Рішення

від 13.03.2024 по справі 922/4872/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2024м. ХарківСправа № 922/4872/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ: 01125672) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" (61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 60; код ЄДРПОУ: 35859031) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

17.11.2023 Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" суму заборгованості у розмірі 19 175,3 грн., яка складається з:

- суми основного боргу у розмірі 14 000,00 грн.,

- 3 % річних у розмірі 807,78 грн.,

- індексу інфляції у розмірі 4 367,52 грн.,

а також суму понесених судових витрат у розмірі 2 684,00 грн.

Позов обґрунтовано неповерненням відповідачем після корегування об`ємів фактичного споживання електричної енергії за жовтень 2021 року коштів у розмірі 14 000,00 грн., яку було перераховано позивачем на рахунок відповідача на підставі акту №54/10 та рахунку-фактури №СФ-0000608 від 14.10.2021 за електричну енергію за жовтень 2021 року у об`ємі прогнозованих даних комерційного обліку електричної енергії.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 прийнято позовну заяву Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/4872/23. Вирішено розгляд справи №922/4872/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

19.01.2024 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.№1746 від 19.01.2024) про долучення доказів, в якому просить суд поновити пропущених строк на подання некоректно відображених сторінок спірного договору та долучити їх до матеріалів справи.

Під час дослідження матеріалів справи судом було встановлено, що разом з позовною заявою позивачем було надано сканкопію договору на закупівлю послуг з постачання електричної енергії №21/55-ППЗ від 17.03.2021. Однак у вказаній сканкопії відсутні сторінки з відображенням розділу 4, частини розділу 5, розділу 6, частини розділу 8, розділу 9, частини розділу 10 та частини розділу 13 означеного договору.

Разом із клопотанням (вх.№1746 від 19.01.2024) про долучення доказів представник позивача надав суду сканкопію договору на закупівлю послуг з постачання електричної енергії №21/55-ППЗ від 17.03.2021, однак у вказаній сканкопії також відсутні сторінки з відображенням розділу 4, частини розділу 5, розділу 6, частини розділу 8, розділу 9, частини розділу 10 та частини розділу 13 означеного договору.

З огляду на зазначене, ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.01.2024 вирішено перейти до розгляду справи №922/4872/23 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено справу №922/4872/23 до розгляду у підготовчому засіданні на 14 лютого 2024 року. Витребувано уДержавного підприємства "Морський торговельнийпорт "Чорноморськ" оригінал договору на закупівлю послуг з постачання електричної енергії №21/55-ППЗ від 17.03.2021. Зобов`язано витребувані докази надати суду у строк до першого підготовчого засідання по справі. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 відкладено підготовче засідання на 01.03.2024.

19.02.2024 через канцелярію суду від позивача, на виконання ухвали Господарського суду Харківської області від 19.01.2024, разом із супровідним листом (вх.№4574 від 19.02.2024) надійшли документи, а саме: оригінал договору на закупівлю послуг з постачання електричної енергії №21/55-ППЗ від 17.03.2021. Разом з цим, позивач надав оригінали додатків до вказаного договору, а саме: аркуш узгодження витратного договору, заяву про постачання електричної енергії споживачу (Додаток №1), специфікацію (Додаток №2) та очікувані обсяги постачання електричної енергії споживачу (Додаток №3).

В підготовчому засіданні 01.03.2024 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.03.2024.

Представник позивача в судове засідання 13.03.2024 не з`явився, проте в цей же день через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшла заява (вх.№6816 від 13.03.2024) про відкладення (перенесення) розгляду справи.

В обґрунтування заяви представник позивача зазначила, що представник ДП «МТП «Чорноморськ» Марченко Д.В. перебуває на лікарняному, про що свідчить лікарняний лист №11417313 від 11.03.2024, та інший представник Саєвська Т.П. приймає участь у судовому засіданні Господарського суду Одеської області по справі №916/5617/23 13 березня 2024 року о 12:10 годині.

На підтвердження зазначеного представник позивача надала копію лікарняного листа №11417313 від 11.03.2024.

Розглянувши заяву (вх.№6816 від 13.03.2024) про відкладення (перенесення) розгляду справи, суд відмовляє в її задоволенні з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Згідно вимог частин 1-4 ст.161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Згідно статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті (ч.2 ст.195 ГПК України).

Суд наголошує, що процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ та їх правильному вирішенню.

За висновком суду, подальше відкладення розгляду справи в даному випадку призведе до безпідставного затягування розгляду цієї справи. В той час, як порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Довідка про перебування представника позивача на лікарняному у період з 11.03.2024 по 15.03.2024 не є підставою для відкладення розгляду справи та, відповідно, для виходу судом за межі строку розгляду справи по суті.

Інших доказів на підтвердження обставин, зазначених у заяві про відкладення розгляду справи, представник позивача не надала.

При цьому, позивача не позбавлено права мати іншого представника у відповідності до положень статей 56, 58 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на необхідність розгляду справи впродовж розумних строків у контексті встановлених пункту 1 статті 6 ратифікованої Україною Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантій та приписи пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 Господарського процессуального кодексу України, якими встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії та відповідає завданню господарського судочинства, беручи до уваги належне повідомлення позивача про розгляд даної справи та надання останньому достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору, враховуючи значний час, що пройшов з часу відкриття провадження у цій справі, суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви представника позивача про відкладення розгляду справи.

В свою чергу відповідач явку свого представника в судове засідання 13.03.2024 не забезпечив, про причини неявки не повідомив, своїм правом, наданим відповідно до ст.165 ГПК України не скористався - відзив на позов не надав.

Суд зазначає, ухвали суду від 22.11.2023 про відкриття провадження по справі №922/4872/23, від 19.01.2024 про перехід до розгляду справи №922/4872/23 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, ухвали-повідомлення про від 14.02.2024 про відкладення підготовчого засідання та від 01.03.2024 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті відповідачу було доставлено до його Електронного кабінету 22.11.2023, 22.01.2024, 14.02.2024 та 01.03.2024 відповідно, що підтверджується Довідками про доставку електронного листа до Електронного кабінету.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до вимог ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 13.03.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

17.03.2021 на підставі заяви Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" про постачання електричної енергії споживачу між Державним підприємством "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (споживач) з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" (постачальник) було укладено договір на закупівлю послуг з постачання електричної енергії №21/55-ППЗ (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, цей Договір про постачання електричної енергії (активної) споживачу встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії.

Умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ) (п.1.2.Договору).

Відповідно до п.2.1. Договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії.

Очікуваний загальний обсяг споживання електричної енергії визначається сторонами в Договорі та складає 335300 кВт*год (Додаток 3) (2.3.Договору).

Початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в Заяві, яка є Додатком 1 до цього Договору (п.3.1.Договору).

Згідно з п.3.2. Договору місце поставки електричної енергії - на межі балансової належності, визначеної у договорі про надання послуг з розподілу електричної енергії, укладеним між оператором системи розподілу та споживачем.

Точка розподілу електричної енергії знаходиться за адресою: вул. Олександрійська 16 - 6224705603934691, вул. Корабельна 1 - 6220195621001466, вул. Паркова 20а - 6224532205364545, вул. Транспортна 24 6221813016642032, пр-т Миру 15 - 6220007180044172, пр-т Миру 15 - 6226332187283903, вул. Набережна ТП2351 -6228403122182567.

Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п.5.6.Договору).

Прийом-передача електричної енергії, поставленої постачальником та прийнятої споживачем у розрахунковому періоді оформлюється шляхом підписання сторонами щомісячних Актів прийому-передачі, які є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.5.7.Договору).

Споживач здійснює оплату за електроенергію протягом 10 банківських днів від дня отримання рахунку на підставі акту приймання-передавання електричної енергії за фактично спожиту електроенергію у розрахунковий період (п.5.8.Договору).

Відповідно до п.5.14. Договору, звіряння фактичного обсягу спожитої електричної енергії та розрахунків на певну дату чи протягом відповідного періоду проводиться в установленому ПРРЕЕ порядку з підписанням відповідного акту на підставі комерційного обліку електричної енергії.

Відповідно до п.9.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством.

Згідно п.13.1. Договору, цей Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє по 31.12.2021 (включно).

Додатком №1 до Договору сторонами було погоджено очікувані обсяги постачання електричної енергії споживачу на 2021 рік.

Згідно листа від 26.10.2021 №974 директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" "Щодо набуття статусу "Дефолтний " на виконання п.3.2.3 та п.6.2.2. Правил роздрібного ринку електричної енергії, що затверджені Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" повідомило про набуття постачальником статусу "Дефолтний" з 26 жовтня 2021року Інформація розміщена на сайті НЕК "Укренерго".

18.10.2021 між Державним підприємством "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (споживач) з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" (постачальник) було укладено додаткову угоду №1 до договору про постачання електричної енергії споживачу №21/55-ППЗ від 17.03.2021 (надалі - Додаткова угода).

Відповідно до п.1 Додаткової угоди сторони вирішили розірвати Договір на постачання електричної енергії споживачу №21/55-ППЗ від 17.03.2021, у зв`язку із істотною зміною обставин, якими постачальник керувався при укладенні договору.

Договір діє в частині постачання електричної енергії до 25.10.2021, а в частині взятих на себе зобов`язань сторонами - до їх повного виконання (п.2.Додаткової угоди).

Останнім днем постачання товару є 24.10.2021 (п.3.Додаткової угоди).

У разі набуття постачальником статусу "Дефолтний" до 24.10.2021 постачання електричної енергії споживачу буде здійснюватись постачальником "останньої надії", відповідно до Правил роздрібного ринку (п.4.Додаткової угоди).

Споживач зобов`язаний здійснити остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію у жовті 2021 року на підставі виставленого постачальником рахунку, сформованого на підставі прогнозних даних комерційного обліку електричної енергії, на протязі 3-х робочих днів з часу його отримання на електронну адресу, яка зазначена у заяві приєднанні до умов договору (або зазначена у договорі), але не пізніше 18.10.2021. Постачальник залишає за собою право відступити право вимоги щодо сплати за спожиту електричну енергію протягом дії Договору - іншому постачальнику електричної енергії (п.5.Додаткової угоди).

З моменту набрання чинності цієї Додаткової угоди, сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами і обов`язками, окрім зобов`язань споживача здійснити повний (остаточний) розрахунок за спожиту електричну енергію (п.6.Додаткової угоди).

Згідно Акту №54/10 приймання-передачі до договору від 17.03.2021 №21/55-ППЗ, відповідно до умов договору №21/55-ППЗ від 17.03.2021 постачальником було передано, а споживачем були одержано за Жовтень 2021 року електричну енергію у кількості 22499 кВт*год на загальну суму з ПДВ у розмірі 53 544,02 грн.

На підставі вказаного Акту відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000608 від 14.10.2021 на суму 53 544,02 грн.

Згідно листа директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" вих.№939 від 18.10.2021, на виконання вимог розділу 6 пп.6.1.17. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, постачальником було надано на сплату рахунок за спожиту електричну енергію у жовтні 2021 року, сформований на підставі прогнозних даних комерційного обліку, у зв`язку з необхідністю розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу, оскільки відбулась з істотною зміною обставин. Згідно з розділом 4 пп.4.12 Правил рахунок має бути сплачений протягом 5 робочих днів від дня отримання. Постачальник просив споживача сплатити вищезазначений рахунок для виконання вимог п.б.1.22 Правил. Акт та рахунок виставлено за плановими обсягами, у зв`язку з необхідністю здійснення оплати до запланованої дати розірвання Договору.

На підставі акту №54/10 ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» виконав розрахунок за спожиту електричну енергію за жовтень 2021 року у об`ємі прогнозованих даних комерційного обліку електричної енергії 22499 кВт*год на суму 53 544,02 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 20.10.2021 №3056.

Після закінчення періоду постачання сторонами було виконано корегування об`ємів фактичного споживання на 13612 кВт*год на суму 32 394,38 грн. згідно Акту-коригування від 23.11.2021 №54/10К.

На підставі Акту-корегування №54/10К від 23.11.2021 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" перед Державним підприємством "Морський торговельний порт "Чорноморськ" виникла заборгованість на суму 21 149,64 грн.

05.01.2022 відповідач повернув на рахунок ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» суму 7 149,64 грн., що підтверджується платіжним дорученням ЦБ000000106 від 05.01.2022.

Як стверджує позивач, решта суми у розмірі 14000,00 грн. відповідачем повернуто не було. За умовами договору на споживача не покладається обов`язок оформлення та направлення постачальнику рахунку для оплати надлишково сплачених коштів. Акт коригування було підписано 23 листопада 2021 року, отже оплата мала бути проведена до 30 листопада 2023 року.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було встановлено судом, 17.03.2021, на підставі заяви Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" про постачання електричної енергії споживачу, між Державним підприємством "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (споживач) з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" (постачальник) було укладено договір на закупівлю послуг з постачання електричної енергії №21/55-ППЗ, згідно умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії.

Очікуваний загальний обсяг споживання електричної енергії було визначено сторонами в Договорі та складає 335300 кВт*год (Додаток 3 до Договору).

Частиною 1 статті 714 ЦК України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 2 статті 714 ЦК України передбачено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Звертаючись з цим позовом до суду, предметом позову позивач визначив частину суми попередньої оплати у розмірі 14 000,00 грн., яку було перераховано позивачем на рахунок відповідача на підставі акту №54/10 та рахунку-фактури №СФ-0000608 від 14.10.2021 за електричну енергію за жовтень 2021 року у об`ємі прогнозованих даних комерційного обліку електричної енергії 22499 кВт*год на суму 53 544,02 грн. згідно платіжного доручення від 20.10.2021 №3056.

За умовами Договору, розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п.5.6.Договору).

Прийом-передача електричної енергії, поставленої постачальником та прийнятої споживачем у розрахунковому періоді оформлюється шляхом підписання сторонами щомісячних Актів прийому-передачі, які є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.5.7.Договору).

Споживач здійснює оплату за електроенергію протягом 10 банківських днів від дня отримання рахунку на підставі акту приймання-передавання електричної енергії за фактично спожиту електроенергію у розрахунковий період (п.5.8.Договору).

Згідно листа директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" вих.№939 від 18.10.2021, на виконання вимог розділу 6 пп.6.1.17. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, постачальником було надано на сплату рахунок за спожиту електричну енергію у жовтні 2021 року, сформований на підставі прогнозних даних комерційного обліку, у зв`язку з необхідністю розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу, оскільки відбулась з істотною зміною обставин. Згідно з розділом 4 пп.4.12 Правил рахунок має бути сплачений протягом 5 робочих днів від дня отримання. Постачальник просив споживача сплатити вищезазначений рахунок для виконання вимог п.б.1.22 Правил. Акт та рахунок виставлено за плановими обсягами, у зв`язку з необхідністю здійснення оплати до запланованої дати розірвання Договору.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар в установлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

В даному ж випадку, постачальником було надано споживачу на сплату рахунок за спожиту електричну енергію у жовтні 2021 року, сформований на підставі прогнозних даних комерційного обліку, у зв`язку з необхідністю розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу, оскільки відбулись істотні зміни обставин.

В свою чергу споживач здійснив оплату електричної енергії на підставі прогнозних даних комерційного обліку електричної енергії у кількості 22499 кВт*год на суму 53 544,02 грн. згідно платіжного доручення від 20.10.2021 №3056. Однак споживачем фактично було спожито електричної енергії лише у кількості 13612 кВт*год на суму 32 394,38 грн.

Водночас, додатковою угодою №1 від 18.10.2021до договору №21/55-ППЗ від 17.03.2021 сторони розірвали Договір на постачання електричної енергії споживачу №21/55-ППЗ від 17.03.2021, у зв`язку із істотною зміною обставин, якими постачальник керувався при укладенні договору.

Після закінчення періоду постачання сторонами було виконано корегування об`ємів фактичного споживання на 13612 кВт*год на суму 32 394,38 грн., що підтверджується Актом-коригування від 23.11.2021 №54/10К.

05.01.2022 відповідач повернув на рахунок ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» суму 7 149,64 грн., що підтверджується платіжним дорученням №ЦБ000000106 від 05.01.2022.

Доказів повернення відповідачем позивачу коштів у сумі 14 000,00 грн. матеріали справи не містять.

Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" безпідставно зберегло на своєму рахунку кошти Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" у сумі 14 000,00 грн.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що в даному випадку застосуванню підлягають положення статті 1212 ЦК України щодо наслідків набуття майна без достатньої правової підстави.

Суд зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".

Тобто, суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічну позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 662/397/15-ц від 08.06.2021.

У постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу для обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснюють правильну правову кваліфікацію відносин та застосовують для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено в постанові ВП ВС від 25.06.2019 у справі N 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми для обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі N 761/6144/15-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Положеннями частин 1, 2 статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Близька за змістом позиція викладена в постановах ВС від 23.01.2020 у справі N 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі N 918/47/18, від 01.04.2019 у справі N 904/2444/18.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, або якщо набуття відбулося у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Близька правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі N 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі N 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі N 922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі N 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі N 6-3090цс15.

В даному випадку, підставою перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 14 000,00 грн. був виставлений відповідачем акт №54/10 та рахунок-фактури №СФ-0000608 від 14.10.2021 за електричну енергію за жовтень 2021 року у об`ємі прогнозованих даних комерційного обліку електричної енергії у кількості 22499 кВт*год на суму 53 544,02 грн.

Зазначена підстава відпала з настанням події, а саме із підписанням сторонами Акту-коригування від 23.11.2021 №54/10К, складеного після закінчення періоду фактичного постачання електричної енергії споживачу на підставі постачання меншого об`єму електричної енергії ніж було прогнозовано постачальником у Акті №54/10, а саме у кількості 13612 кВт*год на суму 32 394,38 грн.

Відтак, з підписанням сторонами Акту-коригування від 23.11.2021 №54/10К зобов`язання відповідача звелось до передачі позивачу майна - грошових коштів у загальній сумі 21 149,64 грн.

Таким чином, відповідач з 23.11.2021, а саме з дня підписання сторонами Акту-коригування від 23.11.2021 №54/10К, був обізнаний щодо знаходження безпідставно збережених коштів позивача на його рахунку.

05.01.2022 відповідач повернув на рахунок позивача суму 7 149,64 грн., що підтверджується платіжним дорученням ЦБ000000106 від 05.01.2022. Однак, доказів повернення відповідачем безпідставно збереженої суми коштів у розмірі 14 000,00 грн. матеріали справи не містять.

Відповідно, зобов`язання щодо повернення цих грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, тобто є окремим від зобов`язань, які виникають з договору.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували наявності на рахунку останнього безпідставно збережених коштів позивача, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача коштів у розмірі 14 000,00 грн. обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 807,78 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4 367,52 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд України у постанові від 21.05.2012 у справі №6-20цс11, посилаючись на ст. 55 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, згідно з якими кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, зазначив, що обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням вказаних положень та з урахуванням майбутнього результату. Тобто ефективний спосіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання особою відповідного відшкодування. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Так, частиною 1 статті 1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Згідно із частиною 2 статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відтак нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами може бути здійснене на рівні облікової ставки Національного банку України за аналогією закону на підставі приписів статті ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 зроблено висновок, згідно якого у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене в грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснено у відповідності до умов Договору та вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" (61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 60; код ЄДРПОУ: 35859031) на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ: 01125672) суму безпідставно збережених коштів у розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 807 (вісімсот сім) грн. 78 коп., індексу інфляції у розмірі 4 367 (чотири тисячі триста шістдесят сім) грн. 52 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "15" березня 2024 р.

СуддяТ.О. Пономаренко