Постанова

від 15.03.2024 по справі 334/4872/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 15.03.2024 Справа № 334/4872/23

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний №334/4872/23 Головуючий у 1-й інстанції: Добрєв М.В.

Провадження № 22-ц/807/658/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву № б/н від 31 січня 2020 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. 31 січня 2020 року ОСОБА_1 також була підписана Заява про приєднання до Умов та Правил надання послуг, відповідно до яких остання підтвердила, що «З фінансовими умовами надання Кредиту «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлена». У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 48 000,00 грн, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.

Банком виконані зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, а ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв`язку із чим станом на 10 березня 2023 року у неї перед Банком утворилась заборгованість в розмірі 59 463,23грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 47 861,71 грн, заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом - 11 601,52 грн, у зв`язку із чим, позивач, просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 59 463,23 грн за кредитним договором б/н від 31січня 2020року, а також судові витрати, сплачені при пред`явленні позову у розмірі 2684,00 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2024 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповно з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати повністю та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі. Стягнути з відповідача судові витрати.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів Банку, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки наявним у справі доказам. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача в цілому заборгованості за кредитним договором №б/н від 31 січня 2020 року, чим допустив грубе порушення норм цивільного права та умов кредитного договору. Анкетою-заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була обізнана та проінформована про умови кредитування, між тим вказані обставини безпідставно не прийняті до уваги судом першої інстанції. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 31 січня 2020 року, яка особисто підписана позичальником, в якій визначена базова відсоткова ставка, розмір якої становить 42% - для карт «Універсальна», 40,8 % - для карт «Універсальна Gold», порядок повернення кредиту; наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором; процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту, відсотків річних: 86,4% - для карт Універсальна, 84,0 % - для карт Універсальна Gold. Таким чином, підписавши вказану заяву, відповідач добровільно погодилася на такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов`язання. Укладений кредитний договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорений та не визнавався недійсним, що свідчить про згоду останнього з усіма умовами вказаного договору. Суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги доводи відповідача про те, що остання не повинна сплачувати заборгованості за кредитивним договором, оскільки у неї було викрадено мобільний телефон через який доступ до її картки мали інші особи, які і використали кредитні кошти в своїх цілях, проте проігнорував вимоги ч.16 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до яких відповідачка повинна була повідомити банк про втрату нею мобільного телефону та негайного заблокування її картки, що останньою зроблено не було, а отже суд неправомірно відмовив у задоволенні позову.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу ОСОБА_1 отримала 28 лютого 2024 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідно до пунктів 1,2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 302 800 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн (3028,00 грн Х 100 = 302 800 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 59 463,23 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, скаргу без задоволення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповнез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 січня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір №б/н та отримано картку, що підтверджується анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, отримала картку номер НОМЕР_1 , строком дії до 09/23.У Анкеті-заяві позичальника від 31 січня 2020 року процентна ставка не зазначена (а.с.14-24).

Внаслідок здійснення видаткових операцій за вказаною карткою утворилась заборгованість, станом на 10 березня 2023 року в сумі 59 463,23 грн, що підтверджується випискою по рахунку (12-13).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитнимдоговором б/н від 31 січня 2020 року станом на 10 березня 2023 року становить 59 463,23 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту -47 861,71 грн; заборгованості за нарахованими відсотками -11 601,52 грн; заборгованість за комісією - 0,00 грн; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 0,00 грн, заборгованість за нарахованими відсотками за прострочений кредит згідно ст. 625 - 0,00 грн (а.с.11).

З наданої позивачем інформації вбачається, що вертифікація клієнта ОСОБА_1 здійснювалась за номером телефону НОМЕР_2 .

З наданої ПАТ «Київстар» інформації вбачається, що абонентський номер у період до 08 липня 2023 року за відповідачем як абонентом не був зареєстрований. Обслуговування номера НОМЕР_2 було припинено у період з 08 липня 2022 року по 11 липня 2022 року (а.с.12).

Відомості про скоєння кримінального правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022082060000789 від 18 липня 2022 року та розпочато досудове розслідування. Постановою слідчого СВ Відділу поліції №1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області лейтенанта поліції Пантюшенко Д.А. від 18 липня 2022 року ОСОБА_1 визнано потерпілою за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України (а.с.62-63).

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що видаткові операції за карткою здійснювались не ОСОБА_1 , а іншою особою, дії якої мають ознаки шахрайства.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позову, виходив з того, що відповідач, як користувач картки своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, списання грошових коштів з її карткових рахунків відбулося не за її розпорядженням й вона не повинна нести відповідальність за такі операції, виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, відповідач невідкладно повідомила про цей факт банк та звернулась до правоохоронних органів, а тому суд не вбачав правових підстав для задоволення позову.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання кредитних послуг, у зв`язку з чим 31 січня 2020 року підписала Анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.23).

У заяві-анкеті зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Банк також надав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг, яка підписана відповідачкою 31.01.2020 року (а.с.15-22).

ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним договором не виконувала, на вимоги банку не реагувала, внаслідок чого за розрахунком банку станом на 10 березня 2023 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 59 463,23 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 47 861,71 грн; заборгованості за нарахованими відсотками - 11 601,52 грн; заборгованість за комісією - 0,00 грн; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 0,00 грн, заборгованість за нарахованими відсотками за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 0,00 грн (а.с.11).

Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність`відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначаються загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Згідно з п.14.3. ст.14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок проведення емісії електронних платіжних засобів та здійснення операцій із їх використанням, у тому числі обмеження щодо порядку емісії та здійснення операцій із їх використанням, визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Загальні вимоги Національного банку до емісії банками-резидентами, філіями іноземних банків електронних платіжних засобів і порядок здійснення операцій з їх використанням визначені Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення №705).

У пунктах 14.1., 14.8 та 14.12 ст. 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу.

Банк та користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу. Банк перед укладенням договору зобов`язаний ознайомити користувача з умовами договору про використання електронного платіжного засобу Піал і у пій статті - договір!, ознайомити з тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжним засобом. Банк зобов`язаний забезпечити викладення цієї інформації в доступній формі й розмістити її в доступному для користувача місці, а також надати на його вимогу в письмовій або електронній формі.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності з ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України - якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» зметою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 31 січня 2020 року (а.с.23).

У Анкеті-заяві позичальника від 31 січня 2020 року процентна ставка за користування кредитом не зазначена.Зазначена заява підписана від імені ОСОБА_1 ..

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору (а.с.29).

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_2 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31 січня 2020 року шляхом підписання анкети-заяви.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достовірність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Банк до позовної заяви додав розгорнутий розрахунок заборгованості за договором (а.с.9-11), а також виписку по картковому рахунку (а.с.12-13), з якого вбачається, що ОСОБА_2 після підписання анкети-заяви отримала кредитну картку та користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, розплачувалася за товар в магазині, частково погашала заборгованість за кредитом, а тому є достатні підстави для висновку про доведеність факту отримання та використання відповідачем встановленого кредитного ліміту.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 19 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідачки за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц.

Колегія суддів зазначає, що зі змісту наданого Банком розрахунку заборгованості та виписки по картковому рахунку, за змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі з ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»). Виписка з банківського рахунку відповідача - баланс станом на дату укладення договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазаченням суми на балансі рахунку після проведення операції).Виписка по картковому рахунку та розрахунком заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, конррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків, відповідно до укладеного правочину.

Апеляційний суд вважає, що позивачем повністю доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за нарахованим тілом кредиту.

Проте, суд першої на зазначене уваги не звернув, не дослідив наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку.

Відповідачкою у справі не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 47 861,71грн, доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення кредитних коштів.

Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду з позовом, банк подав до суду анкету - заяву від 31 січня 2020 року в якій не зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом(а.с. 23).

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Проте, 31січня 2020 року ОСОБА_1 було підписано Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг в Приват Банку, в якій були зазначені істотні умови кредитного договору, а саме: тип кредиту - відновлювальна кредитна лінія, сума/ліміт кредиту - 50 000 грн для карт «Універсальна» та 75 000 грн для карт «Універсальна Gold», строк кредитування - 20років з пролонгацією, мета отримання кредиту - споживчі цілі, спосіб та строк надання кредиту - безготівковим шляхом; можливі види (форми) забезпечення кредиту - без забезпечення, процентна ставка - 43,2 % для карт «Універсальна» та 42,0 % для карт «Універсальна Gold» (п.1.3 Заяви), тип процентної ставки - фіксована, загальні витрати за кредитом та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом тощо (а.с.15-22).

Повернення кредиту здійснюється шляхом: договірного списання з рахунку клієнта, у т. ч. за рахунок кредитного ліміту, у розмірі процентів, що підлягають сплаті за цим Договором, 1-го числа календарного місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту, за умови наявності невикористаного кредитного ліміту та за відсутності прострочених зобов`язань клієнта; - шляхом внесення клієнтом коштів у розмірі мінімального обов`язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту. Розмір мінімального обов`язкового платежу: - 7% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, + комісія, щомісячно; - у разі прострочення з 31-го дня -10% від заборгованості; - у разі прострочення з 181-го дня - 100% від заборгованості.

В разі: - неповернення Клієнтом кредиту в строк, зазначений в п. 2.1.1.2.4. цього Договору, починаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку, та/або - в разі, якщо Клієнт не виконав вимогу Банку щодо усунення порушення, в порядку, передбаченому п. 2.1.1.6.1. цього Договору, починаючи з дня, що є наступним за наступним днем спливу строку, встановленою вимгою Банку, та/або - в разі несвоєчасної сплати Клієнтом мінімального обов`язкового платежу в строк, зазначений п. 2.1.1.3.1 цього Договору, починаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку платежу, та/або - в разі настання обставин, передбачених п. 2.1.1.3.5 Договору, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, та/або - в разі настання обставин, передбачених п. 2.1.1.6.5 Договору, починаючи з 32-го дня з дня направлення повідомлення Банком Клієнту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 74,40 грн.

Пунктом 2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі: - неповернення Клієнтом кредиту в строк, зазначений в п. 2.1.1.2.4 цього Договору, починаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку, та/або - в разі, якщо Клієнт не виконав вимогу Банку щодо усунення порушення, в порядку, передбаченому п. 2.1.1.6.1 цього Договору, починаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку, встановленого вимогою банку, та/або - в разі несвоєчасної сплати Клієнтом мінімального обов`язкового патежету в строк, зазначений в п. 2.1.1.3.1 цього Договору, пчинаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку платежу, та/або - в разі настання обставин, передбачених п.2.1.1.3.5 Договору, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, та/або - в разі настання обставин, передбачених п.2.1.1.6.5 Договору, починаючи з 32-го дня з дня направлення повідомлення Банком Клієнту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відпідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі - 84% - для картки «Універсальна» - 84% - для картки «Універсальна голд»; 74,4% - для преміальних карток: Platinum, WorldBlackEdition, WorldElite, Infinite, VISASignature.

В пункті 5 визначені обов`язки Клієнта - 2.1.1.5.1 здійснювати погашення кредиту у строки та в розмірах, визначених п.2.1.1.3.1, 2.1.1.3.2 цього Договору.

Саме відповідач повинна була спростувати, що підпис, який міститься в Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 30 січня 2020 року, їй не належить.

Отже, у наданій Заяві про приєднання до Умов та Правил надання послуг підписаної відповідачем 31 січня 2020 року, сторонами при укладені Кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Позивачем надано суду належні, допустимі і достатні докази того, що нарахування та стягнення процентів з відповідача - є правомірним.

На що суд першої інстанції уваги не звернув.

З матеріалів справи також чітко вбачається, що 30 січня 2020 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву, ідентифікувалася у банку, та їй було відкрито картковий рахунок та видано 2 кредитні картки, строк дії останньої до 04/26 картка «Універсальна»:

НОМЕР_1 -31.01.2020, терміном дії 09/23 картка «Універсальна»,

НОМЕР_4 - 02.07.2022, терміном дії 04/26 картка «Універсальна»(а.с.14 зворот).

Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» Про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , останній на зазначені картку НОМЕР_1 виданої 31 січня 2020 року були встановленні наступні ліміти, а саме: 31 січня 2020 встановлений кредитний ліміт -8000,00 грн, 21 липня 2020року кредитний ліміт збільшено - 18000,00 грн, 23 жовтня 2020 року кредитний ліміт збільшено - 28000 грн, 18 грудня 2020 року кредитний ліміт збільшено - 48000,00 грн, 26 грудня 2022 року кредитний ліміт зменшено - 0,00 грн (а.с.14).

Отже, відповідачці було відкрито картковий рахунок та видано картку, яка в подальшому перевипускалася.

