Ухвала

від 13.03.2024 по справі 953/11043/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/11043/23

н/п 2/953/1070/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2024 р. м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Юрлагіної Т.В.,

за участю секретаря Бірукової Л.М.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати,-

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

В провадження Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява Харківської міської ради до ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 535 672 грн. 10 коп. за використання земельної ділянки загальною площею 0,1280 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310136600:09:016:0207 за період з 28.07.2020 по 22.07.2021, стягнути витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою суду від 15 листопада 2023 року відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання.

18.12.2023 року представник відповідача ОСОБА_3 ознайомилась з матеріалами цивільної справи.

10.01.2024року відпредставник відповідача ОСОБА_3 надійшов відзивразом зклопотанням прозакриття провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців вбачається, що відповідач - ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем з 01.06.2017, у процесі припинення не перебуває. Види діяльності: основний - 86.10 діяльність лікарняних закладів; інші: 47.75 роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах; 86.90 інша діяльність у сфері охорони здоров`я; 86.23 стоматологічна практика. Слід зазначити, що нежитлове - це відокремлене в натурі приміщення, призначене для використання в цілях, не пов`язаних з мешканням в цьому приміщенні та/або обслуговуванням інших приміщень будівлі, яке є самостійним нерухомим майном і об`єктом цивільних прав. До нежитлових відносять нерухомість, яка має комерційне або виробниче призначення, а також громадські будівлі. Враховуючи характер спірних правовідносин, вид діяльності ФОП ОСОБА_1 і те, що нежитлова будівля по АДРЕСА_1 не може використовуватися як житло, відповідач вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Харківською міською радою та ФОП ОСОБА_1 , щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в розмірі 535 672, 10 грн, за використання земельної ділянки загальною площею 0, 1280 га по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310136600:09:016:0207 за період з 28.07.2020 по 22.07.2021, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

В судовому засіданніпредставник відповідача ОСОБА_3 зазначила, що ОСОБА_1 з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для обслуговування нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 до Харківської міської ради звертався, як фізична особа, докази щодо здійснення ним господарської діяльності на земельній ділянці загальною площею 0, 1280 га по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310136600:09:016:0207 за період з 28.07.2020 по 22.07.2021, коли він був власником нежитлової будівлі відсутні, звітність про здійснення господарської діяльності на даній земельній ділянці не подавалась.

Представник позивача ОСОБА_2 заперечував щодозадоволення клопотанняпро закриття провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки Відповідачем не надано доказів того, що ним у спірний період здійснювалась господарська діяльність на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 631036600:09:016:0207).

Саме лише посилання представника відповідача на реєстрацію ОСОБА_1 в якості суб`єкта підприємницької діяльності не свідчить про те, що відповідач використовував спірну земельну ділянку з комерційною метою як фізична особа підприємець. Крім того, зазначив, що відповідач неодноразово звертався до Харківської міської ради з приводу земельної ділянки по АДРЕСА_1 саме як фізична особа. Отже, відносини, які склались між Харківською міською радою та ОСОБА_1 з приводу земельної ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 631036600:09:016:0207) не є господарсько правовими, а тому підстави для закриття провадження у справі № 953/11043/23 у зв`язку з її непідсудністю справи Київському районному суду м. Харкова відсутні.

Надавши оцінку поданому клопотанню, врахувавши позицію сторін по справі, проаналізувавши позовну заяву та наявні матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

29.10.2019року,20.01.2020року 28.08.2020,22.02.2021, ОСОБА_1 звертався до Харківської міської ради з приводу земельної ділянки по АДРЕСА_1 саме як фізична особа.

Набуття статусу підприємця не позбавляє людину, як учасника суспільних відносин, статусу фізичної особи.

Фізична особа може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні.

Користування такою земельною ділянкою саме по собі не свідчить про господарський характер відносин. Відповідний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18).

В провадженні суду перебуває позовна заява Харківської міської ради до ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 535 672 грн. 10 коп. за використання земельної ділянки загальною площею 0,1280 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310136600:09:016:0207 за період з 28.07.2020 по 22.07.2021.

Доказів здійснення у спірний період господарської діяльності на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 631036600:09:016:0207) відповідачем суду не надано.

Посилання представника відповідача про перебування у власності відповідача нежитлового відокремленого приміщення, яке розташоване на земельній ділянці для використання в цілях, не пов`язаних з мешканням в цьому приміщенні та/або обслуговуванням інших приміщень будівлі, яке є самостійним нерухомим майном і об`єктом цивільних прав не може бути враховано, оскільки перебування даного приміщення у власності відповідача, як фізичної особи не свідчить про здійснення господарської діяльності, навіть при наявного у нього статусу ФОП.

За приписами ч.1 ст.189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є зокрема остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18 визначено, що критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно з частиною 1 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Так, зазначеною нормою передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відтак, стороною у господарському процесі може бути і фізична особа, яка не є підприємцем.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. Цією статтею передбачено випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, підвідомчі господарському суду.

Зокрема, як зазначає Велика Палата Верховного Суду в пункті 30 постанови від 19 березня 2019 року у справі №904/2530/18: «За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України».

За змістом пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

Отже, з аналізу пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України слідує, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та, 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Тобто, господарським судам підвідомчі зазначені у пункті 1 частини 1 статті 20 ГПК України спори за виключенням тих, де стороною правочину є фізична особа (п. 5.26, 5.27 постанови Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 902/644/18).

Господарським договором є домовленість, укладена за встановленим змістом та формою, між учасниками господарських правовідносин, спрямована на встановлення, зміну чи припинення прав та обов`язків, досягнення конкретної мети та забезпечується у випадку порушення можливістю застосування небажаних наслідків.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду невід`ємною складовою права на суд, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom) 21 лютого 1975 року, заява №4451/70). «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети («Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 16 червня 2001 заява №28249/95, §53).

Застосовані державою обмеження права на доступ до суду не можуть бути такими, що порушують саму сутність права. Більше того, обмеження не входить у сферу застосуванні п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the U Kingdom) від 28 травня 1985 року, заява №8225/78.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №640/1029/18 зазначила, що суди, які не мають юрисдикції для розгляду позовних вимог, не розпочали їх розгляд по суті, не є порушенням права позивача на справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у відповідній справі за цими вимогами ухвалить належний суд.

Враховуючи викладене вище, оскільки судом не встановлено що спір виник у зв`язку із здійсненням господарської діяльності відповідачем на спірній земельній ділянці позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 197, 200, 223, 240, 251, 258, 260 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали складено та підписано 18.03.2024.

СУДДЯ: Т.В. Юрлагіна