Рішення

від 15.03.2024 по справі 440/439/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. . 15 березня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/439/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Козельщинської селищної ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Козельщинської селищної ради, в якій просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність земельної ділянки за кадастровим номером 5322080400:00:001:1797 в розмірі земельної частки (паю) площею 4,8033 га для ведення фермерського господарства;

зобов`язати відповідача розглянути клопотання позивача від 30 червня 2023 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки за кадастровим номером 5322080400:00:001:1797 в розмірі земельної частки (паю) площею 4,8033 га для ведення фермерського господарства;

відстрочити виконання судового рішення в частині зобов`язання до припинення (скасування) воєнного стану в Україні або внесенні змін до законодавства України щодо зняття заборони безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, встановленої підпунктом 5 пункту 27 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 16 червня 2016 року №4123-СГ позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою. 06 липня 2021 року позивач звертався до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою. 29 липня 2021 року відповідач рішенням відмовив у затвердженні проекту землеустрою, оскільки земельна ділянка перебувала у користуванні за договором оренди. В червні 2023 року позивач звернувся до Козельщинської сільської ради з із заявою про затвердження проекту землеустрою, вказуючи, що договір оренди припинив свою дію, однак позивачу листом відмовлено у розгляді заяви, що слугувало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

05 лютого 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову та вказує на те, що питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення позивачу, як члену Фермерського господарства "Бочко", земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства уже розглядалося на дванадцятій позачерговій сесії Козельщинської селищної ради восьмого скликання та прийнято рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою, а також на те, що підпунктом 5 пункту 27 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України передбачена заборона (на час дії воєнного стану в Україні) безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернулась до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність в розмірі земельної частки (паю) 4,8034 га, як члену ФГ "Бочко", із земель фермерського господарства "Бочко" для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322080400:00:001:1797 для ведення особистого селянського господарства та передачі такої земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Рішенням дванадцятої позачергової сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 29 липня 2021 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " відмовлено у затвердженні вказаного вище проекту у зв`язку з невідповідністю статтям 32, 121, 134 Земельного кодексу України та статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" .

Не погодившись з вищезазначеним рішенням позивач зверталася до суду.

10 січня 2022 року рішенням Полтавського окружного адміністративного суду по справі №440/11967/21 в задоволенні позовної заяви відмовлено з огляду на те, що за наявності у ФГ "Бочко" права оренди на запитувану земельну ділянку, чинного та не скасованого договору оренди, у відповідача відсутні законодавчі підстави для передачі спірної земельної ділянки у власність.

06 жовтня 2022 року постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі №440/11967/21, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В червні 2023 року позивач звернулася до відповідача з клопотанням про затвердження проекту землеустрою, вказуючи, що договір оренди від 12 вересня 2011 року, укладений на 10 років, припинив свою дію.

12 липня 2023 року виконавчий комітет Козельщинської селищної ради листом №02-04/1870 повідомив позивача, що питання про затвердження проекту землеустрою уже розглядалося, за результатами розгляду прийнято рішення дванадцятої позачергової сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 29 липня 2021 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " , а також, що підпунктом 5 пункту 27 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України передбачена заборона (на час дії воєнного стану в Україні) безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, вважаючи її протиправною, позивач звернулася до суду із відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (частина друга статті 4 ЗК України).

Відповідно до пункту "б" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з частиною першою статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частинами першою, другою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до пункту "в" частини третьої статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,00 гектара.

Умови погодження і затвердження документації із землеустрою визначені статтею 186 ЗК України.

Відповідно до положень пункту 6 частини третьої статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч.9 та ч.10 ст.118 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою від 21.10.2021) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР) визначено, що питання регулювання земельних відносин відповідно до закону вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою або про відмову в його затвердженні оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - рішенням відповідного органу місцевого самоврядування.

Отже, єдиним варіантом правомірної поведінки у даному випадку, є прийняття рішення з питань затвердження проекту землеустрою, шляхом голосування за нього більшістю голосів від загального складу ради. Інша поведінка, є протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування.

Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей регулювання земельних відносин в умовах воєнного стану" від №2247-ІХ від 12.05.2022, внесені зміни до Земельного кодексу України.

Як слідує із підпункту 5 пункту 27 розділу ХХ Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Однак, це не свідчить про те, що у відповідача відсутній обов`язок щодо розгляду заяви позивача та прийняття рішення за результатами її розгляду.

Суд зауважує, що відповідач, розглядаючи клопотання позивача, повинен був прийняти одне з двох рішень: затвердити проект землеустрою або надати мотивовану відмову у його затвердженні з підстав, прямо визначених Земельним кодексом України. При цьому, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинне оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення.

Відсутність належним чином оформленого рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні після спливу встановленого законом двотижневого строку розгляду клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо належного виконання свого обов`язку з прийняття рішення за наслідками розгляду клопотання позивача.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відтак слід зобов`язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 5322080400:00:001:1797 та прийняти відповідне рішення за результатом її розгляду.

Обраний спосіб захисту є належним, достатнім та ефективним для відновлення порушеного права позивача.

Водночас, відповідно до ч.6 ст.246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Суд зазначає, що у зв`язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р. строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, дія воєнного часу в Україні продовжувалась.

Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 р. № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Підпунктом 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України передбачено, що під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 23 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан.

Положення цього пункту, які передбачають особливості правового регулювання земельних відносин щодо укладення договорів оренди земельної ділянки, передачі прав землекористування, встановлення і зміни цільового призначення земельних ділянок у період, коли функціонування Державного земельного кадастру призупинено на всій території України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, застосовуються через 30 робочих днів з дня прийняття такого рішення і діють до дня прийняття зазначеним органом рішення про відновлення функціонування Державного земельного кадастру.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на вказані вище дії, прийняття відповідних рішень.

В той же час питання затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність є виключною компетенцією сільської ради, яке реалізується шляхом прийняття рішення на засіданні сільської ради, прийняття якого заборонено на час дії воєнного стану.

Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду щодо розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою стосовно відведення у власність земельної ділянки, що може мати наслідком передачу у власність земельної ділянки, а тому відповідно до ч.3 ст.378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Проаналізувавши наведені процесуальні норми, Верховний Суд в постанові від 02 лютого 2023 року у справі №120/4765/21-а дійшов висновків, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 2 червня 2022 року № 380/3142/20. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката потребують належного документального підтвердження, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у судових рішеннях. Визначений у них орієнтир, яким мають керуватися суди нижчих інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, головним чином вимагає повного і всебічного дослідження доказів, якими підтверджується надання правничої допомоги, особливо її вартість і оплата. Зважаючи на те, що понесені витрати відшкодовуватиме інша сторона, дослідження цих доказів вимагає ретельного підходу, адже їх стягнення, з одного боку, є компенсацією (певною мірою вимушених) фінансових затрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але водночас ця компенсація не може бути надмірною. Тож окрім того, що витрати на правничу допомогу мають бути документально доведеними, вони мають відповідати також критерію співмірності у розумінні частини п`ятої статті 134 КАС. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року та від 08 лютого 2022 року у справах № 640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно.

Відповідно до ч.7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано документів на підтвердження фактичного понесення витрат на правничу допомогу в сумі 18000,00 грн, у зв`язку з цим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає, що узгоджується з вищезазначеною позицією Верховного Суду.

Позивач при поданні позовної заяви сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №5908-1869-2789-6384 від 11 січня 2024 року на суму 1211,20 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 132, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297, 371 КАС України,

В И Р І Ш И В:

.

Адміністративний позов ОСОБА_1 (с. Новоселівка, Полтавська область, 39150, рнокпп НОМЕР_1 ) до Козельщинської селищної ради (вул. Остроградського, 75/15, с. Козельщина, Кременчуцький район, Полтавська область, 39100, ЄДРПОУ 21063513 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Козельщинської селищної ради щодо нерозгляду клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність земельної ділянки за кадастровим номером 5322080400:00:001:1797 в розмірі земельної частки (паю) площею 4,8033 га для ведення фермерського господарства.

Зобов`язати Козельщинську селищну раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30 червня 2023 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки за кадастровим номером 5322080400:00:001:1797 в розмірі земельної частки (паю) площею 4,8033 га для ведення фермерського господарства.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Козельщинської селищної ради (вул. Остроградського, 75/15, с. Козельщина, Кременчуцький район, Полтавська область, 39100, ЄДРПОУ 21063513) на користь ОСОБА_1 (с. Новоселівка, Полтавська область, 39150, рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

У стягненні витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова