Рішення

від 05.03.2024 по справі 908/147/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/7/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024 Справа № 908/147/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Мірошниченка М.В.

при секретарі судового засідання Драковцевій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні матеріали справи № 908/147/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Хускварна Україна (03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 34, офіс 204-Г, ідентифікаційний код 35039974)

до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14)

про стягнення 506106,11 грн.

за участю представників:

від позивача Гольонко М.М., ордер серії ВК №1116932 від 18.01.2024 (в режимі відеоконференції);

від відповідача не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Хускварна Україна з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 506106,11 грн., заданих пошкодженням 10.08.2023 майна позивача (транспортного засобу марки Renault, модель Duster, державний номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску 2021) внаслідок воєнної агресії Російської Федерації проти України.

Позов заявлено на підставі ст. ст. 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, ст. ст. 11, 15, 16, 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2024 позовну заяву передано на розгляд судді Мірошниченку М.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 19.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 33/7/24, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.02.2024 о 10 год. 30 хв. Запропоновано позивачу надати протягом трьох днів з дня отримання даної ухвали суду докази надсилання відповідачу в особі Міністерства юстиції Російської Федерації копії позовної заяви з додатками електронною поштою.

Ухвалу суду від 19.01.2024 було розміщено до відома відповідача на сайті Господарського суду Запорізької області, що підтверджується роздруківкою з даного сайту від 19.01.2024.

Позивач та представник позивача отримали копію ухвали суду 20.01.2024 в електронному кабінеті, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

22.01.2024 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №908/147/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 23.01.2024 задоволено заяву позивача, ухвалено здійснювати проведення судового засідання 13.02.2024 о 10 год. 30 хв. у справі №908/147/24 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів позивача та програмного забезпечення за посиланням vkz.court.gov.ua.

23.01.2024 від позивача надійшло клопотання про долучення документів на виконання ухвали суду від 19.01.2024.

В судовому засіданні 13.02.2024 був присутній представник позивача в режимі відеоконференції, здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами відеоконференцзв`язку.

Представник позивача заявив про відсутність інших доказів, окрім тих, які надані до матеріалів справи, відсутність заяв чи клопотань та про можливість закриття підготовчого провадження.

Відповідач відзив на позов не надав, причин неявки суду не повідомив.

Відповідача повідомлено про розгляд справи шляхом розміщення ухвали суду від 19.01.2024 на сайті Господарського суду Запорізької області, що підтверджується роздруківкою з даного сайту за 19.01.2024.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд дійшов висновку, що питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, судом вирішені і наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті.

Ухвалою від 13.02.2024 закрито підготовче провадження у справі №908/147/24, призначено справу №908/147/24 до розгляду по суті на 05.03.2024 об 11 год. 30 хв.

Копію даної ухвали суду розміщено до відома відповідача на сайті Господарського суду Запорізької області, що підтверджується роздруківкою з даного сайту за 16.02.2024.

19.01.2024 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні 05.03.2024 об 11 год. 30 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 19.02.2024 задоволено заяву позивача, ухвалено здійснювати проведення судового засідання 05.03.2024 об 11 год. 30 хв. у справі №908/147/24 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів позивача та програмного забезпечення за посиланням vkz.court.gov.ua.

В судовому засіданні 05.03.2024 був присутній представник позивача в режимі відеоконференції, здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами відеоконференцзв`язку.

Представник позивача в судовому засіданні просив задовольнити позов.

В судовому засіданні 05.03.2024 судом прийнято рішення, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хускварна Україна» (надалі позивач) відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 є власником транспортного засобу марки: «Renault», модель: «Duster», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2021 року випуску (надалі транспортний засіб).

10.08.2023 року в м. Запоріжжя внаслідок цільового ураження об`єктів цивільної інфраструктури було пошкоджено транспортний засіб позивача.

УСБУ України в Запорізькій області розглянуто заяву ТОВ «Хускварна Україна» щодо пошкодження транспортного засобу та повідомлено позивача листом вих. №59/14/9433 від 19.10.2023, що відносно наведених у заяві обставин 10.08.2023 слідчим відділом УСБУ в Запорізькій області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №22023080000001302 за ч. 2 ст. 438 КК України.

Як вбачається з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.08.2023, кримінальне провадження № 22023080000001302 від 10.08.2023 зареєстровано у зв`язку з тим, що 10.08.2023 приблизно об 19 годині 20 хвилин невстановлені особи із числа військовослужбовців збройних сил російської федерації, застосовуючи 2 ракети 9М727 ОТРК «Іскандер-К» здійснили цільове ураження об`єктів цивільної інфраструктури у м.Запоріжжя, в результаті чого було пошкоджено, зокрема, транспортний засіб марки «Renault» модель «Duster» д.н.з НОМЕР_1 , який належить позивачу.

Позивач звернувся до АТ «Страхова компанія «ІНГО» про настання події, а саме: про те, що 10.08.2023 р. в м. Запоріжжя, ТЗ RENAULT DUSTER д.н.з. НОМЕР_3 , застрахований за договором страхування № 250562461.22_010 від 30.12.2022 року, було пошкоджено від ракети, яка влучила біля ЗТЗ.

28.10.2023 позивач від АТ «Страхова компанія «ІНГО» отримав відповідь за №6023885 про те, що заявлений випадок стався на території проведення військових дій, а, отже, відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування Страховиком.

Для визначення вартості матеріального збитку, завданого позивачу, в результаті пошкодження транспортного засобу позивач звернувся до суб`єкта оціночної діяльності Кузнецова Р.В., який має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №309/2022.

За результатом проведеної оцінки згідно Звіту № 1425 про оцінку автомобіля RENAULT DUSTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля в результаті пошкодження станом на 10.08.2023 становить 506106,11 грн.

На підставі вказаних обставин позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом у даній справі про стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації збитків у розмірі 506106,11 грн., заданих пошкодженням 10.08.2023 майна позивача (транспортного засобу марки Renault, модель Duster, державний номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску 2021) внаслідок воєнної агресії Російської Федерації проти України.

Згідно ч. 1 та ч. 8 ст. 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

У зв`язку з тим, що шкода була завдана позивачу у м. Запоріжжя, даний позов подано до Господарського суду Запорізької області.

Щодо визначення відповідачем у справі держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації суд зауважує, що судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004).

Частина перша статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався і досі триває.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 викладено висновок про те, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд вирішує спір за участю держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на загальних підставах.

Спірні правовідносини сторін є господарськими та регулюються нормами законодавства, що визначають підстави відповідальності за завдані збитки.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин в силу вимог ст. 218 Господарського кодексу України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом відшкодування збитків.

Згідно з ч.4 ст.47 Господарського кодексу України збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України збитками є вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Виходячи з викладеного, позивач має довести наявність складу цивільного правопорушення, що може бути підставою для покладання на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, а саме: протиправність поведінки відповідача, факт завдання збитків та їх розмір, причино-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками. При цьому цивільне законодавство виходить з презумпції вини боржника, який, у свою чергу, має довести суду відсутність своєї вини у спричиненні збитків.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт завдання йому збитків на суму 506106,11 грн., виходячи з такого.

Згідно з ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.

За приписами ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Стандарти доказування не передбачають обов`язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 908/1879/17.

У п. п. 1, 2 ч. 2, ч. 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 (далі Порядок) визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються, зокрема, вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 додатку до Порядку «Загальні засади оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації» оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Аналітична оцінка шкоди та збитків проводиться органами державної влади або органами місцевого самоврядування самостійно або із залученням фахівців, підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності, а також може проводитися самостійно підприємствами, установами, організаціями з урахуванням вимог стандартної методології, що визначені цими Загальними засадами та відповідними методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Правові засади здійснення оцінки майна визначені Законом України № 2658-III від 12.07.2001 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі Закон).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 даного Закону оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

У цьому Законі майном, яке може оцінюватися, вважаються об`єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід`ємні частини), об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об`єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону суб`єктами оціночної діяльності є:

суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Статтею 7 Закону визначено, що оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Позивачем надано суду звіт № 1425 про оцінку автомобіля RENAULT DUSTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , згідно якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля RENAULT DUSTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті пошкодження станом на 10.08.2023 становить 506106,11 грн.

Звіт складено суб`єктом оціночної діяльності ФОП Кузнецовим Р.В., який має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 309/2022, виданий Фондом державного майна України 04.07.2022, а тому є належним та достовірним доказом на підтвердження дійсного розміру збитків на суму 506106,11 грн., завданих позивачу внаслідок протиправних дій відповідача.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Позивачем надано суду належні та допустимі докази на підтвердження факту завдання позивачу збитків у розмірі 506106,11 грн.

Відповідач не спростував факту завдання збитків позивачу та їх розміру.

Враховуючи викладене, суд визнав обґрунтованими та задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у сумі 506106,11 грн.

Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, судовий збір за розгляд позовних вимог про стягнення 506106,11 грн. складає 7591,59 грн. (1,5% ціни позову).

Судовий збір за розгляд позовної заяви позивачем не сплачувався на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», яка передбачає, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

За приписами ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідач від сплати судового збору не звільнений.

Враховуючи задоволення позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 7591,59 грн.

Крім того, позивачем заявлені до стягнення з відповідача витрати на проведення незалежної оцінки майна в сумі 4800,00 грн. як судові витрати.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.

Судом встановлено, що за проведення огляду автомобіля позивач сплатив 4800,00 грн. платіжною інструкцією №2959 від 28.12.2023.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати на проведення оцінки майна в сумі 4800,00 грн. покладаються на відповідача.

Витрати на правову допомогу заявлені в позові як орієнтовні, тому суд не здійснює їх розподіл за результатами вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд.14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Хускварна Україна (03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 34, офіс 204-Г, ідентифікаційний код 35039974) збитки в розмірі 506106,11 грн. (п`ятсот шість тисяч сто шість грн. 11 коп.) та витрати на проведення незалежної оцінки майна в сумі 4800,00 грн. (чотири тисячі вісімсот грн. 00 коп.).

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд.14) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 7591,59 грн. (сім тисяч п`ятсот дев`яносто одна грн. 59 коп.).

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено та підписано 14.03.2024.

СуддяМ.В. Мірошниченко