Ухвала

від 18.03.2024 по справі 761/46827/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року

м. Київ

справа № 761/46827/23

провадження № 51-1458 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,

встановив:

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2023 року задоволено скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на бездіяльність детектива Бюро економічної безпеки України, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, та зобов`язано відповідальну службову особу Бюро економічної безпеки України, яка здійснює досудове розслідування кримінального провадження № 72023000500000004 від 30 січня 2023 року повернути ОСОБА_5 тимчасово вилучене майно за адресою: АДРЕСА_1 , яке визнано речовими доказами згідно з постановою детектива Бюро економічної безпеки України від 27 листопада 2023 року.

На вказану ухвалу прокурор подав апеляційну скаргу, за результатом розгляду якої Київський апеляційний суд ухвалою від 28 грудня 2023 року відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі положень ч. 4 ст. 399 КПК України.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо незаконності оскаржуваної ухвали апеляційного суду, колегія суддів вбачає їх необґрунтованими.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Однак право на справедливий суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, накладення яких дозволено за змістом щодо умов прийнятності скарги.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі "Кромбах проти Франції" від 13 лютого 2001 року).

У Рішенні Конституційного Суду України від 12.06.2012 №13-рп/2012 зазначено, що, встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.

Таким чином, Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим.

Законом, який конкретизує положення Конституції України щодо обмеження можливості оскарження рішень суду, також виступає КПК України.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, відповідно до чого КПК України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (постанова Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі №494/6/18).

Також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).

Відповідно до положень статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано Главою 26 КПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Положення частин 1 та 2 ст. 309 КПК України містять вичерпний перелік судових рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному суді.

Відповідно до ч. 3 ст. 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатом розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.

Встановлення законодавцем такого обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення розумного балансу між ефективністю досудового розслідування і здійсненням дієвого судового контролю щодо дотримання прав і законних інтересів осіб.

Вказана норма застосовується також з урахуванням того, що її положення стосовно заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р(II)/2020 від 17.06.2020 року.

З урахуванням викладеного, в аспекті положень статей 307, 309 КПК України указана вище ухвала слідчого судді не підлягає апеляційному оскарженню.

Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про те, що слідчий суддя постановив рішення, не передбачене нормами КПК України, що зумовлює, на думку прокурора, обов`язкову необхідність перегляду такого рішення в апеляційному порядку, колегія суддів вбачає наступне.

Доводи касаційної скарги прокурора в цьому контексті фактично зводяться до того, що слідчий суддя місцевого суду необґрунтовано визначив майно, яке було вилучено в ході обшуку у межах попереднього дозволу слідчого судді на обшук та вилучення певного майна і яке було в подальшому визнане речовими доказами, як тимчасово вилучене майно, й застосував до нього правову процедуру повернення майна саме як тимчасово вилученого майна, на яке не було накладено арешт, тоді як, на переконання прокурора, згідно з нормами КПК України та відповідно до матеріалів справи це майно такого статусу не мало, й така процедура до цього майна взагалі не могла бути застосована.

Однак, за змістом оскарженої прокурором в апеляційної порядку ухвали слідчого судді 21 грудня 2023 року слідчим суддею було вирішене питання про повернення конкретній особі тимчасово вилученого майна.

Можливість розгляду слідчим суддею скарги на бездіяльність слідчого чи прокурора щодо неповернення тимчасово вилученого майна, в тому числі й власне щодо ухвалення слідчим суддею рішення про повернення тимчасово вилученого майна передбачена положеннями ст. ст. 169, 173, п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Як слушно вказує прокурор у касаційній скарзі, дійсно за окремих обставин в окремих випадках за існуючою судовою практикою ВС, на яку посилається прокурор, ухвалення слідчим суддею рішення, не передбаченого нормами КПК України, за межами повноважень слідчого судді тощо вказує на необхідність перегляду такого рішення в апеляційному порядку, виходячи із загальних засад та принципів кримінального процесуального права.

Однак, наявність з точки зору прокурора в цьому провадженні в ухвалі слідчого судді місцевого суду окремих спірних, недостатньо обґрунтованих, суперечливих, невідповідних положенням КПК України, на думку прокурора, правозастосовних позицій щодо статусу вилученого майна чи невідповідність окремих висновків слідчого судді змісту окремих матеріалів провадження, в цьому конкретному випадку, на думку колегії суддів Верховного Суду, не можуть вказувати на те, що слідчим суддею взагалі було ухвалене рішення, яке не передбачене нормами КПК України, або ж на те, що це рішення було ухвалене за межами повноважень слідчого судді.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд, встановивши, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2023 року задоволено скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на бездіяльність детектива Бюро економічної безпеки України, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, та зобов`язано відповідальну службову особу Бюро економічної безпеки України, яка здійснює досудове розслідування кримінального провадження № 72023000500000004 від 30 січня 2023 року повернути ОСОБА_5 тимчасово вилучене майно за адресою: АДРЕСА_1 , яке визнано речовими доказами згідно з постановою детектива Бюро економічної безпеки України від 27 листопада 2023 року, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, тому правильно відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі положень ч. 4 ст. 399 КПК України, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Таким чином, з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Тому, керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3