Рішення

від 05.03.2024 по справі 904/6019/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024м. ДніпроСправа № 904/6019/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Курінової О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом 10 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, с. Миропіль Житомирського району Житомирської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", м. Дніпро

про визнання пункту договору недійсним та стягнення зайво сплаченої суми податку на додану вартість в сумі 31 133 грн 33 коп.

Представники:

від позивача: Лесик С.С., довіреність, представник;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

10 територіальний вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом без номеру та без дати, в якому просить:

- визнати недійсним пункт 3.2. договору поставки від 28.02.2022 № СК41-55/51-22, укладеного між 10 територіальним вузлом урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 20 відсотків;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" суму податку на додану вартість у розмірі 31 133 грн 33 коп., сплачену позивачем за договором поставки від 28.02.2022 № СК41-55/51-22.

У поданій позовній заяві викладене клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про те, що операції з постачання територіальному вузлу товарів за договором № СК41-55/51-22 оподатковуються за нульовою ставкою, тому включення до п. 3.2 спірного договору суми податку у розмірі 20% є безпідставним.

Також, позивач вказує про те, що визнання недійсним положень спірного договору, в частині включення до нього суми податку на додану вартість є наслідком припинення існування підстави набуття відповідачем грошових коштів у сумі 31 133 грн 33 коп. та обумовлює застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2023 вказану вище позовну заяву залишено без руху у зв`язку з тим, що остання подана без додержання вимог, викладених у статтях 164, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.

30.11.2023 від позивача поштовим засобом зв`язку надійшла заява про усунення недоліків, до якої останнім залучено належні докази направлення позовної заяви з додатками на адресу відповідача та зазначені відомості стосовно наявності/відсутності електронного кабінету позивача та відповідача, відсутність яких на момент подання позовної заяви стала підставою для залишення її без руху.

Ухвалою господарського суду від 05.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 19.12.2023.

13.12.2023 через систему "Електронний суд" представником позивача Лесик С.С. подано заяву про участь у призначеному підготовочому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою господарського суду від 14.12.2023 у задоволенні вищезазначеної заяви позивача про проведення відеоконференції відмовлено.

15.12.2023 через систему "Електронний суд" позивачем подано заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Ухвалою господарського суду від 19.12.2023 підготовче засідання відкладено на 23.01.2024 із проведенням його у режимі відеоконференції за участю представника позивача.

23.01.2024 підготовче засідання не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Рудь І.А. на лікарняному.

Після усунення вказаних обставин перебування головуючого судді на лікарняному, ухвалою господарського суду від 29.01.2024 підготовче засідання призначено 13.02.2024, із його проведенням в режимі відеоконференції за участю представника позивача.

У підготовче засідання 13.02.2024 відповідач явку повноважного представника не забезпечив.

Ухвалою господарського суду від 13.02.2024 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 05.03.2024.

05.03.2024 представником позивача через систему "Електронний суд" подано докази на підтвердження надсилання на адресу відповідача претензій щодо повернення надлишково сплаченої суми податку на додатну вартість.

У призначене судове засідання 05.03.2024 відповідач явку повноважного представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача 16.02.2024 (а.с. 70).

Господарський суд наголошує на тому, що відповідач не скористався правом на надання відзиву на позов.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами без участі представника відповідача.

У судовому засіданні 05.03.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з виконанням сторонами договору поставки № СК41-55/21-22 від 28.02.2022; наявністю/відсутністю правових підстав для формування ціни договору разом із податком на додану вартість, визнання недійсним пункту 3.2 договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення з відповідача заявленої суми грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, між 10 територіальним вузлом урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (далі постачальник, відповідач) укладено договір поставки № СК41-55/21-22 від 28.02.2022 (далі договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник приймає на себе зобов`язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов`язується сплатити і прийняти вказаний товар.

Найменування товару: Бензин А-92 Energy, бензин А-95,

Одиниця вимірювання: літр. Бензин А-92 Energy, 3600, бензин А-95, 2000л

Кількість: згідно накладних на товару.

Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скетч-картки) на отримання товару відповідно до «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997.

Згідно з пунктом 3.2 договору загальна сума договору: 186 800 грн 00 коп., у тому числі ПДВ.

Умови оплати: оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки (п. 4.1 договору).

Строк поставки товарів-до закінчення терміну дії договору документу (скетч-картки) (п. 5.1 договору).

Умови постачання товару само вивезення. Покупець зобов`язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії договірчого документу, який зазначений на довірчому документі (п. 5.3 договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скраплення печаткою сторін (п. 10.1 договору).

Даний договір діє до 31.12.2022 (п. 10.2 договору).

У межах договору сторонами було підписано специфікацію № 0041/0000326-С (а.с. 15).

На виконання умов договору відповідач поставив позивачу визначений у специфікації товар на загальну суму 186 800 грн 00 (у тому числі ПДВ 20% 31 133 грн 33 коп.), що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 0041/0000326 від 28.02.2022 (а.с. 16).

На підставі договору поставки № СК41-55/21-22 від 28.02.2022 та видаткової накладної № 0041/0000326 від 28.02.2022, позивач здійснив оплату товару в сумі 186 800 грн 00 коп., у тому числі ПДВ 31 133 грн 33 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 281 (внутрішній номер 201671840) від 01.03.2022 (а.с. 17).

Листом № 59/11-690 від 11.05.2023 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", в якому з метою виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" та усунення порушень бюджетного законодавства просив повернути надлишково сплачені кошти у сумі 31 133 грн 33 грн (ПДВ, що було сплачено) на розрахунковий рахунок позивача (а.с. 18).

05.07.2023 позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 59/11-1062 від 05.07.2023 з вимогою повернути надлишково сплачені кошти, у сумі 31 133 грн 33 коп. (ПДВ, що було сплачено) на розрахунковий рахунок позивача (а.с. 19).

15.08.2023 позивач повторно надіслав на адресу відповідача претензію № 59/11-1316 від 15.08.2023 з вимогою повернути надлишково сплачені кошти, у сумі 31 133 грн 33 коп. (ПДВ, що було сплачено) на розрахунковий рахунок позивача (а.с. 20).

Відсутність реагування на звернення позивача й стало причиною виникнення спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, юридичні факти.

Правовідносини сторін у даній справі характерні для договору поставки.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Положення аналогічного змісту викладені в частині першій статті 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписом статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

За приписами частин першої, третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У правовідносинах між сторонами у справі можна припустити, що спірний договір міг бути укладений ними без включення до нього умов щодо ПДВ в розмірі 20%. При цьому, хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Податок на додану вартість, визначення якого наведене в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

За змістом частини першої статті 5 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України" Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах організації спеціального зв`язку, захисту інформації; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах організації спеціального зв`язку, захисту інформації; територіальні підрозділи; Головне управління та підрозділи урядового фельд`єгерського зв`язку; навчальні, охорони здоров`я, санаторно-курортні та інші заклади, науково-дослідні, науково-виробничі та інші установи і організації.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Дніпропетровській області, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 673 від 12.11.2018 (далі Положення), Управління є територіальним органом центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах організації спеціального зв`язку, захисту інформації, кіберзахисту, телекомунікацій і користування радіочастотним ресурсом України (Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України), ідентифікаційний код 34775616.

Управління утримується за рахунок коштів державного бюджету (п. 1.7).

За таких обставин недотримання сторонами при укладенні договору поставки № СК41-55/51-22 від 28.02.2022 вимог законодавства зумовлює наявність підстав для визнання недійсним пункту 3.2 цього договору в частині включення до договірної ціни 20% податку на додану вартість у сумі 31 133 грн 33 коп.

Частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Об`єднана палата зазначає, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, фактично уточнюючи висновок, викладений у пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, зауважила на тому, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Звертаючись до суду з позовом про часткове визнання недійсним пункту 3.2 договору поставки № СК41-55/21-22 від 28.02.2022, позивач також заявив вимогу про стягнення на його користь з відповідача сплаченої за оспорюваним договором суми податку на додану вартість у розмірі 31 133грн 33 коп., що відповідає наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.

Правовою підставою для задоволення вимоги про стягнення сплаченої суми ПДВ за ставкою 20% відсотків замість нульової ставки позивачем указано статтю 1212 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала .

Положення глави 83 Цивільного кодексу України ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Правовий аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

Враховуючи, що відповідач отримав від позивача спірні грошові кошти у сумі 31 133грн 33 коп. без достатньої законної підстави, суд погоджується з доводами позивача про необхідність повернення йому цієї суми в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, позовні вимоги визнаються судом законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 5 368 грн 00 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним пункт 3.2. договору поставки від 28.02.2022 № СК41-55/51-22, укладеного між 10 територіальним вузлом урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 20 відсотків.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49000, м. Дніпро, вулиця Мандриківська, будинок 47, офіс 503, код ЄДРПОУ 41449359) на користь 10 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (13033, Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Миропіль, вул. Паркова, буд. 1, код ЄДРПОУ 34054279) 31 133грн 33 коп. - безпідставно отриманих грошових коштів, 5 368 грн 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 15.03.2024.

Суддя І.А. Рудь