Постанова

від 06.03.2024 по справі 120/12739/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/12739/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

06 березня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Лунь Т. С.,

представника позивача: Опанасюка П.П.,

представника відповідача: Кухрівського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом Томашпільського комунального підприємства до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

у серпні 2023 року Томашпільське комунальне підприємство (Томашпільське КП) звернулось в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (ГУ ДПС у Вінницькій області) в якому просило:

-визнати протиправним та скасувати рішення №5206/02-32-09-04/32475417 від 20.04.2023, яким до Томашпільського КП застосовано штраф в розмірі 500000,00 грн за зберігання пального без ліцензії.

07 грудня 2023 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, та порушення норм процесуального права що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу №752к від 21.03.2023 посадовим особам ГУ ДПС у Вінницькій області видані направлення від 21.03.2023 №1217, №1218 на проведення фактичної перевірки Томашпільського КП.

За результатами перевірки складено акт від 30.03.2023 № 4971/02-32-09-04/32475417 перевірки за дотриманням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій.

Фактичною перевіркою, окрім іншого, встановлено та у відповідності до наданих до перевірки інвентарних карток основних засобів та бухгалтерської довідки 62 від 23.03.2023 року про наявність резервуарів та паливороздавальних колонок, Томашпільське КП у господарській діяльності для отримання, зберігання та використання пального (дизельне пальне), використовує на правах власності резервуар в кількості одна одиниця, а саме: - резервуар горизонтальний сталевий, заводський б/н, тип: РГС-20, номінальною ємністю - 20000 л. (20,0 м. куб.).

Згідно наданої до перевірки бухгалтерської довідки № 62 від 23.03.2023, зазначений резервуар перебуває на балансі підприємства з 2018 року за інвентарним номером №18.

Також, перевіркою операцій отримання пального, згідно Єдиного реєстру акцизних накладних та наданих до перевірки видаткових накладних, товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів та оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерському рахунку 203 «Паливо» встановлено, що Томашпільське КП у період з 01.04.2020 по 30.03.2023 отримувало дизельне паливо (код УКТЗЕД 2710194300) від ПП "АГРОСОРТ ПІВДЕНЬ" (ЄДРПОУ 41801655), ПП "ВНК ТРЕЙД" (ЄДРПОУ 43244825) та ТОВ "УПЦ" (ЄДРПОУ 43699122) через пересувні акцизні склади в загальній кількості 141475,00 л.

Згідно наданих шляхових листів та звітів використання ПММ, перевіркою встановлено, що отримуване дизельне пальне використовувалось Томашпільським КП для власних потреб, заправки транспортних засобів та техніки для здійснення господарської діяльності із надання послуг по перевезенню пасажирів, вивезенню побутових відходів та ін.

Заправка паливом техніки та транспортних засобів з резервуару РГС-20 здійснюється з використанням (паливороздавальної колонки) лічильника дизельного палива типу HIGH ACCURACY METER, який обліковується на балансі Томашпільського КП, як малоцінні швидкозношувальні предмети з 2018 року.

Крім того, перевіркою встановлено, що Томашпільське КП для ведення господарської діяльності використовує техніку і транспортні засоби, які в процесі використання споживають паливо в кількості 23 одиниці.

Також, перевіркою встановлено, що в Томашпільського КП відсутня ліцензія на право зберігання пального, що свідчить про порушення останнім вимог ч.1 ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".

На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС у Вінницькій області прийнято рішення від 20.04.2023 за №5206/02-32-09-04/32475417, яким до Томашпільського КП застосовано штраф в розмірі 500000,00 грн за зберігання пального без ліцензії.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач оскаржив його до Вінницького окружного адміністративного суду.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до пп.20.1.4п.20.1ст.20 Податкового кодексу України (ПК України) контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки визначений статтею 80 ПК України.

Відповідно до п. 80.2 ст. 80 ПКУ фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Статтею 81 ПК України передбачені умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок, відповідно до якої посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, належним чином оформлених документів: направлення на проведення такої перевірки: службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Пунктом 81.3 статті 81 ПК України передбачено, що під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної влади повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом документів (формальна підстава).

У розумінні пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України наявна у контролюючого органу або отримана ним в установленому законодавством порядку інформація щодо платника може бути підставою для призначення фактичної перевірки лише у разі, якщо вона містить відомості про можливі, проте конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи, зокрема щодо здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, виробництва та обігу підакцизних товарів, а також у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального. При цьому у наказі мають бути посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, а не тільки посилання на норми, що їх регулюють.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №640/21536/19, від 22.09.2020 у справі №520/1304/2020, від 19.11.2020 у справі №160/7971/19. від 08.04.2021 у справі №640/21528/19, від 28.10.2021 у справі №520/10214/2020, від 18 травня 2018 року у справі №813/3977/16, від 18.12.2018 у справі №820/4895/18, від 05.03.2019 у справі №820/4893/18, від 09.09.2020 у справі №640/21536/19.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17 неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обгрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Крім того, є необхідним врахувати, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суд у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18 Верховний Суд зазначив, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення.

Відповідно до пп.75.1.1. п.75.1 ст.75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Згідно пп.75.1.2. п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп.75.1.3. п.75.1 ст.75 ПКУ).

Отже, використання податкової інформації та документів, в тому числі даних СОД РРО за минулі періоди передбачено виключно під час проведення документальних і камеральних перевірок.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що змістом (особливістю) фактичної перевірки є перевірка дотримання суб`єктом господарювання вимог закону саме на поточний момент (фактичний момент перевірки), це кореспондується із правом податківців прийти на перевірку без попередження.

Однак, перевірка за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії, не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій.

Так, із наказу від 21.03.2023 № 752к про призначення фактичної перевірки Томашпільського КП слідує, що ГУ ДПС у Вінницькій області вийшло за межі наданих йому повноважень та включило до об`єкту фактичної перевірки період, відносно якого у нього не було законних підстав для призначення такої перевірки.

Відмінність фактичної перевірки від інших видів полягає саме у обмежені об`єкта перевірки та більш стислі строки, визначені для її проведення. Суд з даного приводу зазначає, що контролюючий орган на етапі призначення перевірки повинен чітко визначити межі проведення фактичної перевірки з огляду на особливості її проведення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що призначаючи перевірку періоду діяльності відповідача строком майже три роки, податковий орган вийшов за межі мети проведення фактичної перевірки, та фактично здійснив документальну позапланову перевірку діяльності підприємства за період з 01.04.2020 по дату закінчення перевірки.

Так, основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України врегульовані Законом України № 481/95-ВР.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону № 481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Відповідно до ч. ч. 8, 10 ст. 15 Закону № 481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Частиною 32 ст. 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії документів, перелік яких встановлений ч. 38 цієї статті Закону.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (ч. 43 ст. 15 Закону № 481/95-ВР).

При цьому, згідно з ч. 19 ст. 15 Закону № 481/95-ВР ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто - та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Відповідно до абз. 8 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій у розмірі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом ст. 15 Закону № 481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Так, випадки, коли суб`єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального чітко визначені у ст. 15 Закону № 481/95-ВР.

Відповідно до ч. 19 ст. 15 Закону № 481/95-ВР. Так, ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

-підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

- підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

- суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто - та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, засновником Томашпільського КП є Томашпільська селищна рада. Форма власності - державна власність/власність територіальних громад. Підприємство фінансується з місцевого бюджету Томашпільською селищною радою.

Вказане підтверджується розпорядженням виконавчого комітету Томашпільської селищної ради від 22.11.2019 за №225, від 07.12.2020 №297, рішенням виконавчого комітету Томашпільської селищної ради від 09.12.2021 №505, від 08.12.2022 за №466 про розгляд та затвердження бюджетів Томашпільської територіальної громади за 2020-2023 роки, а також інформацією про проведені Томашпільським КП платежі з казначейського рахунку за 2020-2021 роки та виписками з казначейського рахунку за 2022-2023 роки.

Таким чином, Томашпільський КП підпадає під перелік підприємств на яких поширюється дія ч. 19 ст. 15 Закону № 481/95-ВР.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що твердження контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованими та недоведеними, а тому прийняте відповідачем рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 12 березня 2024 року.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.