Рішення

від 18.03.2024 по справі 910/12682/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.03.2024Справа № 910/12682/23

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська ЦЗФ"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 34 072,84 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 34 072,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було допущено незбереження вантажу при здійсненні перевезення, внаслідок чого позивач поніс збитки у вигляді вартості недостачі вантажу в розмірі 34 072,84 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/12682/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/12682/23 сторони повідомлялися належним чином, що підтверджується повернутим на адресу суду повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення.

Станом на дату розгляду справи інших заяв та/або доказів від сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, в тому числі клопотань процесуального характеру, відзиву відповідача на позов до Господарського суду міста Києва не надходило.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина перша статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" відповідно до Технічних умов завантажило вугілля кам`яне марки Г (Г2) (0-100), Г (Г1) (0-100) у вагони: 52539137 в кількості 70,000 тон по залізничній накладній № 48437396; 61012563 в кількості 70,000 тон по залізничній накладній № 48450563; 60038445 в кількості 70,000 тон по залізничній накладній № 48473755; 58940370 в кількості 70,000 тон по залізничній накладній № 48475065; 63937585 в кількості 70,000 тон по залізничній накладній № 48478929 та передало протягом травня 2023 року вказаний вантаж відповідачу для перевезення.

Як зазначає позивач, під час перевезення відповідачем вантажу за вищезазначеними накладними на станції Зелене Поле Придніпровської залізниці було проведено перевірку стану вантажу та виявлена нестача кам`яного вугілля у деяких вагонах, про що складені комерційні акти №№ 466707/72, 466707/74, 466707/76, 466707/79, 466707/80.

За даними комерційних актів № 466707/72 недостача у вагоні № 52539137 складає 1,500 тони; № 466707/74 недостача у вагоні № 61012563 складає 3,700 тон; № 466707/76 недостача у вагоні № 60038445 складає 1,550 тони; № 466707/79 недостача у вагоні № 58940370 складає 2,600 тон; № 466707/80 недостача у вагоні № 63937585 складає 4,500 тон.

За даними довідок позивача про вартість вугільної продукції: фактична вартість 1 тони кам`яного вугілля Г (Г2) (0-100), Г (Г1) (0-100), що перевозилось у вагоні № 52539137, становить 4792,19 грн з урахуванням ПДВ; фактична вартість 1 тони кам`яного вугілля Г (Г2) (0-100), Г (Г1) (0-100), що перевозилось у вагоні № 61012563, становить 4694,39 грн з урахуванням ПДВ; фактична вартість 1 тони кам`яного вугілля Г (Г2) (0-100), Г (Г1) (0-100), що перевозилось у вагоні № 60038445, становить 4308,40 грн з урахуванням ПДВ; фактична вартість 1 тони кам`яного вугілля Г (Г2) (0-100), Г (Г1) (0-100), що перевозилось у вагоні № 58940370, смтановить 2835,05 грн з урахуванням ПДВ; фактична вартість 1 тони кам`яного вугілля Г (Г2) (0-100), Г (Г1) (0-100), що перевозилось у вагоні № 63937585, становить 1870,31 грн з урахуванням ПДВ.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, вини відповідача у частковій втраті вантажу під час його перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки в загальному розмірі 34 072,84 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною першою статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У відповідності до частини третьої статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

За змістом статті 307 Господарського кодексу України та статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (стаття 3 Статуту).

Статтею 6 Статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи - одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також частиною другою статті 307 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Статуту відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Частиною 2 статті 24 Статуту залізниць України передбачено право залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Відповідно до статті 37 Статуту під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса, вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Маса вантажів визначається відправником.

Згідно з частиною другою статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до статті 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 52 Статуту встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.

Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У відповідності до статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Як встановлено судом, за результатами зважування вантажу, який перевозився згідно вищезазначених залізничних накладних, виявлено його часткову втрату у окремих вагонах, на підтвердження чого перевізником складено відповідні комерційні акти.

Вказані комерційні акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, а тому визнаються судом належними доказами на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеної у накладних, фактичній масі вантажу, та недостачі вантажу, який перевозився відповідачем.

При цьому будь-які зауваження щодо форми, порядку складання, змісту вказаних комерційних актів та посадових осіб, які їх підписали, а також факти їх опротестування з боку сторін в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відносин, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані нею доходи, які управнена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються як втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування таких правових наслідків порушення зобов`язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Стаття 623 Цивільного кодексу України зобов`язує сторону, яка порушила зобов`язання, відшкодувати завдані в результаті цього збитки.

Факт нестачі вантажу за спірним перевезенням підтверджений комерційними актами, які є належними і допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Акціонерне товариство "Українська залізниця", без урахування обставин, які встановлені самим відповідачем у комерційних актах, не спростувала подані позивачем докази на підтвердження завдання збитків у зв`язку з частковою втратою вантажу під час перевезення, що сталася з вини перевізника. Відповідач також не надав жодного доказу на підтвердження того, що недостача прийнятого ним без зауважень до перевезення вантажу виникла з незалежних від відповідача причин.

Відтак, за висновками суду відповідач повинен відшкодувати позивачу збитки, що були завдані незбереженням вантажу під час його перевезення.

Суд перевірив розрахунок вартості нестачі вантажу, здійснений позивачем, та вважає його обґрунтованим, а також арифметично вірним.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку відшкодувати збитки, завдані незбереженням вантажу, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача збитків в розмірі 34 072,84 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судовий збір, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 233, 237, 238, 240 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" (85612, Донецька область, Мар`їнський район, село Вовчанка(п), вулиця Нагорна, будинок 1А; ідентифікаційний код: 33959754) 34 072 (тридцять чотири тисячі сімдесят дві) грн 84 коп. вартості недостачі вантажу та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18.03.2024.

Суддя О.В. Нечай