Рішення

від 18.03.2024 по справі 908/163/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/9/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2024 Справа № 908/163/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРЦ», (69089, м. Запоріжжя, вул. Істоміна, буд. 68-А), представник позивача адвокат Шкабуро Олександр Віталійович, (69006, м. Запоріжжя, пр. Металургів буд. ,4 кв. 1)

до відповідача Публічного акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14)

про стягнення 197906,21 грн.

22.01.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна вих. № б/н сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 20.01.2024, (вх. № 180/08-07/24 від 22.01.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРЦ», м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», м. Запоріжжя про стягнення 197906,21 грн. заборгованості за договором про закупівлю товарів № 370323 від 02.03.2023, в тому числі 191663,00 грн. основного боргу, 3779,97 грн. 3 % річних та 2463,24 грн. інфляційних втрат.

Пунктом першим прохальної частини позовної заяви позивач просить суд розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2024 справу № 908/163/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.01.2024,позовну заяву прийнято до розгляду тавідкрито провадження у справі № 908/163/24 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/9/24, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 13.05.2024.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням ст., ст. 509, 525, 526, 610, 612, 625 ЦК України, ст., ст. 193, 230 ГК України, умов договору про закупівлю товарів № 370323 від 02.03.2023, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 197906,21 грн. заборгованості, в тому числі 191663,00 грн. основного боргу, 3779,97 грн. 3 % річних та 2463,24 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 29.01.2024 про відкриття провадження у справі № 908/163/24 відповідачу запропоновано у строк до 15.02.2024, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, у разі незгоди з нарахованою сумою заборгованості навести свій контррозрахунок, а також у строк до 13.03.2024 подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Позивачу цією ж ухвалою суду запропоновано у строк до 28.02.2024 подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.

12.02.2024 Публічним акціонерним товариством «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» подано Відзив на позовну заяву № 32-32/13 від 08.02.2024 (вх. № 3359/08-08/24 від 12.02.2024). Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову, а у випадку задоволення позову - зменшити суму 3% з - 3779,97 грн. до 500,00 грн. та розстрочити виконання рішення суду на строк 12 місяців. Крім того, просив зменшити витрати на правничу допомогу з 4000,00 грн. до 1000, 00 грн.

19.02.2024 через підсистему Електронний суд ЄСІТС Товариством з обмеженою відповідальністю «КВАРЦ» подано відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 17.02.2024 (вх. № 3814/08-08/24 від 19.02.2024). У Відповіді на відзив, позивач зазначив, що відсутні підстави для зменшити суми 3% та розстрочення виконання рішення суду на строк 12 місяців. Також, зазначив, що витрати на правову допомогу позивачем визначені з урахуванням усіх аспектів складності справи, відповідність заявленої суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність отримання позивачем послуг на професійну правничу допомогу.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 28.02.2024 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 18.03.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

02.03.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРЦ» (Постачальник, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» (Покупець, відповідач у справі) укладено Договір про закупівлю товарів № 370323 (далі за текстом Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язується передати у встановлений строк у власність Покупця товар, зазначений в специфікації до Договору (Додаток № 1), а Покупець - прийняти та оплатити товар.

Згідно п. 1.2 Договору найменування товару - Код ДК 021:2015-31210000-1 Електрична апаратура для комутування та захисту електричних кіл (Запобіжники) (далі - Товар). Номенклатура, асортимент, кількість, ціни т а технічні (якісні) характеристики товару зазначені в специфікації до Договору (Додаток №1).

Пунктом 4.1 Договору сторони обумовили, що розрахунки за договором здійснюються Покупцем шляхом попередньої оплати (у разі фінансової спроможності покупця) у розмірі 50% вартості кожної замовленої партії товару, що здійснюється на підставі рахунку-фактури протягом 10 банківських дня в з дня отримання такого рахунку Покупцем. За умови реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, яка складена відповідно до вимог законодавства, діючого на дату її складання, та умов цього Договору, Покупець здійснює остаточний розрахунок за кожну замовлену партію товару/поставлений товар протягом 30 банківських днів після підписання Покупцем видаткової накладної (акту приймання- передачі товару) Постачальника на поставку товару.

Загальний строк поставки товару за Договором - до 30.11.2023 р., протягом якого кожна окрема поставка здійснюється за замовленням виключно на підставі письмової заявки Покупця у строки та на умовах, зазначених у п. 5.2 цього Договору (п. 5.1 Договору).

Відповідно до п.5.2 Договору, Постачальник зобов`язаний поставити заявлену партію товару протягом 15 (п?ятнадцяти) календарних днів з моменту здійснення Покупцем попередньої оплати партії товару.

Відповідно до п. 10.1 Договору Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023.

15.03.2023 ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» складено заявку відповідно до якої визначено найменування товару, технічні характеристики, виробника та країну походження, кількість, одиницю виміру, ціну без ПДВ за одиницю та ціну без ПДВ, загальною вартістю без ПДВ в розмірі 383 326, 00грн.

З наданих до матеріалів справи письмових доказів вбачається, що 15.03.2023 ТОВ «КВАРЦ» виставлено ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» рахунки на оплату на загальну суму 383326, 00 грн., а саме:

- № 629 на суму 210 451, 00 грн.;

- № 635 на суму 172 875, 00 грн.

Платіжною інструкцією № 2412 від 29.03.2023 відповідачем на розрахунковий рахунок позивача перераховано передплату в розмірі 105225,50 грн.(за рахунком № 629), та за платіжною інструкцією № 2411 від 29.03.2023 в розмірі 86437,50 грн. (за рахунком № 635), що відповідно становить 50 % вартості замовленої партії товару.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар обумовлений договором, на загальну суму 383326,00 грн., про що свідчить видаткові накладні, а саме:

-видаткова накладна № 790 від 11.04.2023 на суму 210451,00 грн.;

-видаткова накладна № 791 від 11.04.2023 на суму 172 875,00 грн.

Всі видаткові накладні підписані уповноваженими особами з боку Постачальника і Покупця, підписи сторін скріплені печатками юридичних осіб.

Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 383326,00 грн. за Договором доведений видатковими накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на видаткових накладних.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов`язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.

Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що на момент його звернення до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, поставлений згідно Договору не сплачений, та з урахуванням попередньої оплати, заборгованість становить 191663,00 грн., (383326,00 грн. - 105225,50 грн. - 86437,50 грн.).

Оскільки відповідачем повністю оплата за поставлений товар не здійснена, зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 191663,00 грн. основного боргу. А також, за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 3779,97 грн. 3 % річних та 2463,24 грн. інфляційних втрат.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Зі змісту п. 4.2 Договору вбачається, що сторонами чітко визначений строк оплати отриманого товару, а саме Покупець здійснює остаточний розрахунок за кожну замовлену партію товару/поставлений товар протягом 30 банківських днів після підписання Покупцем видаткової накладної (акту приймання- передачі товару) Постачальника на поставку товару.

Отже, з урахуванням положень п. 4.2 Договору, покупець мав розрахуватися за отриманий товар 23.05.2023.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата товару, отриманого товару за Договорами у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі заборгованість відповідача за отриманий за Договором становить - 191663,00 грн.

Відповідачем факт порушення взятих на себе зобов`язань за умовами Договору в частині своєчасної і повної оплати за отриманий товар належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

За змістом положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 191663, 00 грн. заборгованості за договором про закупівлю товарів № 370323 від 02.03.2023 документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати товару, поставленого за Договором про закупівлю товарів № 370323 від 02.03.2023, вимоги про стягнення з відповідача3 % річних і інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

Відповідно до розрахунку позивача сума 3 % річних за неналежне виконання відповідачем зобов`язань становить розмірі 3779,97 грн., за період з 24.05.2023 по 18.01.2024.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3779,97 грн. 3 % річних.

Відносно клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до 500,00 грн. суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

За змістом частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України нарахування на суму боргу 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

За таких обставини, враховуючи, що 3% річних, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, доводи відповідача щодо можливості їх зменшення є необґрунтованими.

Суд приймає до уваги, що в пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Верховний Суд зазначив, що конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання за Контрактом, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування частини третьої статті 511 ЦК України, статті 233 ГК України (щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України).

Разом з тим, у справі № 902/417/18 сторони в пункті 5.5 договору поставки визначили розмір процентів - сорок процентів річних від суми заборгованості від несплаченої загальної вартості товару протягом дев`яноста календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев`яноста шести процентів річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, сформована саме виходячи з умов п. 5.5 договору поставки і за цих обставин суд дійшов висновку частково задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.

В даному випадку нарахування позивачем 3% річних на суму заборгованості є обґрунтованим, підстави для звільнення відповідача від їх сплати або зменшення їх розміру відсутні.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Позивачем заявлена вимога про стягнення інфляційних втрат в розмірі 2463,24 грн. за період з червня по грудень 2023.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивачем виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2463,24 грн. інфляційних втрат.

Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості (в тому числі, основного боргу, річних відсотків та інфляційних нарахувань) заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача суд визнав хибними.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розглянувши клопотання ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» про розстрочення виконання рішення суду на строк 12 місяців, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Умовою для надання розстрочки виконання рішення суду є встановлення судом факту наявності виняткових обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен врахувати викладені відповідачем обставини, матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

При цьому, надання заявникові розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, і закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання розстрочки.

Отже, визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Відповідно до приписів частин 1-3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Законодавець визначає, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для розстрочення виконання рішення відповідач зазначив те, що згідно переліку, який зазначений в наказі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 року № 75 (зі змінами) 64 територіальних громад Запорізької області розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації. Також, періодично здійснюються ракетні обстріли м. Запоріжжя та околиць міста. Знаходження такої значної кількості території в тимчасовій окупації або в зоні проведення воєнних (бойових) лій чином відображається на діяльності ПАТ «Запоріжжяобленерго» зокрема:- на тимчасово не підконтрольній території Запорізької області захоплюються об?єкти енергетики, окупаційні структури втручаються у роботу систем розподілу електроенергії, критично знизився рівень розрахунків споживачів, частину персоналу ПАТ «Запоріжжяобленерго» відправлено у простій; - відбуваються постійні пошкодження та руйнування енергетичної інфраструктури через воєнні (бойові) дії. Крім того, зазначає, що на теперішній час підприємство знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані та не має можливості виконати рішення суду по даній справі у зв`язку з відсутністю на поточних рахунках грошових коштів, наявної заборгованості в розмірі 627 888 млн. грн. з податкового боргу, а тому є об`єктивні підстави для розстрочення виконання рішення суду. Звертає увагу, що така ситуація утворилась не з вини відповідача. Основною причиною скрутного фінансового становища товариства є значна заборгованість споживачів за надані населенню області послуги з постачання електричної енергії, надання судами розстрочки виконання рішень боржникам ПАТ «Запоріжжяобленерго», а також відсутність у товариства можливості отримувати прибуток через встановлення НКРЕКП для відповідача нульового алгоритму та встановлення щодобових багатомільйонних відрахувань протягом кількох років. Відповідач зазначив, що станом на 01.01.2024 дебіторська заборгованість споживачів за відпущену до електроенергію та за послуги з розподілу електроенергії склала 986,008 млн. грн. Найкрупнішими боржниками відповідача на той момент були ТОВ «Запорізький титаномагнієвий комбінат», ПАТ «ЗФЗ», ДП «Кремнійполімер», ПрАТ «Завод напівпровідників», ТОВ «Запоріжжяелектропостачання», ДПЗД «Укрінтеренерго». Щодо ряду підприємств-споживачів, які мають досить значну заборгованість перед ПАТ «Запоріжжяобленерго», зокрема ЗДП «Кремнійполімер», господарським судом порушено справи про банкрутство, внаслідок чого примусове стягнення заборгованості з таких підприємств є процесуально неможливим.

Суд зазначає, що викладені відповідачем обставини щодо скрутного матеріального становища не є винятковими, не спростовують наявність вини у простроченні виконання грошового зобов`язання. Суд зауважує, що всі підприємства, установи та організації України під час збройної агресії Російської Федерації проти України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому боргу за рішенням суду.

При цьому відповідачем не обґрунтована вимога про надання розстрочки виконання рішення суду саме строком на 12 місяців, не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження того, яким саме чином він буде щомісячно погашати заборгованість.

Крім того, слід зазначити, що складний фінансовий стан підприємства не є беззаперечною підставою для надання розстрочки виконання рішення. Неможливість виплати за судовим рішенням відповідачем має доводитися в загальному порядку.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Оцінивши у сукупності надані докази, зіставляючи майнові інтереси обох сторін, беручи до уваги факт того, що інфляційні процеси в державі також негативно впливають на майнові інтереси позивача у справі, суд не вбачає виключних підстав для надання відстрочки виконання рішення.

Поряд з цим, надання розстрочки та відстрочки є правом, а не обов`язком суду. Посилання відповідача на обставини, які не підтвердженні засобами доказування, не вказують на ускладнення або неможливість виконання рішення суду та не є підставою для надання розстрочки суб`єкту господарювання.

Таким чином, оскільки посилання відповідача щодо ускладнення виконання рішення суду не підтверджені відповідними доказами, враховуючи заперечення позивача проти розстрочення виконання рішення, а також те, що поданими доказами не підтверджено наявну загрозу банкрутства відповідача, відсутність майна, на яке можливо було б звернути стягнення, та відповідно винятковість обставин, які ускладнять виконання рішення, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про розстрочення виконання рішення на 12 місяців.

Втім суд звертає увагу відповідача, що він не позбавлений можливості звернутися із заявою в порядку ст. 331 ГПК України знову, надавши документи, які підтверджують наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, та відповідні докази.

Що стосується витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

В позовній заяві позивачем до попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат віднесено 4000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, відповідно до приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Виходячи з аналізу вказаних статей, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.

Відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

До позовної заяви додано копію договору про надання послуг з правничої (правової) допомоги № б/н 02.01.2024, який укладений Шкабуро Олександром Віталійовичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КВАРЦ» (Клієнт), копію Ордеру на надання правової допомоги Серія ЗП № 001188 від 29.11.2016. Також суду надано копію платіжної інструкції № 53 від 19.01.2024 на суму4000,00 грн., що підтверджує сплату позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги в сумі 4000,00 грн.

Предметом Договору про надання послуг з правничої (правової) допомоги № б/н 02.01.2024 є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов?язані чи можуть бути пов?язані зі захистом, відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів Клієнта, а Клієнт зобов?язусться сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Додатком № 1 до договору про надання послуг з правничої (правової) допомоги від 02.01.2024визначено, складання процесуальних документів: позовної заяви майнового характеру складає - 4000,00 грн.

Згідно з актом приймання-передачі послуг від 18.01.2024 Адвокатом відповідно до договору про надання послуг з правничої (правової) допомоги від 02.01.2024 надані послуги: підготовка позовної заяви про стягнення з ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» коштів в розмірі 197906,21 грн. за договором про закупівлю товарів № 370323 від 02.03.2023. Вартість наданих послуг 4000,00 грн. без ПДВ.

Абзацами 1, 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За визначенням ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. У зв`язку з цим суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач надав заперечення щодо розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.

Проте, суд враховує, що Додатком № 1 до договору про надання послуг з правничої (правової) допомоги сторони узгодили порядок оплати наданих послуг у фіксованому розмірі, зокрема, підготовка тексту позовної заяви майнового характеру - 4000,00 грн.

За правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 та від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18, розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст.627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Правомірність та дійсність понесення позивачем відповідних витрат підтверджується матеріалами справи.

Розмір наведених витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд визнав співмірним заявленим у позові вимогам.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму витрат на послуги адвоката в розмірі 4000, 00 грн.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРЦ», м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», м. Запоріжжя задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, ідентифікаційний код 00130926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРЦ», (69089, м. Запоріжжя, вул. Істоміна, буд. 68-А, ідентифікаційний код 19274160) 191 663 (сто дев`яносто одну тисячу шістсот шістдесят три) грн. 00 коп. заборгованості, 3779 (три тисячі сімсот сімдесят дев`ять) грн. 97 коп. 3 % річних, 2463 (дві тисячі чотириста шістдесят три) грн. 24 коп. інфляційних втрат, 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне судове рішення складено « 18» березня 2024 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.