Ухвала

від 18.03.2024 по справі 808/2905/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 березня 2024 року

м. Київ

справа № 808/2905/14

адміністративне провадження № К/9901/56808/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полонія» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Дадим Ю.М., суддів Божко Л.А., Уханенка С.А. від 20 червня 2018 року у справі за позовом Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полонія» про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (в подальшому замінено на правонаступника - Запорізьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Запорізькій області; далі - позивач, Інспекція) звернулася до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полонія» (далі - відповідач, Товариство) про стягнення податкового боргу у розмірі 21543185,00 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року позов задоволено у повному обсязі; стягнуто з Товариства податковий борг з податку на прибуток підприємства у сумі 21543185,00 грн.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сума грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємства, визначена контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях від 05 листопада 2012 року №0003931510 та від 23 листопада 2010 року №0000982302/0, набула статусу податкового боргу (згідно останнього за результатами його судового оскарження у справі №2а-10279/10/0870), який не сплачений відповідачем, а тому, враховуючи наявність переплати у 39,00 грн., позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 21543185,00 грн. є обґрунтованими.

Вказане рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося.

У листопаді 2017 року засновник та єдиний учасник Товариства ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року, у якій останній просив її скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Інспекції в частині стягнення суми у розмірі 21539144,00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, як на нововиявлені обставини посилався на пункт 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) й те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2017 року скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року по справі №2а-10279/10/0870, що була підставою для прийняття судом рішення у цій справі про стягнення податкового боргу, й, у свою чергу, залишено в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 листопада 2010 року №0000982302/0.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року задоволено заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року у справі №808/2905/14, скасовано останню та прийнято нове судове рішення, яким позов Інспекції задоволено частково; стягнуто з Товариства податковий борг з податку на прибуток підприємства у сумі 4041,00 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Таке рішення суду обґрунтовано тим, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2017 року скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року по справі №2а-10279/10/0870 та залишено в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 листопада 2010 року №0000982302/0, тому відпали підстави для задоволення позовних вимог Інспекції в частині стягнення з Товариства коштів в сумі 21539144,00 грн., визначених як грошове зобов`язання таким рішенням контролюючого органу.

Натомість Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 червня 2018 року апеляційні скарги Інспекції та арбітражного керуючого - ліквідатора Товариства Комаренко Тетяни Олексіївни задовольнив; скасував постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року та прийняв нову - про відмову у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року у справі №808/2905/14.

Апеляційний суд виходив з того, що, оскільки постановою Господарського суду Запорізької області від 16 грудня 2015 року у справі №908/4828/15 Товариство визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру й його ліквідатором призначено арбітражного керуючого Комаренко Тетяну Олексіївну, то, враховуючи вимоги частини другої статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року №2343-XII (положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №2343-XII), за якими припиняються повноваження органів управління банкрута та розпорядження його майном, звільняється з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства його керівник, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, повноваження ОСОБА_1. як органу управління та власника майна Товариства були припинені з 16 грудня 2015 року, що, в свою чергу, свідчить про відсутність в нього права на звернення із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у справі №808/2905/14 та, відповідно, підстав для її задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, прийнятим за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, засновник та учасник Товариства ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року, залишивши в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року.

У доводах касаційної скарги вказує на помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності перешкод для звернення його до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року, адже така безпосередньо спричиняє для нього негативні наслідки як засновника та учасника Товариства, у тому числі порушує майнові та немайнові права, пов`язані із діяльністю цього суб`єкта господарювання, а також законний інтерес щодо недопущення його ліквідації; стверджує про безпідставне ототожнення апеляційним судом понять «власник майна банкрута» та «засновник/учасник банкрута», так як останній в контексті застосованої норми частини другої статті 38 Закону №2343-XII під час ліквідаційної процедури не втрачає ні свого статусу, ні своїх прав, а також можливості їх захисту в судовому порядку.

Від Інспекції та арбітражного керуючого - ліквідатора Товариства Комаренко Тетяни Олексіївни надійшли до суду відзиви на касаційну скаргу, в якій останні проти доводів та вимог такої заперечили, вважаючи її безпідставною, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року, яку просять залишити без змін, - обґрунтованою та законною. Крім того у своєму відзиві арбітражний керуючий - ліквідатор Товариства просить закрити касаційне провадження на підставі частини першої статті 339 КАС України, так як засновник та учасник Товариства ОСОБА_1 не є стороною у справі №808/2905/14 і не мав повноважень на підписання й подання касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного рішення норм законодавства, Верховний Суд виходить з наступного.

Як визначено частиною першою статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно частини другої статті 369 КАС України судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими або виключними обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції.

За змістом частин перших статей 330, 331 КАС України касаційна скарга подається у письмовій формі безпосередньо до суду касаційної інстанції, а згідно частини п`ятої статті 332 цього Кодексу касаційна скарга, зокрема, повинна бути подана особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, та підписана особою, яка має право її підпису.

У даному випадку касаційне провадження у справі було відкрито за касаційною скаргою, яка підписана та подана засновником і учасником Товариства ОСОБА_1 .

Водночас установлені судом апеляційної інстанції обставини свідчать, що постановою Господарського суду Запорізької області від 16 грудня 2015 року у справі №908/4828/15 Товариство визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру й його ліквідатором призначено арбітражного керуючого Комаренко Тетяну Олексіївну, зобов`язано ліквідатора здійснити ліквідаційну процедуру згідно Закону №2343-XII.

Частиною другою статті 38 Закону №2343-XII (в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) було визначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.

Згідно з частиною другої статті 41 Закону №2343-XII ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута.

Слід зазначити, що Верховний Суд раніше вирішував питання щодо застосування згаданих вище норм законодавства в контексті наявності у засновника і учасника (директора) Товариства ОСОБА_1 права на підписання касаційної скарги. Зокрема, ухвалою від 29 вересня 2021 року Верховний Суд закрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року у справі №2а-10279/10/0870, вказавши, що станом на час подання останньої цього суб`єкта господарювання визнано банкрутом, повноваження його керівника та засновника ОСОБА_1 припинено, відтак вказана особа не мала права підпису касаційної скарги від імені Товариства.

У зв`язку із наведеним та в контексті підходу до розуміння кола суб`єктів, яким надано право на звернення до суду за наявності схожих, як у даній справі, обставин, слід також звернути увагу, що, даючи відповідь на питання щодо співвідношення охоронюваних законом інтересів акціонера та акціонерного товариства, Конституційний Суд України в рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) вказав, що легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Це може стосуватися й учасників інших, крім акціонерного, господарських товариств, враховуючи їх спільну правову природу, як юридичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, які створюються іншою особою (особами) (засновниками).

Охоронюваний законом інтерес (відповідно до того, як це поняття розкрито в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004) - зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Рішення суду, яким вирішено спір щодо податкового обов`язку платника податків - господарського товариства, не є рішенням про права, законний інтерес чи обов`язок засновника (засновників) товариства, з огляду на визначений Конституцією України (стаття 67) та Податковим кодексом України (статті 36,38, пункт 87.7 статті 87) персоніфікований характер податкового обов`язку, якщо тільки в самому рішенні прямо не зроблено такий висновок.

Крім того згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у його постанові від 23 листопада 2023 року у справі №140/6678/21, в широкому розумінні будь-яке рішення, яке прийняте щодо юридичної особи, стосується інтересу засновника юридичної особи, а також може мати безпосередній вплив на права засновника. Зокрема, в разі визначення платнику податків - юридичній особі суми податкового зобов`язання згідно з податковим повідомленням-рішенням це вплине на розмір прибутку, який може бути джерелом доходу засновника. Разом з тим, не кожний інтерес засновника має вагу охоронюваного інтересу.

В контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася. Останні є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно спричиняти правові наслідки для позивача, а також об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження особи про порушення права, свободи або законного інтересу.

Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним - благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу; суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

У вказаному рішенні Верховний Суд також звернув увагу на підходи Європейського суду з прав людини. Так, щодо скарг, які стосуються компаній, то фізична особа не може скаржитися на порушення своїх прав під час судового розгляду, стороною якого він або вона не є, навіть якщо він або вона був акціонером і (або) директором компанії, яка є стороною судового розгляду. Незважаючи на те, що в певних обставинах єдиний власник компанії може вимагати визнання його/її «жертвою» в значенні статті 34 Конвенції у випадках, коли щодо його або її компанії були вжиті оспорювані заходи, в інших випадках ігнорування правоздатності компанії може бути виправдано тільки у виняткових обставинах, зокрема, коли явно встановлено, що компанія не має можливості звернутися до Суду через органи, засновані на підставі її статуту, або (в разі ліквідації) через своїх арбітражних керуючих (Centro Europa 7 S.r.l. та Ді Стефано проти Італії [ВП], №38433/09, п. 92, від 07 червня 2012).

Також й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі №916/2084/17 посилалась на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (зокрема рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява №29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява №70297/01 від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява №42758/05 від 21 грудня 2017 року). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника) лише тоді, якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява №42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21 грудня 2017 року).

У даному ж випадку постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року у цій справі, про перегляд якої за нововиявленими обставинами звертався засновник та учасник Товариства ОСОБА_1 , стягнуто саме з Товариства податковий борг з податку на прибуток підприємства.

Водночас касаційне провадження на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року, якою відмовлено у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду першої інстанції, було відкрито за касаційною скаргою, яка підписана та подана засновником і учасником Товариства ОСОБА_1 .

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, враховуючи наведені вище правові підходи, а також те, що питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося під час розгляду цієї справи по суті у судах попередніх інстанцій, слід дійти висновку що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання Товариства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури право на підписання та подання до суду касаційної скарги у цій справі у засновника та учасника Товариства ОСОБА_1 відсутнє і остання не містить вагомих аргументів, які б свідчили про існування обставин неможливості звернення до суду підприємства через уповноважених на те осіб.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати.

Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу (частина перша вказаної статті Кодексу).

За наведеного касаційний суд вбачає за можливе застосувати положення пункту 2 частини першої статті 339 КАС України й закрити касаційне провадження у справі.

Разом з тим Суд вважає за необхідне додатково вказати на те, що у відповідності до частини п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2017 року по справі №2а-10279/10/0870, яка була підставою для звернення до суду про перегляд судового рішення суду першої інстанції у цій справі за нововиявленими обставинами, переглядалася Верховним Судом з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Так, постановою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відповідні заяви арбітражного керуючого Комаренко Тетяни Олексіївни - ліквідатора Товариства, Генеральної прокуратури України та Інспекції задоволено частково, скасовано згадану ухвалу Вищого адміністративного суду України, а справу передано до суду касаційної інстанції на новий розгляд.

В подальшому, як вже вказувалося вище, ухвалою від 29 вересня 2021 року Верховний Суд закрив касаційне провадження за касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року у справі №2а-10279/10/0870 з підстав її підписання ОСОБА_1 за відсутності такого права.

Відтак слід констатувати, що відпали й обставини, які слугували підставою для звернення із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року у цій справі.

Керуючись статтями 341, 345, 339, 355, 359 КАС України, Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Полонія» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року у справі за позовом Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полонія» про стягнення податкового боргу - закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її підписання, є остаточною і не оскаржується.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова