Рішення

від 15.03.2024 по справі 320/15760/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2024 року № 320/15760/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Державної судової адміністрації України (далі по тексту також відповідач 1, ДСА України, ідентифікаційний код: 00018738, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5), Окружного адміністративного суду міста Києва (далі по тексту також відповідач 2, ОАСК, ідентифікаційний код 34414689; адреса: 01104, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8, корп. 1), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Окружного адміністративного суду міста Києва в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2023 року виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 грн та на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Окружний адміністративний суд міста Києва бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2023 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 2270,00 грн, станом на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, а на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн;

- визнати протиправними дії Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;

- зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2023 року, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн та у 2023 році - 2684,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що у спірний період Окружний адміністративний суд міста Києва протиправно не нарахував та не виплатив їй, як судді Окружного адміністративного суду міста Києва, суддівську винагороду у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 2270,00 грн, станом на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, а на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.

Так, позивач стверджує, що відповідачем нараховано та виплачено їй за спірний період суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102 грн, що є неправомірним та суперечить законам України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) та «Про прожитковий мінімум», які не передбачають окремого розміру прожиткового мінімуму для обчислення суддівської винагороди. На переконання позивача, оскаржувані дії відповідача порушують гарантії незалежності суддів, що встановлені нормами національного законодавства та міжнародного права.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 відкрито провадження у справі №320/15760/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Окружний адміністративний суд міста Києва, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що оскільки положення статті 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» про встановлення у 2021, 2022 та 2023 роках прожитковому мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102 грн не було скасовано або визнано Конституційним Судом України неконституційним, воно не втратило юридичну силу і є таким, що підлягає застосуванню.

Відповідач стверджує, що розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності суддів, у тому числі й Окружного адміністративного суду міста Києва, є ДСА України, яка не виділяла ОАС міста Києва кошти для сплати суддівської винагороди суддям в обсязі, про який зазначає позивач, у зв`язку з чим суд фактично здійснював виплату суддівської винагороди відповідно до положень, передбачених законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», та відповідно до наданих на це коштів ДСА України, тобто в незалежних від нього обсягах.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідкою від 16.06.2023.

Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 03.07.2023.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Позивачем подано до суду пояснення, в яких зазначено, що ОСОБА_1 не є учасником бюджетного процесу і позбавлена можливості вимагати від відповідача 1 забезпечити відповідача 2 бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди у повному обсязі.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Указом Президента України від 06.08.2010 №802/20107 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років.

Наказом ОАСК від 01.09.2010 №220/к ОСОБА_1 зараховано на посаду судді ОАСК з 01.09.2010.

Указом Президента України від 28.09.2017 №197/2017 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді ОАСК.

Наказом ОАСК від 29.09.2017 №182/к ОСОБА_1 призначено на посаду судді ОАСК.

З матеріалів справи вбачається, що обчислення суддівської винагороди позивача за спірний період було проведено у відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн.

Позивач, вважаючи, що суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року 2270,00 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн відповідно, звернулась до суду з цим позовом, з приводу чого суд зазначає таке.

Виходячи з предмету та підстав позову, спір у цій справі виник у зв`язку неправомірністю, на думку позивача, нарахування і виплати їй у спірний період суддівської винагороди на підставі положень статті 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Суд враховує, що Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону №1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22.

Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту Закон № 1402-VIII), гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі по тексту - Закон № 1401-VIII).

Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Зі змісту означеної норми Закону № 966-XIV вбачається, що у ній закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

працездатних осіб - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Слід зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Однак, означені закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно з позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі статей 7 законів України Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», була неправомірною.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 27.04.2023 у справі №240/3795/22.

Суд підкреслює, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, та норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Окружним адміністративним судом міста Києва нараховано та виплачено позивачу за спірний період суддівську винагороду, виходячи з розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Даний факт визнається учасниками процесу.

Водночас, як встановлено судом, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023 (2270,00 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн відповідно), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі статей 7 законів України Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» була неправомірною.

З урахуванням означеного суд дійшов висновку про те, що оскільки Окружний адміністративний суд міста Києва, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням на підставі статті 7 законів України Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розрахункової величини, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Суд зазначає, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу частини першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п`ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Тобто, ОАС міста Києва здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2021, 2022 та 2023 рік.

Враховуючи надані сторонами пояснення та докази, судом встановлено, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2021, 2022 та 2023 рік була недостатньою для забезпечення виплати Окружним адміністративним судом міста Києва позивачеві суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2270,00 грн, 2481 грн та 2684,00 грн відповідно.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).

Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

З урахуванням викладеного, а також предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача слід визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ОАС міста Києва в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за спірний період, виходячи з встановленого на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270,00 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн відповідно.

Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов`язання ДСА України вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання забезпечити ОАС міста Києва бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за спірний період, нарахованої виходячи з встановленого на 01.01.2021, 01.01.2021 та 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270 грн, 2481 грн та 2684 грн відповідно.

Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.

Крім того, з метою обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до ОАС міста Києва, шляхом зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за спірний період у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023 складає 2270 грн, 2481 грн та 2684 грн відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Окружного адміністративного суду міста Києва у повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 грн та на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (ідентифікаційний код: 00018738, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) забезпечити Окружний адміністративний суд міста Києва бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2023 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 грн та на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо ненарахування та невиплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва (ідентифікаційний код 34414689; адреса: 01104, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8, корп. 1) нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2023 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн та у 2023 році - 2684,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.03.2024

Суддя Панченко Н.Д.