Рішення

від 12.03.2024 по справі 914/3798/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2024 Справа № 914/3798/23

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Армакс груп», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Простір сталевих рішень», м. Львів

про стягнення 100 000,00 грн

Суддя Наталія Мороз

За участю секретаря с/з Соломії Дицької

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

Суть спору:

Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Армакс груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Простір сталевих рішень» про стягнення 100 000,00 грн.

Ухвалою суду від 02.01.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених недоліків.

Ухвалою суду від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 06.02.2024.

Ухвалою від 31.01.2024 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія Армакс груп про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

06.02.2024 судове засідання відкладено на 12.03.2024, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

В судове засідання 12.03.2024 представник позивача не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив. Явка повноважних представників учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов`язковою.

Суд зазначає про належне ним виконання обов`язку щодо повідомлення усіх учасників справи про час, дату та місце розгляду справи, зокрема відповідача, шляхом надіслання ухвал суду від 08.01.2024 та 06.02.2024 в електронній формі до Електронного кабінету відповідача, та оприлюднення в електронній формі в Державному реєстрі судових рішень.

Згідно з частиною 5 та 7 статті 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 11 статті 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (надалі - ЄСІТС) затверджено рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Пунктом 37 Положення про ЄСІТС унормовано, що підсистема Електронний суд забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

Таким чином, ухвала суду від 08.01.2024 була внесена до АСДС та автоматично направлена в електронний кабінет відповідача 08.01.2024 та доставлена до електронного кабінету 09.01.2024 о 02:06 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа; ухвала суду від 06.02.2024 була внесена до АСДС та автоматично направлена в електронний кабінет відповідача 06.02.2024 та доставлена до електронного кабінету 08.02.2024 о 04:02 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Згідно з пунктом 42 Положення про ЄСІТС у разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Абзацом 2 зазначеної норми врегульовано, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі № 459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до Електронного кабінету є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

За змістом статті 2 ЗУ Про доступ до судових рішень, кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема відповідачу надіслано ухвалу від 08.01.2024 Господарського суду Львівської області до Електронного кабінету, та доставлено до електронного кабінету 09.01.2024 о 02:06 год, а ухвалу від 06.02.2024 08.02.2024 о 04:02 год, що підтверджується довідками про доставку електронного листа. Отже, судом виконані всі необхідні та можливі заходи, щодо сповіщення усіх учасників про розгляд справи.

З наведеного суд констатує про повідомлення відповідача завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи, однак, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав. Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд звертає увагу на те, що чинний Господарський процесуальний кодекс України, спрямований на забезпечення своєчасності розгляду справ та правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, з огляду на що встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, чіткі стадії судового процесу, розумні обмеження, в тому числі щодо подання доказів. Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно з тим, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи наведене, в тому числі неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про неналежне виконання відповідачем, як покупцем, умов договору поставки від 01.02.2023 № 01/02/2023/-01 в частині своєчасної та повної оплати позивачу, як постачальнику, вартості поставленого згідно договору товару.

З підстав наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн основного боргу з оплати поставленого за договором товару.

Також, згідно заяви про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, позивач очікує понести судові витрати у справі на оплату судового збору в розмірі 2 684,00 грн та на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 19 000,00 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач участі у судових засіданнях особисто або уповноваженого представника не забезпечив, правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 ГПК України не скористався.

Обставини справи.

01.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Армакс Груп» (позивач, за договором постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Простір сталевих рішень» (відповідач, за договором покупець) укладено договір поставки № 01/02/2023/-01.

Згідно умов вказаного договору, постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві продукцію, визначену у п. 1.2 цього договору (надалі іменується "Товар"), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар (п.1.1). Асортимент, кількість, ціна товару, погоджується на кожну окрему партію товару та вказується в рахунку-фактурі та накладній, які є невід`ємною частиною даного договору (п.1.2). Постачальник бере до розгляду заявку і не пізніше трьох робочих днів з дати її подання надає покупцю за допомогою факсимільного зв`язку рахунок-фактуру, затверджену печаткою постачальника і підписом уповноваженого представника постачальника. З цього моменту рахунок-фактура вважається погодженою сторонами і прийнятою до виконання (п.1.4). Загальна сума договору визначається сумою вартості всіх окремих постачань на підставі відвантажувальних документів продавця в період дії даного договору (п.2.1). Ціна за одиницю товару та вартість кожної партії товару визначається в супроводжувальних документах передбачених п.1.2 даного договору (п.2.2). Оплата здійснюється у безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Попередня оплата у розмірі 100% від загальної вартості товару, визначеної у рахунку-фактурі (п.2.4). Датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.2.5). Якщо покупець не здійснив оплату в строк згідно п. 2.4 - рахунок-фактура вважається анульованою і припиняється її виконання (п.2.6). Продавець зобов`язаний поставити товар покупцеві протягом 5-ти банківських днів із дня оплати рахунку-фактури покупцем (п. 2.4 даного договору) (п.3.1). Здача товару постачальником та його приймання покупцем по найменуванню, кількості та ціні здійснюється на підставі відповідної накладної. Покупець приймає товар в асортименті, кількості та по цінах, вказаних в супроводжувальних документах (п.4.2). Датою приймання партії вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженим представником покупця (п.4.3). Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по цьому договору, якщо це є наслідком обставин нездоланної сили, що виникла після укладання даного договору, в результаті подій надзвичайного характеру, які сторони не могли ні передбачити, ні відвернути розумними заходами або прийняття урядом України законів, які роблять неможливим виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору (п.5.1). В разі, якщо сторони, в строк не пізніше ніж за 20 днів до закінчення дії даного договору, не повідомлять одне одного про намір розірвати договір, то договір вважається пролонгованим на той самий строк та тих же умовах (п.7.2). Закінчення строку дії або розірвання даного договору не звільняє сторони від виконання обов`язків прийнятих за цим договором (п.7.4). Цей договір, заявки, специфікації, рахунки, первинні бухгалтерські документи, додатки, додаткові угоди та інші документи за договором можуть складатися в електронній формі та підписуватися сторонами електронними-цифровими підписами (ЕЦП) або кваліфікованими електронними підписами (КЕП) в будь-якому з таких сервісів: «Вчасно» (vchasno.com.ua), «Paperless» (paperless.com.ua), M.E.Doc та інші. Електронні документи вважаються одержаними адресатом з моменту надсилання, якщо відправник не отримає автоматичне повідомлення про те, що електронний документ не надіслано (п.8.1).

02.03.2023 сторонами укладено додаток № 1 до договору поставки № 01/02/2023/-01 від 01.02.2023 специфікацію, якою затверджено характеристики, кількість, номенклатуру й загальну вартість партії товару, що поставляється.

Вказаний договір та додаток до нього підписано сторонами за допомогою електронного цифрового підпису.

На виконання взятих на себе за договором зобов`язань, ТзОВ «Армакс Груп» на підставі видаткових накладних за період з 26.01.2023 по 18.10.2023 поставлено ТзОВ «Простір сталевих рішень» товар на загальну суму 468863,84 грн, однак покупцем оплату за прийнятий товар здійснено лише частково, внаслідок чого, в останнього утворилась заборгованість у розмірі 100 000, 00 грн.

Вказана обставина підтверджується наявним у матеріалах справи актом звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2023 15.11.2023 між ТзОВ «Армакс Груп» та ТзОВ «Простір сталевих рішень», скріпленим електронним цифровим підписом повноважних представників сторін.

З підстав наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн основного боргу з оплати поставленого за договором товару.

Оцінка суду.

Згідно з ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. ч. 2, 5 ст. 205 ЦК України).

За загальним правилом, відповідно до ст. 208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В даному випадку, між сторонами виникло господарське зобов`язання на підставі договору поставки № 01/02/2023/-01 від 01.02.2023.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд зазначає, що двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 468 863,84 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями примірників електронних документів: видатковими накладними та актом звіряння взаємних розрахунків, підписаними електронними цифровими підписами представників сторін.

Суд звертає увагу на те, що положеннями законодавства України передбачена можливість підписання документів у електронному вигляді з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису.

Відповідно до ст. 7 ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

За змістом ч. 4 ст. 18 ЗУ "Про електронні довірчі послуги", саме кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

У відповідності до роз`яснення Міністерства цифрової трансформації України, електронний підпис дає змогу засвідчити згоду підписувача із змістом електронного документа, ідентифікувати підписувача, а також є підставою для виникнення юридичних фактів та є достовірними доказами в суді.

Згідно позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1727/17 від 04.12.2019, акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу.

Положеннями ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

При цьому, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати часткова сплата боржником основного боргу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17 та від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14).

Застосовуючи даний стандарт поведінки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 24.10.2019 по справі № 904/3315/18 наголосив на тому, що добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Разом з тим, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 927/467/17, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17.

Згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не подано.

Як передбачено ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду (постанова від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19), тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані позивачем на їх підтвердження докази, враховуючи відсутність заперечень відповідача, керуючись наведеним критерієм доказування, суд дійшов висновку, що зазначені вище докази в своїй сукупності відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини щодо укладення між сторонами договору, на виконання умов якого позивачем поставлено та передано у власність відповідачу товар.

З наведеного суд зазначає, що з аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються укладеного між сторонами договору з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

Судові витрати.

У відповідності до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до заяви про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, позивач очікує понести судові витрати у справі на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 19 000,00 грн.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень ч. 8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, інші документи, пов`язані із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись із заявою про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу обґрунтував ці вимоги договором про надання правничої допомоги № 41 від 07.12.2023, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Армакс груп» та Адвокатським об`єднанням «Харченко та Партнери», актом прийому-передачі наданих послуг від 11.12.2023, детальним описом робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу під час надання комплексної професійної правничої допомоги, платіжною інструкцією № 396035 від 11.12.2023 на суму 12 240,00 грн.

У відповідності до ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано будь-яких доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано жодних доказів на їх спростування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є правомірною, такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відтак, вимога про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню у розмірі 12 240,00 грн.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 124, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Простір сталевих рішень» (79017, м. Львів, вул. К. Левицького 93а/8 ідентифікаційний код 43760102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Армакс груп» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7Г, ідентифікаційний код 40231499) 100 000,00 грн основного боргу, 2 684,00 грн судового збору та 12 240,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення складено 14.03.2024

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.