Рішення

від 22.02.2024 по справі 468/1593/23

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 468/1593/23

2/468/44/24

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

іменем УКРАЇНИ

(заочне)

22.02.2024 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді Янчук С.В., за участі секретаря Онуфрійчук М.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімар Оффшор Миколаїв" про припинення трудових відносин,

ВСТАНОВИВ:

До Баштанського районного суду Миколаївської області звернувся із позовом ОСОБА_1 доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вімар Оффшор Миколаїв", яким просив судвизнатиприпиненими його трудові відносини із Товариством з обмеженою відповідальністю "Вімар Оффшор Миколаїв" у зв`язку зі звільненням із займаної посади директора за власним бажання на підставі ч. 1ст.38 КЗпП України, а також стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працював в ТОВ "Вімар Оффшор Миколаїв" на посаді директора з 28.04.2014 року. Єдиним учасником даного підприємства є ОСОБА_2 . На теперішній час засновник товариства не займається та не опікується своїм підприємством, товариство найманих працівників не має, підприємницькою діяльністю фактично не займається. Позивач не має змоги виконувати свої обов`язки, оскільки мобілізований до лав ЗСУ, не бажає в подальшому перебувати в трудових відносинах з даним товариством, має намір змінити місце роботи та сферу діяльності. Позивач не має зв`язку з засновником товариства, який проживає на території тимчасово окупованої АР Крим, що є перешкодою для звільнення позивача з посади за власним бажанням. Дані обставини стали підставою для звернення до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою судді від 25.07.2023 року у справі було відкрите провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судове засідання позивач не з`явився. Від нього надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про день, час та місце судового засідання повідомлені вчасно та належним чином.

Від позивача ОСОБА_1 , який за посадою є директором відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімар Оффшор Миколаїв", надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача та визнання позову в повному обсязі.

Проте, суд не бере до уваги вищевказану заяву ОСОБА_1 , подану ним від імені відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.48ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідноч.4 ст. 60 ЦПК Україниодна й та сама особа може бути одночасно представником декількох позивачів або декількох відповідачів або декількох третіх осіб на одній стороні, за умови відсутності конфлікту інтересів між ними.

Відповідно до ч. 2ст. 61 ЦПК Україниособа не може бути представником, якщо вона у цій справі представляє або представляла іншу особу, інтереси якої у цій справі суперечать інтересам її довірителя.

Одночасна участь ОСОБА_1 як позивача, так і представником відповідача, категорично суперечить інтересам останнього та веде до порушення, як прав відповідача, так і норм цивільного та цивільно-процесуального законодавства, оскільки одна й та сама особа одночасно не може бути на стороні позивача та представляти інтереси відповідача.

Враховуючи наведене, з урахуванням положень ст.ст. 280,281 ЦПК України, суд ухвалив про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи (копію протоколу №1 загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімар Оффшор Миколаїв" від 28.04.2014 року; копію наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімар Оффшор Миколаїв" №1 від 28.04.2014 року; копію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімар Оффшор Миколаїв"; Витяг з ЄДРЮОФОПГФ; копію повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімар Оффшор Миколаїв" від 23.05.2023 року; відомості з сайту Укрпошти; скріншоти електронної пошти; оголошення в газеті "Урядовий Кур`єр" від 26.05.2023 року; копію протоколу №1/2023 про не відбуття загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімар Оффшор Миколаїв" від 30.06.2023 року), надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.1ст. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною два цієї статті передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно до ч. 1ст. 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннямист. 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Заст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист свого права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Згідно із ч.1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 2 ЦПК Українизавданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Таким чином, суд під час розгляду цивільної справи повинен захищати порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб.

Статтею 5 ЦПК Українипередбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1ст. 15 Цивільного кодексу Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в ТОВ "Вімар Оффшор Миколаїв" на посаді директора з 28.04.2014 року (а.с.8-10).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, єдиним учасником даного підприємства є громадянин України ОСОБА_2 , місцезнаходження якого: АДРЕСА_1 (а.с.26-32).

Позивач, користуючись своїм правом на розірвання трудового договору з ТОВ "Вімар Оффшор Миколаїв" подав на адресу зареєстрованого місцезнаходження відповідача заяву про звільнення з роботи з посади директора з 30.06.2023 року за власним бажанням на підставіст. 38 КЗпП України, тобто висловив своє бажання щодо припинення роботи у даному Товаристві (а.с.39).

Позивачем вживались заходи щодо скликання позачергових загальних зборів учасників даного товариства з метою вирішення питання щодо звільнення його з займаної посади директора даного товариства (а.с. 33-37), однак вони не відбулися через неяву учасника даного товариства ОСОБА_2 (а.с. 38).

У ч.ч. 1, 2ст. 43 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням вказаної норми, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07 липня 2004 року у справі N 1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі N 1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі N 1-5/2008 вказав на те, що визначенест. 43 Конституції Україниправо на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до вимогст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободнікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Трудові відносини всіх працівників регулюютьсяКодексом Законів про Працю України.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Згідно із приписами ч. 1ст. 3 КЗпП Українизаконодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Припинення трудового договору може мати місце лише з підстав, передбачених законодавством.

Ст. 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, Установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або Уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно дост. 24 КЗпП Україниукладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника, відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 38КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням.

Законодавством України визначено право особи вільно обирати собі місце роботи та припиняти трудові відносини за власним бажанням, будь-яких обмежень не допускається, оскільки це порушує невід`ємне право особи на вільний вибір праці.

Особливість звільнення директора товариства полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання припиненими трудових відносин. Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18), від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18 (провадження № 61-49113св18), від 17 лютого 2021 року у справі № 390/1449/19.

Верховний Суд у своїх постанові від 03 липня 2019 року по справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18), розглядаючи спір про звільнення з посади директора товариства та зобов`язання вчинити певні дії, зазначив про таке: свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованихКонституцією України.

Передбачений частиною першою статті 38КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

У ході судового розгляду встановлено, що позивач вчинив, передбаченістаттею 38 КЗпП України та Законом України«Про товаристваз обмеженоюта додатковоювідповідальністю» дії, необхідні для припинення трудових відносин, однак трудові відносини розірвано не було. Тобто існує порушення права позивача на припинення трудових відносин.

Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, враховуючи, що позивач не бажає працювати на посаді директора ТОВ "Вімар Оффшор Миколаїв", про що надав письмову заяву про звільнення, суд дійшов висновку, що позов про визнання припиненими його трудових відносин з цим товариством на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, ґрунтується на вимогах закону та підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК Україниз відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4,12,81,263-265,268,274-279,430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімар Оффшор Миколаїв" про припинення трудових відносин - задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариставом з обмеженою відповідальністю "Вімар Оффшор Миколаїв" з 30.06.2023 року відповідно до положень ч. 1ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Стягнути з Товариставом з обмеженою відповідальністю "Вімар Оффшор Миколаїв" на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5ст. 265 ЦПК України:

Позивач:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідент. номер НОМЕР_1 );

Відповідач:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вімар Оффшор Миколаїв" (місце знаходженя: вул. Декабристів, буд. 23-Б, офіс 38, м. Миколаїв, Миколаївської області, ЄДРПОУ 39197333).

Повний текст судового рішення складено 22 лютого 2024 року.

Суддя: