Рішення

від 06.03.2024 по справі 916/4219/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4219/23Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвої Г.В. розглянувши справу №916/4219/23

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСКОМ СТРОЙ (65012, м. Одеса, вул. Осипова, 25, код ЄДРПОУ 38294900)

про розірвання договору, виселення та стягнення 1 466 531,82грн.

Представник:

Від позивача: Добров Р.М. самопредставництво;

Від відповідача: Новак Л.А. ордер;

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСКОМ СТРОЙ про розірвання договору, виселення та стягнення 1 466 531,82грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.10.2023р. було відкрито провадження по справі №916/4219/23.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.02.2024р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

28.11.2023р. за вх. №43504/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв`язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити. Крім того просить суд застосувати позовну давність до позовних вимог в частині стягнення пень за період з 16.09.2022р. по 27.09.2022р.

20.02.2024р. за вх.№6903/24 до суду від позивача надійшли письмові пояснення, які по суті є відповіддю на відзив, згідно яких позивач вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

26.03.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНСКОМ СТРОЙ (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №2-18/4, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежилі будівлі та споруди, загальною площею 780,90 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул. Варненська, 27-Б. Ринкова вартість об`єкта оренди становить 4018362грн. Звіт про незалежну оцінку вартості об`єкта оренди складений ПП «ДЕЛЬТА-КОНСАЛТІНГ» Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №341/17 від 14.04.2017р. Фондом державного майна.

Згідно п.1.3 договору, термін дії договору оренди з 26.03.2018 до 26.02.2021.

31.01.2020 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНСКОМ СТРОЙ (орендар) було укладено Додатковий договір №1 про внесення змін до договору нежитлового приміщення №26.03.2018р. №02-18/4, за умовами якого сторони дійшли згоди пункт 1.3 розділу «Предмет договору» доповнити наступним: « 1.3 Продовжити термін дії цього Договору на 2 роки 11 місяців, а саме з 31 січня 2020п. до 31 грудня 2022року».

27.05.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».

Відповідно до п. 5 Постанови № 634 Договори оренди державного тa комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувача з урахування законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління до сфери управління якого належить балансоутримувача, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні та аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постанови. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря орендодавця не вимагаються.

Позивач вказує, що оскільки, продовження договору оренди відбувається відповідно до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ, яким в свою чергу встановлений відповідний порядок щодо продовження договірних відносин, договорів оренди вважається таким, що продовжує свою дію.

За орендоване приміщення Орендар зобов`язався сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди місяць 77 000 грн (без урахування податку на додану вартість) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. Орендні платежі починають нараховуватися з моменту підписання відповідного акта приймання-передачі орендованих приміщень. (п.2.2 договору).

Відповідно до п 2.4 договору, орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Позивач вказує, що з урахуванням Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64»Про введення воєнного стану в Україні» керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020р. № 483 «Деяк~ питання оренди державного та комунального майна» від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 № 969-VІІІ «Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану» та на підставі заяви орендаря - ТОВ «ТРАНСКОМ СТРОЙ» від 04.08.2022 Департаментом комунальної власності Одеської міської ради видано наказ від 17.08.2022 № 547 «Про перерахунок орендної плати у період воєнного стану за договором оренди від 26.03.2018 № 02-18/4 нежилих будівель та споруд, загальною площею 780,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27-Б».

Як зазначає позивач, в порушенні вимог чинного законодавства України, відповідач не виконує взяті на себе за договором оренди зобов`язання. Орендар систематично не сплачує орендну плату протягом 16 місяців поспіль, в наслідок чого станом на 10.08.2023р. за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 1 299 880,10 грн. за період з березня 2022 по 10.08.2023. що є порушенням істотних умов договору, визначених в п.п. 2.2.,2.4. договору оренди (щодо сплати орендної плати своєчасно та во повному обсязі).

Згідно п.5.2. договору за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня коли обов`язок повинен був бути виконаний.

За посиланнями позивача в зв`язку з неналежним виконання відповідачем зобов`язань щодо внесення орендної плати, останньому нарахована пеня за період з 16.09.2022р. по 31.08.2023р. в сумі 166 651,72грн.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що визначені у п.1.1 приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно для розміщення складу.

Проте, як зазначає позивач, 05.06.2023 під час проведення планової перевірки орендованих приміщень комісією Департаменту у складі начальника орендного відділу Департаменту, заступника начальника орендного відділу Департаменту, начальника орендного відділу КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» встановлено порушення профілю використання об`єкта оренди, а саме: в порушення пункту 4.1 Договору оренди Орендар використовує орендоване приміщення не під розміщення «складу», а частково під розміщення боксів з ремонту автомобілів.

Згідно з п. 4.2 (з) договору Оренди, Орендар на протязі дії цього Договору має своєчасно узгоджувати з Орендодавцем будь-які зміни профілю використання орендованого приміщення.

Проте відповідач, як вказує позивач, порушив умови договору і не узгодив зміну цільового призначення з позивачем.

Відповідно до Підпункту «е» пункту 4.2. Договору Орендар зобов`язаний протягом місяця з дати укладання договору оренди застрахувати Об`єкт оренди на термін 1 (один) рік з наступним щорічними продовженнями дії договору страхування протягом всього терміну дії договору оренди на користь Орендодавця у страховій компанії у порядку, визначеному чинним законодавством, та таким чином, щоб весь час об`єкт оренди було застраховано на повну вартість об`єкта оренди, визначеної у п. 1.1. цього договору, та щорічно надавати Орендодавцю копії відповідних документів, що засвідчують належне виконання зазначеного зобов`язання.

За посиланнями позивача у порушенні умов Договору, Орендарем після укладення договору оренди не здійснено страхування об`єкта оренди.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та у повному обсязі.

Отже позивач наголошує, що Договір оренди підлягає розірванню, оскільки Відповідачем систематично істотно порушуються умови Договору, зокрема у зв`язку з невнесенням Відповідачем орендної плати більше 16 місяців.

Відповідно до п. 4.7 договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Абзацом 2 пункту 7.6 зазначених договорів передбачено, що у разі розірвання договору у судовому порядку або відмови від договору оренди впродовж його строку, внаслідок невиконання обов`язків за договором, всі невід`ємні поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від цього майна без нанесення йому збитку, здійснених орендарем при проведені капітального ремонту та реконструкції за час його оренди за рахунок власних коштів, залишаються у власності орендодавця безкоштовно і компенсації не підлягають.

Позивач наголошує, що враховуючи обґрунтованість вимог щодо розірвання договору оренди №01-18/4 від 26.03.2018р. та відсутність правових підстав для використання відповідачем приміщень розташованих за адресою: м. Одеса, вул. вул. Варненська, 27-Б., які є об`єктом оренди за вказаним договорам, останній зобов`язаний їх звільнити.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з відповідним позовом за захистом порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено судом, 26.03.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНСКОМ СТРОЙ (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №2-18/4, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежилі будівлі та споруди, загальною площею 780,90 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул. Варненська, 27-Б. Ринкова вартість об`єкта оренди становить 4018362грн. Звіт про незалежну оцінку вартості об`єкта оренди складений ПП «ДЕЛЬТА-КОНСАЛТІНГ» Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №341/17 від 14.04.2017р. Фондом державного майна.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом за час розгляду справи було встановлено, що відповідачем в порушення умов абз. „е п. 4.2 Договору, не було здійснено страхування об`єкту оренди, та за час розгляду справи зворотного суду доведено не було, а саме доказів на спростування наведених обставин, зокрема договору страхування, відповідачем до суду не надано.

Також за відповідачем станом на 10.08.2023р. рахується заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 1 299 880,10 грн., доказів сплати якої на момент розгляду справи у суду відсутні.

Приймаючи до уваги те, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 1 299 880,10 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачем, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 5.2. Договору, за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день. Нарахування пені за прострочення виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен бути виконаний.

В той же час, відповідачем в відзиві на позов зроблено заяву про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Виходячи з положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Господарський суд зазначає, що вказані приписи ст. 267 ЦК України знайшли своє відображення у правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21.11.2012р. у справі № 6-101 цс 12.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню починаючи з 16.09.2022р., з відповідною позовною заявою позивач звернувся до суду 27.09.2023. Відповідно строк позовної давності на звернення до суду про стягнення пені спливає 27.09.2022р.

Враховуючи наведене, суд погоджується із доводами відповідача, щодо пропуску позивачем строку позовної давності на звернення із вимогою про стягнення частини суми пені, у зв`язку з чим, судом було самостійно за допомогою системи «Ліга Закон», розраховано пеню починаючи з 27.09.2022р. та визначено її розмір, а тому загальна сума пені складає 165 579,54грн.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Частино 2 ст. 651 Цивільного Кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 18 Закону України „Про оренду держаного та комунального майна, серед основних обов`язків орендаря визначено зобов`язання вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Аналізуючи умови договору оренди нежитлового приміщення №02-18/4 від 26.03.2018р., суд вважає що фактичне невиконання даних положень є істотним порушенням умов діючого договору, а тому вимога позивача про розірвання договору є цілком законною.

Приймаючи до уваги невнесення відповідачем орендної плати, суд приходить до висновку щодо наявності у Департаменту комунальної власності Одеської міської ради законних підстав для розірвання договору у порядку визначеному ч.2 ст. 651 Цивільного Кодексу України, з урахуванням чого вимога про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №02-18/4 від 26.03.2018р. підлягає судом задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Положеннями ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Відповідно до положень ст. 785 Цивільного Кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Положеннями п. 4.7 договору передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов`язаний у 15-тиденний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати об`єкта оренди.

Як наслідок, заявлені Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вимоги про виселення відповідача зі спірного приміщення після розірвання договору є реалізацією права позивача як органу, що здійснює управління нерухомим майном комунальної власності, тому відповідна вимога підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймається оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач вказує на наявність обставини щодо відстрочення обов`язку зі сплати орендної плати по договору оренди від 26.03.2018р. №02-18/4 та пені на період військової агресії Російської Федерації проти України .

Суд відповідні посилання оцінює критично, з огляду на наступне.

Згідно із статті 14-1 Закону України Про Торгово-промислові палати в Україні Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

З вищевикладеного вбачається, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати України шляхом видачі сертифіката.

Господарський суд зазначає, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Вказаний Указ затверджено Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.

Указом Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, який затверджений законом України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні.

В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено та станом на теперішній час строк дії воєнного стану в Україні не припинено.

Крім того, ТПП України на підставі ст. ст. 14,14-1 Закону України Про торгово - промислові палати в Україні від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні.

Тобто, ТПП України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і населення.

Згідно ч. 4 ст. 263 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.10.2022 у справі №911/1805/21 вказано, що у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17 зроблено висновок про те, що:

- статтею 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Враховуючи вищенаведене, висновки Верховного Суду, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за спірним Договором.

Крім того, системний аналіз положень частини першої статті 42, частини першої статті 44 ГК України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Господарський суд зазначає, що саме посилання відповідача на наявність обставин непереборної сили, без надання відповідних доказів, в підтвердження своїх доводів, не може вважатися доведенням відповідних обставин, як надзвичайних і невідворотних, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Щодо посилань відповідача стосовно невідповідності порушення орендарем використання об`єкта оренди в супереч умовам договору, суд зазначає наступне.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що визначені у п.1.1 приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно для розміщення складу.

В матеріалах справи наявний акт обстеження від 05.06.2023 складений під час проведення планової перевірки орендованих приміщень комісією Департаменту у складі начальника орендного відділу Департаменту, заступника начальника орендного відділу Департаменту, начальника орендного відділу КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» встановлено порушення профілю використання об`єкта оренди, а саме: частково під розміщення боксів з ремонту автомобілів.

Відповідач вказує, що зазначене в акті обстеження приміщення відсутнє у технічному паспорті на будівлю за адерсою: м. Одеса, вул. Варненська, 27Б

Так, відповідно до технічного паспорту від 10.01.2000 нежитлове приміщення яке використовується відповідачем є гаражем розташованим у нежитловій будівлі «літ. А», та позначено у експлікації як приміщення №4 загальною площею 47,9кв.м.

Відповідно до пояснень наданих представником позивача, зазначення в акті замість площі 47,9кв.м. площу 41,9 кв.м. є технічною опискою.

Враховуючи наявні в матеріалах справи доказів, суд зазначає що описка яка наявна в акті обстеження не змінює суті останнього, та підтверджує факт часткової зміни профілю використання об`єкта оренди.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Інші посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Департамента комунальної власності Одеської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, проте враховуючи перерахунок пені, підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, судові витраті по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСКОМ СТРОЙ (65012, м. Одеса, вул. Осипова, 25, код ЄДРПОУ 38294900) задовольнити частково.

2. Розірвати договір оренди нежитлового приміщення №02-18/4 від 26.03.2018р., укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНСКОМ СТРОЙ (65012, м. Одеса, вул. Осипова, 25, код ЄДРПОУ 38294900).

3. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю ТРАНСКОМ СТРОЙ (65012, м. Одеса, вул. Осипова, 25, код ЄДРПОУ 38294900) з нежилих будівель та споруд, загальною площею 780,9 кв.м. за адерсою м. Одеса, вул. Варненська, 27-Б, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСКОМ СТРОЙ (65012, м. Одеса, вул. Осипова, 25, код ЄДРПОУ 38294900) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) заборгованість з орендної плати в сумі 1 299 880 (один мільйон двісті дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят)грн. 10коп., пеню в розмірі 165 579 (сто шістдесят п`ять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять)грн. 54коп. та судовий збір в сумі 27 349 (двадцять см тисяч триста сорок дев`ять)грн. 89коп.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18 березня 2024 р.

Суддя К.Ф. Погребна