Під перевипуском картки розуміється випуск та приєднання картки з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатися та враховуватися в тому числі і на перевипущеній картці.

Перевипуск платіжних карток у подальшому, у тому числі з оформленням платіжної картки іншого класу, не свідчить про укладення іншого кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена в поставі Верховного Суду у справі №373/212/16-ц від 27 листопада 2019 року.

Підписавши вказану Заяву 31 січня 2021 року, яка є складовою частиною кредитного договору, ОСОБА_2 відповідно до статей 3, 627 ЦПК України добровільно погодила такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов`язання, а тому було погоджено між сторонами всіх умов надання банківських послуг з 30 січня 2020 року, у тому числі обов`язку позичальника зі сплати процентів, що відповідає фактичним обставинам справи.

Таким чином, Банк ознайомив ОСОБА_2 з умовами споживчого кредитування в АТ КБ «ПриватБанк» 31 січня 2021 року, тому правомірно з цього часу нараховув проценти за користування кредитом у розмірі, передбаченому в Заяві про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 31 січня 2020 року, чого не було враховано судом першої інстанції.

Враховуючи те, що зазначеною Заявою про приєднання до Умов та Правил надання послуг, яка підписана ОСОБА_2 визначено розмір процентів за користування кредитними коштами, у розмірі 43,2 % річних (п. 1.3 Заяви), а також процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту, відсотків річних для карт «Універсальна», у розмірі 86,4% то вони підлягають стягненню з відповідачки на користь банку.

Банк просив стягнути з відповідача заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 11 601,52 грн за період з 31 січня 2020 року по 10 березня 2023 року, де з 31 січня 2020 року по 31 березня 2020 року процентна ставка відповідачці не нараховувалась.

У даній справі строк дії кредитного договору б/н від 31 січня 2020 року відповідає строку дії картки відповідача - до 04/26 (а.с.14 зворот).

Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає, що Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, що надана позивачем на підтвердження позовних вимог, підписана ОСОБА_2 та містить процентну ставку за користування нею кредитом в розмірі 43,2 % річних, а також процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту, відсотків річних для карт «Універсальна», у розмірі 86,4%, отже сторони обумовили в письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами саме з дати її підписання, а саме з 30 січня 2020 року.

Отже, визначений позивачем розмір заборгованості по процентам за користування кредитними коштами у сумі 11 601,52 грн не суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді, а тому вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами підлягають задоволенню у повному обсязі у сумі 11 601,52 грн, виходячи з процентної ставки 3.6% на місяць, (43.2% річних) та за прострочення сплати відотків становить 7.2% на місць, (86.4% річних) в межах заявлених позовних вимог, що не перевищує строк дії кредитної картки.

За тих обставин, враховуючи, що кредитні кошти використовувались відповідачем під час здійснення операцій з використанням відповідної банківської картки, з умовами щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами вона погодилася, а отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а тому апеляційний суд вважає, що наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника заборгованості зі тілом кредиту у розмірі 47 861,71 грн, а також по процентам за користування кредитом у розмірі 11 601,52 грн, всього у розмірі 59 463,23 грн.

Розрахунок заборгованості ОСОБА_1 не спростований.

Стосовно посилання відповідача на заволодіння коштами з картки третіми особами (шахрайським шляхом) колегія суддів зазначає наступне.

Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено визначення електронного платіжного засобу (п.1.14) - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.

П. 1.27 дається визначення платіжній картці - електронне платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Частиною 16 ст. 14 встановлено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу або його реквізитів.

Відповідно до умов Договору, який міститься в Заяві про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 31 січня 2020 року, яка підписана ОСОБА_1 клієнт зобов`язаний:

-застосовувати заходи до запобігання втрати картки, ШНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на карту і магнітну смугу, або їх незаконного використанім (п 1.1.2.10 УіП);

-інформувати Банк, а також правоохоронні органи за фактом втрати карти, ШНу, або отримання звістки про їх незаконне використання (п 1.1.2.11 УіП);

У 3-х денний термін після усної заяви про втрату картки, ШНа надати письмову заяву в Банк (п. 1.1.2.12 УіП).

Клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви про блокування коштів на Картрахунку і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки до стоп-листа Платіжної системи (п. 1.1.5.29Договора).

Частиною 16 ст. 14 встановлено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу або його реквізитів.

Відповідно до умов Договору клієнт зобов`язаний:

-застосовувати заходи до запобігання втрати картки, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на карту і магнітну смугу, або їх незаконного використання (п 1.1.2.10 УіП);

-інформувати Банк, а також правоохоронні органи за фактом втрати карти, ПІНу, або отримання звістки про їх незаконне використання (п 1.1.2.11 УіП);

У 3-х денний термін після усної заяви про втрату картки, ПІНа надати письмову заяву в Банк (п. 1.1.2.12 УіП).

Клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви про блокування коштів на Картрахунку і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки до стоп-листа Платіжної системи (п. 1.1,5.29Договора).

Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання фінансового телефону та іншої особистої інформації.

Згідно з пунктом 14.12. статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та пунктом 1 розділу VI Положення №705 користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Пунктами 2, 5 розділу VI Положення № 705 встановлено, що користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ШН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.

Користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем. Відповідно до п.7 розділу X Положення № 705 контроль за рухом і цільовим використанням коштів за рахунками користувачів з використанням електронних платіжних засобів здійснюється власниками цих рахунків.

За змістом п.6 розділу VI Положення № 705 та п.14.6. ст.14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Банк зазначив, що в архівах банку не виявлено звернень відповідача з дорученням про постанову карти в СТОП-ЛИСТ платіжної системи, або з вимогою про блокування картки до моменту зняття коштів. До Банку надійшло платіжне доручення від Клієнта про переказ коштів зі своєї картки.

Переказ коштів був здійснений шляхом його створення в системі дистанційного обслуговування клієнтів Приват24. Ініціатором переказу є Власник карткового рахунку, переказ ініційовано з використанням держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг, що не суперечить вимогам ст. 21 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Вхід в систему Приват24 був здійснений під авторизацією Клієнта. При даній процедурі клієнт вводить номер мобільного телефону (фінансовий номер) і пароль та входить в Приват24, створює необхідний платіж, вводить тільки йому відомий ключ доступу і після цього в Банк надходить платіжне доручення, відповідно до якого Банк здійснює переказ коштів. Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання фінансового телефону та іншої особистої інформації Відповідача.

Приват24 - система дистанційного обслуговування клієнтів, офіційний канал зв`язку (обміну інформацією) між Банком та Клієнтом.

Пароль - унікальна послідовність із символів і цифр, використовувана для ідентифікації клієнта в Приват24.

Для входу до система Приват24 клієнт повинен ввести логін та пароль.

Логін - це номер мобільного телефону клієнта.

Пароль - унікальна послідовність із символів і цифр, яка відома лише клієнту.

Для того щоб відновити/змінити пароль, необхідно перейти в меню налаштувань та натиснути на кнопку „відновити пароль".

Після того на екрані вводу паролю клієнту потрібно підтвердити свої дії прийнявши дзвінок з банку та виконати озвучені інструкції.

В випадку якщо зміна паролю буде успішно підтверджена, наступним кроком буде додаткова перевірка - введення паролю однієї із карток клієнта.

Для цього клієнту необхідно вибрати із списку одну із запропонованих карток і ввести РIN-код від неї. Після кожного натискання на цифру їх положення змінюється. Після успішного вводу РIN-кода Необхідно: 1. Заповнити поле „електронна пошта". 2.Ввести новий пароль в поле. По змовчуванню пароль прихований, алепереглянути його можливо натиснувши на ЕШ в правій частині поля. Додатково клієнт має можливість ознайомитись з надійністю введеного пароля внизу екрану. 3. Для завершення зміни пароля необхідно натиснути кнопку „відновити пароль".

Щодо зміни логіну в Приват 24, то його можливо змінити лише після того, як було здійснено вхід до Приват24.

Але, як зазначалося вище, щоб зайти до Приват24 необхідно не лише мати номер телефону, але й знати пароль входу або ж у випадку його зміни знати ПІН-код будь-якої своєї активної картки.

Підсумовуючи все вищезазначене, можна зробити наступний висновок: недостатньо лише мати фінансовий телефон клієнта, потрібно ще обов`язково знати пароль входу до Приват 24 або щоб його змінити знати ПІН-код картки Клієнта.

Без розголошення з боку Позивача ПІН-коду своєї картки, номеру своїх карток, інша особа навіть перевипустивши сім-картку та маючи фінансовий телефон клієнта не змогла б, ні зайти до Приват24, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти.

Отже, відповідачем були порушені Умови і правила надання банківських послуг, а саме:

Згідно з умовами договору, а саме п.2.1.1.9.5. обов`язком власника є: -не повідомляти ШН, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію;-не передавати Картку (її реквізити) для здійснення операцій іншими особами, вживати необхідних заходів для запобігання втрати, пошкодження, розкраданняКарти;-нести відповідальність за операціями, здійсненими з використанням ПІНа, постійного пароля, одноразових паролів; операціями по зміні ПІНу.

Пунктом 2.1.1.9.10. Договору встановлено, що у випадку втрати Карти / ПІНу / постійного пароля / одноразових паролів або виникнення у Держателя підозр, що Карта / ПІН / постійний пароль / одноразові паролі могли бути втрачені, або виникнення ризику несанкціонованого використання Картки / ПІНа / постійного пароля / одноразових паролів Держатель повинен негайно виконати одну з таких дій:

-Звернутися в Банк по телефону 3700 (безкоштовно по Україні), НОМЕР_5 (для УІР-кіентів), НОМЕР_6 (для дзвінків з-за кордону);

-Звернутися в Банк для блокування картки (у разі втрати Карти);

Держатель несе відповідальність за всі операції з карткою, вчинені:

-на дату отримання Банком повідомлення від Клієнта про втрату Карти.

Згідно п.2.1.1.9.14. Договору, постановка Картки в СТОП-лист здійснюється на підставі письмової заяви Клієнта відповідно до Тарифів Банку.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, Відповідач звернувся до Банку у передбачений договором строк для оскарження операцій, здійснених за допомогою карти Також Відповідачем не надано доказів того, що ним було своєчасно повідомлено Банк про втрату/крадіжку карти чи ПІНу, інформації щодо незаконного використання картки. Згідно матеріалів справи Відповідачем не вжито заходів щодо запобігання втратичи розкрадання картки.Тому в даному випадку відповідальність за операції несе тільки Відповідач.

Таким чином, до повідомлення банку про постановку карти в СТОП-ЛИСТ платіжної системи, способом обумовленим договором, відповідальність за операції, ініційовані несе держатель карти.

Крім того, порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, передбачений Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 р. № 705 Гпалі - Положення! . в розділі 6 якого викладені загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками.

Зокрема, пунктом 3 розділу VI Положення передбачено, що Банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором:

1)повідомляти користувача про здійснення операцій з використання електронного платіжного засобу;

2)забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжної операції, які не виконувалися користувачем;

3)реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів. Зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку;

4)Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснення операції з використання електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.

В той же час, користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції які не виконувалися користувачем (п. 5).

Отже, вищевказані норми Закону України «Про платіжні системи та переказ кошті; ; Україні» та Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» підлягають застосуванню лише в тому разі, якщо користева- (платник) не вчинив дій або не допустив бездіяльності, які сприяли незаконному, використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (неналежні перекази) Якщо у здійсненні неналежного переказу винен не тільки ініціатор переказу, а й платник, то вищевказані норми права не можуть бути застосовані.

Відповідачем не було доведено, що кошти переведені без її волевиявлення, не за її власним розпорядженням.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи кримінальне провадження №12018160470003683 було закрите на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПУ України (Кримінальне провадження закривається в разі, якщо: 2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;).

Згідно матеріалів справи відповідачем не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, ПІНу (персонального ідентифікаційного номера) або використання іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Тому в даному випадку відповідальність за операції, що проводилися несе відповідач.

Також, судом не взято до уваги постанова Верховного Суду від 10.07.2019 року у справі N522/22780/15-ц (провадження N61-23040св18) з наступним висновком:

"...суди не взяли до уваги, шо саме на позивача покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформаиії за рахунком в результаті використання клієнтом паролів. ПІН-кодів. CW-кодів. як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення. Таким чином, враховуючи, шо операиія з переказу коштів у сумі 9 600. 00 грн була здійснена 09 січня 2015 року в мережі Інтернет з використання реквізитів платіжної картки, v тому числі СVV-коду. які відомі тільки власнику картки. AT "Ощадбанк" не повинен нести відповідальність за дану операиію."Отже,оскільки операція щодо переказу коштів була здійснена із використання реквізитів платіжної картки, у тому числі номеру карти, ПІН-коду, CW-коду, які відомі тільки власнику картки, Банк не повинен нести відповідальності за дану операцію.

Пунктом 9 розділу VI Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України 05 листопада 2014 року № 705, встановлено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71 цс 15.

Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 564/678/15-ц (касаційне провадження № 61-13643св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 317/2745/16-ц (касаційне провадження № 61-1661 Ісві 8), від 18 вересня 2019 року у справі № 564/2153/16-ц (касаційне провадження № 61-30804св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 545/3918/16-ц (касаційне провадження № 61-28615св18) зазначений правовий висновок підтримав.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, саме Відповідач повинен нести відповідальність за здійснення платіжних операцій.

Пунктами 2, 5 розділу VI Положення № 705 встановлено, що користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особамелектронний платіжний засіб, ШН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.

Користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.

Відповідно до п.7 розділу X Положення № 705 контроль за рухом і цільовим використанням коштів за рахунками користувачів з використанням електронних платіжних засобів здійснюється власниками цих рахунків.

За змістом п. 6 розділу VI Положення № 705 та п. 14.6. ст.14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

За загальним правилом зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України). Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 постанови від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскаржуване рішення цим вимогам не відповідає.

Щодо висновків суду, що відомості про скоєння кримінального правопорушення були внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022082060000789 від 18 липня 2022 року та розпочате досудове розслідування, то слід зауважити, що з матеріалів справи вбачається, що на даний час за результатами проведення досудового розслідування у кримінальному провадження жодну особу не було визнано винною у вчиненні злочину, а відкриття кримінального провадження є обов`язковим процесуальним наслідком подання заяви особою і не може бути аргументом щодо наявності факту шахрайства.

Отже, наявність заяви до правоохоронних органів та відкриття кримінального провадження не є належним доказом скоєння по відношенню до відповідача шахрайських дій. Наразі обвинувальний вирок, який є єдиним належним і достовірним доказом скоєння по відношенню до відповідача шахрайських дій відсутній. Таким чином сам по собі факт порушення кримінального провадження без наявності відносно крадія обвинувального висновку, яким би було встановлено, що він скористався карткою для викрадення кредитних коштів, наданих відповідачу, не доводить, що картка в дійсності була викрадена. Крім того, зважаючи на той факт, що операції із зняття коштів були здійснені коректно, тобто з використанням ПІН-коду, який мав зберігатись відповідачем, не мається підстав для звільнення відповідача від обов`язку погасити наданий кредит.

До аналогічних висновкі прийшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі № 337/869/17

Зважаючи на обов`язок відповідача, як клієнта банку, не розголошувати (не розкривати) інформацію за рахунком, а саме паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, та обов`язок повідомлення банку у разі втрати, викрадення платіжної картки і такого розголошення (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2020 року в справі №182/5175/16-ц), відповідач не звернулася невідкладно до банку з метою припинення операцій, які, як вона стверджує, не вчиняла. Позивач тривалий час є користувачем послуг, а тому знайомий з умовами і правилами надання послуг цим банком.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обгрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 31 січня 2020 року у розмірі 59 463,23 грн, з них: за тілом кредиту у розмірі 47 861,71 грн; проценти за користування кредитом у розмірі 11 601,52 грн.

Аргументи апеляційної скарги є виправданими.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню,рішення суду скасуванню, тому підлягають перерозподілу судові витрати, понесені сторонами по справі.

Із матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовною заявою АТ КБ «ПриватБанк» сплатило судовий збір у розмірі 2684,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №ZZ426B1TAE від 06 червня 2023 року (а.с.40).

При зверненні до суду з апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» сплатило судовий збір у розмірі 4026,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №BOJ61B3WWTвід 01лютого 2024 року (а.с.127).

Оскільки у справі, що розглядається, позов задоволено в повному обсязі, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2684,00 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн (2684,00х150%), а всього у розмірі 6710,00 грн (2684,00+4026,00).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2024 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 31 січня 2020 року у розмірі 59 463,23 грн, з них: за тілом кредиту у розмірі 47 861,71 грн; процент за користування кредитом у розмірі 11 601,52 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2684, 00 грн за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн, а всього у розмірі 6710,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадкуякщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цьогоКодексупозбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 15 березня 2024 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.