Ухвала

від 13.03.2024 по справі 420/7694/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/7694/24

УХВАЛА

13 березня 2024 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Харченко Ю.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати рішення, дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ткачова А.В противоправними та зобов`язати державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ткачова А.В скасувати Постанову про арешт коштів боржника від 11.12.2023 року по виконавчому провадженні серії ВП № 51903307, та повернути стягнуті кошти на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 в Райфазен банк м. Херсона.

Пунктом 4 ч.1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.5 ст.125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.

Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби врегульовано статтею 74 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон України №1404-VIII).

Так, частиною першою вказаної статті Закону України №1404-VIII визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 2 статті 74 Закону України №1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом.

Суд враховує також позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у п.25 Постанови від 05.12.2018р. у справі №279/2369/17, згідно якої юрисдикція спорів про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ.

Зокрема, у скарзі позивач просить суд визнати протиправними рішення, дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ткачова А.В., та зобов`язати державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ткачова А.В скасувати Постанову про арешт коштів боржника від 11.12.2023 року по виконавчому провадженні серії ВП № 51903307, та повернути стягнуті кошти на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 в Райфазен банк м. Херсона.

При цьому, з доданої до матеріалів скарги спірної постанови від 11.12.2023 року ВП № 51903307, вбачається, що остання прийнята Начальником Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ткачовим А.В., в межах примусового виконання виконавчого листа № 666/2709/15, виданого 06.06.2016 року Херсонським міським судом у Херсонській області.

Таким чином, позивач просить скасувати Постанову від 11.12.2023 року ВП № 51903307, яка прийнята з примусового виконання рішення Херсонського міського суду у Херсонській області по цивільній справі № 666/2709/15, ухваленого відповідно до вимог Цивільного процесуального законодавства України.

Частиною 1 ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 448 Цивільного процесуального кодексу України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Таким чином, приписами ст.ст.447-453 ЦПК України встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій, бездіяльності державних та приватних виконавців у випадку, якщо сторона виконавчого провадження оскаржує їх у зв`язку із примусовим виконанням виконавчого документа, виданого на виконання рішення суду у цивільній справі.

Означена позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у Постановах від 05.12.2018 (справа №279/2369/17), від 14.11.2018 (справа №820/4243/17); від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі №758/8095/15-ц (провадження №14-134цс19).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS №005, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно із ч. 6 ст. 170 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відтак, беручи до уваги наведене, а також те, що дану справа не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для відмови у відкритті провадження у справі №420/7694/24 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

ОСОБА_1 до матеріалів скарги додано банківську квитанцію від 06.03.2024 року № ПН 37 про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн., а отже вказана сума грошових коштів підлягає поверненню з державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) з Державного бюджету України сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн.20 коп.

Роз`яснити позивачеві, що даний спір підлягає вирішенню судом, який видав виконавчий документ, в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, разом з позовною заявою, та доданими до неї документами, надіслати позивачеві.

Ухвала суду може бути оскаржена, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду у строки визначені статтею 295 КАС України.

Суддя Ю.В. Харченко