Постанова

від 15.03.2024 по справі 02/1159

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 02/1159

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 (у складі колегії суддів: Руденко М. А. (головуючий), Барсук М. А., Пономаренко Є.Ю.) та на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 13.09.2023 (суддя Гладун А. І.)

за скаргою Приватного підприємства «Арсад» на бездіяльність державного виконавця

у справі за позовом Приватного підприємства «Укрбудпроект»

до Приватного підприємства «Арсад»

про стягнення 28 998,34 грн,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Приватне підприємство «Арсад» (далі - ПП «Арсад», скаржник, відповідач) звернулося до суду із скаргою на бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Другий відділ ДВС), що полягає у незнятті арешту з майна, накладеного постановою Придніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15.10.2009 серії АА № 962272 (далі - Придніпровський ВДВС; постанова від 15.10.2009). Просило визнати таку бездіяльність неправомірною та зобов`язати Другий відділ ДВС усунути порушення шляхом зняття арешту з майна, накладеного постановою від 15.10.2009.

Скарга мотивована тим, що після фактичного виконання відповідачем рішення Господарського суду Черкаської області від 11.06.2009 у цій справі про стягнення на користь Приватного підприємства «Укрбудпроект» (далі - позивач) сумарно 29273,16 грн державний виконавець Придніпровського ВДВС в порушення вимог закону при закритті виконавчого провадження не зняв арешт з нерухомого майна відповідача, накладений постановою від 15.10.2009. Враховуючи, що Другий відділ ДВС не може зняти арешт з нерухомого майна, оскільки завершене виконавче провадження знищене за закінченням строку зберігання, існують підстави для зняття такого арешту за рішенням суду відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 13.09.2023, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024, скаргу відповідача задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Другого відділу ДВС щодо незняття арешту з нерухомого майна відповідача, накладеного постановою від 15.10.2009, при примусовому виконанні виконавчого листа суду від 29.06.2009 № 02/1159. Зобов`язано Другий відділ ДВС зняти арешт з нерухомого майна відповідача та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження від 15.10.2009 № 9151793 на нерухоме майно шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр).

Судові рішення обґрунтовані наявністю підстав для визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з нерухомого майна відповідача після закриття виконавчого провадження, та, відповідно, зобов`язання Другого відділу ДВС зняти такий арешт та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна, що в ефективний спосіб дозволить відновити право відповідача на мирне володіння нерухомим майном.

У поданій касаційній скарзі Другий відділ ДВС, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні скарги відповідача.

Скаржник посилається на порушення судами ст. 40, ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII). У державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з майна відповідача, оскільки неможливо ідентифікувати, під час виконання якого виконавчого документа накладено арешт; в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним його виконанням, а також на підтвердження того, що арешт накладений на виконання наказу суду у даній справі. Крім того, відповідачем обрано неправильний спосіб захисту, адже у даному випадку є підстави для звернення до суду із позовом на захист порушеного права власності.

Ухвалою Верховного Суду 22.02.2024 відкрито касаційне провадження у даній справі з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

07.03.2024 відповідач надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Одночасно у відзиві відповідач повідомив, що арешт з нерухомого майна відповідача, накладений постановою від 15.10.2009, був знятий Другим відділом ДВС 23.02.2024.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.06.2009 рішенням Господарського суду Черкаської області у цій справі з відповідача стягнуто на користь позивача сумарно 29273,16 грн.

29.06.2009 вказане рішення місцевого господарського суду набрало законної сили, а 01.07.2009 видано наказ на його виконання.

У межах виконавчого провадження про стягнення з відповідача 29273,16 грн державний виконавець Придніпровського ВДВС виніс постанови:

від 09.12.2009 про арешт коштів в межах стягуваної суми, що знаходяться на банківському рахунку відповідача № 26008200652001;

від 15.10.2009 про арешт майна відповідача - незавершений будівництвом переробно-видатковий склад нафтопродуктів, який розташований за адресою: м. Черкаси, вул. Сурікова, буд. 14-а.

14.04.2010 відповідач сплатив борг у повному розмірі, на підтвердження чого надано меморіальний ордер № 2, в результаті чого виконавче провадження закрито, проте, арешт на нерухоме майно відповідача не знято.

Станом на 06.04.2023 арешт, накладений постановою від 15.10.2009, дійсний, а зареєстроване обтяження від 15.10.2009 № 9151793 на нерухоме майно не припинене, що вбачається з відомостей Державного реєстру.

10.04.2023 відповідач звернувся із заявою до Придніпровського ВДВС з проханням надати інформацію про арешт нерухомого майна, накладений постановою від 15.10.2009, на що отримав відповідь від 03.05.2023, що згідно Державного реєстру щодо відповідача зареєстровано обтяження № 9151793, що внесено 15.10.2009, на підставі постанови від цієї ж дати. Водночас повідомлено про закінчення 3-річного строку зберігання виконавчого провадження та знищення за перебігом строку зберігання Журналів реєстрації вхідних документів про відкриття виконавчого провадження та обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві.

15.06.2023 відповідач звернувся до Другого відділу ДВС, як правонаступника Придніпровського ВДВС, з вимогою зняти арешт з належного йому на праві приватної власності об`єкта незавершеного будівництва. У листі від 26.07.2023 Другий відділ ДВС повідомив про відсутність можливості зняти арешт з майна відповідача, оскільки неможливо ідентифікувати, під час виконання якого виконавчого документа накладено арешт, та зазначив, що арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відмова Другого відділу ДВС зняти арешт з майна відповідача в позасудовому порядку слугувала причиною звернення останнім до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця та з вимогою зняти арешт за рішенням суду.

Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною 1 ст. 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

1. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Статтями 5, 55 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на момент винесення постанови від 15.10.2009) було передбачено, що державний виконавець:

зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст.5);

здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом (абз. 1 ч. 2 ст. 5);

має право при здійсненні виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника шляхом винесення відповідної постанови (абз. 5 ч. 3 ст. 5, ч.1 ст. 55).

Згідно п. 8 ч. 1, ч. 2 ст. 37 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час виконання відповідачем рішення суду) у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню, про що державний виконавець виносить постанову, копії якої у 3-денний строк надсилаються сторонам та суду. У такому разі припиняється чинність арешту майна боржника.

Наслідки завершення виконавчого провадження були встановлені у ст. 38 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час виконання відповідачем рішення суду), відповідно до якої, у разі закінчення виконавчого провадження згідно зі ст. 37 цього Закону припиняється чинність арешту боржника (ч. 1). Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження зазначається про скасування арешту, накладеного на майно боржника (ч. 2). За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткову копію такої постанови для її пред`явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна (ч. 3).

Статтею 59 Закону № 606-ХІV (у редакції, чинній на час виконання відповідачем рішення суду) унормовано, що однією з підстав звільнення майна з-під арешту є сплата боржником повної суми боргу за виконавчим документом.

На момент звернення відповідачем із скаргою у цій справі (серпень 2023 року) Закон № 606-XIV втратив чинність від 05.01.2017 на підставі Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

Верховний Суд зазначає, що законодавець визначив порядок переходу від однієї форми регулювання правовідносин до іншої, навівши відповідні правила у розділі ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VІІІ, згідно з п. 7 яких виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Тлумачення п. 7 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII свідчить, що положення попереднього Закону № 606-ХІV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону № 606-ХІV. Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.

Отже, оскільки постанова про арешт майна боржника у виконавчому провадженні (як окрема виконавча дія) винесена державним виконавцем 15.10.2009, тобто в період дії Закону № 606-XIV, то скасування арешту, накладеного на майно, має бути здійснено в порядку, встановленому цим Законом.

Аналіз ст. 37, 38, 59 Закону № 606-XIV дозволяє зробити висновок, що обставина фактичного повного виконання рішення суду боржником має своїм наслідком закінчення виконавчого провадження, з чим безпосередньо пов`язана можливість зняття арешту з майна боржника державним виконавцем.

Як установлено судами попередніх інстанцій, матеріали справи містять докази:

фактичного повного виконання боржником рішення суду, що підтверджується меморіальним ордером від 14.04.2010 № 2, з якого вбачається проведення платежу в розмірі 29273,16 грн з рахунку відповідача № 26008200652001 на рахунок Придніпровського ВДВС з призначенням «сума заборг. зг. Вик. Листа №02/1159 від 29.06.09 Госп. Суду Черкаської області по пл вим № 184 від 9.04.10»;

дійсності арешту нерухомого майна скаржника станом на 06.04.2023, накладеного на підставі постанови від 15.10.2009, що слідує з відомостей Державного реєстру.

Водночас судами не встановлено обставин виконання державним виконавцем приписів ст. 37, 38 Закону № 606-ХІV щодо зняття арешту з майна відповідача після закриття виконавчого провадження з підстав його фактичного повного виконання.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що вказані обставини підтверджують бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна відповідача після 14.04.2010 у зв`язку з закінченням виконавчого провадження.

2. За ч. 1 ст. 38, ст. 41 Закону № 606-ХІV завершене закінченням виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку. Такі правила знайшли своє відображення і у ст. 40, 41 Закону № 1404-VIII.

Однак, навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи (який був стороною виконавчого провадження) може виникати ряд питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів, як-от необхідність припинення заходів примусового виконання рішення, застосованих внаслідок вчинення виконавчих дій, за рішенням суду, що є окремою підставою для зняття арешту з майна відповідача державним виконавцем (ч. 5 ст. 59 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають обтяження речових прав, зокрема, на об`єкт незавершеного будівництва у разі накладення арешту на такий об`єкт нерухомості. Водночас обтяження, які підлягають державній реєстрації, вважаються припиненими з моменту державної реєстрації їх припинення в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі, зокрема, судового рішення щодо припинення обтяження речових прав, в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва, що набрало законної сили (п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 2 ст. 27).

Встановивши, що майно відповідача протягом тривалого часу безпідставно перебуває в арешті за постановою від 15.10.2009, а зареєстроване обтяження на підставі цієї ж постанови, порушує право відповідача на вільне користування та розпорядження своїм майном, суди дійшли висновку про задоволення вимоги про зняття арешту з майна відповідача та припинення обтяження, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому суди слушно зауважили, що Другий відділ ДВС, який є правонаступником Придніпровського ВДВС (за наказом Центрального міжрегіонального управління Мін`юсту (м. Київ) від 20.02.2023 № 684/5), повинен сприяти відновленню порушеного права відповідача шляхом застосування законодавчо встановленого механізму зняття арешту з майна відповідача за закінченим виконавчим провадженням, усуваючи таким чином порушення державним виконавцем законодавчо закріпленого імперативного обов`язку дотримуватись вимог Закону України «Про виконавче провадження».

3. Покликання Другого відділу ДВС у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій приписів ст. 40, ч. 4 ст. 59 Закону № 1404-VIII колегією суддів відхиляються з огляду на те, що постанова про арешт майна відповідача була винесена 15.10.2009, тобто до набуття чинності Законом № 1404-VIII, тому у даному випадку на спірні правовідносини поширюються положення Закону № 606-ХІV.

Доводи касаційної скарги про відсутність підстав для зняття арешту з огляду на неможливість ідентифікувати, під час виконання якого виконавчого документа накладено арешт, спростовуються обставинами, встановленими судами з меморіального ордеру від 14.04.2010 № 2, - сплати відповідачем суми боргу згідно виконавчого листа від 29.06.2009 № 02/1159 Господарського суду Черкаської області, що є рішенням цього суду від 11.06.2009 у даній справі, яке набрало законної сили 29.06.2009.

Щодо посилань скаржника на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним його виконанням, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженим наказом Мін`юсту від 25.12.2008 № 2274/5 (втратив чинність від 19.07.2017), усі виконавчі провадження, які завершені, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, зберігаються в органах ДВС протягом 3 років, після чого підлягають знищенню у визначений спосіб. Здавальні описи, реєстр завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, після 3 років зберігання, а акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення - після 5 років, передаються в архів органу юстиції для організації їх подальшого знищення (п. 9.9, 9.10, 9.13, 9.15 Порядку у редакції, чинній на час проведенням відповідачем сплати боргу).

Зі змісту листа від 03.05.2023 Придніпровського ВДВС вбачається, що виконавче провадження передавалось на зберігання, строк якого закінчився.

Положення ст. 37 Закону № 606-ХІV, наведені пункти Порядку № 2274/5, інформація Придніпровського ВДВС щодо передачі виконавчого провадження на зберігання, а також встановлена судами обставина повного виконання відповідачем рішення суд від 11.06.2009, у своїй сукупності свідчать про завершення закінченням виконавчого провадження у зв`язку з його повним виконанням 14.04.2010.

Безпідставні твердження скаржника про обрання відповідачем неправильного способу захисту порушеного права у даному випадку, оскільки за ч. 1 ст. 59 як Закону № 606-ХІV, так і Закону № 1404-VIII звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту може особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові.

Ці норми стосуються особи, яка не є стороною виконавчого провадження, але вважає себе власником арештованого майна, і, відповідно, може подати позов про зняття арешту зі свого майна.

У випадку, коли особа мала статус боржника у виконавчому провадженні, звернення до суду, який видав виконавчий документ, із скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та ст. 339 ГПК України є належним способом захисту порушеного права.

Аргументи касаційної скарги Другого відділу ДВС про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду, оскільки усі доводи відповідача та заперечення Другого відділу ДВС, а також зібрані докази були предметом дослідження судів із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

В силу положень ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Касаційний господарський суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі в межах доводів касаційної скарги, вважає, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та ухвала Господарського суду Черкаської області від 13.09.2023 прийняті з додержанням норм процесуального та матеріального права, а відтак підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст.129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 13.09.2023 у справі №02/1159 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос