Ухвала

від 14.03.2024 по справі 916/1057/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"14" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1057/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Велес» (вх. № 4-14/24 від 12.03.2024) про забезпечення позову до його подання відносно особи, яка може отримати статус учасника справи (відповідача): Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради

ВСТАНОВИВ:

12.03.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Арт Велес» звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить суд забезпечити позов та заборонити Комунальній установі «Одесреклама» Одеської міської ради та Управлінню реклами Одеської міської ради здійснювати будь-які дії щодо демонтажу рекламних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Велес» розміщених на підставі дозволів на розміщення зовнішньої реклами у місцях на територіях, будівлях, спорудах, що є предметом договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 16.02.2012 №95-рд.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник вказує, що листом КУ «Одесреклама» без дати та номера повідомлено ТОВ «Арт Велес» про розірвання договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 16.02.2012 №95-рд на підставі пп.8.5.4. п.8.5., з 06.03.2024. При цьому, вказаним листом також повідомлено заявника про зобов`язання у відповідності до п.4.2.10 вищевказаного договору, демонтувати в 3-денний термін рекламні засоби після закінчення терміну дії або дострокового припинення цього договору.

В свою чергу, ТОВ «Арт Велес» вважає безпідставним та таким, що порушує його законні права на розміщення зовнішньої реклами, рішення КУ «Одесреклама» про розірвання договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 16.02.2012 №95-рд на підставі пп.8.5.4. п.8.5., з 06.03.2024.

На виконання вимог ч.3 ст.138 ГПК України, заявник повідомив, що протягом десяти днів до Господарського суду Одеської області буде подано позовну заяву ТОВ «Арт Велес» до КУ «Одесреклама» про визнання недійсним пп.8.5.4. п.8.5. договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 16.02.2012 №95-рд та визнання недійсним рішення КУ «Одесреклама» про розірвання спірного договору на підставі пп.8.5.4. п.8.5., з 06.03.2024. Позов буде містити дві вимоги немайнового характеру.

Заявник додає, що нормами Закону України «Про рекламу» та Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067 передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а не як зазначає відповідач, договору з КУ «Одесреклама».

Водночас, за ствердженням заявника, він на теперішній час має у наявності 217 дозволів на розміщення зовнішньої реклами, чинність яких підтверджується і листом Управління реклами Одеської міської ради від 08.03.2024 № 01-23/733.

Відтак, на переконання заявника, одностороннє безпідставне розірвання договору та вимога КУ «Одесреклама» демонтувати в 3-денний термін рекламні засоби ТОВ «Арт Велес» прямо порушує законне право підприємства на розміщення рекламних засобів на підставі відповідних дозволів, гарантоване встановлене ст.16 Закону України «Про рекламу», п.24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067 та 11.1. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 №434.

Як зазначає заявник, 07.03.2024 ТОВ «Арт Велес» здійснено перевірку наявності своєї зовнішньої реклами у місцях її розміщення та встановлено відсутність деяких рекламних засобів, про що складено відповідний акт віл 07.03.2024 №07/03/2024. Тобто, КУ «Одесреклама» в порушення 3-денного терміну та чинного дозволу на розміщення зовнішньої реклами вчинено дії щодо демонтажу рекламних засобів позивача за відповідними адресами, що свідчить про порушення законних прав товариства.

Заявник наголошує, що у разі задоволення позову ТОВ «Арт Велес» до КУ «Одесреклама» про визнання недійсним пп.8.5.4. п.8.5. договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 16.02.2012 №95-рд та визнання недійсним рішення КУ «Одесреклама» про розірвання вказаного договору на підставі пп.8.5.4. п.8.5., з 06.03.2024, без застосування судом заходів забезпечення позову, виникне ситуація позбавлення позивача законного права на розміщення зовнішньої реклами на підставі відповідних дозволів (за період розгляду такої справи судом) та нанесення позивачу майнових збитків.

13.03.2024 від КУ «Одесреклама» Одеської міської ради надійшли заперечення (вх. № 10710/24), де зауважено, що заявником зазначаються фактично всі пояснення у справі, що містять фактичні обставини спору в якому сторона позивача пояснює свої претензії і заперечення на дії КУ «Одесреклама», які відповідно до норм ГПК України підлягають розгляду суду після відкриття провадження у справі та надання належних доказів та пояснень сторін по суті спору та заявлених позовних вимог.

При цьому, на думку відповідача, заявником не викладена позиція стосовно необхідності вжиття заходів забезпечення позову у відношенні до Управління реклами Одеської міської ради та взагалі не визначено Управління реклами Одеської міської ради в складі учасників, як за заявою про забезпечення позову, так і в майбутньому позові.

Окрім того, як зазначає КУ «Одесреклама» Одеської міської ради, дійсною підставою для розірвання договору є наявність значної заборгованості та несплата ТОВ «Арт Велес» за договором протягом більше двох місяців поспіль, з метою недопущення подальшого збільшення заборгованості перед бюджетом Одеської міської територіальної громади плати за вищевказаним договором, про що заявник повідомлявся неодноразово відповідними листами.

В свою чергу, твердження ТОВ «Арт Велес», що начебто без застосування судом заходів забезпечення позову, виникне ситуація позбавлення позивача законного права на розміщення зовнішньої реклами на підставі відповідних дозволів, на переконання відповідача, не відповідає дійсності з огляду на те, що сам факт наявності чинних дозволів, без укладеного договору з КУ «Одесреклама» не дає ТОВ «Арт Велес» право розміщувати зовнішню рекламу на місцях, що перебувають у комунальній власності, у тому числі у разі закінчення терміну дії договору або його дострокового розірвання, а відповідно до п. 1.5. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі затверджено рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 № 434 - такі рекламні засоби є протиправно розміщеними.

КУ «Одесреклама» додає, що всі рекламні конструкції про демонтаж яких стверджує ТОВ «Арт Велес», були демонтовані КУ «Одесреклама» виключно на підставі направлення Управління реклами Одеської міської ради через невиконання раніше наданих приписів про неналежний технічний стані невиконання приписів з усунення існуючих порушень позивачем.

Всі приписи, за ствердженням відповідача, були направлені ТОВ «Арт Велес» ще задовго до того, як позивач звернувся до суду, підстави для демонтажу були інші відповідно до п.13.2 Правил № 434 і жодним чином не з підстав пов`язаних із розірванням спірного договору. Зазначену обставину позивач від суду приховав та не надав приписи, які він не виконав.

Розглянувши заяву ТОВ «Арт Велес» про забезпечення позову до подання позовної заяви, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства, суд дійшов до наступних висновків.

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Частиною 1 ст.138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 по справі №916/3599/23.

Відтак, оскільки в даному випадку заявник має намір звернутися до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20).

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення майбутнього позову ТОВ «Арт Велес» зазначило, що має намір звернутися до суду з позовними вимогами до КУ «Одесреклама» про визнання недійсним пп. 8.5.4. п. 8.5. договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 16.02.2012 №95-рд та визнання недійсним рішення КУ «Одесреклама» про розірвання договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 16.02.2012 №95-рд на підставі пп. 8.5.4. п. 8.5., з 06.03.2024.

Отже, заявник у даному випадку має намір звернутися до суду з позовними вимогами немайнового характеру.

Відтак, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у даному випадку фактично існує спір між ТОВ «Арт Велес» та КУ «Одесреклама» щодо розірвання укладеного між даними сторонами договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 16.02.2012 № 95-рд.

Так, згідно п/п 8.5.4. п. 8.5. договору він достроково припиняє свою дію у випадку розірвання договору підприємством у односторонньому порядку у разі несплати користувачем плати за договором протягом двох або більше місяців поспіль.

Листом КУ «Одесреклама» Одеської міської ради, користуючись своїм правом, передбаченим умовами договору, повідомила ТОВ «Арт Велес» про розірвання спірного договору на підставі п.п. 8.5.4 п. 8.5, з 06.03.2024 року, оскільки останнє не сплачувало плату згідно договору більше двох місяців поспіль.

Отже, наразі укладений між сторонами договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 16.02.2012 № 95-рд є розірваним в односторонньому порядку з боку КУ «Одесреклама» ОМР.

Втім, заявник з правочином про одностороннє розірвання договору не погоджується та має намір звернутися із позовом до суду про визнання його недійсним та визнання недійсним п.п. 8.5.4 п. 8.5 спірного договору, що й є предметом майбутнього спору.

Як на підставу майбутнього позову ТОВ «Арт Велес» зазначає про безпідставне та необґрунтоване одностороннє розірвання відповідачем укладеного між сторонами договору, без наявності на то жодних об`єктивних причин. При цьому, заявник також вважає необґрунтованою вимогу відповідача демонтувати в 3-денний термін рекламні засоби після дострокового припинення даного договору.

Заявник стверджує, що дії відповідача щодо вчинення демонтажу рекламних засобів зумовлять позбавлення заявника законного права на розміщення зовнішньої реклами на підставі відповідних дозволів та нанесення йому збитків.

Слід звернути увагу, що правовідносини між майбутніми позивачем та відповідачем, пов`язані з використанням місць для розташування рекламних засобів мають регулюватися на договірних засадах з урахуванням встановлених законодавством вимог щодо здійснення рекламної діяльності.

Суд зазначає, що однією з можливих підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть мати своїм наслідком неефективний захист або не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

При цьому, фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони, з точки зору чи спроможний такий захід забезпечення забезпечити ефективний захист та/чи поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача в разі задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.

Однак, у даному випадку з огляду на повідомленні позивачем обставини та надані докази, здійснивши їх логічний та юридичний аналіз, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, зокрема й з урахуванням того, що такі обмеження мають своїм наслідком обмеження прав відповідача щодо використання місць на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси.

Водночас, суд зазначає, що з норм чинного законодавства, які регулюють правовідносини, пов`язані із розміщенням та експлуатацією об`єктів зовнішньої реклами й інформації, вбачається, що підставою для розміщення зовнішньої реклами є наданий у встановленому порядку дозвіл та укладений між робочим органом та розповсюджувачем договір на тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.

При цьому, як вбачається з наданих до заяви доказів, строк дії наявних у заявника дозволів, на які він посилається як на підставу для розміщення спірних засобів зовнішньої реклами, закінчили свою дію у 2022 році та робочим органом продовжені не були. Протилежного суду не доведено та відповідних доказів не надано.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання заявника на лист Управління реклами Одеської міської ради № 01-23/733 від 08.03.2024 як на безумовну підставу для визнання таких дозволів чинними, оскільки правову оцінку даному листу та чинності перелічених в ньому дозволів загалом може бути надано лише під час вирішення спору по суті в сукупності із іншими відповідними доказами.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження своїх вимог заявник не надав суду і доказів вчинення відповідачем дій щодо демонтажу рекламних засобів.

Складений одноособово лише представниками ТОВ «Арт Велес» Акт №07/03/2024 від 07.03.2024 про відсутність 4 рекламних засобів у місцях їх розміщення жодним чином не підтверджує вчинення після 06.03.2024 відповідачем активних дій щодо протиправного демонтажу рекламних засобів, пов`язаних безпосередньо з розірванням спірного договору, а не здійснення такого демонтажу, наприклад, через можливе невиконання заявником винесених Управлiнням реклами приписiв про усунення порушень у період дії спірного договору.

Відтак, суд наголошує на тому, що заявник у порушення приписів ст. 73, 74 ГПК України не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності певних обставин, що можуть мати своїм наслідком неефективний захист або не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, зокрема, що відповідач вчиняє будь-які дії щодо демонтажу рекламних засобів, які є предметом спірного договору, що в подальшому може призвести до неможливості виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Викладені у заяві мотиви щодо можливої незаконної поведінки відповідачів носять умовний, гіпотетичний характер та не спростовують факту розумного ставлення власника до належного йому майна, вчинення адекватних дій, спрямованих на його збереження

Судом зазначається, що в заяві, міститься лише посилання на потенційне порушення прав заявника, від можливих недобросовісних дій потенційного відповідача, при цьому в заяві відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність термінового забезпечення позову.

Окрім того, суд вважає, що такі заходи забезпечення позову фактично зводяться до вирішення справи по суті та задоволення можливих заявлених позовних вимог, оскільки, не дивлячись на односторонню відмову відповідача від договору, яку має намір оскаржити заявник, та відсутність рішення по суті, яким би такі вимоги було задоволено, судом фактично буде вжито заходи забезпечення позову, які є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки такі заходи надають позивачеві право безперешкодного користування місцями на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси задля розташування рекламних засобів та забезпечення власних потреб.

При цьому, судом взято до уваги те, що за умови укладеного між сторонами договору, передбачають те, що вказані місця передаються в оренду заявникові на платній основі.

Отже, судом фактично буде надано позивачеві можливість безоплатного використання місць, які не належить заявникові та не взято до уваги наявність або відсутність збитків, які можуть бути завдані відповідачу, у зв`язку з таким безоплатним використанням заявником його майна.

Водночас суд звертає увагу, що посилання заявника щодо недійсності п/п 8.5.4 п. 8.5. договору та щодо незаконності одностороннього правочину про розірвання договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 16.02.2012 № 95-рд потребують доведення у загальному порядку під час розгляду справи. При цьому, як вже було зазначено судом, під час вирішення питання про забезпечення позову, обґрунтованість позовної заяви не досліджується судом та не надається оцінка доказам, поданим в обґрунтування позову, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 по справі № 910/1200/20.

Крім того, доводи заявника зводяться до суті порушення його прав, за захистом якого він має подати належний позов до суду, а не щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову.

Однак, як вбачається із заяви про забезпечення позову, остання не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а доводи заявника в обґрунтування забезпечення позову ґрунтуються лише на його припущеннях.

Суд відхиляє також твердження заявника, що не вжиття заходів призведе до позбавлення його права на розміщення зовнішньої реклами та призведе до понесення ним збитків, з огляду на те, що наявність/відсутність у нього такого права буде встановлено лише під час вирішення відповідного позову.

У даному разі суд зазначає, що твердження заявника в обґрунтування заяви про забезпечення позову, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить виконання рішення суду є безпідставними, оскільки заявлена позовна вимога має немайновий характер та у разі ухвалення судового рішення про задоволення позову, не вимагатиме примусового виконання, а тому не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При цьому, оцінюючи необхідність забезпечення позову для захисту ймовірно порушених інтересів позивача та співмірність наслідків вжиття/невжиття заходів забезпечення, слід враховувати ступінь доведеності заявником зв`язку між змістом порушеного права та інтересу зі способом та наслідками забезпечення позову.

Натомість наведені у заяві про забезпечення позову доводи вказують про наявність необґрунтованих припущень та не можуть бути безумовною підставою для забезпечення позову. Тому суд не може розглядати твердження позивача як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність вжиття заходу забезпечення позову.

Матеріали заяви свідчать, що стверджуючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову, позивачем не витримано покладений на нього статтями 73-74 ГПК України тягар доказування та не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Тобто не підтверджено наявність фактичних обставин, з якими пов`язується необхідність застосування визначеного заходу забезпечення позову.

Додатково слід зауважити, що заявником взагалі не викладена позиція стосовно необхідності вжиття заходу забезпечення позову у відношенні до Управління реклами Одеської міської ради, а також не визначено його в складі учасників, як за заявою про забезпечення позову, так і в майбутньому позові.

Відтак, заявником не обґрунтовано необхідності вжиття заходу забезпечення позову у відношенні до Управління реклами Одеської міської ради, не додано його до складу учасників даної заяви та не зазначено які дії з демонтажу рекламних засобів вчинятимуться саме Управлінням реклами Одеської міської ради.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у цій справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому, обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Отже, заявником до заяви про вжиття заходів забезпечення позову не додано жодних належних, допустимих та вірогідних у розумінні вищенаведених положень Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження наявності фактів, які б дійсно могли призвести до ускладнення виконання судового рішення по справі. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що наведені припущення заявника щодо вчинення відповідачем або іншою особою дій з демонтажу рекламних конструкцій заявника не є беззаперечними доказами унеможливлення виконання судового рішення. При цьому суд відзначає, що судові рішення, у тому числі ухвала про забезпечення позову не може ґрунтуватись на припущеннях не підтверджених належними доказами.

Підсумовуючи викладене, врахувавши наведені законодавчі приписи, здійснивши оцінку доводів заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності та адекватності вимог про забезпечення позову щодо майбутніх позовних вимог, а також приймаючи до уваги баланс інтересів сторін, суд дійшов висновку, що наданими в обґрунтування заяви про забезпечення позову доказами, заявником не підтверджено наявності безумовних підстав для вжиття визначеного заходу забезпечення позову, а відтак, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заявлених ТОВ «Арт Велес» заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 73, 74, 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Велес» (вх. № 4-14/24 від 12.03.2024) про забезпечення позову до його подання відмовити.

Ухвала Господарського суду Одеської області набирає законної сили 14.03.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її винесення.

Суддя О.В. Цісельський