Рішення

від 18.03.2024 по справі 620/904/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/904/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні у приміщенні суду адміністративну справу за позовом Споживчого товариства «Перелюбське» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

У С Т А Н О В И В:

Споживче товариство «Перелюбське» (далі також позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі також відповідач), у якому просить:

визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14101/Ж10/25-01-07-05-01;

визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14102/Ж10/25-01-07-05-01.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що податкові повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14101/Ж10/25-01-07-05-01 та від 27.12.2023 № 14102/Ж10/25-01-07-05-01, винесені Головним управлінням ДПС у Чернігівській області, не обгрунтовано, без надання вірної оцінки обставин встановлених у ході перевірки, з огляду на зазначене позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

У відзиві відповідач заперечує щодо заявлених позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні. Також зазначає, що заповнення рядків 11-18 фіскального чека у разі застосування під час проведення розрахунків з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) та платіжного терміналу, є обов`язковим за умови здійснення розрахункових операцій у розумінні Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 у задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у Чернігівській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Споживче товариство «Перелюбське» зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис. Основним видом господарської діяльності є 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Відповідно до наказу Головного управління ДПС у Чернігівській області від 30.10.2023 № 2202-п про проведення фактичної перевірки Перелюбське СТ призначено провести фактичну перевірку Споживчого товариства «Перелюбське», магазин, за адресою: Чернігівська область, Корюківський район, с. Прибинь, вул. Центральна, 1, з 31.10.2023 тривалістю 10 діб. Вказана перевірка проводиться з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання законодавства щодо цін та ціноутворення.

Головним управлінням ДПС у Чернігівській області за результатами фактичної перевірки магазину, що належить Споживчому товариству «Перелюбське», складено Акт від 10.11.2023 №11010/Ж5/25-01-07-05-01 (далі - Акт перевірки), яким встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог п. 1, п. 2, п. 11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Так, перевіркою встановлено такі порушення, як: реалізацію алкогольних напоїв без відображення в фіскальному чеку обов`язкового реквізиту - цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої, чим порушено вимоги Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 21 січня 2016 року № 13 та вимоги п.1, п.2 статті З Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зі змінами та доповненнями; проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості, чим порушено п.11 статті З Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995р. № 265/95-ВР із змінами та доповненнями (далі Закон № 265).

За результатами розгляду встановлених в акті перевірки порушень, Головним управлінням ДПС в Чернігівській області прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14101/Ж10/25-01-07-05-01 на суму 842327,55 грн, від 27.12.2023 № 14102/Ж10/25-01-07-05-01 на суму 5100,00 грн.

Із порушеннями, встановленими актом перевірки, і, як наслідок, із застосованими штрафними санкціями, позивач не погодився, що стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 20.1.4 п.20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі також ПК України) визначено, що контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до статей 75, 80 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків, зокрема, фактичні перевірки, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 75.1.3 п.75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно вимог статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах п.80.2 статті 80 ПК України.

Так, п.80.2 статті 80 ПК України встановлює, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування;

80.2.4. неподання суб`єктом господарювання в установленийзакономстрок обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;

80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;

80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Тобто, фактична перевірка проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов`язкової наявності однієї з підстав, визначених пп.80.2.1 - 80.2.7 статті 80 ПК України.

Відтак, для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

За вимогами п.80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно зі статті 81 цього Кодексу, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Відповідно до абз.3 п.81.1 статті 81 ПК України у наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Системно проаналізувавши положення статей 75-81 ПК України, суд доходить висновку, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані лише в абз.3 п.81.1 статті 81 згаданого кодексу, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Зі змісту наказу від 30.10.2023 №2202-п, контролюючим органом в основу проведення фактичної перевірки платника податків покладено пп.80.2.2 п.80.2, п.80.6, ст.80 Податкового кодексу України, Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Крім того в наказі зазначено провести фактичні перевірки платників податків, зазначених у додатках 1-6, з питань дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, дотримання законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки).

Своєю чергою, як зазначалося вище Податковий кодекс України надає контролюючому органу право для призначення та проведення фактичної перевірки за умови обов`язкової наявності однієї з підстав, визначених пп.80.2.1 - 80.2.7 статті 80 ПК України.

Однак, зміст наказу про проведення фактичної перевірки від 30.10.2023 №2202-п не містить покликання на існування інформації від державних органів щодо можливого порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

У судовій практиці прийнято розрізняти юридичну підставу, як елемент підстави для проведення перевірки, та фактичну підставу, яка розкриває сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу. Відображенням юридичної підстави є наведення у наказі податкового органу відповідної нормиПК України, яка надає право для проведення перевірки. Відображенням фактичної підстави вважається наведення конкретних обставин (фактів), існування яких вказує на наявність юридичної підстави.

Наведення ж в наказі про проведення перевірки лише юридичної підстави не дає можливості ані платнику податків при вирішенні питання про допуск до фактичної перевірки, ані суду, під час розгляду спору щодо правомірності проведення перевірки, ідентифікувати, яка саме із підстав була обрана податковим органом під час прийняття цього рішення. За таких обставин перевірка судом наявності фактичних підстав позбавлена сенсу, оскільки відсутність в наказі посилання на конкретну юридичну підставу унеможливлює перевірку юридичної кваліфікації фактичної підстави як такої, що стала підставою для призначення перевірки.

Подібний підхід до оцінки правомірності наказу про проведення фактичної перевірки був застосований Верховним Судом, зокрема у постанові від11.06.2019 у справі №1440/2045/18. У вказаній справі Суд погодився з доводом касаційної скарги, що з аналізу спірного наказу неможливо встановити, що саме необхідно перевірити в межах цієї фактичної перевірки та що слугувало підставою для призначення такої перевірки.

Отже, можна зробити висновок, що, приймаючи рішення про проведення фактичної перевірки та оформлюючи відповідний наказ, контролюючий орган для належного визначення юридичної підстави, разом із відображенням підпункту відповідної статтіПодаткового кодексу України, зобов`язаний також вказати відповідну фактичну підставу (або отримання інформації про порушення, або здійснення визначених законодавством функцій, або за наявності сукупності підстав вказати обидві).

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 11.07.2022 у справі №120/5728/20-а.

У справі, що розглядається, судом, досліджуючи наказ про проведення перевірки встановлено відсутність посилання податкового органу на фактичну підставу, що зумовила призначення такої перевірки, а саме на наявність інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Враховуючи викладене, податковий орган не дотримався вимог пункту81.1 статті 81 ПК, відповідно до якого посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому, окрім іншого, зазначаються підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом.

Крім того, суд зазначає, що суд касаційної інстанції постановою від 04.09.2020 залишив судові рішення про задоволення позову без змін, погодившись з тим, що невиконання відповідачем вимог ст.80, 81 ПК України, зокрема в частині наявності підстав для призначення фактичної перевірки, дотримання умов та порядку допуску до її проведення, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від21.02.2020 (справа №826/17123/18) зроблено висновок, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Досліджуючи ж підставу застосування до позивача санкцій, а саме прийняття податкових повідомлень-рішень, суд зазначає, що останні винесені у зв`язку з проведенням розрахункових операцій при реалізації підакцизних товарів без роздрукування відповідних розрахункових документів встановленої форми, а саме: в чеках не відображено ідентифікатор еквайра та торговця або інші реквізити, шо дають змогу їх ідентифікувати, ідентифікатор платіжного пристрою, ідентифікатор електронного платіжного засобу (платіжної картки), допустимими правилами безпеки платіжної системи, перед якими друкуються великі літери «ЕПЗ», а також через реалізацію алкогольних напоїв без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій визначаються Законом України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР).

За визначеннями, наведеними у статті 2 Закону №265/95-ВР, реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для подальшого переказу. До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо; розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до п.1, 2, 11 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;

2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти);

11) проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно зУКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями.

Таким чином, суб`єкти господарювання зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідний розрахунковий документ, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті реєстратора розрахункових операцій, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Форму та зміст розрахункового документа визначено Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13 (далі - Положення №13).

У пункті 2 розділу ІІ Положення №13 наведено реквізити, які має містити фіскальний чек. Фіскальний чек має містити такі обов`язкові реквізити:

найменування суб`єкта господарювання (рядок 1);

назва господарської одиниці - найменування, яке зазначене в документі на право власності або користування господарською одиницею і відповідає довідникуТипи об`єктів оподаткування та повідомлене ДПС формою 20-ОПП (рядок 2);

адреса господарської одиниці - адреса, яка зазначена в документі на право власності чи користування господарською одиницею (назва населеного пункту, назва вулиці, номер будинку/офісу/квартири) та повідомлена ДПС формою 20-ОПП (рядок 3);

для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ,- індивідуальний податковий номер платника ПДВ, який надається згідно з Кодексом; перед номером друкуються великі літери ПН (рядок 4);

для СГ, що не є платниками ПДВ,- податковий номер або серія та номер паспорта / номер ID картки (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), перед яким друкуються великі літери «ІД» (рядок 5);

якщо кількість придбаного товару (обсяг отриманої послуги) не дорівнює одиниці виміру,- кількість, вартість одиниці виміру придбаного товару (отриманої послуги) (рядок 6);

код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 7);

цифрове значення штрихового коду товару (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством, а у разі непередбачення - за бажанням платника) (рядок 8);

цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 9)

назва товару (послуги), вартість, літерне позначення ставки ПДВ (рядок 10);

ідентифікатор еквайра та торгівця або інші реквізити, що дають змогу їх ідентифікувати (рядок 11);

ідентифікатор платіжного пристрою (рядок 12);

сума комісійної винагороди (у разі наявності) (рядок 13);

вид операції (рядок 14);

реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки), допустимі правилами безпеки платіжної системи, перед якими друкуються великі літери «ЕПЗ» (рядок 15);

напис «ПЛАТІЖНА СИСТЕМА» (найменування платіжної системи, платіжний інструмент якої використовується, код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі та/або код транзакції в платіжній системі, значення коду) (рядок 16);

підпис касира (якщо це передбачено правилами платіжної системи), перед яким друкується відповідно напис «Касир» (рядок 17);

підпис держателя електронного платіжного засобу (платіжної картки) (якщо це передбачено правилами платіжної системи) в окремих рядках, перед якими друкуються відповідно написи «Касир» та «Держатель ЕПЗ» (рядок 18);

позначення форми оплати (готівкою, електронним платіжним засобом, у кредит, тощо), суму коштів за цією формою оплати та валюту операції (рядок 19);

загальна вартість придбаних товарів (отриманих послуг) у межах чека, перед якою друкується слово «СУМА» або «УСЬОГО» (рядок 20);

для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ,- окремим рядком літерне позначення ставки ПДВ, розмір ставки ПДВ у відсотках, загальну суму ПДВ за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка друкуються великі літери «ПДВ» (рядок 21);

для СГ роздрібної торгівлі, що здійснюють реалізацію підакцизних товарів та зареєстровані платниками акцизного податку (СГ, що зареєстровані платниками іншого податку, крім ПДВ),- окремим рядком літерне позначення, розмір ставки такого податку, загальна сума такого податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка друкується назва такого податку (рядок 22). У реквізиті Акцизний податок його назва наводиться згідно з Кодексом. За потреби дозволяється використовувати скорочення;

заокруглення (рядок 23);

до сплати (рядок 24);

фіскальний номер касового чека / фіскальний номер електронного касового чека, дату (день, місяць, рік) та час (година, хвилина, секунда) проведення розрахункової операції (рядок 25);

QR-код, який містить у собі код автентифікації повідомлення (МАС) цього чеку, дату і час здійснення розрахункової операції, фіскальний номер касового чека / фіскальний номер електронного касового чека, суму розрахункової операції, фіскальний номер РРО / фіскальний номер ПРРО) (рядок 26);

для касового чека, що створюється програмним реєстратором розрахункових операцій:

позначку щодо режиму роботи (офлайн/онлайн), в якому створений касовий чек програмним реєстратором розрахункових операцій (рядок 27), контрольне число, сформоване в режимі офлайн (рядок 28);

заводський номер реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери «ЗН». Заводський номер для програмних реєстраторів розрахункових операцій не зазначається (рядок 29);

фіскальний номер реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери «ФН» або фіскальний номер програмного реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери «ФН ПРРО» (рядок 30);

напис «ФІСКАЛЬНИЙ ЧЕК» та графічне зображення найменування або логотипу виробника (рядок 31).

Відповідно до п.4 розділу II Положення №13 рядки 11-18 фіскального чека заповнюються у разі застосування під час проведення розрахунків з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) платіжного терміналу, з`єднаного або поєднаного з реєстратором розрахункових операцій.

Із акту перевірки вбачається, що відповідач вважає, що відсутність обов`язкового реквізиту у фіскальному чеку тягне за собою неприйнятність такого документа як розрахункового, тобто свідчить, що розрахункова операція проведена без роздрукування розрахункового документа і без видачі такого покупцю, що утворює склад правопорушення, передбаченого пунктом 1 та пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР і є підставою для притягнення позивача до відповідальності передбаченої пунктом 1 статті 17 цього ж Закону №265/95-ВР.

Суд зазначає, що постановою Кабінетом Міністрів України від 12.02.2020 № 74 «Деякі питання маркування алкогольних напоїв» затверджено нові зразки марок акцизного податку для алкогольних напоїв вітчизняного та імпортного виробництва.

У подальшому, наказом Міністерства фінансів України від 08.06.2021 №329 «Про затвердження Змін до Положення про форму та зміст розрахункових документів / електронних розрахункових документів» внесено зміни до форми фіскального касового чеку за товари (послуги) і доповнено її новим реквізитом «цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої» (рядок 9). Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв на території України визначено Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі також Закон №481/95-ВР).

Відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 11 Закону №481/95-ВР, алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного податку в порядку, визначеному законодавством.

Згідно з абзацом 4 частини 4 статті 11 Закону №481/95-ВР, у разі зміни зразка марок акцизного податку вже закуплені марки попереднього зразка застосовуються у виробництві алкогольних напоїв та тютюнових виробів до їх повного використання, а марковані такими марками алкогольні напої та тютюнові вироби знаходяться в обігу до їх повної реалізації в межах терміну придатності для споживання.

Разом з тим, суд також зазначає, що пункт 1 статті 17 Закону №265/95-ВР передбачає відповідальність за не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, а не за роздрукування розрахункового документа на якому відсутні певні реквізити.

Водночас, в п.2.2.12 акту перевірка міститься інформація, що контрольна розрахункова операція проведена без застосуванням реєстратора розрахункових операцій.

Вказане в сукупності свідчить про недотримання контролюючим органом вимог Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1, 4 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 3 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).

Так, у справі «Рисовський проти України», №29979/04, рішення від20.10.2011, п.70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п.128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п.119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, п.58).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п.74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п.58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, п.40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п.67, від 11.06.2009 роу).

У силу положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п.29 рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 ст.6 п.1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

З приводу вимоги позивача стягнути на його користь з відповідача судовий збір та витрати на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті).

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду надано копії: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 001035 від 26.04.2021; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СВ № 1073868 від 15.01.2024; договору № 03/01/24/4 від 03.01.2024 про надання правової (професійної) допомоги; рахунок на оплату № 5 від 03.01.2024 за надання правової (професійної правничої) допомоги у розмірі 25300,00 грн; платіжну інструкцію № 2634 від 09.01.2024 про сплату правової (професійної правничої) допомоги у розмірі 25300,00 грн; акт наданих послуг № 5 від 15.01.2024.

Дослідивши та проаналізувавши вказані вище документи, суд дійшов висновку, що вони оформлені належним чином, є взаємопов`язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред`явлений до суду, вартість та перелік наданих адвокатом послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.

У поданому відзиві Головне управління ДПС у Чернігівській області зазначало про неспівмірність витрат на правничу допомогу та вказало, що позивачем завищено таку суму, адже розмір витрат у розмірі 25300,00 грн є нерозумним.

Зважаючи на предмет спору, фактичний об`єм виконаної роботи, незначну складність адміністративної справи (розгляд її у порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб), а також враховуючи клопотання податкового органу про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у розмірі 12000,00 грн.

Частина друга статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Тому, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності) та розумності розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Верховний Суд неодноразово зауважував, зокрема, у постановах від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18, від 08.12.2022 у справі № 824/45/22, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленою, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 12000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 12711,41 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн та судовий збір у розмірі 12711,41 грн.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Споживчого товариства «Перелюбське» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14101/Ж10/25-01-07-05-01.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14102/Ж10/25-01-07-05-01.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь Споживчого товариства «Перелюбське» судовий збір у розмірі 12711,41 грн та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Споживче товариство «Перелюбське» вул. Центральна, 13, с. Перелюб, Чернігівська обл., Корюківський р-н,15312, код ЄДРПОУ 01776375.

Відповідач: Головне управління ДПС у Чернігівській області вул. Реміснича, 11,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14000, код ЄДРПОУ ВП 44094124.

Повний текст рішення виготовлено 18 березня 2024 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА