Рішення

від 13.12.2023 по справі 761/17142/15-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/17142/15-ц

Провадження № 2/761/1137/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - Горошинського О.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції», ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олег Володимирович, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішень, виселення, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олег Володимирович, про відшкодування витрат на поліпшення квартири,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року ОСОБА_5 (надалі за текстом - «Позивач») звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом з подальшими уточненнями до ОСОБА_3 (надалі за текстом - «Відповідач-1), ОСОБА_6 , Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції», ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко О.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., - про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно, визнання недійсним договору іпотеки від 17.03.2015 року та виселення.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що є власником квартири АДРЕСА_1 (надалі за текстом - «Квартира»), яка незаконно вибула з її володіння, і в результаті серії незаконних правочинів була відчужена на користь Відповідача-1, який згодом передав її в іпотеку ПАТ «Банк «Національні інвестиції» (Відповідач-3).

В березні 2016 року Відповідач-1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із зустрічним позовом про відшкодування витрат на поліпшення Квартири, який був прийнятий cудом до спільного розгляду з первісним позовом, і просив стягнути з Позивача на його користь 2 505 964 гривні 31 коп. витрат на поліпшення Квартири.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що на момент придбання спірна Квартира перебувала в аварійному та непридатному для проживання стані. Відповідач-1 зробив у Квартирі будівельні та ремонтні роботи на суму 2 505 964,31 грн., вартість яких і просив стягнути на його користь.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року у справі №761/17142/15-ц позовні вимоги за первісним позовом задоволено в повному обсязі.

Було вирішено витребувати квартиру з чужого незаконного володіння Відповідача-1, визнано за Позивачем права власності на Квартиру, визнано недійсним договір іпотеки від 17.03.2015 року, укладений Відповідачем 1 з ПАТ «Банк «Національні інвестиції», скасовано рішення про державну реєстрацію іпотеки та виселено Відповідача 1 з Квартири.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва скасоване, ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_5 відмовлено.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2020 року рішення судів у справі скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи Позивач на підставі висновків ВС уточнила свої позовні вимоги, просила залишити без розгляду позовну вимогу про визнання права власності, і просила суд:

- витребувати Квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 і передати її ОСОБА_5 ,

- визнати недійсним договір іпотеки від 17.03.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Олегом Володимировичем, що зареєстровано в реєстрі під № 289,

- скасувати запис про державну реєстрацію іпотеки номер 9070274 від 17.03.2015 року, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Бойко Олегом Володимировичем,

- скасувати запис про державну реєстрацію обтяження номер 9069958 від 17.03.2015 року, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Бойко Олегом Володимировичем.

- усунути ОСОБА_5 перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_3 з Квартири.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2020 року справу було прийнято у провадження судді Фролової І.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 травня 2023 було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 було зобов`язано судового експерта ОСОБА_21 надати письмові пояснення (відповіді) на питання учасників процесу.

Представники ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги первісної позовної заяви підтримали, що вимог зустрічної позовної заяви заперечували у повному обсязі.

ОСОБА_3 разом зі своїм представником у судовому засіданні щодо задоволення первісної позовної заяви заперечували, просили задовольнити зустрічну позовну заяву.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, опитавши експерта, судом було встановлено наступне.

20 червня 2005 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу набула у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

12 липня 2005 року право власності на Квартиру було зареєстровано КП «Київське міське БТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», що підтверджується документами в матеріалах справи.

У червні 2014 року ОСОБА_5 стало відомо, що право власності на її квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (електронний реєстр БТІ, якій функціонував до 31.12.2012) за невідомою їй ОСОБА_10 на підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 21.12.2007 року, у цивільній справі № 2-797/07 за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_12 про стягнення боргу за договором позики, якою затверджено мирову угоду між сторонами та визнано за ОСОБА_10 право власності на Квартиру.

19 червня 2014 року за заявою ОСОБА_5 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 42014100100000244 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, за фактом шахрайських дій по заволодінню Квартирою (в подальшому об`єднано з іншими провадженнями під № 12012110100000269 від 28.11.2012 року, розслідування здійснювалося слідчим відділом Шевченківського УП ГУНП України в м. Києві).

В червні 2014 року ОСОБА_5 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_10 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.07.2014 року вжито заходів забезпечення позову і заборонено ОСОБА_10 та будь-яким іншим особам вчиняти дії спрямовані на відчуження Квартири, відповідні дані внесені до Державного реєстру речових прав на рухоме майно та їх обмежень (функціонує з 01.01.2013).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.08.2014 року у справі №761/17021/14-ц Квартиру було витребувано з незаконного володіння ОСОБА_10 на користь ОСОБА_5 .

Встановлено, що Квартира є власністю ОСОБА_5 і вибула з її володіння поза її волею та на підставі підробленої ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області, якої цей суд не виносив.

02 вересня 2014 року рішення набрало законної сили.

Після вступу рішення в законну силу ОСОБА_5 надала до ВОП «Михайлівська» ТОВ «Індустріальний будівельний холдінг», яке здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_3 , копію рішення суду, а також замінила замки у Квартирі, вказане вбачається з відповіді ВОП «Михайлівська» ТОВ «Індустріальний будівельний холдінг» (т.4 а.с. 189).

23 квітня 2015 року представник ОСОБА_5 звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про внесення інформації про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на Квартиру, яке було зареєстроване в БТІ 12.07.2005, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З відповіді на вказане звернення ОСОБА_5 в квітні 2015 р. стало відомо, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на її Квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 . Крім того, Квартира перебувала в іпотеці у ПАТ «Банк «Національні Інвестиції».

У зв`язку з цим, ОСОБА_5 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Національні Інвестиції» про витребування Квартири з чужого незаконного володіння та визнання права власності, визнання недійсним договору іпотеки.

Під час розгляду справи стали відомі наступні обставини відчуження Квартири після рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22.08.2014:

05 грудня 2014 року об 11:34:21 Державним реєстратором реєстраційної служби Суворівського РУЮ у м. Херсон Скакун С.О. до Державного реєстру внесено відомості про припинено арешту та заборони відчуження Квартири, які були внесені внаслідок виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва про забезпечення позову у справі № 761/17021/14-ц (за позовом ОСОБА_13 ) від 24.07.2014 р. Підстава: ухвала Апеляційного суду м. Києва від 28.11.2014 р. по справі № 22-ц/796/8855/2014.

Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 22-ц/796/8855/2014 наявні два рішення Апеляційного суду м. Києва: ухвала від 17.06.2014 та рішення від 09.07.2014. Обидва винесені по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Альфа- Банк», Дочірнє підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту та виключення з реєстру заборон та відчужень об`єктів нерухомого майна.

Ухвали Апеляційного суду м. Києва у справі № 22-ц/796/8855/2014 від 28.11.2014, якою би скасовувався арешт чи іншим чином змінювалися заходи забезпечення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_10 у справі № 761/17021/14-ц не існує.

Зазначений факт підтверджений також і заявою судді Апеляційного суду м. Києва від 26.06.2015 (т. 3 а.с. 67, 240).

05 грудня 2014 року о 18:07:33 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Сазоновою О.М. внесено запис про державну реєстрацію права власності № 7965604 (з відкриттям розділу), відповідно до якого з 27.11.2014 з 11:02:05 зареєстровано право власності ОСОБА_10 . Підстава виникнення права власності - ухвала Гребіньківського районного суду Полтавської області, серія та номер 2-797/07, виданий 21.12.2007.

В цей же день, 05 грудня 2014 року між ОСОБА_10 , від імені якої на підставі довіреності від 02.12.2014, посвідченої приватним нотаріусом Сазоновою О.М., діяв нібито представник ОСОБА_14 , та ОСОБА_9 укладений договір купівлі-продажу Квартири, посвідчений приватним нотаріусом Сазоновою О.М., зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за № 1840.

05 грудня 2014 року о 18:46:02 (тобто через 39 хвилин після первинної реєстрації «права власності» ОСОБА_10 ) до Державного реєстру речових прав приватним нотаріусом Сазоновою О.М. внесений запис номер 7965878 про реєстрацію права власності ОСОБА_9 , яке нібито виникло 27.11.2014 о 14:02:10. Підстава виникнення - договір купівлі-продажу від 27.11.2014 № 1840, посвідчений приватним нотаріусом Сазоновою О.М. В той же час, договір №1840 між нібито ОСОБА_12 та ОСОБА_15 , посвідчений приватним нотаріусом Сазоновою О.М., датований 05.12.2014.

16 грудня 2014 року представником ОСОБА_10 ОСОБА_14 оформлено від імені ОСОБА_10 заяву, посвідчену приватним нотаріусом Сазоновою О.М., відповідно до якої ОСОБА_14 підтверджує ОСОБА_9 , що ОСОБА_10 де має до першого ніяких претензій.

16 грудня 2014 року між ОСОБА_9 та його донькою ОСОБА_8 укладений договір дарування Квартири, посвідчений приватним нотаріусом Суперфіном Б.І. за № 3273. Запис про право власності ОСОБА_8 внесений до Державного реєстру 16.12.2014 о 14:12:51 приватним нотаріусом Суперфіном Б.І.

16 грудня 2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу Квартири, посвідчений приватним нотаріусом Суперфіном Б.І. за № 3277. Запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 внесений до Державного реєстру приватним нотаріусом Суперфіном Б.І. 16.12.2014 о 18:21:57.

В ході розслідування кримінального провадження було встановлено, що довіреність від імені ОСОБА_10 на ОСОБА_14 , яка була посвідчена приватним нотаріусом Сазоновою О.М. 02.12.2014, було підписано не ОСОБА_10 , а паспорт ОСОБА_12 , який було нібито пред`явлено нотаріусу, станом на 02.12.2014 час був знищений у зв`язку зі зміною нею прізвища (т.3 а.с. 172 - відповідь Дарницького районного відділу ДМС України від 29.08.2015).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Щодо позовних вимог первісної позовної заяви, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_5 звернулася до суду у зв`язку з тим, що належна їй Квартира вибула з її власності поза її волею і в результаті серії незаконних угод опинилася у володінні ОСОБА_3 , яке позивач вважає незаконним.

ОСОБА_5 посилається на ст. 387, 388 ЦК України, вважаючи, що має право на витребовування квартири незалежно від добросовісності її набувача, оскільки Квартира вибула з її власності поза її волею.

В свою чергу, під час розгляду справи матеріалами справи підтверджується і не спростовано Відповідачем, що ОСОБА_5 набула права власності на Квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 20.06.2005 року, зареєстрованого в БТІ 12.07.2005 року (т.1 а.с. 9-10; 71-72; т 3 а.с. 53-54; т 3 а.с. 226-227; т 8 арк. 32-33),

Відповідно до чинного на той законодавства (ст. 334 ЦК України у редакції 2005 року) право власності ОСОБА_5 на Квартиру виникло з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу.

Одночасно з цим, доказів того, що ОСОБА_11 добровільно відчужувала квартиру матеріали справи не містять та повністю заперечується стороною позивача.

Реєстрація права власності на Квартиру в 2012 році за ОСОБА_10 відбулася на підставі підробленої ухвали Гребіньківського суду, що виключає перехід права власності від ОСОБА_5 до ОСОБА_10 .

Цей факт встановлений рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.08.2014 у справі № 761/17021/14-ц, яке відповідно до правил ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України має преюдиціальне значення для даної справи як рішення по відношенню до однієї зі сторін, ОСОБА_5 , в частині встановлених по відношенню до цієї сторони обставин.

Преюдиціальне значення рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22.08.2014 у справі № 761/17021/14-ц для цієї справи полягає виключно у встановленні факту, що до ОСОБА_10 ніколи не переходило право власності на Квартиру, і вона ніколи не ставала власником Квартири.

Подальша реєстрація права власності ОСОБА_10 в Державному реєстрі речових прав 05.12.2014 відбулася знову ж таки на підставі тієї самої підробленої ухвали Гребінківського районного суду, щодо якої вже існувало рішення суду про її неналежність.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.07.2018 року у справі № 916/2107/17, сама по собі державна реєстрація права на нерухоме майно не є підставою виникнення речових прав, а є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно (частина 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

Підставою виникнення права власності є не заборонені законом підстави, зокрема, правочини (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (у редакції від 13.06.2012).

За таких обставин, на переконання суду, однозначним є висновок, що на підставі ухвали Гребіньківського районного суду Полтавської області від 21.12.2007, якої цей суд ніколи не виносив, ОСОБА_10 не набула права власності на Квартиру незалежно від реєстрації такого права спочатку 19.12.2012 в реєстрі БТІ, а потім - 05.12.2014 в Державному реєстрі речових прав.

Відповідно до ст. 658 ЦК України (в редакції від 30.10.2014) право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

За таких обставин, ОСОБА_10 , не будучи власником Квартири на підставі ухвали Гребіньківського районного суду Полтавської області, що встановлено рішенням у справі № 761/17021/14-ц не мала права продавати Квартиру ОСОБА_9 , у якого внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 05.12.2014 також не виникло право власності.

ОСОБА_9 , в свою чергу, не будучи власником Квартири на підставі договору купівлі-продажу, не мав права розпорядитися нею шляхом дарування ОСОБА_8 , у якої на підставі договору дарування також не виникло право власності.

За таких обставин, очевидним є висновок про те, що внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 16.12.2014 року з ОСОБА_8 . Відповідач ОСОБА_3 не набув права власності на Квартиру.

Таким чином вирішальне значення має той факт, що ОСОБА_10 не могла відчужити квартиру в грудні 2014 року, не будучи її власником, а тому весь ланцюг правочинів, який стався після цього, не призвів до виникнення у ОСОБА_3 права власності 16 грудня 2014 року.

Жодних обставин, які б спростовували ці обставини та надані на їх підтвердження докази Відповідач не надав.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Наведені вище фактичні обставини та відповідні ним докази свідчать про те, що вибуття Квартири з володіння ОСОБА_5 після рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22.08.2014 у справі № 761/17021/14-ц відбулося внаслідок:

1) неправомірного зняття арешту 05.12.2014 на підставі неіснуючої ухвали Апеляційного суду м. Києва від 28.11.2014;

2) подальшої неправомірної реєстрації в Державному реєстрі речових прав 05.12.2014 права власності ОСОБА_10 на Квартиру на підставі неіснуючої ухвали Гребіньківського районного суду Полтавської області від 12.21.2007.

В свою чергу, заперечуючи проти позову, Відповідач посилався на те, що Квартира вибула з володіння ОСОБА_5 внаслідок її недбалості, зокрема, квартира була занедбана, Позивач не сплачувала рахунки за комунальні послуги, в Квартирі було відключене електропостачання та інші комунальні послуги, Позивач не зареєструвала своє право власності на Квартиру після рішення Шевченківського районного суду у справі № 761/17021/14-ц від 22.08.2014, хоча була зобов`язана це зробити.

В той же час, матеріали справи підтверджують протилежне з огляду на наступне.

29 жовтня 2014 року, після винесення рішення Шевченківського райсуду від 22.08.2014 у справі №761/17021/14-ц, ОСОБА_5 звернулася до ВОП Михайлівський (ЖЕК) і просила бути присутнім представника ЖЕК для відкриття дверей її квартири та установки нового замка (тобто увійшла у фактичне володіння), а також надала копію судового рішення про витребування Квартири від ОСОБА_10 (т. 4 а.с. 189).

З відповіді ПАТ «Київенерго» ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 71) вбачається, що особові рахунки на електропостачання переоформлено на ОСОБА_3 , виконано заміну лічильників, до теперішнього часу за всі роки відключення електропостачання не проводилося. Про наявність будь-яких боргів - не вказано.

З відповіді служби управителя з питань ЖКГ КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» на адвокатський запит Горошинського О.О. від 29.07.2015 (т. 2 а.с. 21) нічого не згадується про будь-яку заборгованість ОСОБА_5 за комунальні послуги.

З копії довідок КП ЖЕК «Центральна» на ім`я ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 172-178) наявні підтвердження оплати останньою комунальних послуг.

Стосовно реєстрації права власності після рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22.08.2014 у справі № 761/17021/14-ц варто звернути увагу на таке.

Як зазначалося, підставою для набуття Позивачем права власності на Квартиру був договір купівлі-продажу від 20.06.2005 року. Право власності Позивача було зареєстроване в БТІ 12.07.2005 року відповідно до чинного на той час законодавства (т.1 а.с. 9-10; 71-72; ТОМ 3 а.с. 53-54; ТОМ 3 а.с. 226-227; том 8 арк. 32-33).

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22.08.2014 не є підставою для виникнення у Позивача права власності, а є лише додатковим підтвердженням факту виникнення права власності Позивача на підставі договору купівлі-продажу від 20.06.2005.

Станом на 02.09.2014 (дата набрання рішенням законної сили) діяв ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який передбачав державну реєстрацію прав на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ст. 1 Закону), який розпочав функціонування з 01.01.2013.

Частина 4 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» передбачала, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Викладене означає, що станом на 2014 рік не існувало норми чинного законодавства, яка б зобов`язувала Позивача реєструвати її право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з урахуванням того, що її право було належним чином зареєстровано в 2005 році.

Як вбачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 10, додаток до заяви про забезпечення), до 05.12.2014 року в цьому реєстрі не було жодної реєстрації права власності на Квартиру, до тих пір, поки приватний нотаріус Сазонова не зареєструвала право власності за ОСОБА_10 на підставі ухвали Гребіньківського районного суду Полтавської області від 21.12.2007.

За таких обставин, доводи Відповідача про протиправну бездіяльність Позивача, які призвели до вибуття Квартири з її володіння, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Більше того, такі доводи, за будь-яких обставин, не свідчать про вибуття Квартири з володіння Позивача з її волі.

Відповідачем не надано доказів того, що Позивач з власної волі передала Квартиру ОСОБА_10 , сприяла реєстрації за нею права власності 05.12.2014, сприяла припиненню арешту Квартири в м. Херсон, передала Квартиру ОСОБА_9 чи ОСОБА_3 тощо.

А це, в свою чергу, означає, що доводи Відповідача в цій частині не спростовують позовні вимоги.

Також, заперечуючи проти позову, Відповідач посилався на те, що площа Квартири внаслідок її перепланування збільшилася зі 114,5 кв.м. до 140 кв.м.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджував збільшення площі квартири.

Не зміг пояснити такого збільшення площі і сам Відповідач, відповідаючи на питання в судовому засіданні.

Зокрема, за даними технічного паспорту на Квартиру, який був наданий Відповідачем на вимогу експерта КНДІСЕ (т. 4 а.с. 220), вбачається, що площа Квартири становить 114,5 кв.м.

Така ж площа зафіксована у висновку експерта КНДІСЕ (т. 4 а.с. 248 та т.5), Висновок експертного дослідження №1442, проведеного судовим експертом Командировим О.В. 30.10.2015 щодо проведення будівельно-технічного дослідження квартири за замовленням ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 73, 219; том 4 а.с.54) та іншими матеріалами справи, в тому числі і висновком судового експерта ОСОБА_21 від 26.08.2020 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи на замовлення ОСОБА_3 (т. 9 а.с. 153).

Викладене означає, що жодних змін площа Квартири на даний час не зазнала, у зв`язку з чим вона і досі є тим самим об`єктом, який вибув з володіння ОСОБА_5 .

Щодо доводів Відповідача про те, що останній є добросовісним набувачем Квартири, а тому Квартира не може бути витребувана у нього, суд зауважує наступне.

По тексту рішення було зазначено, що за встановлених фактичних обставин, а саме: вибуття Квартири з володіння Позивача поза її волею внаслідок незаконного припинення запису про арешт та незаконної реєстрації права власності за ОСОБА_12 05.12.2014 на підставі неіснуючих документів, а тому Квартира має бути витребувана у Відповідача.

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України особа, яка придбала майно за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, є добросовісним набувачем.

Відповідач купив Квартиру в ОСОБА_8 , яка не була її власником, оскільки право власності до неї ніколи не переходило, про що зазначено раніше по тексту рішення.

За твердженням самого ОСОБА_3 , він перевіряв статус квартири у ЖЕК перед купівлею.

В ЖЕКу на той момент була копія рішення Шевченківського райсуду, справа №761/17021/14-ц (за позовом до ОСОБА_12 ), що вбачається із відповіді ЖЕК слідчому (т. 4 а.с. 189), а тому розумно передбачити, що відповідна інформація була доведена до ОСОБА_3 .

Як вбачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 10, додаток до заяви про забезпечення позову, т. 4 а.с. 193-198), в цьому реєстрі відображається, що:

05.12.2014 об 11:34:21 Державним реєстратором реєстраційної служби Суворівського РУЮ у м. Херсон Скакун С.О. до Державного реєстру внесено відомості про припинено арешту та заборони відчуження Квартири, які були внесені внаслідок виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва про забезпечення позову у справі № 761/17021/14-ц (за позовом ОСОБА_13 ) від 24.07.2014 р. Підстава: ухвала Апеляційного суду м. Києва від 28.11.2014 р. по справі № 22-ц/796/8855/2014.

05.12.2014 о 18:07:33 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Сазоновою О.М. внесено запис про державну реєстрацію права власності № 7965604 (з відкриттям розділу), відповідно до якого з 27.11.2014 з 11:02:05 зареєстровано право власності ОСОБА_10 . Підстава виникнення права власності - ухвала Гребіньківського районного суду Полтавської області, серія та номер 2-797/07, виданий 21.12.2007.

05.12.2014 о 18:46:02 (тобто через 39 хвилин після первинної реєстрації права власності ОСОБА_10 ) до Державного реєстру речових прав приватним нотаріусом Сазоновою О.М. внесений запис номер 7965878 про реєстрацію права власності ОСОБА_9 , яке нібито виникло 27.11.2014 о 14:02:10. Підстава виникнення - договір купівлі-продажу від 27.11.2014 № 1840, посвідчений приватним нотаріусом Сазоновою О.М.

В той же час, договір №1840 між нібито ОСОБА_12 та ОСОБА_15 , посвідчений приватним нотаріусом Сазоновою О.М., копія якого знаходиться в м/с, датований 05.12.2014.

29.05.2015 ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Шевченківського райсуду у справі № 761/17021/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_16 (а/с 177-181 справи № 761/17021/14-ц).

Сукупність цих обставин, особливо припинення запису про арешт в м. Херсон, та посилання в реєстрі на договір купівлі-продажу між ОСОБА_12 та ОСОБА_15 , дата якого не відповідала тому, що мав би бути наданий для огляду ОСОБА_17 при обговоренні угоди, мала би спонукати ОСОБА_3 до виваженого рішення щодо купівлі Квартири.

До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22).

За висновком Великої палати ВС у постанові від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц підтвердження такої добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості.

Викладені обставини беззаперечно свідчать, що саме ОСОБА_3 не проявив розумної обачності, купуючи Квартиру, хоча повинен був і мав можливість провести перевірку підстав виникнення права власності у ОСОБА_9 .

Додатково доступність інформації про юридичні аспекти Квартири підтвердила свідок ОСОБА_18 , яка пояснила, що вона, і приватний нотаріус Аверіна мали намір придбати спірну Квартиру, але обидві не були впевнені в добросовісності такого набуття

Свідок, даючи показання стверджувала, що вона мала документи на квартиру АДРЕСА_1 , однак з ними були проблеми, у зв`язку з чим юристи не радили її придбавати.

Вимоги про визнання недійсним іпотечного договору та усунення перешкод шляхом виселення ОСОБА_3 є похідними від вимоги за віндикаційним позовом і спрямовані на реальний захист прав Позивача і усунення перешкод у володінні Квартирою після її витребовування.

Позивач вимагала визнати договір іпотеки недійсним з огляду на те, що Відповідач ОСОБА_3 16.03.2015 не мав права визначати юридичну долю Квартири, не будучи її власником, і не мав права передати її в іпотеку.

Правильність такого способу захисту підтверджується висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15-ц.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що первісна позовна заява підлягає задоволенню, обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом, суд дійшов наступних висновків.

В березні 2016 року Відповідач-1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із зустрічним позовом про відшкодування витрат на поліпшення Квартири, який був прийнятий Судом до спільного розгляду з первісним позовом, і просив стягнути з Позивача на його користь 2 505 964 гривні 31 коп. витрат на поліпшення Квартири.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що на момент придбання спірна квартира перебувала в аварійному та непридатному для проживання стані. Відповідач-1 зробив у Квартирі будівельні та ремонтні роботи на суму 2 505 964,31 грн., вартість яких і просить стягнути на його користь.

На підтвердження своїх доводів про стан квартири Відповідач-1 надав суду:

- копії протоколів опитування ОСОБА_9 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , які було складено адвокатом Горошинським,

- копію звіту ТОВ «Оксі-К» за результатами візуального огляду конструкцій приміщень Квартири з висновками та рекомендаціями щодо подальшої надійної та безпечної експлуатації,

- копію звіту ТОВ «Оксі-К» за результатами візуального огляду конструкцій горища, розташованого над Квартирою з висновками та рекомендаціями щодо подальшої надійної та безпечної експлуатації.

На підтвердження доводів про вартість поліпшень, яка, на думку Відповідача-1, підлягає стягненню з Позивача, надав:

- копію висновку експертного дослідження, згідно з яким вартість поліпшень складає 1 710 205,66 грн.,

- копії протоколів опитування ОСОБА_9 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,

- копію звіту про незалежну оцінку квартири.

ОСОБА_3 , як на правову підставу своїх вимог, посилався на ч. 4 ст. 390 ЦК України, відповідно до якої добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

В подальшому 24.09.2020 при новому розгляді справи Відповідач збільшив свої вимоги і просив стягнути 4 129 700 грн., посилаючись в обгрунтування на висновок судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 26.08.2020.

Також було додане правове обгрунтування з посиланням на ч. 3 ст. 390, відповідно до якої добросовісний або недобросовісний набувач має право на стягнення на його користь необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

В той же час, суд не змозі погодитися з такими доводами і наданими на їх підтвердження доказами виходячи з наступного..

Необхідно зауважити, що для застосування ч. 4 ст. 390 ЦК України необхідно довести:

- що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем Квартири,

- що вартість Квартири, на момент її вибуття з власності ОСОБА_5 становила 1 577 000 грн.,

- що ОСОБА_3 здійснив у Квартирі поліпшення, в результаті яких збільшилася її вартість, порівняно з вартістю квартири на час її вибуття із власності та володіння ОСОБА_5 ,

- що вартість квартири збільшилася тепер уже на 4 129 700 грн. з урахуванням збільшених позовних вимог за зустрічним позовом,

- що ОСОБА_3 здійснив витрати, тобто сплатив кошти, на оплату таких поліпшень як мінімум у сумі 4 129 700 грн.

Відшкодуванню відповідно до даної норми підлягають не всі витрати добросовісного набувача, які він здійснив на поліпшення майна, а лише у сумі, на яку збільшилася його вартість.

В той же час, відповідні докази у матеріалах справи відсутні.

Так, протоколи опитування ОСОБА_9 (т. 2 а7с. 3. 163), ОСОБА_19 (т. 2 а.с. 15, 170), ОСОБА_20 (т. 1 а.с. 241, т. 2 а.с. 159) не можуть бути доказами у справі, оскільки чинний ЦПК України не передбачає можливості заочного опитування свідків представником однієї зі сторін, а встановлює, що свідки допитуються у судовому засіданні (ст. 90, 91 ЦПК України).

Цими протоколами не підтверджена ані вартість Квартири на момент її вибуття з власності ОСОБА_11 , ані витрати ОСОБА_3 , ані сума, на яку збільшилася вартість Квартири внаслідок здійснення ОСОБА_3 поліпшень.

Щодо Договору будівельного підряду від 22.12.2014 року, копія якого долучена до матеріалів справи вбачається, що у преамбулі договору як підрядник значиться ТОВ «Жилбудресурс», а в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» - ТОВ «БК «Будтранссервіс».

Зі змісту договору невідомо, хто діяв від імені цих юридичних осіб, оскільки в договорі навіть не зазначено, ким він підписаний.

За таких обставин суд критично відноситься до такого доказу, отже, надана Відповідачем-1 копія договору не є належним та допустимим доказом будь-яких обставин.

Жодних документів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 сплачував якісь кошти для здійснення невід`ємних поліпшень квартири, матеріали справи не містять, що підтверджується також і висновком судової будівельно-технічної експертизи, проведеної КНДІСЕ за клопотанням ОСОБА_3 .

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні результати трьох досліджень, всі три проведені за клопотанням/ініціативою ОСОБА_3 , і всі три визначають різну вартість проведених ремонтних робіт.

Висновок експертного дослідження від 30.10.2015 року (том 2 а.с. 73, 219, т. 4 а.с. 54) містить дані про імовірну вартість ремонтно-будівельних робіт, які вказані в акті ТОВ «Жилбудсервіс».

Тобто, експерт не досліджував стан квартири на час її вибуття з власності ОСОБА_5 , зміну її вартості, досліджував складений акт виконаних робіт, в результаті чого дійшов висновку про імовірну вартість виконаних робіт у сумі 1 710 205,66 грн.

Не містить даних про витрати ОСОБА_3 на невід`ємні поліпшення квартири, на суму яких збільшилася вартість квартири.

Звіт про незалежну оцінку чотирикімнатної житлової квартири загальною площею 114,5 кв.м. (т. 2 а.с. 216) підтверджує вартість квартири на 28.05.2015, але не підтверджує жодної з обставин, встановлення яких є необхідним для стягнення з власника на користь добросовісного набувача понесених витрат.

За клопотанням ОСОБА_3 судом було призначено судово-будівельну експертизу КНДІСЕ (т. 5 а.с. 248 - т 6), на вирішення якої було поставлено питання щодо визначення розміру витрат ОСОБА_3 на ремонтні роботи у спірній квартирі, а також щодо зміни розміру вартості квартири з моменту її набуття у власність ОСОБА_3 і до часу проведення експертизи, приймаючи до уваги виконані ремонтні роботи.

Як вбачається з висновку судової експертизи, експертом було проведено як будівельно-технічну експертизу, в ході якої дано відповідь на питання щодо фактичних витрат на проведення ремонтно-будівельних робіт у квартирі, так і оціночне дослідження з метою визначення вартості квартири.

За результатами будівельно-технічної експертизи встановлено, що визначити фактичну вартість ремонтно-будівельних робіт, проведених у квартирі, неможливо з огляду на відсутність будь-яких підтверджуючих документів.

Також експертом встановлено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 114,5 м?, станом на 16 грудня 2014 року, тобто на момент придбання ОСОБА_3 , з врахуванням її технічного стану складала 270 793 дол. США, що було еквівалентно 4 270 406 грн. (чотири мільйони двісті сімдесят тисяч чотириста шість гривень) /визначена вартість звільняється від оподаткування податком на додану вартість /згідно до ст. 197 ПК України/.

Ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 114,5 м?, станом на 10.11.2017, тобто на момент проведення оцінки, з врахуванням її існуючого технічного стану складає 196 482 дол. США, що еквівалентно 5 210 703 грн. (п`ять мільйонів двісті десять тисяч сімсот три гривні) визначена вартість звільняється від оподаткування податком на додану вартість згідно до ст. 197 ПК України.

Щодо висновок судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 26.08.2020 (т. 9 а.с. 153) суд доходить до висновку про недопустимість такого доказу, оскільки договір на проведення експертизи укладений з ТОВ «Алінгез», яке не є експертною установою, уповноваженою на проведення експертизи, а не з судовим експертом.

Експерт провів експертизу на підставі матеріалів, яких завідомо недостатньо для вирішення відповідного питання.

Експертом проведено будівельно-технічну експертизу, в ході якої нібито встановлено обсяги та фактичну вартість виконаних ремонтно-будівельних робіт.

Відповідно до п. 5.1.3 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 08.10.98 N 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 N 1950/5) для вирішення питань: про відповідність розробленої проектно-кошторисної документації вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва (ДБН, СНиП тощо); відповідність фактично виконаних будівельних робіт проектній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; визначення переліку та об`ємів фактично виконаних робіт з будівництва (ремонту, реконструкції) об`єктів; визначення вартості фактично виконаних робіт з будівництва об`єктів; визначення відповідності обсягів та вартості фактично виконаних будівельних робіт обсягам та вартості, визначеним проектно-кошторисною або первинною звітною документацією; відповідності первинної звітної документації з будівництва за порядком складання і наведеними розрахунками вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва - експерту необхідно надати договірну документацію (договори підряду та додатки до них, додаткові угоди тощо), а також проектно-кошторисну та первинну звітну і виробничу документацію (форми КБ-2в, КБ-3, відомості списання матеріалів, журнал виконання робіт, акти огляду прихованих робіт, акти випробувань тощо) на виконання будівельних робіт.

Як вбачається із Висновку, будівельно-технічна експертиза проведена експертом на підставі таких документів:

- Акту виконаних ремонтних робіт ТОВ «Жилбудресурс»;

- Довідки про вартість використаних матеріалів ТОВ «Жилбудресурс»;

- Звіту за результатами візуального огляду конструкцій горища житлового будинку по АДРЕСА_3 з висновками та рекомендаціями щодо подальшої надійної та безпечної експлуатації;

- Звіту за результатами візуального огляду конструкцій приміщень квартири АДРЕСА_1 з висновками та рекомендаціями щодо подальшої надійної та безпечної експлуатації.

Жодного документа із перелічених в науково-методичних рекомендаціях експерту надано не було.

Крім того, акт виконаних ремонтних робіт містить у собі такі недоліки, які виключають його будь-яке використання у якості документа.

Так, акт:

- від імені підрядника ТОВ «Жилбудресурс» підписаний невідомою особою, а відтак немає змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції,

- не містить посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення,

- не містить навіть дати його складання та посилання на договір, відповідно до якого нібито виконувались роботи,

а тому не може підтверджувати здійснення господарської операції виконання робіт, оскільки не відповідає навіть загальним вимогам до первинного документа, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не те, що вимогам до актів за формами КБ-2в, КБ-3.

Допитаний в судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_21 пояснив, що первинних документів не досліджував і аналізував лише ті, які вказані у висновку. Застосовував методику оцінки державного та комунального майна при приватизації, оскільки іншої не було.

З викладеного вбачається, що у матеріалах справи відсутні докази здійснення в Квартирі конкретних робіт і в який період, розміру витрат ОСОБА_3 на них, суми збільшення вартості Квартири внаслідок їх проведення порівняно з вартістю, за якою вона вибула з власності ОСОБА_11 .

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, висновок судового експерта ОСОБА_21 оцінюється судом критично і у сукупності з іншими доказами, які не дають підстав визначити будь-яку суму, яка би могла підлягати відшкодуванню ОСОБА_3 на підставі ч. 4 ст. 390 ЦК України.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається ОСОБА_3 як на підставу для задоволення зустрічного позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, зокрема щодо зміни вартості квартири порівняно із вартістю квартири на час її вибуття з власності ОСОБА_5 .

На підставі вищевикладеного, Конституції України, ст.ст. 328, 334, 387, 388, 658 ЦК України, з урахуванням постанови Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 916/2107/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.1..2018 року у справі № 907/50/16, постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.1.2019 року у справі № 914/3224/16, постанови Великої палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, постанови Верховного Суду від 30.11.2022 року в справі № 522/14900/19, та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції», ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олег Володимирович, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішень, виселення - задовольнити у повному обсязі.

Витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та передати її ОСОБА_5 .

Визнати недійсним договір іпотеки від 17.03.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Олегом Володимировичем, що зареєстровано в реєстрі під № 289,

Cкасувати запис про державну реєстрацію іпотеки номер 9070274 від 17.03.2015 року, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Бойко Олегом Володимировичем,

Cкасувати запис про державну реєстрацію обтяження номер 9069958 від 17.03.2015 року, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Бойко Олегом Володимировичем.

Усунути ОСОБА_5 перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олег Володимирович, про відшкодування витрат на поліпшення квартири - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_5 , адреса місця проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП

ОСОБА_3 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

ОСОБА_6 , адреса місця проживання - АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

Публічне акціонерне товариство «Банк «Національні інвестиції», адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Володимирська, буд. 4, код ЄДПОУ 20017340,

ОСОБА_7 , адреса місця проживання - АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ,

ОСОБА_8 , адреса місця проживання - АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ,

ОСОБА_9 , адреса місця проживання - АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_5 ,

ОСОБА_10 , адреса місця проживання - АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_6 ,

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олег Володимирович, адреса місцезнаходження - АДРЕСА_9 .

Повний текст рішення виготовлений 21 лютого 2024 року.

Суддя: