Рішення

від 15.03.2024 по справі 910/2009/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.03.2024Справа № 910/2009/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Укржитлобуд" (вул. Центральна 68, с. Попівці, Старокостянтинівський район, Хмельницька область, 31120)

до Приватного акціонерного товариства "Укренергомонтаж" (пр-т Лісовий, буд. 39, м. Київ, 02166)

про стягнення 87 238,35 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Укржитлобуд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Укренергомонтаж" про стягнення 87 238,35 грн., а саме 62 196,00 грн. основного боргу, 7 054,56 грн. пені, 1 989,00 грн. процентів річних та 15 998,79 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 20/05-2021 від 20.05.2021 року в часті своєчасної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2009/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/2009/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, через відділ діловодства суду 06.03.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 03.03.2023 року з доказами його надсилання на адресу позивача, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає про наявність переплати за Договором на користь позивача у сумі 86 052,00 грн., у зв`язку з чим заборгованість за надані у грудні 2021 року послуги на суму 62 196,00 грн. у відповідача відсутня. Відзив судом долучений до матеріалів справи.

В свою чергу, через відділ діловодства суду 21.03.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшла відповідь на відзив від 10.03.2023 року, згідно з якою позивач вказує, що відповідач при здійсненні загального розрахунку вартості наданих та оплачених послуг за Договором навмисно не враховує вартість наданих позивачем послуг за актом надання послуг №198 від 30.11.2021 року на суму 148 248,00 грн. Як вказує позивач, вказаний акт не було підписано відповідачем не зважаючи на його повну оплату останнім. При цьому позивач неодноразово надсилав на адресу відповідача акт надання послуг №198 від 30.11.2021 року на суму 148 248,00 грн. для його узгодження та підписання відповідачем. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Окрім того, через систему «Електронний суд» 06.04.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 06.04.2023 року, відповідно до яких відповідач зазначає, що згідно з пунктом 7.1 Договору строк його дії закінчився 31.08.2021 року, а тому умови цього правочину не поширюються на спірні правовідносини сторін. Також відповідач стверджує, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту надання послуг на суму 148 248,00 грн. та їх прийняття відповідачем, а відображені в акті за листопад 2021 року послуги відповідачем не замовлялись та оплаті не підлягають. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду на час розгляду справи не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 20.05.2021 року між Приватним підприємством «Укржитлобуд» (позивач у справі, виконавець за договором) та Приватним акціонерним товариством «Укренергомонтаж» (відповідач у справі, замовник за договором) укладено Договір № 20/05-2021 (далі - Договір), згідно з умовами якого Виконавець здійснює на користь та в інтересах Замовника дії, згідно узгодженої Заявки, за допомогою (участю) технічно справних машин та механізмів (далі - Техніка ), а саме Екскаватор-навантажувач JСВ 3СХ SІТЕМАSТЕR по ціні 852,00 грн./год з ПДВ (паливо виконавця) реєстраційний помер 3418-1 В на об`єктах Замовника. Виконавець виконує роботи за Заявкою (дорученням) Замовника, яку останній здійснює: письмово; за допомогою засобів електронної пошти (електронного зв`язку). 3аявка ( доручення) с невід`ємною частиною Договору (пункт 1.1 Договору).

Розділами 1-8 Договору сторони узгодили предмет договору, ціну, умови розрахунків та термін оплати, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 7.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонам і діє до 31.08.2021 року та до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Вказаний Договір підписаний представниками виконавця і замовника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до пунктів 1.2.1 - 1.2.2 Договору підтвердженням факту надання Виконавцем Замовнику послуг відповідно до умов цього Договору є Акт приймання-передачі наданих послуг, підписаний та скріплений печатками обох Сторін. Приймання-передача наданих послуг здійснюється шляхом підписання актів приймання-передачі наданих послуг.

За умовами пункту 1.2.3 Договору після надання послуг Виконавець надає уповноваженому представнику Замовника підписаний зі свого боку акт приймання-передачі наданих послуг. Представник Замовника повинен протягом 3 робочих днів підписати зазначений акт або надати мотивовану відмову від його підписання із зазначенням причин такої відмови.

Згідно з пунктом 1.2.4 Договору датою прийняття наданих послуг є дата затвердження Замовником актів приймання-передачі наданих послуг. На підставі затвердженого акту приймання-передачі наданих послуг, Замовник протягом 5 банківських днів здійснює розрахунок за надані послуги.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За умовами пункту 1.1 Договору сторони погодили, що вартість 1 години роботи екскаватора-навантажувача становить 852,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За умовами пункту 2.1 Договору оплата за надані послуги здійснюється Замовником згідно виставленого Виконавцем та отриманого Замовником рахунку. Оплата свідчить про отримання Замовником рахунку та про погодження Сторонами обсягів отриманих або очікуваних послуг.

Пунктом 2.2 Договору встановлено, що за надання послуги техніки Замовник оплачує аванс у розмірі 100% вартості послуги, які має надати Виконавець, згідно виставленого рахунку-фактури Виконавця.

Згідно з пунктом 2.3 Договору повний розрахунок за отримані послуги за місяць проводиться Замовником на протязі 5-ти банківських днів після підписання Сторонами актів наданих послуг (виконаних робіт), шляхом перерахування коштів на рахунок Виконавця, зазначений у цьому Договорі.

Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строки оплати послуг за Договором в матеріалах справи відсутні.

Як зазначає позивач у позовній заяві, на виконання умов вищевказаного Договору у грудні 2021 року позивачем було надано, а відповідачем прийнято передбачені Договором послуги з роботи екскаватора в обсязі 73 години на загальну суму 62 196,00 грн., що підтверджується складеним та підписаним сторонами без зауважень Актом надання послуг №250 від 30.12.2021 року на суму 62 196,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

При цьому, як вбачається зі змісту останнього, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку замовника відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості, обсягів та строків наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання акту надання послуг, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаному акті, до суду не надходило.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг з роботи екскаватора у грудні 2021 року в обсязі 73 години на загальну суму 62 196,00 грн., а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Факт надання послуг у грудні 2021 року на суму 62 196,00 грн. виконавцем та прийняття їх замовником сторонами не заперечується.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з надання відповідачеві послуг з роботи екскаватора, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є Акт надання послуг № 250 від 30.12.2021 року та саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість наданих послуг.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Позивач зазначає у позовній заяві, що у зв`язку з підписання між сторонами акту надання послуг №250 від 30.12.2021 року відповідач відповідно до умов пункту 2.3 Договору мав сплатити вартість наданих послуг у строк до 06.01.2022 року.

Проте, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач оплату наданих за спірним актом послуг не здійснив, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за Договором у сумі 62 196,00 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо оплати наданих Приватним підприємством «Укржитлобуд» послуг в сумі 62 196,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним укладеного між сторонами Договору №20/05-2021 від 20.05.2021 року та/або його окремих положень та/або додатків до нього суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

При цьому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про те, що всього відповідачем за Договором сплачено на користь позивача грошові кошти у сумі 1 000 248,00 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень на загальну суму 1 000 248,00 грн. Проте, позивачем було надано у період травня 2021 року - грудня 2021 року послуги на загальну суму 914 196,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуги на вказану суму, які підписано сторонами у справі без зауважень.

Відтак, за твердженням відповідача, переплата ПАТ «Укренергомонтаж» на користь ПП «Укржитлобуд» за Договором становить 86 052,00 грн.

Так, судом встановлено за матеріалами справи, що наданими відповідачем доказами, а саме платіжними інструкціями: №1574 від 25 червня 2021 року на суму 47 712,00 грн; №1725 від 21 липня 2021 року на суму 40 896,00 грн; №1340 від 20 травня 2021 року на суму 28 968,00 грн.; №1985 від 13 вересня 2021 року на суму 44 304,00 грн; №1674 від 13 липня 2021 року на суму 47 712,00 грн; №2077 від 27 вересня 2021 року на суму 40 896,00 грн.; №1628 від 5 липня 2021 року на суму 47 712,00 грн; №2114 від 8 жовтня 2021 року на суму 47 712,00 грн; №2018 від 17 вересня 2021 року на суму 40 896,00 грн; №2260 від 9 листопада 2021 року на суму 47 712,00 грн; №2200 від 26 жовтня 2021 року на суму 47 712,00 грн; №1348 від 21 травня 2021 року на суму 47 712,00 грн; №2347 від 18 листопада 2021 року на суму 40 896,00 грн; №2402 від 29 листопада 2021 року на суму 20 448,00 грн; №1415 від 7 червня 2021 року на суму 47 712,00 грн; №2184 від 21 жовтня 2021 року на суму 47 712,00 грн; №1822 від 6 серпня 2021 року на суму 40 896,00 грн; №1791 від 29 липня 2021 року на суму 47 712,00 грн; №1467 від 14 червня 2021 року на суму 47 712,00 грн; №1528 від 18 червня 2021 року на суму 40 896,00 грн; №1851 від 12 серпня 2021 року на суму 47 712,00 грн; №1370 від 28 травня 2021 року на суму 47 712,00 грн.; №1907 від 27 серпня 2021 року на суму 40 896,00 грн. підтверджується фактична сплата відповідачем за надані позивачем у період травня - листопада 2021 року послуги суму коштів у загальному розмірі 1 000 248,00 грн. із зазначенням в призначенні платежів «оплата за послуги екскаватора зг. рах. № 22 від 24.06.2021 року, № 35 від 16.07.2021 року, № 11 від 20.05.2021 року, № 57 від 06.09.2021 року, № 28 від 08.07.2021 року, № 71 від 27.09.2021 року, № 23 від 30.06.2021 року, № 75 від 05.10.2021 року, № 68 від 17.09.2021 року, № 84 від 08.11.2021 року, № 79 від 26.10.2021року, № 12 від 21.05.2021 року, № 91 від 18.11.2021 року, № 96 від 26.11.2021 року, № 15 від 04.06.2021 року, № 77 від 21.10.2021 року, № 41 від 03.08.2021 року, № 38 від 27.07.2021 року, № 17 від 10.06.2021 року, № 20 від 17.06.2021 року, № 43 від 09.08.2021 року, № 13 від 26.05.2021 року, № 53 від 26.08.2021 року…» відповідно.

Копії вказаних у платіжних інструкціях рахунків на оплату наданих позивачем послуг наявні в матеріалах справи.

Поряд з цим судом встановлено, що сторонами у справі у період травня - грудня 2021 року було підписано акти надання послуг на загальну суму 914 196,00 грн., а саме акт №28 від 30 червня 2021 року на суму 184 032,00 грн; акт №19 від 31 травня 2021 року на суму 69 012,00 грн; акт №56 від 30 липня 2021 року на суму 218 112,00 грн; акт №87 від 31 серпня 2021 року на суму 137 598,00 грн; акт №129 від 30 вересня 2021 року на суму 131 208,00 грн; акт №177 від 30 жовтня 2021 року на суму 112 038,00 грн; акт №250 від 30 грудня 2021 року на суму 62 196,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивачем як виконавцем послуг було складено, односторонньо підписано та надіслано на адресу відповідача акт надання послуг №198 від 30.11.2021 року на суму 148 248,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

Факт надсилання вказаного акту відповідачу для погодження та підписання листом №147 від 01.12.2021 року підтверджується наявною в матеріалах справи копією опису №31101 від 01.12.2021 року.

Проте, вказаний акт відповідачем не було підписано та повернуто виконавцеві.

Судом також встановлено, що позивач листом №9 від 09.02.2022 року повторно звертався до відповідача з проханням погодити та підписати акт №198 від 30.11.2021 року на суму 148 248,00 грн., факт надсилання якого на електронну пошту відповідача (mih.spplus@gmail.com) підтверджується скріншотами відправлення з електронної скриньки позивача.

Крім того, позивач звертався до відповідача з претензією №14 від 15.02.2022 року, в якій вимагав підписати спірний акт надання послуг №198 від 30.11.2021 року на суму 148 248,00 грн. протягом 3 робочих днів, або надати вмотивовану відмову від підписання вказаного акту.

Факт надсилання вказаної претензії та отримання її відповідачем 25.03.2022 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису кладення у цінний лист від 15.02.2022 року, поштової накладної №10001206479 від 15.02.2022 року та фіскальним чеком від 15.02.2022 року.

Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Разом з цим, судом за матеріалами справи встановлено, що відповідач фактично здійснив повну оплату за надані у листопаді 2021 року послуги на суму 148 248,00 грн. згідно вказаного акту надання послуг №198 від 30.11.2021 року шляхом перерахування авансових платежів у жовтні - листопаді 2021 року платіжними дорученнями №2402 від 29.11.2021 року на суму 20 448,00 грн., №2347 від 18.11.2021 року на суму 40 896,00 грн., №2260 від 09.11.2021 року на суму 47 712,00 грн., №2200 від 26.10.2021 року на суму 47 712,00 грн.

Таким чином, не зважаючи на не підписання відповідачем акту надання послуг №198 від 30.11.2021 року на суму 148 248,00 грн., враховуючи його повну оплату відповідачем, а також за відсутності доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання цього акту у відповідь на неодноразові звернення позивача, а також будь-яких зауважень щодо допущених виконавцем недоліків у наданих послугах на суму 148 248,00 грн. за актом від 30.11.2021 року, суд доходить висновку про можливість вважати вказані в цьому акті послуги такими, що надані позивачем, та прийняті відповідачем.

З урахуванням наведеного суд констатує, що наявними матеріалами справи підтверджуються обставини того, що станом на 30.11.2021 року позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги з роботи екскаватора за період травень - листопад 2021 року на загальну суму 1 000 248,00 грн.

В свою чергу, з урахуванням здійсненої відповідачем оплати у вказаний період суми коштів у загальному розмірі 1 000 248,00 грн., станом на 30.11.2021 року будь-яка переплата на користь позивача була відсутня.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за надані позивачем послуги у грудні 2021 року згідно підписаного між сторонами акту надання послуг №250 від 30.12.2021 року на суму 62 196,00 грн.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів здійснених оплат, а саме платіжних доручень на загальну суму 1 000 248,00 грн., вбачається, що відповідачем у грудні 2021 року будь-яких оплат на користь позивача не здійснювалось.

Водночас, суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України та статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з пунктом 7.1 Договору сторонами визначено строк дії Договору до 31.08.2021 року. Докази укладання між сторонами у справі будь-яких додаткових угод про продовження строку дії спірного Договору в матеріалах справи відсутні.

Відтак, застосування положень Договору №20/05-2021 від 20.05.2022 року до спірних правовідносин сторін щодо надання позивачем послуг з роботи екскаватора згідно акта надання послуг № 250 від 30.12.2021 року на суму 62 196,00 грн. не можливо, оскільки у період грудня 2021 року дія Договору закінчилась.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Формою правочину є спосіб вираження волі його сторін. Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Зокрема, згідно зі ст. 218 Цивільного кодексу України недотримання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Отже, виходячи з приписів статті 202 Цивільного кодексу України та обставин справи суд доходить висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків поза межами строку дії Договору №20/05-2021 від 20.05.2022 року. Так, зміст зобов`язальних відносин сторін полягає в тому, що позивачем як виконавцем надано відповідачеві послуги екскаватором в грудні 2021 року загальною вартістю суму 62 196,00 грн., яким кореспондує обов`язок відповідача як замовника, що прийняв такі послуги, з їх оплати за вартістю, зазначеною у відповідному актів надання послуг № 250 від 30.12.2021 року.

При цьому судом врахована відсутність доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості, обсягів та вартості наданих послуг, а також відмови ПАТ Укренергомонтаж» від приймання наданих позивачем послуг (роботи екскаватора - навантажувача) та підписання акту надання послуг.

У зв`язку з викладеним суд наголошує, що відсутність укладеного між сторонами у справі договору про надання послуг в силу приписів статей 509, 525, 526, 599, 629 Цивільного кодексу України не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату фактично наданих позивачем у грудні 2021 року послуг на суму 62 196,00 грн., факт виконання яких позивачем, а також факт виникнення у відповідача зобов`язання з оплати яких підтверджується підписаним актом надання послуг №250 від 30.12.2021 року.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою. (п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

З матеріалів справи вбачається, що позивач надіслав на адресу відповідача претензію №30 від 29.06.2022 року, в якій вимагав від ПАТ «Укренергомонтаж» здійснити погашення заборгованості у сумі 62 196,00 грн. за грудень 2021 року за надані послуги згідно підписаного між сторонами акту наданих послуг від 30.12.2021 року, факт надсилання якої на адресу відповідача та її отримання останнім 05.07.2022 року підтверджується рекомендованим повідомленням №3110103335001, описом вкладення від 30.06.2022 року та накладною №3110103335001 від 30.06.2022 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Проте, відповідачем відповідь на вказану претензію не надано, заборгованість за надані у грудні 2021 року послуги не сплачена.

Наразі, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач оплату за надані послуги у сумі 62 196,00 грн. не здійснив.

Суд зазначає, що згідно приписів пункту 8 статті 181 Господарського кодексу України якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

В свою чергу в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

За правилом, визначеним частиною 2 статті 538 Цивільного кодексу України при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язані свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов`язання, до яких відносяться і зобов`язання, які випливають із договору надання послуг.

За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

За таких підстав суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими засобами доказування доведено факт надання відповідачу у грудні 2021 року послуг з роботи екскаватора на суму 62 196,00 грн., їх прийняття без заперечень та зауважень відповідачем, а також направлення вимоги про здійснення оплати, яку останній не виконав належним чином в строк, передбачений вимогами чинного законодавства України, внаслідок чого у відповідача виникло зустрічне зобов`язання по оплаті за надані послуги у строк до 12.07.2022 року (включно).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів Приватному підприємству «Укржитлобуд» в розмірі 62 196,00 грн.

В свою чергу, припинення дії спірного Договору 31.08.2021 року не впливає на вищенаведений висновок суду про відсутність станом на 30.11.2021 року переплати на користь позивача у сумі 86 052,00 грн., про яку зазначає відповідач, у зв`язку з визнанням судом доведеною обставини надання позивачем у листопаді 2021 року послуг на суму 148 248,00 грн. згідно акту надання послуг №198 від 30.11.2021 року, їх прийняття та повну оплату відповідачем.

При цьому суд звертає увагу, що в контексті предмету та підстав даного позову, а саме в частині спору щодо виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих позивачем в грудні 2021 року послуг згідно акту № 250 від 30.12.2021 року на суму 62 196,00 грн., враховуючи термін дії Договору, наявні в матеріалах справи складені на його виконання акти надання послуг та здійснені відповідачем із чітким зазначенням призначення платежів оплати, зокрема, згідно виставлених позивачем рахунків, вищенаведені посилання відповідача на обставини виконання та оплати послуг згідно акту від 30.11.2021 року № 198 судом до уваги не приймаються як такі, що не є предметом дослідження у даній справі.

Окремо суд зауважує про відсутність доказів вчинення сторонами будь - яких дій щодо зустрічних зарахувань як за спірним Договором та у зв`язку з наданням позивачем послуг на його виконання, так і за період, який дією вказаного Договору не охоплюється.

За таких обставин суд не вбачає підстав для здійснення зарахування коштів, сплачених позивачем у жовтні-листопаді 2021 року згідно виставлених за вказаний період рахунків на оплату, в рахунок оплати наданих позивачем послуг у грудні 2021 року.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем послуги у грудні 2021 року згідно акту надання послуг №250 від 30.12.2021 року на суму 62 196,00 грн. відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 62 196,00 грн. боргу з оплати наданих позивачем послуг підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати наданих послуг згідно з актом надання послуг від 30.12.2021 року, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1 989,00 грн. процентів річних та 15 998,89 грн. втрат від інфляції за період з 07.01.2022 - 31.01.2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 054,56 грн., нарахованої позивачем на суму заборгованості у розмірі 62 196,00 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання, на підставі пункту 4.2 Договору, відповідно до якого за порушення Замовником умов Договору щодо строків оплати (розрахунків), Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог, позаяк відповідач заперечує проти задоволення позову в цілому.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуюється пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Зокрема, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку процентів річних та інфляційних втрат згідно умов пункту 2.3 Договору застосовано період нарахування з 07.01.2022 по 31.01.2023 року.

Натомість, враховуючи встановлені судом обставини припинення дії спірного Договору №20/05-2021 від 20.05.2021 року з 31.08.2021 року, на спірні правовідносини сторін, які мали місце у грудні 2021 року, умови цього Договору, у тому числі щодо строків оплати наданих послуг, за висновками суду, не поширюються, у зв`язку з чим наведений позивачем розрахунок є таким, що не відповідає фактичним обставинами реалізації сторонами господарських правовідносин саме у даному спорі.

Наразі, як встановлено судом, з урахуванням приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України граничним строком виконання зобов`язання з оплати наданих послуг, враховуючи дату отримання відповідачем претензії позивача, є 12.05.2022 року, а тому початком періоду прострочення у спірних правовідносинах є 13.05.2022 року.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат судом встановлено, що розмір процентів та інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, становить 1 037,74 процентів річних та 5 406,16 грн. інфляційних втрат, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 1 037,74 процентів річних та 5 406,16 грн. інфляційних втрат.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

В той же час стаття 547 Цивільного кодексу України визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Стаття 231 ГК України також встановлює, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

В свою чергу, як зазначалось судом раніше, на спірні правовідносини сторін, які мали місце у грудні 2021 року, не розповсюджуються умови укладеного між сторонами Договору №20/05-2021 від 20.05.2022 року, в тому числі пункту 4.2 Договору щодо нарахування пені, у зв`язку з закінченням строку дії цього правочину.

Окрім цього, умовами підписаного між сторонами Акту наданих послуг № 250 від 30.12.2021 року умови, порядок та строки застосування штрафних санкцій у вигляді пені також не передбачені.

Отже, у період існування спірних правовідносин сторонами розмір та базу нарахування пені у письмовій формі не визначено.

Таким чином, оскільки з матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді неустойки (пені) за невиконання обов`язку з оплати фактично наданих позивачем в грудні 2021 року послуг, а умови пункту 4.2 Договору до спірних правовідносин сторін застосуванню не підлягають, що виключає правові підстави для стягнення нарахованої позивачем пені у сумі 7 054,56 грн., позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії" свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорціно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Укренергомонтаж" (пр-т Лісовий, буд. 39, м. Київ, 02166, код ЄДРПОУ 16403289) на користь Приватного підприємства "Укржитлобуд" (вул. Центральна 68, с. Попівці, Старокостянтинівський район, Хмельницька область, 31120, код ЄДРПОУ 35305377) 62 196 (шістдесят дві тисячі сто дев`яносто шість) грн. 00 коп. основного боргу, 1 037 (одну тисячу тридцять сім) грн. 74 коп. процентів річних, 5 406 (п`ять тисяч чотириста шість) грн. 16 коп. інфляційних втрат та 2 111 (дві тисячі сто одинадцять) грн. 77 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 15 березня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон