Ухвала

від 14.03.2024 по справі 757/8615/24-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8615/24-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі суду судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.09.2023 по справі №757/42416/23-к у кримінальному провадженні № 12021000000001625 від 29.12.2021,-

ВСТАНОВИВ:

22.02.2024 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.09.2023 по справі №757/42416/23-к у кримінальному провадженні №12021000000001625.

В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.09.2023 у справі № 757/42416/23-к накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Так, адвокат стверджує, що при постановленні ухвали по арешту, слідчий суддя формально дослідив обставини накладення арешту, оскільки дійсним власником на квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_4 .

Відтак, при ухваленні рішення про арешт квартири не було встановлено дійсного власника квартири, не перевірено обґрунтованість віднесення зазначеного майна до такого, на яке може бути накладено арешт для цілей розслідуваного кримінального провадження, не обґрунтовано доведеність існування підстав арешту майна, не враховано, що арешт майна може призвести до невиправданого обмеження прав особи, та, як наслідок постановлено необгрунтовану та невмотивовану ухвалу.

Таким чином, адвокат просить суд скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.09.2023 у справі № 757/42416/23-к на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Адвокат в судове засідання подав заяву про розгляд клопотання без його участі, вимоги підтримав. Окрім цього, долучив до заяви довідку про виконання ОСОБА_4 кредитних зобов`язань та витяг про зняття обтяження з квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з виконання зобов`язань.

Слідчий в судове засідання подав заяву про розгляд клопотання у його відсутність, заперечував щодо задоволення клопотання та долучив письмові заперечення.

Так, у своїх запереченнях слідчий зазначив, що предметом злочину є майно, яке здобуте завідомо злочинним шляхом, а тому була необхідність у накладенні арешту на дане майно, з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання. Оскільки ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиннні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 209 КПК України, що передбачає конфіскацію майна, тому на думку слідчого, арешт є ефективним та обгрунтованим заходом забезпечення кримінального провадження.

Прокурор в судове засідання не з`явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.

Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті клопотання у відсутність прокурора, на підставі наданих доказів.

Вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора розслідується кримінальне провадження, відомості про яке до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено за № 12021000000001625 від 29.12.2021 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209 КК України, та за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 209 КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.09.2023 у справі № 757/42416/23-к накладено арешт, зокрема і майнові права квартири АДРЕСА_1 .

Так, з долученої ухвали слідчого судді вбачається, що 29.12.2021 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України, відповідно до санкції якої передбачається конфіскація майна.

Зокрема під час досудового розслідування було встановлено, що з метою легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, ОСОБА_5 , будучи єдиним кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Ткаченкофф Фарм» (ЄДРПОУ 44113089) та ТОВ «Філберт Хавест Інвестмент» (ЄДРПОУ 43987484), під виглядом інвестування у нове будівництво, організував укладення між вказаними юридичними особами та АТ «Позняки-Жил-Буд» (ЄДРПОУ 24089818) договори купівлі-продажу майнових прав на машиномісця АДРЕСА_16 та договори купівлі-продажу майнових прав на квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 на виконання яких перерахував грошові кошти у сумі понад 92 млн. грн.

У зв`язку з тим, що майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_5 може бути джерелом для забезпечення можливої конфіскації майна, виникла необхідність у накладенні арешту на таке майно.

Таким чином, слідчий суддя прийшов до висновку, що з метою забезпечення можливої конфіскації майна підозрюваного, а також збереження речових доказів, є наявність правових підстав для накладення арешту на майно.

З врахуванням зазначеного, варто зазначити, що статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За вимогами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Згідно п.3 ч.2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається також з метою конфіскації майна як виду покарання.

Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Частиною ч. 10 ст. 170 КПК України визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно.

Також, правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів визначені частиною третьою ст. 170 КПК України, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відтак, з врахуванням зазначеного, слідчий суддя при накладенні арешту має переконатися, а сторона обвинувачення має довести, що майна, яке може бути конфісковане належить підозрюваному, набуте злочинним шляхом, та є пердметом вчинення кримінального правопорушення.

Разом з цим, до суду звернувся громадянин ОСОБА_4 , який вказує, що він є власником вище зазначеної квартири, а тому арешт накладений необґрунтовано.

Тааким чином, варто вказати, що у відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.

Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Таким чином право власності є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності з дотриманням вимог, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, в якій напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд констатує порушення державою cm. 1, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Отже, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обгрунтування наявних ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяжень, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно, слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального провадження.

Відповідно до положень ст. 7 КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, недоторканість права власності.

Окрім того, Європейський суд прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Патрідіс проти Греції" (ВП), заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції" від 22 вересня1994 року, Series A N 296- А, П. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, п. п. 4962, від 10 травня2007 року). Будь-яке втручання державного органу управо на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", п. п. 69 і 73, Series A N 52). Таким чином, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого1986 року у справі "ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series A N 98).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

У рішеннях по справах "Фокм, Кемпбел і Гарлі проти Сполученого Королівства", "Нечипорук і Йонкало проти України" судом вказано на те, що доцільність та вмотивованість застосування заходів забезпечення кримінального провадження передбачає існування фактів або інформації, які повинні задовольнити об`єктивного спостерігача в тому, що особа, щодо якої розглядається питання, вчинила злочин; такі факти не можуть спиратися на голе припущення і повинні бути чимось більшим, ніж нечітка здогадка або непідтверджена підозра,

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних сводоб гарантує кожній фізичній або юридичній особі право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до ч. 4ст. 41 Конституції Україниніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Таким чином, суд дослідивши обставини звернення ОСОБА_4 до суду та обставини накладення арешту, прийшов до висновку, що стороною обвинувачення не доведено необхідності наладення арешту з метою конфіскації майна та збереження речових доказів.

Так, при накладенні арешту слідчий суддя та прокурор вказує, що арешт зумовлений тим, що майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_5 може бути джерелом для забезпечення можливої конфіскації майна, при цьому заявник при зверненні до суду вказує, що спірна квартира належить ОСОБА_4 , який немає відношення до підозрюваного та юридичних осіб, зазначених в ухвалі суду.

В підтвердження зазначених довідів заявиник долучає до клопотання договір купівлі-продажу від 23.12.2021 року, у відповіднсості до якого ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 , Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна де зазначено, що власником квартири є ОСОБА_4 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухомей майно про реєстрацію прав вланості.

Окрім цього, адвокатом долучено довідку про виконання ОСОБА_4 кредитних зобов`язань від 23.12.2021 №040200/2-2021, які були забезпечні Іпотечним договором №040/29-2021, та витяг про зняття обтяження з квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з виконання кредитних зобов`язань.

Таким чином, суд погоджується з позицією адвоката, що заявник є добросовісним набувачем та майно набуте законним шляхом.

Також, стороною обвинувачення не надано доказів причетності та відношення заявника та його майна до кримінального провадження, а тому твердження того, що майно відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні, належним чином не досліджена та не підтверджена допустимими в розумінні ст. 86 КПК України доказами, а спростована наданими доказами в обґрунтування скасування арешту майна.

Окрім цього, слідчий суддя вважає, що мета накладення арешту у вигляді конфіскації майна підозрюваного, є необґрунтованою, оскільки майно належить іншій особі, яка підтверджує добросовісність набуття квартири у власність, а тому така мета в контексті даних обставин є безпідставною.

Отже, позбавлення права ОСОБА_4 вільно користуватися майном з огляду на те, що він володіє майном відповідно до закону, не є учасником даного кримінального провадження, буде втручанням у його право мирно володіти своїм майном.

Оскільки подальше перебування майна під арештом буде порушенням прав власника майна, слідчий суддя приходить до висновку, що арешт має бути скасовано, оскільки зі встановленням нових обставин у справі у ньому відпала потреба, а стороною обвинувачення не надано жодного належного доказу у спростування обставин, на які послався адвокат.

Також, слідчий суддя звертає увагу, що арешт накладено 22.09.2023, тобто даний захід діє значний період, однак сторона обвинувачення не надала суду переконливих доказів, що права ОСОБА_4 надалі можуть обмежуватись та свідчити про актуальність арешту.

Отже, враховуючи вищевикладене, позбавлення добросовісного власника майна, можливості розпоряджатися власністю, як захід забезпечення кримінального провадження, порушує право власності та суперечить ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому випадку, коли у кримінальному провадженні відсутні підстави, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння майном у контексті забезпечення "справедливого балансу" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної особи фізичної чи юридичної особи.

З врахуванням зазначеного, слідчий суддя прийшов до висновку, про задоволення клопотання адвоката про скасування арешту.

Керуючись ст. ст. 98, 167, 170,171, 172, 173, 174, 379 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Клопотання - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.09.2023 у справі № 757/42416/23-к, в частині квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню.

Слідчий суддя ОСОБА_7