Рішення

від 15.03.2024 по справі 520/18990/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

15 березня 2024 р. справа № 520/18990/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання без повідомлення (виклику) осіб справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фармацевтична компанія "ЕЙМ" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про визнання протиправною та скасування постанови, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фармацевтична компанія "ЕЙМ" (далі за текстом - заявник, перевізник, ТОВ "НВФК "ЕЙМ"), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправною та скасування постанови Відділу держаного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті від 06 липня 2023 року № 09234 про застосування відносно позивача адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000,0 грн.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що штраф застосовано за відсутності події вчинення правопорушення, оскільки послуги з перевезення вантажів або пасажирів автомобільним транспортом позивачем не надаються, відповідний КВЕД відсутній.

Відповідач, Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській, Харківській областях (далі за текстом - владний суб`єкт, контролюючий орган) з позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що вчинене управлінське волевиявлення з приводу застосування штрафу цілком узгоджується як із положеннями закону, так і з обставинами фактичної дійсності у вигляді скоєння правопорушення у сфері автомобільних перевезень (здійснення вантажних перевезень без необхідного комплекту документів). Наголошував на дотриманні процедури застосування штрафу.

У відповіді на відзив позивач підтримав свої позовні вимоги та просив суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

21.06.2023р. о 10-20год. на а/д М-29 "Харків - Красноград - Перещепіно", 40 км, старшим державним інспектором Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській, Харківській областях за направленням від 16.06.2023р. №НР000925 відносно транспортного засобу марки ГАС 715R із державним реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 було проведено захід державного нагляду (контролю) у формі рейдової перевірки.

Результати перевірки оформлені актом №АР025816 від 21.06.2023р. (далі за текстом - Акт).

У тексті Акту викладені власні судження суб`єкта владних повноважень про порушення заявником як перевізником ст.34, ст.48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-III "Про автомобільний транспорт", п. 3.3 наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010р. №385, а саме: під час перевезень вантажу перевізник не забезпечив водія оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та у водія на момент перевірки відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Згідно із записом у бланку означеного акту перевірки водій - ОСОБА_1 , зі змістом акту перевірки ознайомився на місці складання та його підписав. Будь-яких пояснень щодо причини порушень водій не надавав.

Повідомленням від 28.06.2023р. № 48086/38/24-23, направленим поштовим відправленням за № 0600030069088, представника позивача викликано на розгляд справи про порушення на 06.07.2023р. з 9.00 до 12.00.

Поштове відправлення № 0600030069088 отримано 04.07.2023р., відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

06.07.2023р. із посиланням на Акт суб`єкт владних повноважень прийняв постанову №029234 про застосування 17 000,00 грн. штрафу.

Як з`ясовано судом, юридичною підставою для вчинення цього управлінського волевиявлення суб`єктом владних повноважень були обрані приписи ст.48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-III "Про автомобільний транспорт", а фактичною підставою послугували судження, відображені в акті перевірки №АР025816 від 21.06.2023р. про відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Стверджуючи про невідповідність закону означеного рішення суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Суспільні відносини з приводу використання суб`єктами господарювання у межах провадження підприємницької діяльності вантажного автомобільного транспорту унормовані, зокрема, приписами Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікована Законом України від 06.03.2008р. №129-VI; далі за текстом Конвенція №153), Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", Закону України від 10.11.1994р. № 232/94-ВР "Про транспорт", Закону України від 30.06.1993 р. № 3353-XII "Про дорожній рух", Правил дорожнього руху (затверджені постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306), Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (затверджений постановою КМУ №1567 від 08.11.2006р.; далі за текстом - Порядок №1567), Інструкції використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010р. №385, затверджена в Міністерстві юстиції України 20.10.2010р. за №946/18241; далі за текстом - Інструкція №385), а також приписами Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010р. №340; далі за текстом - Положення №340).

Стосовно обов`язку учасників суспільних відносин - суб`єктів господарювання забезпечити обладнання вантажних автомобілів повною масою понад 3,5 тон, які задіяні у технологічному процесі створення умов (організації) перевезень (фізичного переміщення) вантажу із використанням праці найманого водія (як для задоволення потреб третіх сторонніх субєктів права (тобто на комерційній особі), так і для задоволення власних внутрішньогосподарських потреб такого учасника суспільних відносин (тобто у разі фізичного переміщення вантажу у межах однієї і тієї ж юридичної особи без надання послуги з перевезення замовнику)) суд зазначає, що згідно з п.1 ст.1 Конвенції №153 Ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів.

Відповідно до п.1 ст.5 Конвенції №153 жодному водію не дозволяється керувати транспортним засобом без перерви більше чотирьох годин.

Отже, нормами міжнародного акту права чітко передбачено необхідність обов`язкового обліку часу роботи найманого водія у звичайних умовах життєдіяльності.

За визначенням ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Отже, за нормами наведеного національного закону України кваліфікуючою умовою для визнання учасника суспільних відносин перевізником є наявність у такого учасника правового статусу фізичної особи чи правового статусу юридичної особи та задіянність у процесі переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобілю та праці найманого водія.

Натомість, ознака наявності або відсутності у процесі переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобілю та праці найманого водія саме послуги з перевезення пасажирів чи вантажів (тобто перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату) не має жодного юридичного значення, позаяк законом чітко указано, що перевезення вантажу може відбуватись і за власний кошт (тобто без надання послуги з перевезення вантажу, а у цілях задоволення власних внутрішньогосподарських потреб).

Пунктом 1.3 Положення №340 визначено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

За правилами п.1.4 Положення №340 це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності; транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об`єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об`єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об`єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.

У силу застереження п.6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Отже, вимога про обов`язковість обладнання транспортного засобу вантажного автомобіля повною масою понад 3,5т. тахографом є чіткою та однозначною, множинного тлумачення поза розумним сумнівом не допускає.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про, що з аналізу змісту наведених вище норм права чітко, однозначно та безумовно слідує висновок про існування у кожного учасника суспільних відносин, котрий використовує для організації процесу перевезення вантажу (як для потреб третього стороннього суб`єкта права замовника, так і для задоволення власних внутрішньогосподарських потреб) транспортний засіб вантажний автомобіль повною масою понад 3,5т. із використанням праці найманого водія обов`язку обладнання цього транспортного засобу тахографом та використання тахографу під час експлуатації вантажного автомобіля за призначенням або використання інших суміжних засобів обліку робочого часу найманого водія.

Така вимога викликана виключно потребою у забезпеченні публічного інтересу суспільства на безпеку дорожнього руху, а тому має поширюватись як на автомобільного перевізника юридичну особу, котра надає комерційну послугу з перевезення вантажів, так і на перевізника юридичну особу, котра здійснює переміщення вантажу у власних внутрішньогосподарських потребах без надання послуги третьому сторонньому субєкту права (тобто здійснює перевезення вантажу за власний кошт), бо протилежне тлумачення цієї вимоги із неминучістю призводить до дискримінації однакових за статусом та категорією учасників суспільних відносин у однакових умовах участь у дорожньому русі транспортних засобів вантажних автомобілів з метою перевезення вантажів за абсолютно неістотною ознакою (надання послуги з перевезення замовнику на комерційній основі або самостійне споживання власноствореної послуги з перевезення).

Згідно з ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", Положенням про Державну службу України з безпеки на транспорті (затверджено постановою КМУ від 11.02.2015р. №103), Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (затверджений постановою КМУ №1567 від 08.11.2006р.; далі за текстом - Порядок №1567) державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті здійснюється Державною службою України з безпеки на транспорті та територіальними органами Державної служби України з безпеки на транспорті, у тому числі і у спосіб проведення рейдових перевірок, якою за визначенням ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до ч.17 ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у редакції Закону України від 03.06.2021р. №1534-ІХ рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У силу спеціального застереження ч.20 ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у редакції Закону України від 03.06.2021р. №1534-ІХ автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Частиною 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" чітко визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Звідси слідує, що перелік документів, котрі мають бути фізично наявні як у автомобільного перевізника, так і у працівника автомобільного перевізника - найманого водія під час здійснення господарської операції з перевезення вантажу не обмежені виключно нормами Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт".

Тому суд вважає, що до кола таких документів віднесені також і документи, згадані у нормах Інструкції використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010р. №385, затверджена в міністерстві юстиції України 20.10.2010р. за №946/18241; далі за текстом - Інструкція №385) та у нормах Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010р. №340; далі за текстом - Положення №340).

Так, згідно з п.1.4 Інструкції №385 картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР ( 994_016 ); технічне обслуговування тахографа - технічні операції з приведення тахографа у робочий стан відповідно до інструкції його виробника, які включають активацію, зчитування даних цифрового тахографа, періодичні перевірки, ремонт, заміну тахографа або пов`язаного з ним устаткування, адаптацію тахографа до транспортного засобу.

Пунктом 3.3 Інструкції №385 визначено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР ( 994_016 ), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відтак, за приписами п.3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом повинен мати при собі і подати службовій/посадовій особі Державної служби України з безпеки на транспорті у межах рейдової перевірки: 1) протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; 2) заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016) або картку водія або роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; 3) письмово зафіксовані дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти (у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа); 4) письмово зафіксовані дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних роботи тахографа (у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до цифрового тахографа).

При цьому, згідно з п.3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, у разі використання цифрового тахографа - забезпечує використання особистої картки водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.

Згідно з п.6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Відповідно до п.6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Як то указано у п.6.4 Положення №340, графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника. У разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4). Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Відповідно до п.14 Порядку №1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з п.15 Порядку №1567 предметом рейдової перевірки є, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Підсумовуючи результати аналізу змісту наведених вище норм права, суд доходить до переконання про те, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі: або заповнені тахокарти, або картку водія, або роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, або заповнену індивідуальну контрольну книжку водія у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом).

Таке тлумачення змісту наведених норм права є цілком релевантним правовій позиції постанови Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі 820/4624/17.

Відтак, чинним законодавством не передбачена відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв.

Такий саме правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.03.2020р. у справі № 823/1199/17.

Правила оформлення результатів рейдової перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів за порушення закону викладені у п.п.20-30 Порядку №1567.

Так, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис (п. 20-22 Порядку № 1567).

Відповідно до п.25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктом 27 Порядку № 1567 передбачено, що за наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно із додатком 5.

Абзацом 3 ч.1 ст.60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт (а саме: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону) до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Абзацом 8 ч.1 ст.60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" визначено, що за порушення режимів праці та відпочинку водіями транспортних засобів до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб"єкт владних повноважень забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин з"ясував із достатньою повнотою, належну норму закону визначив вірно, зміст належної норми закону витлумачив правильно, унаслідок чого правильно кваліфікував діяння учасника суспільних відносин, процедури притягнення особи до відповідальності не порушив і обґрунтовано взяв до уваги, що працівник заявника повинен був мати, але не мав при собі фізично і не подав для використання працівником суб`єкта владних повноважень такого документу як протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, хоча цей документ входить до кола обов`язкових документів, бланкетно позначених у ст.ст.34, 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт".

Наведені заявником у позові доводи (відсутність зареєстрованих видів діяльності з перевезення вантажів або пасажирів за КВЕД) у даному конкретному об"єктивно не здатні звільнити заявника від виконання обов`язків за ст.ст.34, 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" та від несення відповідальності за ч.1 ст.60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт".

Посилання позивача на судове рішення у справі №200/17426/21 суд відхиляє, оскільки в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас, по справі №200/17426/21 прийнято лише рішення Донецьким окружним адміністративним судом від 16 вересня 2022 року та постанова Першим апеляційним адміністративним судом від 30 листопада 2022 року.

З огляду на викладене, позов заявника належить залишити без задоволення у зв"язку із відсутністю факту порушення права та доведеністю факту відповідності закону оскарженого реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; у достатньому поза розумним сумнівом обсязі виклав власні міркування та мотиви з приводу тлумачення змісту норм права, оцінки обставин спору та доводів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

СуддяО.В. Старосєльцева