Рішення

від 04.03.2024 по справі 916/4131/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4131/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвої Г.В. розглянувши справу №916/4131/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ДОЛФІ-УКРАЇНА (49130, м. Дніпро, вул. Березинська, 24-А, код ЄДРПОУ 37068787)

до відповідача: Фізичної особи підприємця Санькової Людмили Гнатівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

про стягнення 376 227,64грн

Представник:

Від позивача: Горець О.А ордер;

Від відповідача: Аббасалієв Р.Р. ордер;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ДОЛФІ-УКРАЇНА звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Фізичної особи підприємця Санькової Людмили Гнатівни про стягнення 376 227,64грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконання Відповідачем зобов`язань за договором поставки № ЛЗ/61/О від 25.11.2022р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.09.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4131/23. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

27.11.2023р. за вх. №43195/23 до Господарського суду Одеської області від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 29.11.2023р. призначено справу №916/1851/23 до розгляду за правилами загального позовного провадження.

27.11.2023р. за вх. №43198/23 та 25.12.2023р. за вх. №46782/23 до суду від відповідача надійшли клопотання про призначення по справі судову почеркознавчу експертизу.

Судом клопотання про призначення експертизи були поставлені на розгляд та зобов`язано представника відповідача забезпечити явку в судове засідання Фізичну особу підприємця Санькову Людмилу Гнатівну для з`ясування наведених у відзиві обставин щодо не підписання договору та накладних, та можливості отримання експериментальних зразків її підпису, які є обов`язковим для призначення судової почеркознавчої експертизи.

Разом з тим Фізична особа підприємець Санькова Людмила Гнатівна в судове засідання не з`являлась, доказів на підтвердження поважність причин нез`явлення до суду не надано. При цьому представник відповідача зазначив, що Фізична особа підприємець Санькова Людмила Гнатівна бажає надавати пояснення на стадії розгляду справи по суті.

Отже з урахування наведеного вище, враховуючи нез`явлення в судове засідання Фізичної особи підприємця Санькової Людмили Гнатівни відсутності у суду можливості з`ясування наведених у відзиві обставин та відсутності можливості отримання експериментальних зразків її підпису, судом в задоволенні відповідного клопотання було відмовлено, з урахування невжиття заявником дій необхідних для призначення відповідної експертизи.

Крім того відповідач своїми діями а саме прийняттям товару, про що представником відповідача було зазначено в судовому засідання та частковою його оплатою підтверджував, виконання, а відповідно і визнання, умов договору.

Додатково, суд враховує, що всі документи, які відповідач ставить під сумнів у клопотанні про призначення експертизи, скріплені відтиском печатки відповідача.

При цьому, за правовою позицією Верховного Суду, наявність на первинних документах відтиску печатку суб`єкту господарювання за відсутності доказів її втрати або іншого вибуття з відання цього суб`єкту є підставою для відмови у призначенні почеркознавчої експертизи підпису зазначеного суб`єкту на документі (Постанови КГС ВС від 06.09.2022р. №915/398/21, від 16.03.2023р. №910/8155/20).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.02.2024р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

27.11.2023р. за вх. №43200/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв`язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити.

12.12.2023р. за вх.№44715/23 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якого позивач вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

25.11.2022 р. між ТОВ "ДОЛФІ-УКРАЇНА" (Постачальник) та Фізичною особою підприємцем Саньковою Людмилою Гнатівною (Покупець) було укладено договір поставки № ЛЗ/61/О, відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується передавати (постачати) Покупцеві лікарські засоби (Товар), а Покупець зобов`язується приймати і оплачувати такий Товар.

Кількість, ціна і асортимент Товару узгоджуються Сторонами в видатковій накладній (надалі - накладна), яка складається Постачальником на підставі замовлення Покупця (пункт 1.2 Договору).

Загальна сума цього Договору складає суму всіх поставок здійснених Сторонами в межах даного Договору (пункт 1.3 Договору).

Поставка Товару за цим Договором здійснюється окремими партіями, на підставі накладної, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання заявки (пункт 2.3 Договору).

Пунктом 2.4 договору передбачено, що Постачальник здійснює поставку кожної партії товару на умовах DDP (Інкотермс 2010), за адресою вказаною в заявці Покупця, якщо інші умови поставки не визначені Сторонами. Розвантаження Товару в місці призначення здійснюється Покупцем власними силами та за власний рахунок.

Згідно п.4.1 договору, ціна на кожне найменування Товару за ним Договором визначається виходячи з відпускних цін встановлених Постачальником на дату отримання заявки від Покупця та вважається остаточно узгодженою у видатковій накладній. В ціну (вартість) Товару включено вартість пакування, маркування та доставки Товару (пункт 4.1 Договору).

Розрахунок за Товар здійснюється в національній валюті України (гривні), в безготівковому порядку, шляхом перерахування Покупцем коштів на банківський рахунок Постачальника (пункт 4.2 Договору).

Відповідно до п.4.3 договору, Покупець сплачує 100 (сто) % вартості кожної партії товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання відповідно до видаткової накладної, якщо інших строк на вказаний у видатковій накладній. Отримання Товару підтверджується видатковою накладною підписаною Сторонами. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на банківський рахунок Постачальника.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за даним Договором, Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України. Сторони несуть відповідальність внаслідок непередбаченого випадку або непереборної сили. Не вважається непередбаченим випадком відсутність у боржника необхідних коштів.

За несвоєчасну оплату Товару, Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу (пункт 5.2 Договору).

Згідно п. 5.5 Договору, за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати Товарів, Покупець сплачує Постачальнику 30% (тридцять) річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст.625 ЦК України.

Сплата штрафу і пені не звільняє Сторони від виконання своїх зобов`язань за даним Договором (пункт 5.7 Договору).

Відповідно до п. 7.1 договору, цей Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 31 грудня 2023р. Сторони дійшли згоди, без укладання будь-яких додаткових угод, вважати даний Договір пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із Сторін за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії Договору, письмово не повідомить іншу Сторону про його припинення (пункт 7.1 Договору).

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками контрагентів.

За посиланнями Позивача, на виконання умов зазначеного договору ним було поставлено Відповідачу товар на загальну суму 415 807,61 грн.. на підтвердження видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Разом з тим, як зазначає Позивач, Фізична особа підприємець Санькова Людмила Гнатівна частково оплатила вартість поставленого товару на суму 62 754,57 грн., сума товару у розмірі 353 053,04грн. залишилась без оплати.

Окрім того, в зв`язку з неналежним виконання Відповідачем зобов`язань за договорами поставки щодо оплати вартості отриманого товару, Позивачем відповідно до положень ст. 625 ЦК України та п.5.5 договору було нараховано Відповідачу 30 проценті річні в загальному розмірі 23 174,63грн.

Невиконання Відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № ЛЗ/61/О від 25.11.2022р. стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю ДОЛФІ-УКРАЇНА до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

З матеріалів справи вбачається, що 25.11.2022 р. між ТОВ "ДОЛФІ-УКРАЇНА" (Постачальник) та Фізичною особою підприємцем Саньковою Людмилою Гнатівною (Покупець) було укладено договір поставки № ЛЗ/61/О, відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується передавати (постачати) Покупцеві лікарські засоби (Товар), а Покупець зобов`язується приймати і оплачувати такий Товар (п.1.1 договору).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Поставка Товару за цим Договором здійснюється окремими партіями, на підставі накладної, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання заявки (пункт 2.3 Договору).

Відповідно до п.4.3 договору, Покупець сплачує 100 (сто) % вартості кожної партії товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання відповідно до видаткової накладної, якщо інших строк на вказаний у видатковій накладній. Отримання Товару підтверджується видатковою накладною підписаною Сторонами. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на банківський рахунок Постачальника.

Пунктом 1 ст.691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (ч. 1, ст. 692 Цивільного Кодексу України).

Позивач звертаючись з відповідним позовом до суду зазначив, що на виконання умов Договору, поставив відповідачу товару на загальну суму 415 807,61грн. В той же час, Відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару здійсним не належним чином та не в повному обсязі сплативши 62 754,57грн., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованості в сумі 353 053,04грн.

Факт наявності заборгованості на суму 353 053,04грн., як вказує Позивач підтверджується неоплаченими видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Разом з тим при перевірці судом суми основного боргу встановлено, що Позивачем допущено арифметичну помилку, та згідно наведеної в позовній заяві таблиці, яка містить перелік накладних з їх вартістю, судом встановлено що загальна сума становить 353 052,53грн.

Крім того, судом при дослідженні наданих до суду видаткових накладних встановлено, що Позивачем до матеріалів справи не додано видаткову накладну ДУ № 01402057 від 27.03.2023р. на суму 3 457,63грн.

Отже з урахуванням наведеного, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено що загальна сума заборгованість відповідача становить 349 594,90грн.

При цьому встановлені судом обставини Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача суми отриманого та неоплаченого товару в сумі 349 594,90грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 30% річних.

Пунктом 5.5. Договору сторони узгодили, що за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати Товарів, Покупець сплачує Постачальнику 30% (тридцять) річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору встановлено 30% річних, відповідно сплаті підлягають саме 30% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.

Перевіривши запропонований Позивачем розрахунок 30% річних, який зроблено останнім по кожній видаткові накладній окремо, суд вважає його правильним та обґрунтованим. Проте позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 30% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 22 776,77 грн., за вирахуванням відсутньої видаткової накладної ДУ № 01402057 від 27.03.2023р. на суму 3 457,63 грн. на яку нараховано 30% річних в сумі 397,86 грн.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує, що в ході вивчення копій документів доданих Позивачем до Позовної заяви, було виявлено, що в первинних документах, а саме: Договорі поставки №ЛЗ/61/О від 25.11.2022р., видаткові накладні, довіреності №2 від 18.05.2023р. стоїть підпис іншої особи.

Суд відповідні посилання оцінює критично, оскільки справжність підпису керівника відповідача на вказаних документах відповідач в ході розгляду справи не спростував, судом в задоволенні відповідного клопотання було відмолено, зокрема з урахування пасивної поведінки самого заявника, про що зазначено по тексту рішення вище.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до положень пп. 2.1 ч. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно абз. 1 п. 2.4 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями абз. 1 п. 2.5. Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, обов`язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.

Як встановлено судом кожна видаткова накладна, що наявна у матеріалах справи, оформлена в межах Договору поставки від 25.11.2022 №ЛЗ/61/О, містить інформацію стосовно найменування товару, кількості продукції її ціни та загальної вартості; назву документа та його номер; дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; ПІБ посадової особи покупця, відповідальної за здійснення господарської операції; особистий підпис відповідальних осіб обох сторін, які брали участь у здійсненні господарської операції; контактний номер телефону відповідальної особи покупця; номер та дату заказу покупця, на підставі якого здійснюється поставка за відповідною видатковою накладною; адресу доставки товару; відтиск печатки покупця тощо.

Додатково, суд враховує, що всі документи, які він ставив під сумнів у клопотанні про призначення експертизи, скріплені відтиском печатки відповідача.

При цьому, за правовою позицією Верховного Суду, наявність на первинних документах відтиску печатку суб`єкту господарювання за відсутності доказів її втрати або іншого вибуття з відання цього суб`єкту є підставою для відмови у призначенні почеркознавчої експертизи підпису зазначеного суб`єкту на документі (Постанови КГС ВС від 06.09.2022р. №915/398/21, від 16.03.2023р. №910/8155/20).

Поряд з цим, жодних доказів на підтвердження факту втрати або можливого заволодіння сторонніми особами печаткою товариства до суду не надано.

Відповідач вказує, що 18.12.2023р. вона звернулась до органів поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення, де зокрема зазначила що видаткові накладні у кількості 333 штук вона не підписувала та печатку не проставляла.

Суд відповідні посилання оцінює критично оскільки по-перше відсутні щодо результатів розгляду відповідної заяви, по-друге наведені в заяві відомості протирічать поясненням які надавались представником відповідача в судовому засіданні, зокрема останнім було зазначено, що зі слів його довірителя товар отримувався, проте не замовлявся та вона готова його повернути.

Також за ст.241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи був в подальшому схвалений правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (Постанови КГС від 20.04.2023р. №911/1908/21, від 16.02.2023р. №910/2958/20).

Так, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження здійснення відповідачем оплата за договором загалом на загальну суму 62700грн., а саме платіжні інструкції №518 від 31.01.2023р., №519 від 31.01.2023р, №530 від 06.02.2023р., №606 від 13.06.2023р., №624 від 18.04.2023р., №629 від 19.06.2023р., №637 від 20.06.2023р., №641 від 21.06.2023р., №645 від 22.06.2023р., №652 від 23.06.2023р., №666 від 27.06.2023р., №№674 від 29.06.2023р., №687 від 04.07.2023р., №698 від 06.07.2023р., №704 від 08.07.2023р., №721 від 13.7.2023р., №735 від 18.07.2023р., №759 від 24.07.2023р.

Враховуючи факт проведення відповідачем ряду платежів в оплату за отриманий товар за Договором Договір вважається схваленим відповідачем та прийнятим ним до виконання.

При цьому посилання відповідача на помилковість перерахування зазначених коштів, суд оцінює критично, оскільки оплати здійснювались тривалий проміжок часу, а саме з січня по липень на різні суми, та жодних заяв відповідачем щодо повернення помилково сплачених коштів не надавалось.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Інші посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги Позивача не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ДОЛФІ-УКРАЇНА підлягають задоволенню частково.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на Відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач також просив стягнути з відповідача 5 643,43 грн витрат по сплаті судового збору, 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 6 000 грн в якості відшкодування гонорару успіху.

Згідно з ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч.3 зазначеної статті встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до положень ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі ст.30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд вважає за необхідне зазначити, що договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність). За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень ч.8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до матеріалів справи, 11.09.2023р. між ТОВ ДОЛФІ-УКРАЇНА (Клієнт) та адвокатом Горець О.А. укладено Договір про надання правової допомоги, відповідно до якого Адвокат зобов`язується надавати Клієнту консультації з правових питань; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом; надавати Клієнту правовому допомогу та представляти інтереси Клієнта щодо захисту прав та інтересів останнього у судах під час здійснення господарського судочинства, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Згідно п.2.4. Договору про надання правової допомоги на підтвердження факту надання Адвокатом Клієнту правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг і направляється Клієнту.

Відповідно до п.4.1. Договору про надання правової допомоги оплата послуг з представництва інтересів у суді здійснюється наступним чином: 100% вартості послуг сплачується протягом 10 календарних днів з моменту набрання судового рішення законної сили.

Оплата підлягає перерахуванню Клієнтом на поточний рахунок Адвоката (п.4.2. Договору про надання правової допомоги).

Згідно п.4.4. Договору про надання правової допомоги та п.4.2 Додаткової угоди №1 від 11.09.2023р., у разі, якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення заборгованості у повній сумі) Клієнт додатково сплачує Адвокату гонорар у розмірі 6 000 гривень.

В Додатковій угоді №1 від 11.09.2023р. до Договору про надання правової допомоги сторони визначили порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвоката за надання правової допомоги у спорі про стягнення на користь ТОВ ДОЛФІ-УКРАЇНА заборгованості за Договором поставки №ЛЗ/61/О від 25.11.2022р., а саме: збір і правовий аналіз інформації, документів і матеріалів стосовно справи за 1 год вартує 2000 грн; підготовка позовної заяви, відзиву, заперечень, письмових пояснень, запитів за 1 год вартує 2 000 грн; участь в судовому засіданні за 1 год вартує 2 000 грн.

Згідно п.7.3. Додаткової угоди Клієнт зобов`язаний протягом п`яти днів з моменту отримання акта приймання-передачі наданої правової допомоги підписати його або протягом вказаного строку надати письмове заперечення, в якому обґрунтувати причину відмови від приймання наданої правової допомоги та підписання відповідного акту.

13.09.2023р. ТОВ ДОЛФІ-УКРАЇНА та адвокатом Горець О.А. було підписано акт прийому-передачі послуг за Договором про надання правової допомоги від 11.09.2023р. та Додаткової угоди №1 від 11.09.2023р., з якого вбачається, що Адвокат надав, а Клієнт прийняв послуги: підготовка, подача позовної заяви до Господарського суду Одеської області 15годин на загальну суду 30 000грн.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Проте, у ч.5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6-7, 9 ст.129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18, від 24.10.2019р. у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020р. у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши матеріали справи, зокрема, докази, якими позивач обґрунтовує розмір витрат, понесених останнім у зв`язку з отриманням правової допомоги, застосовуючи зазначені вище критерії розумності розміру витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, суд вважає, що підготовка позовної заяви у справі № 916/4131/23, яка стосується стягнення заборгованості за договором поставки незначного розміру та яка міститься на 30 арк., з яких 25 арк. займає таблиця з розрахунком 30% річних, не вимагала довготривалого аналізу матеріалів справи, а саме договору та первинних документів, протягом 15 год, що вартує 30 000 грн, що не може свідчити про складність даної справи, як того вимагає ч.4 ст.126 ГПК України.

Таким чином, суд вважає, що вартість виконаних представником Позивача робіт є завищеною, не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру у розумінні приписів ч.5 ст.129 ГПК України, не є співмірною зі складністю справи, а відтак відповідні витрати підлягають перерозподілу з урахуванням вимог вищезазначеної норми.

Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин цієї справи, суд вважає за доцільне зменшити витрати на правову допомогу а саме вартість підготовки, подачі позовної заяви до Господарського суду Одеської області до 15 000 грн.

При цьому пунктом 4.4 Договору від 11.09.2023 р. та пунктом 4.2 Додаткової угоди № 1 до вказаного договору передбачено, що у разі, якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення заборгованості у повній сумі) Клієнт додатково сплачує Адвокату гонорар у розмір, 6000 (шість тисячі) гривень.

З огляду на те, що умовою вказаних пунктів є виплата 6000 грн гонорару успіху у разі прийняття рішення про стягнення заборгованості у повній сумі, а господарським судом вимоги ТОВ "ДОЛФІ-УКРАЇНА" задоволено частково, в господарського суду відсутні правові підстави для стягнення 6000 грн, адже умови вищенаведених пунктів не виконані.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про відшкодування витрат ТОВ ДОЛФІ-УКРАЇНА на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ДОЛФІ-УКРАЇНА (49130, м. Дніпро, вул. Березинська, 24-А, код ЄДРПОУ 37068787) до Фізичної особи підприємця Санькової Людмили Гнатівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Санькової Людмили Гнатівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДОЛФІ-УКРАЇНА (49130, м. Дніпро, вул. Березинська, 24-А, код ЄДРПОУ 37068787) основний борг в сумі 349 594 (триста сорок дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто чотири)грн. 90коп., 30% річних в сумі 22 776 (двадцять дві тисячі сімсот сімдесят шість)грн.77коп. судовий збір в сумі 5 585 (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять)грн. 58коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14 березня 2024 р.

Суддя К.Ф. Погребна