Рішення

від 05.03.2024 по справі 917/1354/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024 Справа № 917/1354/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (юридична адреса: вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84300; фактична адреса: вул. Січеславська Набережна, 29, м. Дніпро, 49000)

в інтересах Держави в особі Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (вул. Свіштовська, 3, м. Кременчук, 39609)

про:

1) визнання недійсним пункту 6.1.Договору № 150/2/2118 від 22.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 59 685,14 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта";

2) визнання недійсним пункту 6.1.Договору № 187/2/2118 від 05.04.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 64 181,49 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта";

3) стягнення з Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" на користь Військової частини НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 142 397,06 грн, з яких : 123 866,63 грн сплачений ПДВ (основний борг), 3 685,44 три відсотки річних та 14 844,99 грн інфляційні втрати,

Секретар судового засідання Ісенко М.В.

Представники учасників процесу: відповідно до протоколу судового засідання,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону звернулася до Господарського суду Полтавської області з даним позовом в інтересах Держави в особі Військової частини НОМЕР_1 до відповідача Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" з вимогами про:

1) визнання недійсним пункту 6.1.Договору № 150/2/2118 від 22.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 59 685,14 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта";

2) визнання недійсним пункту 6.1.Договору № 187/2/2118 від 05.04.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 64 181,49 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта";

3) стягнення з Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" на користь Військової частини НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 142 397,06 грн, з яких : 123 866,63 грн сплачений ПДВ (основний борг), 3 685,44 три відсотки річних та 14 844,99 грн інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що операції з постачання Військовій частини НОМЕР_1 палива за договорами № 150/2/2118 та № 187/2/2118 оподатковуються за нульовою ставкою, що свідчить про безпідставне включення в ціну вказаних договорів, зазначену в п. 1.1 договорів, сум податку на додану вартість, що суперечать пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та Постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" від 02.03.2022 № 178, тому вказані пункти договорів мають бути визнаним недійсними на підставі ст. 203, 215, 217 Цивільного кодексу України в цій частині.

На думку прокурора, грошові кошти в сумі 123 866,63 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як такі, що безпідставно отримані внаслідок незаконного збагачення згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України. Також підлягають стягненню 3 685,44 три відсотки річних та 14 844,99 грн інфляційні втрати, нараховані на суму основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на приписи ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 3, 15, 16, 203, 215, 217, 625, 1212 Цивільного кодекс України, ст. 195 Податкового Кодексу України.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази: Договір №150/2/2118 від 22.03.2022 з додатками до нього, платіжні доручення №237 від 24.03.2022 та №238 від 24.03.2022, акт приймання №7 від 22.03.2022, Договір №187/2/2118 від 05.04.2022 з додатками до нього, платіжні доручення №298 від 09.04.2022, №299 від 09.04.2022 та №300 від 09.04.2022, акти приймання №20 від 05.04.2022, №22 від 05.04.2022 та №24 від 05.04.2022, листи позивача №983/1.23-42/474 від 27.07.2022 та №983/1.2.3-39/394

від 19.05.2023, листи прокурора від 16.06.2023 № 07-72вих-232, від 13.07.2023 № 07-118вих-23, відповіді на листи прокурора від 16.06.2023 № 983/1.2.3-39/91 та від 14.07.2023 № 983/1.2.3-39/275, та інші.

Відповідач проти позову заперечує за мотивами відзиву (вх. № 12587 від 04.10.2023, том справи 1, а.с. 135-190) та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, стверджуючи наступне:

-відповідно до Постанови №178 нульова ставка податку на додану вартість може застосовуватися до тих операцій з постачання, які були прямо передбачені мобілізаційними планами завданнями (замовленнями). Разом з тим, договори № 150/2/2118 від 22.03.2022 та , що укладалися між № 150/2/2118 від 22.03.2022 та № 187/2/2118 від 05.04.2022, що укладені між Військовою частиною НОМЕР_1 та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", не є договорами, які вкладалися на виконання мобілізаційних завдань (замовлень в розумінні абзацу 8 частини 1 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

-ставка ПДВ як загальнодержавного податку може бути встановлена лише Податковим Кодексом або Законом, який вносить зміни до Кодексу, а не Постановою Кабінету міністрів України;

-виникнення форс-мажорних обставин унеможливило складання та подання податкової і фінансової звітності з ПДВ, складення та реєстрацію податкових і акцизних накладних відповідачем у 2022 році;

-ціна договору узгоджена сторонами, тому поведінка позивача щодо безпідставності набуття сум ПДВ є суперечливою та недобросовісною,

-листа з вимогою про сплату 3% річних та інфляційних втрат відповідач не отримував.

Заперечення проти позову обґрунтовані з посиланням на приписи ст. 195, 215, п. 82 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового Кодексу України, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову відповідач надав : податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2023 року, квитанцію від 29.06.2023 року, податкову накладну № 368 від 30.04.2023 року, квитанцію від 31.05.2023 року, договір про надання правової допомоги № 586/10/210 від 25.11.2022 року, рішення щодо можливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов`язку від 28.10.2022 року, витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань, сертифікат № 5301-23-3061 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), сертифікат № 5301-23-2600 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), сертифікат № 5301-23-3785 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), сертифікат № 5301-23-3454 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону надала суду за вх № 13229 від 17.10.2023 року відповідь на відзив (том справи 1, а.с. 200-211), за мотивами якої спростовує викладені у відзиві доводи.

Відповідач за вх № 13474 від 23.10.2023 року надав суду заперечення на відповідь на відзив (том справи 1, а.с. 216-228), у яких частково відтворює викладені у відзиві заперечення проти позову.

До вказаного заперечення відповідачем залучено платіжну інструкцію № 0000081016 від 31.05.2023 року, квитанцію від 31.05.2023 року, податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2022 року.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

27.07.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах Держави в особі Військової частини НОМЕР_1 до відповідача Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укрнафта" про:

1) визнання недійсним пункту 6.1.Договору № 150/2/2118 від 22.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 59 685,14 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укрнафта";

2) визнання недійсним пункту 6.1.Договору № 187/2/2118 від 05.04.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 64 181,49 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укрнафта";

3) стягнення з Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укрнафта" на користь Військової частини НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 142 397,06 грн, з яких : 123 866,63 грн сплачений ПДВ (основний борг), 3 685,44 три відсотки річних та 14 844,99 грн інфляційні втрати.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2023 року справу № 917/1354/23 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 11.08.2023 року позовну заяву Спеціалізованої прокуратури у сфері Східного регіону в інтересах Держави в особі Військової частини НОМЕР_1 вх. № 1449/23 від 27.07.2023 залишив без руху, встановив строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

17.08.2023 від Спеціалізованої прокуратури у сфері Східного регіону за вх. №10131 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Крім того, за текстом заяви вх. №10131 від 17.08.2023 прокуратура уточнює позовні вимоги шляхом виправлення неправильно вказаного найменування та ідентифікаційного коду відповідача: Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (код ЄДРПОУ 00152307).

Суд ухвалою від 06.09.2023 року з огляду на усунення недоліків позовної заяви у строк та спосіб, встановлений судом, прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/1354/23, справу ухвалив розглядати у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 05.10.2023 року на 09:00 год.

13.09.2023 року від представника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №11353).

Суд ухвалою від 14.09.2023 року відмовив у задоволенні заяви представника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про участь у судовому засіданні 05.10.2023 року о 09:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

25.09.2023 року від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №12047).

Суд ухвалою від 26.09.2023 року відмовив у задоволенні заяви представника Військової частини НОМЕР_1 про участь у судовому засіданні 05.10.2023 року о 09:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судовому засіданні 05.10.2023 року суд оголосив протокольну ухвалу про продовження підготовчого провадження на 30 днів та про перерву в підготовчому засіданні до 08.11.2023 року до 11:00 з проведенням судового засідання з врахуванням клопотань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону та Військової частини Військової частини НОМЕР_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, та вільних дат для проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

20.10.2023 року на електронну пошту суду Військовою частиною Т0320надане клопотання про зупинення провадження у справі вх. № 13414, яке не скріплене ЕЦП.

Судове засідання, призначене на 08.11.2023 року не відбулося в зв`язку з перебуванням судді Ківшик О.В. на лікарняному.

Суд ухвалою від 12.12.2023 (з урахуванням ухвали від 12.12.2023 року про виправлення описки) призначив дату підготовчого засідання на 04.01.2024 на 11:00 з проведенням судового засідання за участю представників Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону та Військової частини Військової частини НОМЕР_1 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Додані до додаткових пояснень вх № 16387 від 20.12.2023 року докази (копія рішення Господарського суду Рівненської області від 18.09.2023 року у справі № 918/587/23, лист Міністерства фінансів України № 11310-08-5/9756 від 11.04.2023 року) суд до розгляду не приймає, оскільки докази подані з порушенням встановленого строку та без обґрунтування причин несвоєчасного подання доказів та клопотання про поновлення відповідного процесуального строку, що суперечить ч. 3, ч. 8 ст.80 ГПК України.

04.01.2024 року через канцелярію суду представником відповідача надане клопотання вх. № 120 про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Суд ухвалою від 04.01.2024 року повернув Публічному акціонерному товариству "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" клопотання про залучення до участі у справі третьої особи вх. № 120 від 04.01.2024 року без розгляду.

Суд ухвалою від 04.01.2024 року повернув Військовій частині НОМЕР_1 клопотання про зупинення провадження у справі вх. № 13414 від 20.10.2023 року без розгляду.

Суд протокольною ухвалою від 04.01.2024 року оголосив перерву в підготовчому судовому засіданні до 01.02.2024 року до 09:00 з проведенням судового засідання за участю представників Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону та Військової частини Військової частини НОМЕР_1 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

15.01.2024 року позивач за вх № 484 від 15.01.2024 року (том справи 2, а.с. 47-53) надав суду, зокрема, копію листа Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України від 16.10.2023 року № 298/2820, який суд до розгляду не приймає, оскільки докази подані з порушенням встановленого строку та без обґрунтування причин несвоєчасного подання доказів та клопотання про поновлення відповідного процесуального строку, що суперечить ч. 2, ч. 8 ст.80 ГПК України.

Відповідач 23.01.2024 року за вх № 854 надав суду клопотання (том справи 2, а.с. 56-87), відповідно до якого просить суд зупинити провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням у справі № 320/20717/23.

В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що підставою позову Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах Держави включення сторонами договорів до ціни поставки нафтопродуктів на користь Військової частини НОМЕР_1 7% податку на додану вартість, в той час як питання правомірності застосування відповідної ставки ПДВ наразі є предметом дослідження в іншій судовій справі №320/20717/23 за позовом Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та скасування пунктів 1-5 вимоги від 18.05.2023 № 000800-14/5639-2023, яка була прийнята на підставі висновків акту ревізії Державної аудиторської служби від 27.03.2023 № 000800-21/5т (розглядається Харківським окружним адміністративним судом та передбачає дослідження відомостей, що становлять державну таємницю).

Відповідач 25.01.2024 року за вх № 1054 надав суду додаткові пояснення у справі (том справи 2, а.с. 89-128), відповідно до яких, зокрема, стверджує про наявність підстав для залишення без розгляду цього позову в порядку ст. 226 ГПК України; невідповідність Постанови Кабінету міністрів України № 178 від 02.03.2022 року принципу правової визначеності та неможливість покладення на платника податків відповідальності за неналежне регулювання Державою податкових відносин шляхом прийняття суперечливих нормативних актів, відсутність у прокуратури повноважень щодо оцінки дотримання відповідачем податкового законодавства та самостійно визначати порушення податкового законодавства.

За приписами ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано заперечення проти позову у відзиві та запереченні на відповідь на відзив. Ці заяви по суті справи подані у встановлений судом строк.

Додаткові пояснення відповідача від 25.01.2024 року за вх № 1054 фактично містять додаткові підстави заперечення проти позову, проте подані без дотримання наведених процесуальних норм, з порушенням строку на їх подання без клопотання про поновлення такого та наведення поважності причин недотримання встановлених судом строків.

Відповідач не просив дозволу суду на подання додаткових пояснень, суд за межами строку для їх подання не визнавав їх подання необхідним, отже, вказані додаткові пояснення суд до розгляду не приймає.

Додані до цих додаткових пояснень відповідачем докази суд до розгляду також не приймає, оскільки докази подані з порушенням встановленого строку та без обґрунтування причин несвоєчасного подання доказів та клопотання про поновлення відповідного процесуального строку, що суперечить ч. 3, ч. 8 ст.80 ГПК України.

30.01.2024 Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону подала за вх № 1207 заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі та додаткові пояснення відповідача (том справи 2, а.с. 139-151), в яких зазначає, що ані клопотання відповідача, ані матеріали справи №917/1354/23 не містять доказів існування об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення Харківським окружним адміністративним судом справи №320/20717/23, а також спростовує доводи щодо представництва прокурором інтересів Держави в цьому позовному провадженні.

30.01.2024 за вх. № 1263 відповідачем надано суду додаткові пояснення (том справи 2, а.с. 129-138) з додатковими доказами, які судом до розгляду не приймаються за наведеним вище мотивуванням.

31.01.2024 Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону подала за вх № 1304 заперечення додаткові пояснення (том справи 2, а.с. 152-162) в спростування доводів відповідача за додатковими поясненнями від 25.01.2024 року за вх № 1054.

У судовому засіданні, яке відбулося 01.02.2024 року, представники позивача підтримали заявлене клопотання про зупинення, представник відповідача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі, прокурор проти задоволення клопотання заперечував.

При вирішенні клопотання про зупинення провадження у справі суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 5 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Водночас, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Також слід зазначити, що заявником в заяві не надано пояснень щодо об`єктивної неможливості розгляду даної справи до набрання чинності судовим рішенням у справі №320/20717/23, не надано акту перевірки, який оскаржується, з наданої позовної заяви (том справи 2, а.с. 60-66) вбачається, що спір стосується окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства оборони України з 01.01.2022 року по 31.12.2023, а не учасників цієї справи.

З огляду на матеріали справи, суд вважає, що відсутня об`єктивна неможливість розгляду справи №904/5036/23, а наявні матеріали справи є достатніми для встановлення та оцінки обставин, які є предметом розгляду у справі № 917/1354/23.

Суд протокольною ухвалою від 01.02.2024 року відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та з огляду на вчинення усіх необхідних процесуальних дій у даній справі для виконання завдань підготовчого провадження, встановлених частиною 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України та закінчення встановленого строку підготовчого провадження оголосив прокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 05.03.2024 року на 10:00 з проведенням судового засідання за участю представників Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону та Військової частини Військової частини НОМЕР_1 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

02.02.2024 за вх. № 1457 відповідачем надано суду клопотання/заяву в реагування на заперечення прокуратури на клопотання про зупинення провадження у справі та письмовими поясненнями щодо заперечень на відповідь на відзив (том справи 2, а.с.173-191) з додатковими доказами, які суд залишає без розгляду як такі, що не відповідають приписам ст. 207 ГПК України, оскільки відповідач не просив дозволу суду на подання додаткових пояснень, суд за межами строку для їх подання не визнавав їх подання необхідним.

04.03.2024 за вх. № 2966 відповідач надав суду заяву, у якій наведено додаткові пояснення (том справи 2, а.с. 193-199), які суд залишає без розгляду як такі, що не відповідають приписам ст. 207 ГПК України, оскільки відповідач не просив дозволу суду на подання додаткових пояснень, суд за межами строку для їх подання не визнавав їх подання необхідним.

05.03.2024 за вх. № 3058 позивач надав суду додаткові пояснення у справі, які суд залишає без розгляду як такі, що не відповідають приписам ст. 207 ГПК України, оскільки відповідач не просив дозволу суду на подання додаткових пояснень, суд за межами строку для їх подання не визнавав їх подання необхідним. Додані до цих пояснень докази (видаткові накладні від 22.02.2022 року) суд до розгляду не приймає, оскільки докази подані з порушенням встановленого строку та без обґрунтування причин несвоєчасного подання доказів та клопотання про поновлення відповідного процесуального строку, що суперечить ч. 3, ч. 8 ст.80 ГПК України. Крім того, зібрання доказів відноситься до завдань підготовчого провадження, яке у цій справі закрите протокольною ухвалою від 01.04.2024 року.

У судовому засіданні 05.03.2024 року під час розгляду справи по суті представник прокуратури та представники позивача на позовних вимогах наполягали, представник відповідача проти позову заперечував.

У судовому засіданні 05.03.2024 року проведено судові дебати.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Під час розгляду справи по суті суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 05.03.2024 року суд після виходу з нарадчої кімнати відповідно до ст. 240 ГПК України оголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, коли буде підписано повний текст судового рішення, роз`яснив порядок, строки оскарження рішення та набранням ним чинності.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

З огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, предметом доказування у даній справі є обставини укладання договорів про постачання нафтопродуктів № 150/2/2118 від 22.03.2022 та № 187/2/2118 від 05.04.2022, наявність/відсутність підстав для включення до договірної ціни податку на додану вартість, наявність/відсутність підстав для визнання недійсними пунктів 6.1 договорів в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, факт поставки товару, строк оплати, строк дії договору, наявність/відсутність підстав для стягнення сплаченої суми податку на додану вартість, включену до ціни товару, з урахуванням відсотків річних та інфляційних втрат; наявність/відсутність підстав для звернення прокуратури з даним позовом.

22.03.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (постачальник) був укладений Договір поставки нафтопродуктів № 150/2/2118 (далі - Договір № 150/2/2118, том справи 1, а.с. 24-28), у якому сторони узгодили, зокрема, наступне:

- постачальник зобов`язується поставити покупцю нафтопродукти, а покупець зобов`язується їх прийняти і оплатити в асортименті та за ціною, узгодженими сторонами в Додатках (Специфікаціях) до даного Договору. Найменування товару Паливо дизельне Energy-ДП-Л-Евро5-ВО (код УКТ ЗЕД 2710194300. Код ДК 021:2015:09134200:9 Дизельне паливо (п. 1.1 Договору № 150/2/2118);

- загальна сума Договору складає 912 330,01 грн, в тому числі ПДВ 59 685,14 грн (п. 6.1 Договору № 150/2/2118);

- строк дії Договору : з 22 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а в частині розрахунків до повного їх здійснення (п. 9.1 Договору № 150/2/2118).

22.03.2022 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (постачальник) було підписано Специфікацію на поставку товару до Договору № 150/2/2118 (том справи 1, а.с. 29), відповідно до якої сторони, зокрема, визначили строк поставки (22.03.2022 23.03.2022), загальна вартість товару у кількості 21,800 тон становить 825 644,87 грн без ПДВ, крім того ПДВ 7% - 59 685,14 грн, всього з ПДВ 912 330,01 грн.

На виконання цього договору, Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (постачальник) поставило обумовлений товар на суму 912 330,01 грн, а Військова частина НОМЕР_1 (покупець) сплатила вказані кошти в повному обсязі, включаючи ПДВ - 59 685,14 грн, що підтверджується актами приймання та платіжними дорученнями. Дані обставини сторонами визнаються.

05.04.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (постачальник) був укладений Договір поставки нафтопродуктів № 187/2/2118 (далі - Договір № 187/2/2118, том справи 1, а.с. 34-38), у якому сторони узгодили, зокрема, наступне:

- постачальник зобов`язується поставити покупцю нафтопродукти, а покупець зобов`язується їх прийняти і оплатити в асортименті та за ціною, узгодженими сторонами в Додатках (Специфікаціях) до даного Договору. Найменування товару Паливо дизельне Energy-ДП-Л-Евро4-ВО (код УКТ ЗЕД 2710194710). Бензин автомобільний .А-95-Євро4-ЕО (Код УКТ ЗЕД 2710124513). Код ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти (п. 1.1 Договору № 187/2/2118);

- загальна сума Договору складає 981 059,91 грн, в тому числі ПДВ 64 181,49 грн (п. 6.1 Договору № 187/2/2118);

- строк дії Договору : з 05 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а в частині розрахунків до повного їх здійснення (п. 9.1 Договору № 187/2/2118).

05.04.2022 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (постачальник) було підписано Специфікацію на поставку товару до Договору № 187/2/2118 (том справи 1, а.с. 39), відповідно до якої сторони, зокрема, визначили :

- строк поставки (05.94.2022),

- загальну вартість товару у кількості 17,160 тон палива дизельного за ціною 42 990,65 грн/тн, сума без ПДВ 737 719,56 грн;

- загальну вартість товару у кількості 4,260 тон бензину автомобільного за ціною 42 056,07 грн/тн, сума без ПДВ 179 158,86 грн;

- загальна вартість товару становить 916 878,42 грн без ПДВ, крім того ПДВ 7% - 64 181,49 грн, всього з ПДВ 981 059,91 грн.

На виконання цього договору, Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (постачальник) поставило обумовлений товар на суму 981 059,91 грн, а Військова частина НОМЕР_1 (покупець) сплатила вказані кошти в повному обсязі, включаючи ПДВ - 64 181,49 грн, що підтверджується актами приймання та платіжними дорученнями. Дані обставини сторонами визнаються

Прокурор посилається на те, що умови пунктів 6.1 Договорів № 150/2/2118 від 22.03.2022 та № 187/2/2118 від 05.04.2022 в частині включення сум податку на додану вартість суперечать пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та Постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" від 02.03.2022 № 178, тому вказані пункти підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215, 217 Цивільного кодексу України в цій частині, грошові кошти в сумі 123 866,63 грн (сума податку на додану вартість) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як такі, що безпідставно отримані внаслідок незаконного збагачення (крім того, 3 685,44 три відсотки річних та 14 844,99 грн інфляційні втрати), проти чого заперечує відповідач, що і є причиною виникнення спору.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 вказаної статті).

Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписи частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У даних правовідносинах можливо припустити, що пункти 6.1 спірних Договорів № 150/2/2118 від 22.03.2022 та № 187/2/2118 від 05.04.2022 могли бути укладені сторонами без включення до нього умов щодо ПДВ в розмірі 7%. При цьому, суд зауважує, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін.

Подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.06.2021 року по справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 по справі № 910/12764/20.

Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно із підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

За тлумаченням суду стаття 195 Податкового кодексу України передбачає, що 195.1. за нульовою ставкою оподатковуються операції з: 195.1.2. постачання товарів: г) для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством. Жодне із зазначених положень не вказує, що постачання має відбуватись виключно за межами митної території України.

Господарський суд вважає, що в даному випадку не порушено принцип стабільності податкового законодавства. Також за обставин, що встановлені у даній справі, норми нормативно-правового акта не припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків. Не застосовною до спірних правовідносин також є норма п. 5.2. ст. 5 Податкового кодексу України, яка передбачає, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Щодо заперечень відповідача проти позову з огляду на те, що договори укладено не на виконання мобілізаційних завдань, слід відмітити, що відповідач помилково ототожнює мету прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 178 з метою укладення договорів.

Так, постанова Кабінету Міністрів України № 178 прийнята з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні". Однак нормативні положення постанови Кабінету Міністрів України № 178 не містять умови про постачання товарів саме на виконання мобілізаційних завдань.

Договори № 150/2/2118 від 22.03.2022 та № 187/2/2118 від 05.04.2022 між позивачем та відповідачем укладено після прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

За умовами цих Договорів одержувачами Товару є військова частина, що відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 178.

Виходячи з приписів статті 217 Цивільного кодексу України законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Хоча податок на додану вартість й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Оскільки нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту передбачено підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, враховуючи, що замовником товару за договорами виступає Міністерство оборони України, а одержувачами - військові частини, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 7 % (а не 0 %), суперечить постанові Кабінету Міністрів України № 178, яка прийнята відповідно до пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним п. п. 1.1. та 3.1. Договорів № 14-17, № 67, № 81 з відповідними змінами в цій частині.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 по справі №910/2416/23.

Отже, вищевикладеним спростовуються заперечення відповідача.

Водночас судом прийнято до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 про те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Відтак, Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 08.08.2019 у справі № 911/1626/18.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пунктів 6.1. Договорів № 150/2/2118 від 22.03.2022 та № 187/2/2118 від 05.04.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість.

Прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача сплачену ним за вказаними Договорами суму податку на додану вартість у розмірі 142 397,06 грн.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 142 397,06 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

За викладеного, суд дійшов висновку про правомірність позовної вимоги про стягнення з відповідача отриманої суми податку на додану вартість у загальному розмірі 142 397,06 грн за Договорами № 150/2/2118 від 22.03.2022 та № 187/2/2118 від 05.04.2022, як безпідставно набуті грошові кошти.

Прокурором нараховані та заявлені до стягнення з відповідача на користь позивача 3 685,44 грн 3 % річних за період з 28.07.2023 (наступний день з дня направлення першої претензії позивача) по 24.07.2023 (день подання цього позову до суду) та 14 844,99 грн інфляційних втрати за загальний період з серпня 2022 року по червень 2023 року.

За змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України, положення ст. 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

При цьому суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

При цьому суд враховує правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, в якій Верховний Суд погодився з аналогічними висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Відповідач контррозрахунку не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.

Згідно з приписами частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Суд перевірив розрахунок зазначених сум та визнає його математично правильним та нормативно обґрунтованим.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді суд зазначає наступне: прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Звертаючись з позовною заявою, прокурор зазначає, що на виконання вимог, установлених абз. 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", звертався до позивача із запитами про надання інформації щодо спірних договорів та про виявлення порушення, однак останній не вжив належних заходів щодо усунення виявленого порушення (копії том справи 1, а.с. 49-53).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п.43).

Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями 13 Господарського процесуального кодексу України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, оцінивши надані сторонами докази, зазначає, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими як поданими доказами, так і нормами права, відповідачем не спростовані, а тому судом задовольняються.

При цьому інші доводи та заперечення сторін судом почуті, проте не оцінюються як обґрунтовані та правомірні, оскільки не впливають на зроблені судом висновки.

Стосовно розподілу судових витрат.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункту 6.1 Договору № 150/2/2118 від 22.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 59 685,14 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта".

3. Визнати недійсним пункту 6.1 Договору № 187/2/2118 від 05.04.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 64 181,49 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта".

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (вул. Свіштовська, 3, м. Кременчук, Полтавська обл., 39610, код ЄДРПОУ 00152307) на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту (вул. Тургенєва, 18, м. Новомосковськ, 51205, код ЄДРПОУ 33248535) грошові кошти у розмірі 142 397,06 грн, з яких : 123 866,63 грн сплачений ПДВ (основний борг), 3 685,44 три відсотки річних та 14 844,99 грн інфляційні втрати.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (вул. Свіштовська, 3, м. Кременчук, Полтавська обл., 39610, код ЄДРПОУ 00152307) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (юридична адреса: вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333; фактична адреса: вул. Січеславська Набережна, 29, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 39969443), рахунок UА228201720343110002000025746, МФО 820172 в ДКСУ м. Київ, ЄДРПОУ 39969443) 8 052,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати накази із набранням рішенням законної сили.

6. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 14.03.2024 року

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик