Ухвала

від 13.03.2024 по справі 466/5832/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/5832/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/967/23 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого - судді ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Бауска Литовської республіки, литовця, громадянина України, згідно ст. 89 КК України раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України,

за участю прокурора - ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_9

ВСТАНОВИЛА:

оскарженим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Застосовано до ОСОБА_7 ст. 75 КК України, звільнивши останнього відвідбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий термін строком на 3 роки.

Покладено на ОСОБА_7 обов`язки, передбачені п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України.

Відповідно до ч.3 п.2 ст.76 КК України зобов`язано ОСОБА_7 не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено тримання під вартою.

Вирішено питання з речовими доказами.

Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 , 13.06.2022, близько 10:15год., перебуваючи на території подвір`я будинковолодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , маючи умисел на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, що є небезпечне для життя чи здоров`я особи, керуючись корисливим мотивом, з метою власного протиправного збагачення, діючи в умовах воєнного стану, який введено в Україні згідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», підійшов до потерпілого ОСОБА_10 , наніс йому один удар кулаком в обличчя, внаслідок чого потерпілий впав на землю, після чого із задньої кишені його штанів, відкрито заволодів грошовими коштами в сумі 1030 грн. та наніс йому ще декілька ударів руками по тулубу, спричинивши останньому згідно висновку судово-медичної експертизи №450 від 14.05.2022 тілесні ушкодження, а саме: 2 рани на чолі, 1 синець в очній ділянці з ліва, 2 синці на правій половині обличчя, 11 синців на правому плечі, 4 синці на лівому плечі, 1 синець на спині з права, 3 синці на правому стегні. Рани відносяться до легкого ступеня тяжкості з короткочасним розладом здоров`я, а синці - до легкого ступеню тяжкості. Після скоєного, ОСОБА_7 залишив місце вчинення злочину, завдавши потерпілому майнової шкоди на суму 1030 грн.

Таким чином, ОСОБА_7 вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинений в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 187 КК України.

На вказаний вирок суду прокурор ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуваний вирок скасувати, у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст.75 КК України, невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтував у вироку свій висновок про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, а лише послався на обставини, що пом`якшують покарання, які уже враховано при застосуванні ст.69 КК України, а ті обставини, що ОСОБА_7 раніше не судимий, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину та встановленню істини по справі, а також добровільно відшкодував завдані збитки, не дають підстав для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.

При апеляційному розгляді справи прокурор підтримав подану апеляційну скаргу, з наведених у ній мотивів, та просив таку задоволити.

Обвинувачений та його захисник заперечили апеляційні вимоги прокурора, як безпідставні, зазначивши про законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку суду. Окрім того, обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційному суді зазначив, що вину визнає, щиро розкаюється у вчиненому.

Заслухавши доповідача, пояснення присутніх учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами в їх сукупності, що ніким не оспорюються а тому, з урахуванням положень ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.

Згідно поданої апеляційної скарги прокурор не погоджується із звільненням ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, вважаючи таке рішення місцевого суду безпідставним.

Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_7 дотримано в повному обсязі.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними належним чином в судовому засіданні доказами, є обґрунтованим та в апеляційному порядку учасниками кримінального провадження не оскаржується. Справа слухалась у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки ОСОБА_7 повністю визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому.

Щодо призначеного судом першої інстанції покарання ОСОБА_7 , то слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

У відповідності до позиції, висловленої у постанові Верховного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № № 205/7091/16-к (№ 51 - 1532 км 19), поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду, тощо.

У ст. 75 ч. 1 КК України встановлено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до статті 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням даних про особу винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

При вирішенні питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням суду потрібно належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи. Суд має обґрунтувати можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Із вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_7 , який відповідно до ст. 89 КК України є таким, що не має судимості, позитивно характеризується, його вік та стан здоров`я. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданих збитків. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції обґрунтовано враховано ступінь тяжкості скоєного ним злочину,який згідно зі ст.12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину,дані про особу ОСОБА_7 , який в силу положень ст. 89 КК України раніше не судимий, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризуються позитивно, вік та стан його здоров`я (вогневиці tbs обох легень, фіброзні зміни), наявність обставин, які пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також добровільне відшкодування завданого збитку потерпілому та відсутності претензій з його боку.

Колегія суддів вважає, що зазначене та відсутність обставин, які обтяжують покарання, з урахуванням додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання стали підставою для висновку місцевого суду про можливість досягти мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_7 від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж встановленого іспитового строку.

Наведені прокурором в апеляційній скарзі обставини щодо неможливості застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, на переконання колегії суддів апеляційного суду, є необґрунтованими.

Хоча Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду в своїй постанові від 12.09.2023 року вказав, що колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене засудженому ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості, разом з тим, під час апеляційного розгляду справи встановлено нові фактичні дані щодо характеристики особи обвинуваченого ОСОБА_7 , який хворіє на тяжку хворобу - туберкульоз легень (а.с.209), має позитивні характеристики з місця реєстрації та проживання, більше 20 років проживає разом із своєю цивільною дружиною ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ), виховують малолітню дитину ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки його мати - ОСОБА_13 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 210-211), працює на різних роботах, оскільки є єдиним годувальником родини, регулярно приходить на реєстрацію у відділ пробації.

Дані обставини не були відомі та враховані під час розгляду справи попереднім складом суду апеляційної інстанції та судом касаційної інстанції, однак у сукупності із іншими , переліченими вище обставинами та даними , що характеризують особу обвинуваченого, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та відповідно обґрунтовують підставність застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст.ст. 69 та 75 КК України.

Таким чином, доводи сторони обвинувачення, викладені у апеляційній скарзі прокурора, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не заслуговують на увагу. Підстав для посилення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 колегією суддів не встановлено.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли слугувати причиною скасування чи зміни вироку, колегією суддів не встановлено. Відтак вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч.4 ст. 187 КК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - без задоволення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4