Рішення

від 18.03.2024 по справі 620/848/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/848/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом Споживчого товариства «Перелюбське» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

У С Т А Н О В И В:

Споживче товариство «Перелюбське» (далі Перелюбське СТ, позивач) 16.01.2024 звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі ГУДПС у Чернігівській області, відповідач), у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.12.2023 №14098/Ж10/25-01-07-05-01 та №14099/Ж10/25-01-07-05-01.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що фактична перевірка товариства призначена та проведена ГУДПС у Чернігівській області з порушенням податкового законодавства.

Так, позивач зазначив, що в наказі на проведення перевірки відповідач обмежився лише посиланням на нормативно-правові акти та норми чинного законодавства, у тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено юридичні підстави для проведення фактичної перевірки платника податків та не вказав, які саме конкретні обставини (факти) зумовили необхідність проведення перевірки товариства. Зазначене, на переконання позивача, свідчить про відсутність фактичних підстав для прийняття наказу про проведення перевірки та здійснення податкового контролю за діяльністю Перелюбського СТ у формі фактичної перевірки, а тому призначення та проведення перевірки здійснено незаконно. У свою чергу, у випадку незаконності перевірки, прийняті за її результатами акти індивідуальної дії також є незаконними.

Крім того, позивач зазначив, що результати фактичної перевірки мають відображати ті фактичні події, які відбувалися саме під час проведення заходу податкового контролю. Висновки щодо певних подій, які відбувалися поза межами визначеної пунктом 82.3 статті 82 Податкового кодексу України тривалості фактичної перевірки нівелюють саму природу фактичної перевірки та особливість її проведення - без попередження платника податків.

По суті виявленого порушення позивач зазначив, що безпосередній зміст обов`язку платника податку, який визначений у пункті 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, полягає у тому, щоб усі розрахункові операції відбувалися саме із застосуванням реєстратора розрахункових операцій і на повну суму покупки. У той же час, під час перевірки відповідачем не було встановлено фактів непроведення товариством під час продажу алкогольних напоїв розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та фактів здійснення таких розрахункових операцій на неповну суму покупки, що, у свою чергу, свідчить про відсутність порушення чинного законодавства. Позивач зазначає, що належним доказом на підтвердження обставин щодо видачі ним розрахункових документів не встановленої форми є відповідні розрахункові документи, однак останні ГУДПС у Чернігівській області до акту перевірки долучені не були.

Крім того, обов`язковим реквізитом фіскального касового чека є саме цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку. Тобто, такий реквізит у фіскальному касовому чеку може бути відображений лише при продажу алкогольних напоїв, маркованих акцизними марками нового зразка, які мають QR та штрих-код. У свою чергу, оскільки алкогольні напої, що марковані марками попереднього зразка (без штрихового коду), реалізуються у межах придатності такого напою до споживання, то при продажу алкогольних напоїв з марками акцизного податку старого зразка рядок 9 «цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої» не відображається через відсутність штрихового коду. При цьому, діюче законодавство України не зобов`язує зазначати у розрахункових документах цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку при продажу алкогольних напоїв, що марковані марками старого зразка.

Ухвалою судді від 18.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 01.02.2024 клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, надав відзив на позов та пояснив, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято у зв`язку з тим, що в ході проведеної фактичної перевірки бару, який належить позивачу, було встановлено порушення позивачем пунктів 1, 2, 11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Положення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Перелюбське СТ зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис. Основним видом господарської діяльності товариства є 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (а.с. 20-21).

Відповідно до наказу від 30.10.2023 №2200-п, направлень від 30.10.2023 посадовими особами ГУДПС у Чернігівській області в період з 31.10.2023 по 09.11.2023 проведено фактичну перевірку господарської одиниці (бар), який належить Перелюбське СТ (а.с. 12).

За результатами перевірки складено акт від 10.11.2023 (а.с. 12-15), у висновках якого зазначено про порушення позивачем податкового законодавства - пунктів 1,2,11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Зокрема, перевіркою встановлено: реалізацію алкогольних напоїв з порушенням використання режиму попереднього програмування, а саме: без відображення у фіскальному чеку коду УКТ ЗЕД; реалізацію алкогольних напоїв через РРО, який маркується марками акцизного податку згідно чинного законодавства, без відображення в чеках усіх обов`язкових реквізитів цифрового значення марок акцизного податку (серія, номер), що передбачено Положенням про форму та зміст розрахункових документів, затвердженим наказом від 21.01.2016 №13, на суму 535750,93 грн.

За наслідками висновків, вказаних в акті перевірки, ГУДПС у Чернігівській області винесено податкові повідомлення-рішення від 27.12.2023 (а.с. 17-19):

№14099/ж10/25-01-07-05-01, яким до позивача за порушення пункту 11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» застосовано штрафні санкції в сумі 5100,00 грн.;

№14098/ж10/25-01-07-05-01, яким до позивача за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» застосовано штрафні санкції в сумі 803816,89 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, Перелюбське СТ звернулося до суду з відповідним адміністративним позовом.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 27.12.2023 №14098/ж10/25-01-07-05-01, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини врегульовані, в тому числі, Законом України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР).

За визначеннями, наведеними у статті 2 3акону №265/95, реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо; розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Із наведеного слідує, що суб`єкти господарювання зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідний розрахунковий документ, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Форму та зміст розрахункового документа визначено Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13 (далі - Положення №13 у редакції, чинній станом на час проведення перевірки).

Відповідно до пункту 1 розділу II Положення №13 фіскальний касовий чек на товари (послуги) (далі - фіскальний чек) - розрахунковий документ / електронний розрахунковий документ, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ), реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги).

Приписами пункту 2 розділу II Положення №13 встановлено обов`язкові реквізити фіскального касового чека на товари (послуги). Серед обов`язкових реквізитів - код товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 7); цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 9).

Установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов`язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів. У разі відсутності в документі хоча б одного з обов`язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий (пункт 3 розділу І Положення №13).

Відповідальність за порушення вимог Закону №265/95-ВР суб`єктами господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), встановлена статтею 17 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Отже, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що пункт 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов`язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа. Перші два обов`язки суб`єкта господарювання випливають зі змісту пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, а третій - з пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР. Отже, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення.

Отже, проведення розрахункової операції через РРО без видачі розрахункового документа встановленої форми та змісту тягне за собою застосування до суб`єкта господарювання фінансової санкції, передбаченої пунктом 1 частини 17 Закону №265/95-ВР.

Разом з тим, оцінюючи доводи сторін стосовно наявності/відсутності складу порушення позивачем пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, суд враховує, що фактично у барі позивача здійснення розрахункових операцій здійснювалося із роздрукуванням фіскальних чеків, однак за висновками контролюючого органу, такі не приймаються через відсутність в окремих із них реквізиту цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (рядок 9), а саме відсутнє цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку.

Наказом Міністерства фінансів України під 08 червня 2021 року №329, набрав який чинності 01 липня 2021 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 червня 2021 року за №832/36454 (далі - Наказ №329), розділ II, ІІІ Положення №13 викладено у новій редакції, а саме щодо форми фіскального касового чеку на товари (послуги) та фіскального касового чеку видачі коштів доповнено новим реквізитом цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством (рядок 9).

Також пунктом 2 Наказу №329 установлено, що: до 01 жовтня 2021 року вимоги до форми і змісту розрахункових документів в частині цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої не поширюються на розрахункові документи, що створюються реєстраторами розрахункових операцій, версії внутрішнього програмного забезпечення яких включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій до дня набрання чинності цим наказом; до 01 жовтня 2021 року реєстратори розрахункових операцій, версії внутрішнього програмного забезпечення яких включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, за наявності технічних можливостей мають бути доопрацьовані їх виробниками (постачальниками) відповідно до статті 12 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" з метою забезпечення можливості виконання всіх вимог до форми і змісту розрахункових документів, відповідно до цього наказу.

Поряд з цим, запровадженню такого реквізиту фіскального касового чека, як цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої, передувало внесення постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 року №97 змін до Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв, тютюнових виробів і рідин, що використовуються в електронних сигаретах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2010 року №1251, у частині обов`язкових реквізитів марок акцизного податку для алкогольних напоїв. До таких реквізитів було додано двомірний штрих-код швидкого реагування та лінійний штрих-код.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 року №74 «Деякі питання маркування алкогольних напоїв» затверджено марки акцизного податку для алкогольних напоїв нового зразка, які запроваджені в обіг з 01 травня 2020 року.

У свою чергу, марки акцизного податку для алкогольних напоїв попереднього зразка, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року №296 та перебували в обігу з 01 липня 2015 року, не мали штрих-коду та QR-коду. Такі марки продовжували перебувати в обігу після 01 травня 2020 року відповідно до положень абзаців четвертого, шостого частини четвертої статті 11 Закону Закон №481/95-ВР, згідно з яким у разі зміни зразка марок акцизного податку вже закуплені марки попереднього зразка застосовуються у виробництві алкогольних напоїв та тютюнових виробів до їх повного використання, а марковані такими марками алкогольні напої та тютюнові вироби знаходяться в обігу до їх повної реалізації в межах терміну придатності для споживання. При цьому алкогольні напої та тютюнові вироби, вироблені в Україні або імпортовані в Україну до набрання чинності внесеними відповідним законом змінами щодо маркування, знаходяться в обігу до їх повної реалізації в межах терміну придатності для споживання.

Алкогольні напої з вмістом спирту етилового понад 8,5 відсотка об`ємних одиниць мають тривалий або необмежений термін придатності, тому можуть перебувати в обігу протягом великого проміжку часу, зберігатися на складах оптових чи роздрібних торговців та стояти на полицях магазинів.

Таким чином, на дату початку дії змін до Положення №13 у частині обов`язкового відображення у фіскальному чеку цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку для алкогольних напоїв (01 жовтня 2021 року) в обігу перебували алкогольні напої, марковані акцизними марками, введеними в обіг з 01 липня 2015 року (без штрихових кодів), та акцизними марками нового зразка, введеними в обіг 01 травня 2020 року (з нанесеним штриховим кодом).

Обов`язковим реквізитом фіскального касового чека є саме цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку, тобто такий реквізит у фіскальному касовому чеку може бути відображений лише при продажу алкогольних напоїв, маркованих акцизними марками нового зразка, які мають штрих-код.

Слід також враховувати, що Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації від 06 вересня 2021 року №3347ЛПК/99-00-07-05-01-06 зазначила, що продаж з 01 жовтня 2021 року алкогольних напоїв (строк придатності яких не минув), маркованих марками старого зразка, без зазначення в розрахунковому документі РРО та або/ ПРРО відомостей із штрих-коду марки акцизного податку (серії та номеру), не буде вважатися порушенням чинного законодавства.

Відповідно до матеріалів справи суть порушення, за яке на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції, полягає у тому, що роздруковані та видані фіскальні чеки не мали цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої й у них були відсутні серія і номер марки акцизного податку (додаток до акта перевірки, в якому вказано відомості щодо фіскальних документів, у яких було реалізовано підакцизну продукцію без зазначення реквізитів марки акцизного податку).

Разом з тим, предметом доказування у справах, пов`язаних із притягненням суб`єкта господарювання до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов`язує допущення порушення суб`єктом господарювання вимог пункту 1 та/або 2 статті 3 Закону №265/95-ВР. У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, перевірці підлягають обставини безпосереднього здійснення розрахункової операції, однак її непроведення через РРО, та/або здійснення розрахункової операції на більшу суму, ніж проведено через РРО. У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту.

За змістом спірного податкового повідомлення-рішення судом встановлено, що позивача притягнуто до фінансової відповідальності за невиконання обов`язків, встановлених як пунктом 1, так і пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.

Водночас, безпосередній зміст обов`язку платника податку, який визначений у пункті 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, полягає у тому, щоб усі розрахункові операції відбувалися саме із застосуванням РРО і на повну суму покупки. Однак, за змістом акта фактичної перевірки, контролюючим органом не зафіксовано фактів непроведення позивачем розрахункових операцій через РРО та фактів здійснення розрахункової операції на неповну суму покупки, а отже, притягнення позивача до відповідальності за порушення пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР є безпідставним.

Порушення пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР (видача покупцям розрахункових документів (фіскальних чеків) невстановленої форми та змісту) встановлене виключно за даними системи СОД РРО з посиланням на підтвердження цих відомостей контрольними стрічками (вибірковим порядком).

Поряд з тим, цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку для алкогольних напоїв містить в собі лише інформацію про її реквізити, якою такі напої марковані. Реквізити марки акцизного податку складаються з її серії та номера і мають бути відображені в розрахунковому документі (фіскальному чеку), який свідчить про їх продаж, разом з назвою, ціною та фактичним об`ємом алкогольного напою.

Відсутність маркування маркою акцизного податку алкогольного напою або маркування алкогольних напоїв марками старого зразка (без штрихового коду) унеможливлює відображення у фіскальному чеку цифрового значення штрихового коду марки.

Оскільки алкогольні напої, що марковані марками попереднього зразка (без штрихового коду), реалізуються у межах придатності такого напою до споживання, то цілком логічно, що при продажу алкогольних напоїв з марками акцизного податку старого зразка рядок 9 цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої не відображається (через відсутність штрихового коду).

Відповідач наполягає на тому, що у цьому випадку суб`єкти господарювання зобов`язані забезпечити сканування (введення даних вручну) марок акцизного податку на всіх алкогольних напоях маркованих марками акцизного податку (у т. ч. марками акцизного податку старого зразка, на яких відсутній такий реквізит, як цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку) для подальшого відображення у розрахунковому документі.

Як зазначив у позовній заяві позивач і такі пояснення викладені продавцем на акт фактичної перевірки, з 2022 року у продажу в барі позивача перебували алкогольні напої з марками акцизного податку як нового, так і старого зразка. Оскільки марки акцизного податку попереднього зразка не містять штрихового коду для сканування, під час продажу алкогольних напоїв через програмне забезпечення РРО у фіскальних чеках відсутні реквізити цифрового значення штрихованого коду марки акцизного податку (а.с. 16).

Вказані доводи позивача відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані.

Наведене, на переконання суду, не може свідчити про порушення вимог Положення №13 щодо форми та змісту розрахункового документа.

За таких обставин, суд вважає, що застосування до позивача відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУДПС у Чернігівській області від 27.12.2023 №14098/ж10/25-01-07-05-01 штрафних санкцій є протиправним, а тому має бути скасоване.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 27.12.2023 №14099/ж10/25-01-07-05-01, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 11 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями.

Відповідно до пункту 7 статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості.

Посадовими особами ГУДПС у Чернігівській області під час перевірки було встановлено, що при здійсненні реалізації підакцизного товару не відображено обов`язковий реквізит код УКТ ЗЕД згідно баз даних СОД РРО (а.с. 15). Підтверджуючих документів щодо спростування даного порушення з боку позивача в ході фактичної перевірки надано не було, матеріали справи також не містять.

Суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.02.2021 по справі №826/13307/17, відповідно до частини першої пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Цьому обов`язку кореспондує право контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків первинні фінансово-господарські, бухгалтерські та інші документи (в тому числі, засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) їх копії), що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункт 85.4 статті 85 Податкового кодексу України.

Отже, суд зазначає, що інформація з баз даних податкового органу, який додано до матеріалів справи, є електронною копією документа, який був самостійно переданий позивачем до фіскального серверу.

При цьому, під час перевірки контролюючий орган може одержувати інформацію та/або документи, що стосуються предмета перевірки, зокрема, шляхом проведення аналізу наявної (доступної) інформації про стан додержання податкового законодавства.

У витязі з інформаційних баз ДПС України (контрольних стрічок, які створені в електронній формі до РРО) наведений перелік фіскальних чеків із зазначенням номеру фіскального чеку, коду проданого товару, розшифровки назви товару за кодом, ціни, кількості товару та суми операції, проте без зазначення коду УКТ ЗЕД реалізованих товарів за період, що перевірявся.

Відповідно до статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є, у тому числі, податкова інформація.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.02.2023 у справі №500/6845/21, пунктом 7 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлена відповідальність саме за проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості. Зазначене порушення є самостійним і не пов`язане із відсутністю у фіскальних чеках обов`язкових реквізитів, визначених Положенням №13.

Щодо твердження товариства, що перевірка була здійснена за минулий період та носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки, суд зазначає, що відносно позивача була проведена саме фактична перевірка. При цьому, контролюючий орган провів фактичну перевірку суб`єкта господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред`явлення службових посвідчень).

У свою чергу, відповідно до статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1 документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2 податкова інформація.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимогами чинного законодавства встановлено, що висновки посадових осіб контролюючого органу під час, зокрема, фактичної перевірки, можуть ґрунтуватися на документах та податковій інформації.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.12.2020 у справі №814/733/17, Податковим кодексом України не встановлено меж для проведення фактичної перевірки в залежності від підстав її призначення, встановлених пунктом 80.2 статті 80 Кодексу, які в свою чергу, наперед не можуть обмежувати контролюючий орган в обсязі допущених суб`єктом господарювання порушень, що можуть бути виявлені під час проведення перевірки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.06.2020 у справі №140/388/19, акт перевірки є службовим документом податкового органу, в якому фіксуються виявлені порушення платником податкового законодавства, контроль за дотриманням якого здійснюється податковим органом, водночас акт містить доказову інформацію про факти і зміст самого порушення платника податків.

Суд акцентує увагу, що позивач, ні в позовній заяві, ні у відповіді на відзив не спростовує факти, зафіксовані в акті перевірки, та фактично не заперечує про встановлені порушення вимог податкового законодавства України щодо відсутності УКТ ЗЕД підакцизного товару в розрахунковому документі, що свідчить про правомірність застосування до товариства штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням від 27.12.2023 №14099/ж10/25-01-07-05-01.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, підстави винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (пункт 268).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правової (професійної правничої) допомоги від 03.01.2024; рахунок на оплату від 03.01.2024 №4; акт надання послуг від 15.01.2024 №4, платіжну інструкцію від 09.01.2024 №2633, ордер на надання правової допомоги. Відповідно до наданих суду документів сума гонорару є фіксованою та становить 25300,00 грн. (а.с. 22-25).

Відповідач у поданому відзиві наголошував на неспівмірності заявлених витрат.

Однак, суд, вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, зазначає, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не позбавляє суд права перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 Кодексу щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа №10.12.2019).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду цієї справи, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, враховуючи, що всі документи у справі підписані директором підприємства, докази фактичної їх подачі до суду адвокатом відсутні.

З огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 10000,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Матеріалами справи також підтверджується понесення позивачем витрат на сплату судового збору в сумі 8478,41 грн.

Таким чином, загальна сума понесених товариством судових витрат становить 18487,41 грн.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи наведені положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача мають бути стягнуті судові витрати в сумі 18361,62 грн.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Споживчого товариства «Перелюбське» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 27.12.2023 №14098/ж10/25-01-07-05-01.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь Споживчого товариства «Перелюбське» судові витрати в сумі 18361 (вісімнадцять тисяч триста шістдесят одна) грн. 62 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 18 березня 2024 року.

Позивач: Споживче товариство «Перелюбське» (код ЄДРПОУ 01776375, вул. Центральна, 13, с. Перелюб, Корюківський район, Чернігівська область, 15312).

Відповідач: Головне управління ДПС у Чернігівській області (код ЄДРПОУ ВП 44094124, вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000).

Суддя С.В. Бородавкіна