Постанова

від 14.03.2024 по справі 565/901/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 565/901/22 пров. № А/857/21773/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року (судді Гудими Н.С. розглянуту в м. Рівне повний текст ухвали складено 27.09.2023) у справі №565/901/22 за позовом Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві в особі начальника Євгена Кочетова до ОСОБА_1 про стягнення надлишково виплачених коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві в особі начальника Євгена Кочетова звернувся до Кузнецовського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення надлишково виплачених коштів у сумі 15458,74 грн.

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 06.10.2022 у справі №565/901/22 закрито провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 29.11.2022 у справі №565/901/22 апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві залишено без задоволення, а ухвалу Кузнецовського міського суду Рівненської області від 06.10.2022 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.06.2023 касаційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві залишено без задоволення, а ухвалу Кузнецовського міського суду Рівненської області від 06.10.2022 та постанову Рівненського апеляційного суду від 29.11.2022 залишено без змін.

Ухвалою Кузнецовського міського суду від 02.08.2023 справу №565/901/22 за заявою позивача передано за встановленою юрисдикцією на розгляд Рівненському окружному адміністративному суду.

Оскаржуваною ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві подав апеляційну скаргу. В якій просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали допущено порушення норм процесуального та матеріального права.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 17.08.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення із зазначенням підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску.

На виконання вимог вказаної ухвали, на адресу суду 30.08.2023 (електронною поштою) та 04.09.2023 (засобами поштового зв`язку) надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду.

Оскаржуваною ухвалою позовну заяву повернуто позивачеві, оскільки після набрання ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 06.10.2022 законної сили, позивач не скористався правом на подання позову в порядку адміністративного судочинства, а оскаржив вказані судові рішення в касаційному порядку і лише після ухвалення Верховним Судом постанови від 19.07.2023 (якою залишено попередні судові рішення у даній справі без змін), тільки 01.08.2023 звернувся до Кузнецовського міського суду Рівненської області із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на наступні обставини.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Проте, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Частина 2 статті 44 КАС України визначає, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Частина 1 статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 3 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати можливість звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у справі №240/12017/19. Крім того, у цій постанові Верховний Суд наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 справа №340/1019/19).

Отже, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частин 1-2 статті 101 Кодексу цивільного захисту, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно матеріалів позову, в період з 16.08.2021 по 23.04.2022 ОСОБА_3 проходила службу в Аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві та позивачем у позові вказується, що за час служби відповідачці надлишково виплачено кошти в сумі 15458,74 грн.

До Кузнецовського міського суду Рівненської області з даним позовом позивач звернувся 03.08.2022 (про що свідчить відбиток штампу на поштовому конверті, в якому скерований позов до суду), тобто з пропуском місячного строку звернення до суду, визначеного частиною 5 статті 122 КАС України.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 17.08.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення із зазначенням підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску.

На виконання вимог вказаної ухвали, на адресу суду 30.08.2023 (електронною поштою) та 04.09.2023 (засобами поштового зв`язку) надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду в якій зазначає, що після звернення позивача з позовом до суду першої інстанції до теперішнього часу процесуальний строк перервано не було. Окрім того, позивач звертався до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства в межах процесуального строку, встановленого цивільно-процесуальним законодавством.

Аналізуючи наведені обґрунтування, які викладені також і в апеляційній скарзі колегія суддів враховує наступне.

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 06.10.2022, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 29.11.2022, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В даних судових рішеннях з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №723/18/17, від 04.09.2019 у справі №127/7858/18 позивачу роз`яснено, що відповідач перебувала на посаді, що відноситься до публічної служби, а отже спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 384 Цивільно процесуального кодексу України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Натомість, після набрання ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 06.10.2022 законної сили, позивач не скористався правом на подання позову в порядку адміністративного судочинства, а оскаржив вказані судові рішення в касаційному порядку, і лише після ухвалення Верховним Судом постанови від 19.07.2023 (якою залишено попередні судові рішення у даній справі без змін), 01.08.2023 звернувся до Кузнецовського міського суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Наведене дає підстави для висновку, що позивач обрав пасивну поведінку у спірних правовідносинах, позаяк питання належної юрисдикції щодо спорів, пов`язаних з проходженням, звільненням з публічної служби чітко врегульовано як нормами КАС України, так і сталою судовою практикою, зокрема, постановами Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №723/18/17, від 04.09.2019 у справі №127/7858/18, що були незмінними і на час первинного звернення позивача до Кузнецовського міського суду, і на час постановлення ухвали про закриття провадження у цивільній справі.

Суд наголошує, що оскарження ухвали Кузнецовського міського суду Рівненської області від 06.10.2022 до Верховного Суду не зупиняє дію вказаної ухвали та не є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Колегія суддів дійшла висновку погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскарження ухвали Кузнецовського міського суду Рівненської області від 06.10.2022 до Верховного Суду не зупиняє дію вказаної ухвали та не є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, а інших обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, позивачем не вказано і доказів на їх підтвердження в матеріалах справи відсутні, як не подано і до апеляційної скарги, а тому позивачем порушено строк звернення до суду.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, з урахуванням з`ясованого вище та положень статті 122 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано повернув позовну заяву, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання, а зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Крім того, у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в пункті 27 рішення від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20.08.2010, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. пункт 57 рішення Європейського суду з прав людини від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДНСНС України у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у справі №565/901/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль