Рішення

від 18.03.2024 по справі 910/17938/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.03.2024Справа № 910/17938/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20, ідентифікаційний код 37739041)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМЕРЦІЙНА КОМПАНІЯ "ФІРМА ТЕТЯНА" (02068, місто Київ, вулиця Ахматової, 8, кв. 291, ідентифікаційний код 21586903)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Дарницька районна в місті Києві державну адміністрацію (02068, місто Київ, вулиця Олександра Кошиця, будинок 11, код ЄДРПОУ 37388222) та Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району» (02175, місто Київ, Харківське шосе, будинок 148а, код ЄДРПОУ 39604270)

про стягнення 82 107,32 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМЕРЦІЙНА КОМПАНІЯ "ФІРМА ТЕТЯНА" про стягнення 82 107,32 грн на підставі договору № 440678/1юр про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 13.12.2016, з яких: 62 825,79 грн основного боргу, 16 126,30 грн інфляційних нарахувань та 3 155,23 грн 3% річних.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 29.11.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

06.12.2023 від позивача через систему Електронний суд надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, викладених у позовній заяві обставин не спростував.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 залучено до участі у справі Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію та Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району» третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача; зобов`язано позивача у строк не пізніше двох днів з дня отримання даної ухвали суду направити третім особам, зокрема, Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію та Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району» копію позовної заяви з додатками, докази такого направлення надати суду; запропоновано третім особам надати суду у строк до 12.03.2024 письмові пояснення щодо заявленого предмету спору з документальним підтвердженням викладених обставин, копії яких надіслати позивачу та відповідачу; запропоновано позивачу, відповідачу та третім особам подати письмові пояснення з належними доказами того, чи було орендоване приміщення за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 3, після закінчення терміну дії договору (13.12.2017) та того, чи була продовжена дія договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 12.03.2014; запропоновано позивачу та третім особам подати письмові пояснення з належними доказами того, чи тривали відносини оренди за спірний період.

13.03.2024 через систему «Електронний суд» від Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації надішли письмові пояснення у справі.

13.03.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про долучення доказів направлення.

15.03.2024 через відділ діловодства суду від Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району» подані пояснення у справі, в яких останнє зазначає, що відповідач об`єкт оренди не повернув та фактично використовує це нежитлове приміщення після закінчення строку дії договору, що підтверджується актом перевірки (обстеження) об`єкта оренди нежитлових приміщень вбудованих у житловий будинок за адресою: вул. Бориспільська, 3 від 21.11.2023 та актом перевірки (обстеження) об`єкта оренди від 07.03.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" № 1198-VII від 10.04.2014 виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку 3, по вул. Бориспільській, в м. Києві здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" (далі - позивач).

01.05.2015 між КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" та ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" укладено договір № 35 про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з Балансоутримувачем та розмежування їх відповідальності (надалі - договір про співпрацю).

На виконання умов укладеного 01.05.2015 між КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" та ТОВ "ЄВРО- РЕКОНСТРУКЦІЯ" договору № 35 про співпрацю, згідно наданої ТОВ "ЄВРО- РЕКОНСТРУКЦІЯ" інформації Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва", нежитлове приміщення площею 189,40 кв.м, в будинку № 3, по вул. Бориспільській, в м.Києві, на підставі договору № 2 від 12.03.2014 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду), передано ТОВ "Виробнича комерційна компанія "Фірма Тетяна" (далі - відповідач).

14 квітня 2017 року на підставі додаткової угоди № 1-2/2017 про внесення змін до договору № 2 від 12.03.2014 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду), нежитлове приміщення площею 151,53 кв.м, в будинку № 3, по вул. Бориспільській, в м.Києві, передано ТОВ "ВИРОБНИЧА КОМЕРЦІЙНА КОМПАНІЯ "ФІРМА ТЕТЯНА" (далі - відповідач).

13 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМЕРЦІЙНА КОМПАНІЯ "ФІРМА ТЕТЯНА" було укладено договір № 440678/1юр про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, відповідно до умов якого виконавець зобов`язався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, а споживач зобов`язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленим тарифом у строки і на умовах, що передбачені договором (п.1.1 договору).

Відповідно до п. 7 договору плата за надані послуги за наявності засобів обліку води і теплової енергії справляється за їх показаннями згідно з пунктами 10-13 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМ України № 630 від 21.07.05.

Згідно з п. 9 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Цей договір укладається на строк до 13.12.2017 року і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду (п.31 договору).

Позивач у позовній заяві зазначає, що з жовтня 2019 року по квітень 2023 року (включно) останнім надано відповідачу послуги з централізованого опалення на загальну суму 62 825, 79 грн, які відповідачем не оплачувалися.

Претензій з приводу якості отриманих послуг, відмови від отримання послуг від відповідача до позивача не надходило.

Так, позивач зазначає, що надання послуг з опалення, що надавалися безперервно, в межах опалювального періоду, підтверджується Актом постановки на комерційний облік приладів теплової енергії споживача, Актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи в опалювальний період 2019-2020, 2020-2021, 2021-2022, 2022-2023 роки, показниками відомостей спожитих послуг теплової енергії за період з 26.10.2019 по 19.04.2023, нарядами на підключення та відключення централізованого опалення у будинку за період 2019-2023 років, які додаються до позову.

Облік теплової енергії на потреби централізованого опалення по вул. Бориспільській, буд. 3 в місті Києві здійснюється приладом комерційного обліку СВТУ - 11Т заводський номер 4524.

Також позивачем надані звіти з показаннями приладів будинкового засобу обліку теплової енергії за період з 26.10.2019 по 19.04.2023.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що за надані останнім послуги з централізованого опалення з жовтня 2019 року по квітень 2023 року (включно) за відповідачем обліковується борг у розмірі 62 825, 79 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 16 126,30 грн інфляційних нарахувань за період з 01.12.2019 по 28.08.2023 та 3 155,23 грн 3% річних за період з 01.12.2019 по 28.08.2023.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Облік теплової енергії на потреби централізованого опалення по вул. Бориспільська 3 в м. Києві здійснюється приладом комерційного обліку теплоочислювачем СВТУ-11Т заводський номер 4524, відповідно до акту постановки приладу комерційного обліку від 25.11.2016.

З наданих актів про готовність вузла комерційного обліку теплової енергії до опалювального сезону 2019 - 2020 років, 2020-2021 років, 2021 -2022 років та 2022 - 2023 років вбачається, що прилади комерційного обліку відремонтовані, повірені та готові до експлуатації в період опалювальних сезонів 2019 - 2020 років, 2020-2021 років, 2021 -2022 років та 2022 - 2023 років.

Судом було встановлено, що позивачем надавались відповідачу послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з жовтня 2019 року по квітень 2023 року на суму 62 825, 79 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи нарядами підключення та відключення, актами про готовність вузла комерційного обліку теплової енергії до опалювального сезону, звітами з показами приладів будинкового лічильнику теплової енергії.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, що затверджені постановою КМУ від 21.07.2005 № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відтак, суд, враховуючи умови п. 9 договору дійшов висновку, що строк оплати наданих послуг за період з жовтня 2019 року по квітень 2023 року є таким, що настав.

Також судом враховано, що в матеріалах справи наявні акти перевірки (обстеження) об`єкта оренди нежитлових приміщень вбудованих у житловий будинок за адресою: вул. Бориспільська, 3 від 21.11.2023 та від 07.03.2024.

Відповідно до акту перевірки (обстеження) об`єкта оренди нежитлових приміщень вбудованих у житловий будинок за адресою: вул. Бориспільська, 3 від 07.03.2024 за результатами обстеження встановлено, серед іншого,фактичне використання приміщення після закінчення строку дії договору.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 62 825, 79 грн, не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов`язку зі сплати заявленої в позові заборгованості, у зв`язку з чим суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 62 825, 79 грн, а відтак, задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 16 126,30 грн інфляційних нарахувань та 3 155,23 грн 3% річних.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок 3% річних, що міститься у позові, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення 3 155,23 грн 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат за визначені позивачем періоди є 15 030,97 грн, в той час як позивачем заявлено до стягнення 16 126, 30 грн, з огляду на що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, у розмірі 15 030,97 грн.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" є та такими, що підлягають задоволенню частково.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Виробнича комерційна компанія "Фірма Тетяна" (02068, місто Київ, вулиця Ахматової, 8, кв. 291, ідентифікаційний код 21586903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20, ідентифікаційний код 37739041) 62 825 (шістдесят дві тисячі вісімсот двадцять п`ять) грн 79 коп. основного боргу, 3 155 (три тисячі сто п`ятдесят п`ять) грн 23 коп. 3% річних, 15 030 (п`ятнадцять тисяч тридцять) грн 97 коп. інфляційних втрат та 2 648 (дві тисячі шістсот сорок вісім) грн 19 коп. судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.03.2024

Суддя І.О. Андреїшина