Рішення

від 11.03.2024 по справі 914/3744/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2024 Справа № 914/3744/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Березяк Н.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

справу №914/3744/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Інструменту Україна», м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ґанок», м. Львів,

про: стягнення заборгованості у розмірі 168 477,07 грн

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Інструменту Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ґанок» про стягнення заборгованості у розмірі 168 477,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконання відповідачем своїх обов`язків за Договором поставки, в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

Копія ухвали суду від 08.01.2024 надіслана відповідачу 09.01.2024 на адресу реєстрації, яка зазначена в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, а саме: «вул. Шевченка, 297В, м. Львів, 79069».

Однак, поштове відправлення на адресу відповідача з ухвалою про відкриття провадження у справі повернулося до суду 13.02.2024, причина повернення «за закінчення терміну зберігання».

Так, відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Разом з тим, відповідно до позицій, висловлених у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Негативні наслідки неодержання товариством звернення до нього за юридичною адресою, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на нього (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Таким чином, суд констатує, що відповідач є належним чином повідомленим про розгляд справи судом, останньому забезпечено право на реалізацію його прав та виконання процесуальних обов`язків.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.01.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відсутність будь-яких заяв або клопотань відповідача, з урахуванням направлення судом на поштову та електронну адреси відповідача копії ухвал суду у справі, свідчить про незацікавленість відповідача у розгляді справи.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Світ інструменту Україна» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ҐАНОК» (Покупець), було укладено договір поставки товару №0235/20-П.

Згідно п.п. 1.1, 1.2 Договору Постачальник зобов`язався поставити та передати, а Покупець прийняти та сплатити в терміни і на умовах цього договору Товари, що належать Постачальнику. Товар поставляється і приймається в асортименті, в кількості та за цінами, вказаними в видаткових накладних Постачальника.

Відповідно до п. 2.3 Договору Покупець зобов`язується прийняти Товар, перевірити його згідно п. 5 цього Договору та здійснити оплату відповідно до умов, визначених п. 4.3 цього Договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору ціна товару, яка входить у партію поставки, остаточно узгоджується та вказується сторонами у видатковій накладній на поставку відповідної партії товару або в рахунку, який дійсний до сплати Покупцем протягом 5 (п`яти) робочих днів.

Відповідно до п. 4.3 Договору покупець повинен сплатити суму партії товару в наступному порядку: - у разі якщо Покупець отримує Товар на умовах відстрочення платежу, Покупець сплачує поставлений Товар протягом 21 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару Постачальником.

Як передбачено п. 5.2 Договору в разі поставки Товару Постачальником на умовах СРТ Інкотермс 2010 на склад Покупця, уповноважена особа покупця на підставі документів згідно п. 3.4 Договору приймає Товар згідно з видатковою та товарно- транспортною накладною.

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і продовжує діяти до 31.12.2022 року.

Згідно видаткових накладних за період з 26.01.2022 по 21.02.2022 позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 107 803,22 грн. Вказані видаткові накладні підписані відповідачем, за винятком видаткових накладних від 15.02.2022 №МИУ003835, №МИУ003792 та №МИУ003793.

Також, позивачем було зареєстровано податкові накладні в електронному вигляді та направлені в податковий орган, в тому числі по поставкам товару за видатковими накладними від 15.02.2022 №МИУ003835, №МИУ003792, №МИУ003793, що підтверджується податковими накладними №1895, №1896, №1936 та квитанціями про їх доставлення в податковий орган.

Як стверджує позивач поставлений ним товар відповідач не оплатив.

Листом №0000000538 від 29.06.2023 позивач направив на поштову адресу відповідача претензію, у якій він вимагав протягом трьох днів з моменту отримання цієї претензії оплатити прострочену заборгованість. Однак вказаний лист не був вручений та повернувся на адресу відправника.

Враховуючи відсутність оплати зі сторони відповідача, позивач змушений був звернутися до Господарського суду Львівської області для захисту свого порушеного права з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 168 477,07 грн, з яких: основний борг 107 803,22 грн, пеня в сумі 31 548,13 грн, проценти річних в розмірі 14 210,17 грн та інфляційні втрати в розмірі 14 915,55 грн.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтовані та підлягають до часткового задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є Договір поставки товару №0235/20-п від 26 лютого 2020 року.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У пункті 4.3. Договору сторони передбачили, що у разі якщо Покупець отримує Товар на умовах відстрочення платежу, Покупець сплачує поставлений Товар протягом 21 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару Постачальником.

Отже, товар поставлений Постачальником в період з 26.01.2022 по 18.02.2022 року Покупець зобов`язаний оплатити в період з 15.02.2022 по 11.03.2022 року.

Згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Згідно долучених до матеріалів справи видаткових накладних №МИУ001757 від 26.01.2022 на суму 1646,08 грн; №МИУ001953 від 27.01.2022 на суму 5473,64 грн; №МИУ002042 від 28.01.2022 на суму 4912,13 грн; №МИУ002144 від 31.01.2022 на суму 5767,50 грн; № МИУ002324 від 01.02.2022 на суму 5608,80 грн; №МИУ002971 від 07.02.2022- на суму 41839,49 грн; №МИУ002972 від 07.02.2022 на суму 5777,14 грн; №МИУ003074 від 08.02.2022 на суму 4936,75 грн; №МИУ003075 від 08.02.2022 на суму 11955,26 грн; №МИУ003242 від 09.02.2022 на суму 3978,44 грн; №МИУ003646 від 14.02.2022- на суму 1632,89 грн; №МИУ003835 від 15.02.2022 - на суму 1531,89 грн; №МИУ003792 від 15.02.2022 - на суму 3701,88 грн; №МИУ003793 від 15.02.2022 на суму 441,67 грн; №МИУ004334 від 18.02.2022 - на суму 1521,19 грн; №МИУ004340 від 18.02.2022 - на суму 3374,63 грн та №МИУ004447 від 21.02.2022- на суму 3703,84 грн.

Всього поставлено товар на суму 107 803,22 грн.

Вказані видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками ТзОВ «Світ інструменту Україна» ТзОВ ФІРМА «ҐАНОК», за винятком видаткових накладних від 15.02.2022 №МИУ003835, №МИУ003792, №МИУ003793.

Факт поставки товару згідно не підписаних зі сторони відповідача видаткових накладних підтверджується податковою звітністю позивача, в якій відображені вищезазначені господарській операції.

Зокрема, на підставі вищевказаних видаткових накладних від 15.02.2022 №МИУ003835, №МИУ003792, №МИУ003793 позивачем були сформовані та зареєстровані податкові накладні від 15.02.2024 №1895 на суму 3701,88 грн, №1896 на суму 441,67 грн та №1936 на суму 1531,89 грн, що підтверджується квитанціями №1 про реєстрацію відповідних податкових накладних.

Положеннями п.1.1 ст.1 ПК України визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, статтею 44 Податкового кодексу України визначено вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, а також документального підтвердження виконання вимог податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи.

Зокрема, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.187.1. Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Відповідно до п.201.1. Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

За приписами п.201.10. Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Таким чином, складання видаткових накладних з одного боку є основою для ведення бухгалтерського обліку, а з іншого підтвердженням даних, зазначених у податковій звітності.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 905/49/15 від 04.11.2019.

Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 03.08.2018 у справі №917/877/17 дійшла висновку, що згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України на продавця покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Суд зазначає, що з боку контролюючих органів жодних зауважень щодо реєстрації та відповідності відомостей зазначених в податкових накладних від 15.02.2024 №1895 на суму 3701,88 грн, №1896 на суму 441,67 грн та №1936 на суму 1531,89 грн не виникло. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

В будь якому випадку, обов`язок відповідача заперечувати проти доводів позивача про здійснення спірної поставки покладається на останнього шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу.

Однак цього відповідачем у справі зроблено не було.

Доказів оплати відповідачем товару, отриманого на підставі видаткових накладних за період з 26.01.2022 по 21.02.2022 на загальну суму 107 803,22 грн матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки товару у розмірі 107 803,22 грн підтверджена наявними в матеріалах справи доказами та підлягає до задоволення.

Щодо вимоги в частині стягнення пені в розмірі 31 548,13 грн, суд встановив таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 6.2. Договору було передбачено, що за порушення строків розрахунку за отриманий товар на умовах відстрочення платежу Постачальник має право нарахувати Покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення розрахунку від існуючої суми заборгованості.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Дослідивши розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві, суд встановив, що позивачем не було враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України, внаслідок чого позивач невірно визначив періоди нарахування пені.

Здійснивши власний розрахунок пені, суд встановив, що загальний розмір пені у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором поставки товару №0235/20-п від 26.02.2020 становить 14 036,09 грн. Такий розмір пені є вдвічі меншим за 31 548,13 грн нарахованої позивачем пені.

Щодо вимоги в частині про стягнення 14 210,17 грн процентів річних та 14 915,55 грн інфляційних втрат, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось п.6.2. Договору встановлено, що в якості санкції керуючись ст. 625 ЦК України за порушення боржником виконання грошового зобов`язання Постачальник має право нарахувати на суму заборгованості відсотки в розмірі 15% річних.

З огляду на порушення відповідачем строків поставки товару, що ним не заперечується та підтверджується матеріалами справи, виходячи з погоджених сторонами умов Договору, суд, здійснивши власний розрахунок заборгованості, дійшов висновку що до стягнення з відповідача підлягає 14 210,17 грн процентів річних та 14 915,55 грн інфляційних втрат.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 2405,13 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ґанок» (79000, м. Львів, вул. Шевченка Т., 297-В; код ЄДРПОУ: 30659232) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Інструменту Україна» (03148, м. Київ, вул.. Сім`ї Стешенків, 1; код ЄДРПОУ: 37311013) 107 803,22 грн основного бору, 14 036,09 грн пені, 14 210,17 грн процентів річних, 14 915,55 грн інфляційних втрат та 2405,13 грн відшкодування витрат судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Березяк Н.Є.