Рішення

від 06.03.2024 по справі 903/1244/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 березня 2024 року справа №903/1244/23 (903/1315/23)

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Губиш І.О., розглянувши справу

за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної ради, Волинської обласної державної (військової) адміністрації

до відповідача-1: Комунального підприємства "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька" Волинської обласної ради, с. Липини, Луцького району, Волинської області

відповідача-2: Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал", м. Луцьк

про визнання недійсними додаткових угод, стягнення 121 489,42 грн.

у межах справи №903/1244/23

за заявою боржника Дочірнього підприємства "ЕВОДА ТРЕЙД" Комунального підприємства "Луцькводоканал", м. Луцьк

про банкрутство

за участю представників сторін:

від прокуратури: Коломий Оксана Олегівна

від позивачів: н/з;

від відповідача 1: н/з;

від відповідача 2: н/з;

Встановив: 14.12.2023 заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся до суду із заявою №15- 2093вих-23 від 14.12.2023 про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 18.12.2023 (справа №903/1243/23) заяву заступника керівника Волинської обласної прокуратури №15- 2093вих-23 від 14.12.2023 задоволено частково; заборонено органам та суб`єктам, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії щодо державної реєстрації припинення юридичної особи Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" (код ЄДРПОУ 42803794) в результаті її ліквідації на підставі рішення про припинення юридичної особи, прийнятого учасниками юридичної особи або відповідного органу юридичної особи; відмовлено у задоволенні заяви в частині заборони органам та суб`єктам, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії щодо державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" (код ЄДРПОУ 42803794).

27.12.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява №15-2158 вих-23 від 22.12.2023 заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної ради, Волинської обласної державної (військової) адміністрації, в якій заступник керівника Волинської обласної прокуратури просить:

- визнати недійсними додаткову угоду № 1 від 20.12.2021 до договору від 01.11.2021 № 64, додаткову угоду № 2 від 21.12.2021 до договору від 01.11.2021 № 64, додаткову угоду № 3 від 22.12.2021 до договору від 01.11.2021 № 64, додаткову угоду № 1/4 від 28.12.2021 до договору від 01.11.2021 № 64, які укладені між Комунальним підприємством "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька" Волинської обласної ради та Дочірнім підприємством "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал";

- стягнути із Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" на користь Волинської обласної ради в доход обласного бюджету Волинської області 121489,42 грн.

Згідно із протоколом від 27.12.2023 автоматичний розподіл справи №903/1315/23 не відбувся, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.202 справу № 903/1315/23 було розподілено судді Гарбару І.О.

Ухвалою суду від 05.01.2024 було задоволено самовідвід судді Господарського суду Волинської області Гарбара І.О. від участі у розгляді справи №903/1315/23; постановлено позовну заяву заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної ради, Волинської обласної військової адміністрації до Комунального підприємства "Волинська обласна психіатрична лікарня м.Луцька" Волинської обласної ради, Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" про визнання недійсними додаткових угод, стягнення 121489,42 грн, передати для здійснення повторного автоматизованого розподілу, визначеному Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.01.2024 справу № 903/1315/23 передано судді Якушевій І.О.

Ухвалою суду від 10.01.2024 (суддя Якушева І.О.) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.02.2024.

Ухвалою суду від 26.01.2024 (суддя Якушева І.О.) матеріали справи №903/1315/23 за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної ради, Волинської обласної державної (військової) адміністрації до відповідача-1 Комунального підприємства "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька", відповідача-2: Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" про визнання недійсними додаткових угод, стягнення 121 489,42 грн., передано до Господарського суду Волинської області, в провадженні якого перебуває справа №903/1244/23 про банкрутство Дочірнього підприємства "ЕВОДА ТРЕЙД" Комунального підприємства "Луцькводоканал" (суддя Дем`як В.М.) для розгляду спору в межах цієї справи.

Ухвалою суду від 30.01.2024 прийнято справу №903/1315/23 за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної ради, Волинської обласної державної (військової) адміністрації до відповідача-1 Комунального підприємства "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька", відповідача-2: Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" про визнання недійсними додаткових угод, стягнення 121 489,42 грн. до розгляду в межах справи №903/1244/23 про банкрутство Дочірнього підприємства "ЕВОДА ТРЕЙД" Комунального підприємства "Луцькводоканал".

Ухвалою суду від 07.02.2024 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 06.03.2024.

Представники позивачів в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про час та дату судового засідання.

Відповідачі, всупереч створеним судом відповідних умов та наданих строків, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористались, відзиву на позов не подали, причин неявки своїх представників в судове засідання суд не повідомила, хоча про день на час розгляду справи в суді повідомлялись належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника позивача, відповідача-1 та відповідача-2 не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Присутній в судовому засідання прокурор з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені до відповідачів позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Так, у постанові Верховного Суду у справі №910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Водночас, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи вище наведене, а також з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у його постановах від 13.03.2018 у справі №911/620/17, від 13.11.2018 у справі №910/2989/18. Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17).

У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом «розумного» строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. «Розумність» строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Критерій «розумності», наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності спрямовані на захист інтересів держави (схожі за своїм змістом висновки також сформовані у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №927/468/20 та від 23.02.2021 у справі №923/496/20).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Також при визначенні органу, в інтересах якого пред`являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (крім того, Верховним Судом у постановах Суду від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18 висловлено позицію з приводу того, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них).

Так, згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною другою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частинами другою та четвертою статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціальноекономічних та культурних програм, контролюють їх виконання.

Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Волинської області таким органом, зокрема, є Волинська обласна рада. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради (Відповідача 1) являється Волинська обласна рада. При цьому, як уже раніше зазначалося, фінансування означеної вище процедури закупівлі здійснювалося виключно за рахунок коштів обласного бюджету.

Відповідно до норм п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Згідно з п.п. 4, 7 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі. Відповідно до ст. 57 Бюджетного кодексу України, право бюджетних установ на витрачання бюджетних асигнувань, передбачених у кошторисах поточного року, припиняється 31 грудня поточного року.

Згідно із п. 2.4 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ та внесення змін до деяких нормативноправових актів з бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2014 №372, суми коштів, які надходять у поточному бюджетному періоді на реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в органах Казначейства, або поточні рахунки, відкриті в установах банків (крім власних надходжень), як повернення дебіторської заборгованості, яка виникла у попередніх бюджетних періодах, перераховуються до доходів загального фонду відповідного бюджету.

Таким чином, безпідставно сплачені бюджетні кошти за товар, стягнення яких становить предмет, в подальшому будуть неминуче перераховані до доходів загального фонду обласного бюджету Волинської області, з якого фактично були витрачені, оскільки іншого порядку повернення коштів не визначено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 під час розгляду справи №905/1907/21 зазначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади області.

Окрім цього, Великою Палатою Верховного Суду вказано про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 по справі за №904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21, від 09.08.2023 №924/1283/21.

Крім того, суб`єктом владних повноважень, наділеним компетенцією захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, є Волинська обласна державна (військова) адміністрація, яка є співпозивачем у справі, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

В умовах воєнного стану на виконання ст. 4 указаного Закону відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» утворено Волинську обласну військову адміністрацію, до якої перейшли повноваження обласної державної адміністрації. Обласні військові адміністрації є тимчасовими державними органами, які утворюються на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дій Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 № 252 «Деякі питання формування та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану» визначено, що військові адміністрації населених пунктів, обласні, районні та Київська міська військові адміністрації затверджують місцеві бюджети, складені місцевими фінансовими органами.

Таким чином, Волинська обласна рада та Волинська обласна державна (військова) адміністрація є органами державної влади, уповноваженими на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

Волинська обласна прокуратура, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», поінформувала Волинську обласну раду, Волинську обласну державну (військову) адміністрацію про існування порушень інтересів держави листами від 17.08.2023 за № 15-1411вих-23, від 03.10.2023 № 15-1659вих-23, від 03.10.2023 № 15-1658 вих-23).

Водночас, жодним із перелічених вище органів не було вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред`явлено до суду позову про визнання недійсними додаткових угод до договору від 01.11.2021 №64, якими збільшувалася ціна за одиницю товару, та стягнення із постачальника електроенергії до бюджету коштів, безпідставно отриманих за такими угодами.

У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено висновок, згідно із яким прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після одержання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Унаслідок нездійснення позивачами належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними. У зв`язку із викладеним, у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Таким чином, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі позивачів шляхом пред`явлення цього позову обґрунтовуєтьсянаявним порушенням інтересів держави і необхідністю їх комплексного захисту; органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування порушення, не здійснюють захисту інтересів держави.

На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Волинська обласна прокуратура повідомила позивачів про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом листами від 21.11.2023 №15-1955ВИХ-23 та від 21.11.2023 №15-1954ВИХ-23., а відтак судом досліджені обставини за яких прокурор має право подати позов до господарського суду та встановив їх наявність у даній справі.

Суд встановив, що Комунальним підприємством «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради (Замовник) проведено відкриті торги (закупівля UA-2021-10-19-009024-c), за результатами яких Замовник уклав із Дочірнім підприємством «Евода Трейд» Комунального підприємства «Луцькводоканал» (Постачальник) договір від 01.11.2021 №64 про постачання 258000 кіловат-годин електричної енергії на загальну суму 774 000 гривень.

Як визначено в додатку №2 до договору, ціна становить - 3,00 грн. з ПДВ за 1кВт*год.

Замовник 31.12.2021 оприлюднив на вебсайті «prozorro.gov.ua» звіт про виконання договору від 01.11.2021 №64 на суму 492 295,42 гривень.

Відповідачами тричі вносилися зміни до істотних умов договору від 01.11.2021 № 64, зокрема в частині збільшення ціни за одиницю товару.

Ціна одиниці товару загалом зросла на понад 32 відсотки (а саме із 3 грн за 1 кіловат-годину електроенергії, згідно умов договору від 01.11.2021 №64 до 3,982913 грн. за додатковою угодою від 22.12.2021 №03), та, як наслідок, суттєво (майже на 53 відсотків) зменшено обсяги предмета закупівлі (до 123602 кіловат-годин електричної енергії), зокрема:

1) за угодою від 20.12.2021 №1 ціна зросла до 3,29 грн. за 1 кіловатгодину електроенергії (або на 9,6 відсотків від ціни за договором № 64) (а.с. 48-49);

2) за угодою від 21.12.2021 №2 ціна зросла до 3,62083 грн. за 1 кіловатгодину електроенергії (або на 10 відсотків від ціни за угодою № 1);

3) за угодою від 22.12.2021 №3 ціна зросла до 3,982913 грн. за 1 кіловатгодину електроенергії (або на 10 відсотків від ціни за угодою № 2).

Окрім вищевказаних додаткових угод, сторонами укладено додаткову угоду від 28.12.2021 №1/4 якою визначено ціну за одиницю товару 3,2916 грн та додаткову угоду від 31.12.2021 № 5, якою сторони зменшили загальну суму договору №64 до 492 295,42 гривень.

Додаткові угоди №№ 1-3 укладені на підставі листа Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" від 13.12.2021 № 1749 до якого долучено інформаційну довідку Хмельницької торгово-промислової палати від 03.12.2021 №22-05/147 щодо цін на електричну енергію в жовтні та листопаді 2021 року.

У 2021 році Відповідач 2 здійснив поставку 123 602 кВт електроенергії згідно акту прийняття-передавання товарної продукції №45/11/1 за листопад 2021 року в кількості 61 444 кВт на суму 244 725,82 грн. та акту приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії №936 від 29.12.2021 в кількості 62158 кВт на суму 247 569,60 грн.

Отже, судом встановлено, що до договору №64 від 01.11.2021 у період його виконання вносились зміни вартості одиниці електроенергії в сторону збільшення.

Прокурор вважає, що Відповідач 1 мав беззаперечне право на отримання електроенергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, однак підписав оспорювані додаткові угоди без надання письмових заперечень чи проведення переговорів з приводу пропозиції Відповідача 2 про збільшення ціни.

Надаючи оцінку правомірності дій відповідачів у спірних правовідносинах, прокурор зауважує, що Відповідачем 2 під час укладення договору (01.11.2021) запропоновано ціну за 1 кВт електроенергії - 3 гривні.

Зважаючи на те, що Відповідач 2 є постачальником електроенергії та активним учасником РДН та ВДР, наявні підстав вважати, що останньому було відомо про ціни на указаних ринках, в тому числі зафіксовані упродовж листопада 2021 року.

Однак, Відповідач 2 не відмовився від підписання договору від 01.11.2021 №64 на завідомо невигідних для нього умовах та вже у подальшому неодноразово ініціював та підвищував ціну товару шляхом так званого укладення додаткових угод.

При цьому, оспорювані додаткові угоди укладено на підставі одного листа ДП "Евода Трейд" від 13.12.2021 №1497 та долученої інформаційної довідки Хмельницької торгово-промислової палати від 03.12.2021 №22-05/1247.

У листі від 13.12.2021 Відповідач 2 повідомляє про підняття цін на електроенергію у листопаді 2021 року та зазначає, що із врахуваннням збільшення вартості товару, ціна за одиницю електроенергії має становити 4,396296 грн (тобто збільшитися на 46 %), що суперечить імперативним нормам законодавства про публічні закупівлі (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Інформаційна довідка Хмельницької торгово-промислової палати від 03.12.2021 № 22-05/1247 містить відомості щодо цін у жовтні та листопаді 2021 року, однак, у жовтні 2021 року зобов`язання сторін ще не виникло, у зв`язку з чим відсутнє відображення ціни станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення, та їх порівняння.

Враховуючи вище викладене, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної ради, Волинської обласної державної (військової) адміністрації та доводить, що додаткові угоди №1 від 20.12.2021, № 2 від 21.12.2021, № 3 від 22.12.2021, № 1/4 від 28.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 № 64, укладені з порушенням чинного законодавства, та підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", ч. 1, ст. 215 ЦК України, а також кошти, які сплачені позивачем за товар, який так і не був поставлений продавцем, підлягають стягненню з відповідача.

Надаючи правову оцінку даним спірним правовідносинам суд виходив із такого:

У відповідності до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

В силу вимог ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Сторони у випадку коливання, а саме збільшення ціни товару на ринку, наділені правом вносити зміни до істотних умов правочину (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі"). При цьому, кожна така зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку, повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Тобто, не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку, є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, а також у постановах від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18 та від 12.09.2019 у справі №915/1868/18.

Системний аналіз положень ч. 1 ст. 525, ст. 526, ч. 1 ст. 651 ЦК України, 188 ГК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов (подібний висновок наведений Верховним Судому у постанові від 07.12.2022 у справі №927/189/22): відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше, ніж на 10 відсотків; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Електрична енергія є товаром у розумінні п. 34 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі». Так, переглядаючи справу №903/383/22, Верховний Суд (постанова Верховного Суду від 16.02.2023) зазначив про необґрунтованість доводів скаржника, що положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю електричної енергії, оскільки згідно з вказаною нормою не застосовуються в частині строків зміни ціни, а не в частині обмежень більш ніж на 10 відсотків збільшення ціни за одиницю товару.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові № 927/491/19 від 18.06.2021 зазначив, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 по справі №927/56/23 зазначив про те, що право сторін договору на внесення змін до нього не може відбуватися з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, відповідно, свобода договору не може превалювати над дотримання вимог закону.

Відтак, обов`язкові умови, необхідні для зміни ціни за одиницю електричної енергії (як товару), визначені саме у п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Згідно вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на момент укладення договору від 10.12.2021 №07/12), істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Таким чином, законодавець не лише встановив обов`язкову вимогу щодо пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й відсоткове обмеження такого збільшення (до 10 відсотків).

Верховний Суд у постанові від 16.02.2023 по справі №903/366/22 зазначає, що виключно коливання цін на ринку електричної енергії не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару. При цьому, Верховний Суд зазначим, що обмеження 10 відсотків застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни - кількість підписаних додаткових угод (як приклад, постанови від 16.02.2023 у справах №903/366/22 та №903/383/22, де досліджувалося питання щодо правовірності внесення змін до договорів про постачання електричної енергії споживачам).

Як встановлено судом вище, ДП "Евода Трейд" під час укладення договору (01.11.2021) відповідачем 2 запропоновано ціну за 1 кВт електроенергії - 3 гривні. До вказаної ціни включено обов`язкові складові, такі як тариф на послуги з передачі електричної енергії та ПДВ. Таким чином, ціна за одиницю товару за Договором № 64 становила 2,10607 грн (3 грн- 20% ПДВ - 0,29393 грн (тариф на передачу, встановлений постановою НКРЕКП № 2353 від 09.12.2020).

Згідно даних ДП «Оператор ринку», які розміщені на вебсайті «https://www.oree.com.ua/index.php/graphs_trading», вартість 1 кВт/год електричної енергії станом на 01.11.2022 (дата укладення договору) на РДН становила 2,67973 грн, на ВДР - 3,80779 гривень.

Суд встановив, що оспорювані додаткові угоди укладено на підставі одного листа ДП «Евода Трейд» від 13.12.2021 № 1497 та долученої інформаційної довідки Хмельницької торгово-промислової палати від 03.12.2021 № 22-05/1247.

На момент звернення з пропозицією укладення оспорюваних додаткових угод, на офіційному сайті ДП «Оператор ринку» 13.12.2021 оприлюднено порівняльний аналіз роботи ринку РДН та ВДР за 1 декаду грудня 2021 року, відповідно до якого середньозважені ціни на електричну енергію, у 1 декаді грудня 2021 року знизились у порівнянні з 3 декадою листопада 2021 року та свідчать про зниження цін на електроенергію.

Так, середньозважені ціни на електричну енергію на РДН, що склалися у 1 декаді грудня 2021 року становили 2953,70 грн/МВт, що на 2,3 % нижче цін, що склались в 3 декаді листопада 2021 року та становили 3023,98 грн/МВт. Крім того, середньозважені ціни товару на ВДР за 1 декаду грудня 2021 року становили 3008,28 грн/МВт, що на 2,6 % нижче ніж у 3 декаді листопада 2021 року - 3090,65 грн/МВт.

Як слідує із матеріалів справи, Відповідач 2, ініціюючи питання (на укладенні оспорюваних Додаткових угод № 1, № 2, № 3 незважаючи на обставини зменшення цін на закуповуваний товар на ринку, мав намір змінити ціну за одиницю товару незалежно від реальної вартості товару на ринку (відсотка її коливання як у бік збільшення, так і зменшення), що склалася в період дії договору.

За висновками Верховного Суду, зокрема викладеними у постанові від 16.02.2023 по справі №903/366/22, свідоме заниження цінової пропозиції у тендері, з метою перемоги, слід розцінювати як нечесну і недобросовісну ділову практикою з боку продавця товару.

Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у його постановах, прийнятих за результатами розгляду аналогічних спорів (як приклад, постанова від 16.02.2023 по справі за №903/383/22), перемога у тендері, укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10 відсотків шляхом «каскадного» укладення додаткових угод є нечесною, недобросовісною діловою практикою з боку продавця, наслідком чого, зокрема, є нівелювання результатів відкритих торгів.

Отже, суд вважає додаткову угоду від 20.12.2021 № 1 укладено із порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому остання, згідно норм ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, підлягає визнанню недійсною.

Також ДП "Евода Трейд" КП "Луцькводоканал", ініціюючи питання про внесення змін до істотних умов договору від 01.11.2021 № 64, а саме укладення оспорюваних прокурором додаткових угод № 1-3, не надав Відповідачу 1 окремого документального підтвердження наявності підстав для збільшення ціни за одиницю електроенергії внаслідок коливання ціни такого товару на ринку.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Зокрема, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору (постанови Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 по справі за №913/368/19).

Зазначені підстави для визнання недійсною додаткової угоди від 20.12.2021 № 1 повністю застосовні для визнання недійсними інших оспорюваних прокурором додаткових угод за № 2-3, оскільки такі угоди укладені із порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (укладаючи указані вище правочини (угоди), сторони договору від 01.11.2021 № 64 безпідставно збільшували ціну за одиницю товару, в тому числі більш як на 10 відсотків у порівнянні із основним правочином).

При цьому, суд приймає до уваги доводи прокурора в частині того, що додаткові угоди укладено в проміжку часу один день, а саме 20.12.2021, 21.12.2021 та 22.12.2021, а лист ДП "Евода Трейд" від 13.12.2021 № 1497 не містить доказів коливання ціни у вказаний період.

Окрім цього, на момент укладення додаткової угоди № 3 від 22.12.2021, на офіційному сайті ДП "Оператор ринку" оприлюднено порівняльний аналіз роботи ринку РДН та ВДР за 20 днів грудня та листопада 2021 року, відповідно до якого середньозважені ціни на електричну енергію, у 2 декаді грудня 2021 року знизились у порівнянні з 2 декадою листопада 2021 року та свідчать про зниження цін на електроенергію.

Середньозважена ціна на РДН за 20 днів грудня 2021 року складає 3026,1 грн/МВт.год, це на 5,32 % нижче, ніж за 20 днів листопада 2021 року, та на 3,74 % нижче, ніж за листопад місяць в цілому. На ВДР за 20 днів грудня 2021 року середньозважена ціна складає 3072,93 грн/МВт.год, що нижче на 12,38 % від аналогічного періоду листопада 2021 року, та на 9,37 % нижче в порівнянні з листопадом місяцем в цілому.

Увесь товар за умовами договору № 64 постачався лише за ціною визначеною в додатковій угоді № 3 (3,982913 грн) не зважаючи на те, що розрахунок за товар поставлений у листопаді 2021 року здійснено 20.12.2021, тобто в період часу, коли угоду ще не було укладено (додаткова угода № 3 укладена 22.12.2021).

Крім того між сторонами було укладено ще додаткову угоду від 28.12.2021 № 1/4 якою фактично уточнено ціну за одиницю товару, яка визначена в додатковій угоді № 1 (3,29 грн. - 3,2916 грн).

Отже, суд дійшов висновку, що додаткові угоди №1, № 2, № 3, №1/4 укладено не у зв`язку з коливанням ціни на ринку, а з метою збільшити її на 10 %, незалежно від реального відсотка коливання, тому такі угоди укладені із порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та підлягають визнанню недійсними.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави встановлює Закон України "Про публічні закупівлі (далі - Закон).

Метою Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища, запобігання проявам корупції, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Статтями 1, 8 Конституції України також визначено, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

У абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В силу вимог ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Сторони у випадку коливання, а саме збільшення ціни товару на ринку, наділені правом вносити зміни до істотних умов правочину (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі"). При цьому, кожна така зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку, повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Тобто, не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку, є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, а також у постановах від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18 та від 12.09.2019 у справі №915/1868/18.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові № 927/491/19 від 18.06.2021 зазначив, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Підвищення сторонами договору ціни, шляхом укладання додаткових угод, суперечить меті Закону України "Про публічні закупівлі". Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки якщо пристати на тлумачення сторонами п.2 ч.5 статті 41 Закону, то при укладанні додаткових угод ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18.

Визнання недійсною будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод та автоматично незаконною, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна за послідуючими угодами фактично перевищуватиме ціну за одиницю товару більше, ніж на 10%, визначених в ст. 41 Закону, у порівнянні із основним договором.

Отже, при укладенні підприємством та ДП "Евода Трейд" спірних додаткових угод не дотримано вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41Закону України "Про публічні закупівлі", безпідставно змінено істотні умови договору, кожного разу при укладенні всіх додаткових угод сторонами договору належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни на електроенергію на ринку (в бік збільшення) після укладення договору та попередньої угоди.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За приписами частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Матеріалами справи підтверджено, що оспорювані додаткові угоди до договору були укладені з порушенням умов договору та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про державні закупівлі".

З цих підстав позовні вимоги в частині визнання угод недійсними підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" 121 489,42 грн. суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правовий не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Визнання недійсною будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод та автоматично незаконною, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна за послідуючими угодами фактично перевищуватиме ціну за одиницю товару більше, ніж на 10%, визначених в ст. 41 Закону, у порівнянні із основним договором.

Згідно статті 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до частини першої статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений,- вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Оскільки недійсність додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються договором, тому постачання електричної енергії споживачу і його оплата мали здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного договору від 01.11.2021 № 64.

Суд встановив, що під час дії договору від 01.11.2021 №64 Відповідач 2 поставив Замовнику 123 602 кіловат-годин електричної енергії, за які Відповідач 1 сплатив виділені із бюджету кошти на загальну суму 492 295,42 гривень (з ПДВ).

Відтак, виходячи з ціни у договорі від 01.11.2021 № 64 за 1 кіловат-годину електричної енергії, яка становить 3 грн. та без урахування указаних вище оспорюваних додаткових угод, Відповідач 1 за поставлений товар повинен був сплатити 370 806 грн. (123 602 кіловат годин електричної енергії*3 грн).

Отже, різниця між сумою коштів, які фактично сплачено Замовником за електричну енергію по ціні, згідно усіх додаткових угод, та сумою за товар по ціні, відповідно до договору від 01.11.2021 № 64 становить 121 489,42 грн. з розрахунку: 492 295,42 грн.-370 806,00 грн.=121 489,42 грн.

Судом досліджено та встановлено, що відповідачу 2 надмірно сплачено 121 489,42 грн. коштів за електроенергію, яку фактично не було поставлено, що зумовило істотне зменшення обсягу товару (електричної енергії), що становить предмет закупівлі, а відтак позовні вимоги в частині стягнення 121 489,42 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вище викладені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному об`ємі.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 13, частиною 1 ст. 74 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Витрати по сплаті судового збору понесені при поданні позовної заяви до суду у розмірі 13 420,00 грн. та витрати по сплаті судового збору за звернення із заявою про вжиття заходів забезпечення позову 1342,00 грн., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на ДП "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал".

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсними додаткову угоду №1 від 20.12.2021, № 2 від 21.12.2021, № 3 від 22.12.2021, № 1/4 від 28.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №64 укладеного між Комунальним підприємством "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька" Волинської обласної ради (Луцький район, с. Липини, вул. Теремнівська, 98, код ЄДРПОУ 05384318) та Дочірнім підприємством "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" (м. Луцьк, проспект Соборності, 25, код ЄДРПОУ 42803794).

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" (м. Луцьк, проспект Соборності, 25, код ЄДРПОУ 42803794) на користь Волинської обласної ради (м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 00022444) в дохід обласного бюджету Волинської області 121 489,42 грн. на р/р у форматі IBAN - НОМЕР_1 .

4. Стягнути з Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" (м. Луцьк, проспект Соборності, 25, код ЄДРПОУ 42803794) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 13 420,00 грн. та витрати по сплаті судового збору за звернення із заявою про вжиття заходів забезпечення позову в розмірі 1342,00 грн.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено 14.03.2024.

Суддя В. М. Дем`як