п. 73 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Акдівар та інші проти Туреччини".

Слово "засіб правового захисту" в контексті ст. 13 Конвенції означає не засіб правового захисту, який має бути успішним, а просто доступний засіб правового захисту перед органом, уповноваженим розглядати скаргу по суті (рішення Європейського суду з прав людини у справі "C. проти Сполученого Королівства", 1983 рік).

За таких підстав вимоги Групи, заявлені у первісному позову, підлягають задоволенню повністю.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/8310/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/8310/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №910/8310/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України, , за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.03.2024.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді С.О. Алданова

В.А. Корсак